Сирія. Нарис. Клімат і таємниц і балконів
з рубрики / циклу «Сирія нарис»
продовження...
Історико-біографічний нарис (біографічна частина)
Спекотне сонце і бунтуючий, непокірний вітер - це, напевно, основне непідвладне для дотику жителів районів помірного клімату поєднання природних явищ. Вітер досягає такої сили, що жителі багатоквартирних будинків, прокинувшись на світанку, ризикують наступити в щільний шар піску і глини, принесеного їм з квітучих вулиць або вершин Середземних гір. А часті урагани в Масьяфе, нерідко порушували роботу електропроводи, так що вечора доводилося коротати при світлі гасової лампи, які були у всіх господарів. І єдиною розвагою для дітей тоді ставав театр тіней, тоді легкий помах долоні малював дивовижних тварин і казкових персонажів на стіні.
А коли сонце перебуває в зеніті, спальні і жваві райони міста засипають, так само як і гірські селища, настає гармонія і умиротворена тиша, бо, коли денне небесне світило досягає апогею його промені стають такими яскравими і гарячими, що насолодитися красою і доторкнутися до його величаю, погодиться не кожен сміливець. Настає загальна перерва, рятуючи людей від спеки. Наші офіцери, як правило в цей час теж приходили додому. А через 2-3 години, місто оживає, і теплий вітер, якого я більше ніде не зустрічала, просочений запахом пахучої кави, надає вечірні східні аромати торговцям місцевих крамниць, компаніям, які гуляють по вечірніх вулицях, і тим, хто відпочиває або працює на балконі. Останні були моїм улюбленим місцем проведення часу, будучи просторими і не заскленими, вони дозволяли бачити багато цікавого. Наприклад, жінки, які носять на вулиці і в громадських місцях чадру (1), виходили на балкони в домашніх сукнях і без хусток, а благочестивий сусід з нижнього поверху молився на своєму килимку, призначеному саме для звернення до Бога.
А в хаті навпроти жила патріархальна старенька, вона виходила на свій балкон у білосніжному чепчику з рюшами, сідала в ютное крісло і насолоджувалася міськими пейзажами, средеземными ароматами, епізодами чиїхось життів. Дуже мене зацікавила її історія, адже від неї віяло якоюсь казковою, загадкової старовиною, вона дивилася на мене ніби з межичасся. Її нерідко відвідувала мила Зикраяд, як мені було відомо, вона була її тіткою, і тоді мені здавалося, що Зикраяд має благодать доторкнутися до таємниці, ніби потрапляючи в іншу епоху і повертаючись з неї дзвінким сміхом.
Зиму, яка б виправдовувала свої природні ознаки, ми бачили один раз в Масьяфе, в Хомсі і Дамаску її не було, принаймні, нам не доводилося спостерігати її.
В той день випав сніг, місцеві діти дуже раділи, напевно, всі були щасливі, тому що для субтропічного клімату — це дійсно чудо.
Діти з сусідніх будинків кидали сніжки в перехожих, і не обходили увагою дорослих поряд з ровесниками. Наші жінки відчайдушно ображалися, але сирійські діти нікого не хотіли образити, просто ділилися з нами дивом. Однак, холодів, подібних російським або українським зимам, тут звичайно не було, і не дивлячись на це короткочасне диво, на наступній день, я вже гуляла в помаранчевому платті, з вигадливими рюшами, яка зв`язала мені мама. З ранку сніг почав танути і до вечора зник, ніби його й не було.
Автор нарису - колишній житель Сирії (Дамаск - Хомс - Масьяф, провінція Хами)
_
(1) "Чадра (перс. — намет) — легке жіноче покривало переважно чорного кольору, закриває фігуру жінки з голови до ніг, головна частина чадри складається з муслиновой тканини, що закриває обличчя і голову"
На ілюстрації, автор нарису, Ольга Липа (1988 -1991 рр.). Сирія. Автор фото - Володимир Липа.
