Тадм Не звикла говорити про печаль
Не звикла говорити про печаль,
Ту, що за посмішкою, в глибині нутра…
Вважаєш – лицемірство? НІ! Зіжмаканий відчай,
Бо ж колють, наче голкою, пусті слова…
Відчула на собі: «усе в житті мина»,
«Не вічні навіть сильні почуття»….
Пізнала й істину: любов все покрива,
Вона єдина значно більша за чуття,
Те, що за посмішкою, в глибині нутра…
24.07. 2013
28.07.2013 10:14 Деркач Олександр => © |
 Сподобалось...нутро - нормально, як на мене, бо я прочитав як монолог на підвищених тонах... |
27.07.2013 19:00 Тетяна Чорновіл => © |
 Сумний вірш про наболіле, оте "в глибині нутра"... З свого досвіду знаю, що в нутрі не варто тримати... Краще поговорити все-таки! Бо там, в глибині біль тільки накопичується... |
27.07.2013 16:56 Каранда Галина => © |
 хм... а чому - відчай? вірш хороший, варто той чудовий образ зіжмаканого відчаю запхати десь всередину рядка, щоб наголосом не кривити, а риму до печалі можна й іншу знайти... до речі, я теж відкидаю від дієслів закінчення [Є] мина, покрива ))))) наш рідний діалект))))) |