Непомітне лицемірство
Засмучений блідо-синій ранок!.. Ах, як він співає, співає, він такий зацікавлений і такий наївний, нескінченне проміння таємничих надій. Ти відсторонена й оціпеніла – безмовне блискуче очікування чогось абсолютно нового, ти так боїшся прийняти власні тремтливі мрії. Тебе не надто хвилює майбутнє навчання, ти хороше вмієш вдавати поверхневу покору, тебе давно не проймають їхні чудні пихаті слова. Твій погляд ні на що не спирається, простір навколо страшенно слизький, підлога схожа на глянцеву обкладинку журналу, вона блистить од сонця біля твоїх ніг і вікна, хіба вона не блистить тобою?
Тебе дещо злегка тривожить. Ти відчуваєш невідомий упертий запах(клею чи спирту?), він чимось зачаровує розум, він видається тобі знайомим. Як же мрійливо і тихо, аякже, він не може сповіщати про якісь твої недоліки, надто мало, щоб хвилюватись. Ти певна, це тільки ще одна витівка уважного кмітливого суспільства, вони хочуть примусити тебе сумніватись навіть в собі. Досить, ти надто довго вдивлялася у навколишнє, ти маєш права пожити без страху й сумління хоча би цей мерехтливий день.
Ти не стрічаєш сьогодні нічого особливого, по правді, ти навіть не бачиш людей, усі вони надто неживі й надто недбало продумані, це всього лиш неважливі стереотипні персонажі з твоїх туманних снів. Ти спостерігаєш за всім з іншої реальності, а все ж, ти досі присутня тут, немов сидиш на іскристому усміхненому підвіконнику високо над землею, ах, ти таки певна, що підлога виблискує саме твоїм приязним світлом. Ти не пам’ятаєш нічого з того, що зробила вчора, воно скоріш відкликається в твоїй голові приємним запахом клею, ти навіть бачиш його якось інтуїтивно, він вливається в тебе через спокійні примружені очі. Тобі не доступні багатства світу, але ти пануєш тут, дослідження навколишнього допомагає пізнавати себе.
Та щось не так тепер в твоєму сприйнятті. Немов змінилось скло, через яке ти розглядаєш дійсність. Колір – не найбільш значна характеристика, товщина поверхні також має вагоме значення. Увесь день ти бачиш чудні мрійливі видіння, приміром, відображення акуратної сільської хатини в полотні зеленаво-жовтавої тремтливої води. Ти й описати не можеш, як це приємно, видається, ти нарешті знайшла собі стабільну позицію, хоча насправді ті марення, створює твій схвильований довірливий мозок.
Зникає відчуття затерпання в лівій нозі(вона дійсно в тебе існує?), шкіра тонша, ніж будь-коли раніше, матеріальність взагалі страшенно сумнівна, та тебе це тільки задовольняє. Гей, пливімо бурхливою течією безмежного всесвіту, випадковості – найпрекрасніший подарунок долі. Хіба так важливо, що ти не схожа сама на себе? Вітер змін приносить замислений запах клею й неочікувану екстравертність, немає нічого поганого в тому, щоби втрачати пильність.
Усе навколо набагато світліше, повітря бринить од різкого сяйва. Ти ходиш сп’яніла, ти сприймаєш світ ще більш інтуїтивно, ніж зазвичай, усі твої рухи схожі на спуск нескінченними сходами вниз, безтурботність мало нагадує заїжджене витання у хмарах. Чудово, нарешті відчуття роблять усе самі, цей образ одразу натякає про наслідки, та ти ні краплі не критична. Вогню, вогню, тебе не завадило б добряче вжалити полум’ям(миттєве повернення затерпання), але ти надто певна у тому, що навколишнє творить твоя уява.
Ах, на жаль, ця чудова реальність вимагає ненадовго звільнити її від твоєї присутності. Щож, ти дійсно злегка засмучена, але твої нечіткі думки в голові ущерть повні загравання до себе самої, навряд чи це хороша щирість. Саме час перевірити наплічник, там, звісно ж, назбиралось за день безліч корисних речей. Знаходиш тихий покинутий закуток, справжнє самолюбування завжди потребує самотності. Заглядаєш у невелику, однак доволі щедру на несподіванки кишеню. Щось не так. Запах клею чомусь стає надміру відчутним. Це так недалеко, надто дивно...
М’яка, м’яка, м’яка тривога.
Ти все ще не повернулась зі своєї захопливої мандрівки, усвідомлення обережне і недовірливе.
А все ж, у рюкзаку ти бачиш розчавлене яблуко, яке тобі хтось подарував сьогодні зранку, твої руки також забруднились ним.
Ти розумієш походження цього дивного запаху, зараз він нестерпно різкий, ти даремно ігнорувала сумніви.
Тепер ти не можеш довіряти навіть собі?
Це не прогрес.
Фальшиві симпатії.
