Сосиски для равлика
Стас Янковський
Равлик Ра, борсук Бу та бобер Бобі Бо ніколи не були знайомі. Кожен мешкав у власному заклопотаному світі із колою та дешевими сосисками, які цупили у сусідньому супермаркеті. Бу та Бобі Бо вправно справлялися із дрібними крадіжками, тоді як равлику потрібна була ніч, щоб донести додому пачку мюнхенських білих ковбасок. Такої їжі йому ледве вистачало до вечора і поночі розпочиналася нова повільна історія.
Борсук Бу був кмітливішим із всіх тварин і ще минулої зими привласнив візка. Він був великий для смугастої морди, проте допомагав прогодувати дванадцять борсучат і одну розтовстілу борсучиху, котра невпинно бурчала по борсучому.
А у бобра Бобі Бо завжди на ранок боліла голова від постійних пригод. Він був заядлим холостяком і сосиски вживав із міцним польським пивом. Інколи розваги приводили його ще три-чотири рази у магазин. Тоді до рук бралися всі напої, які він міг відкрити лускатим хвостом. А ті, що не міг - котив додому, на ранок.
У магазині знали про нічні розбої. Навіть найняли людину, котра погодилася за 150 лісових купонів спати без ковдри на стільці із 22.00 до 6.00 години. Навіть лікарняні та відпустку оплачували. Проте це додало лишень храпу та чоловічого шарму у магазині, а кількість зниклого пива збільшилася в рази. Тоді власник звинуватив у всьому гризунів. Пацюки хрестилися, миші молилися - проте подібні елементи праведного життя не знайшли співчуття. Вже через кілька днів у залах магазину розгулювали коти. Всі сподівалися, що вони будуть полювати на гризунів. Проте це була династія вегетаріанців, котрі споживали дорогий французький сир, запиваючи розмірними ковтками рожевого вина. Розмовляли про гламурні зачіски, чекали нового сезону «Гри престолів» і всіляко підтримували мирне врегулювання конфлікту. Котяча розкіш не могла тривати вічність і тому через місяць їм дали під хвоста, разом із сторожем.
Нічними власниками залишилися Равлик Ра, борсук Бу та бобер Бобі Бо. Виявляється, всі вони потрапляли до магазину через одну щілину, хоч і у різний проміжок часу.
– Повзу, повзу, я до цілі до повзу, – радісно співав равлик.
Сьогодні він запізнювався. Скоро мало з’явитися сонце, а Ра залишалося кілька сотень метрів вперед, складний вибір та кілометр назад.
У Бобі Бо була тяжка ніч. Період неспокою він вирішив заповнити черговою прогулянкою до винної лавки. Почувши наспів, він насторожився та навіть зупинився, щоби розгледіти приму лісової опери.
Надивившись на равлика, він тільки промовив про себе : «ну й, повзи далі».
Бобі Бо непомітно оминув Ра та далі пошкандибав до магазину. Між сміттєвими баками та захаращеним льохом нирнув у щілину до торгового залу. Осушивши енергетика і нахлебтавшись слабоалкоголок, поплентавсь назад. Його розваги закінчились.
Покинувши магазин, він знову почув наспів : «повзу, повзу…», та ледь сам не додав : «ще по пиву і додому доповзу». Ра був майже у цілі.
Бобі Бо вирішив не показувати себе і пересидів «равликовий біг» за сміттєвими баками. Він був ошелешений тим, що незнайомець також пірнув у щілину до магазину.
– Ні хріна собі! – промовив до себе Бобі Бо, додавши із десяток теплих бобрових слів.
– Куди не плюнь одні хулігани! Тільки повзати навчилося і …! Ніхто не хоче працювати! Всім аби лишень красти, жерти і пити. Магазини розкрадати! А якщо хазяїн дізнається! Чи щілину забетонує. Що ж тоді я буду пити!!! Бобрам не продають пиво на заправках.
Поговоривши із собою Бобі Бо заспокоївся. Вирішив чекати повернення із магазину равлика та розібратися із ним. Проте неочікуваний сон вирішив відкоригувати плани. Бобі проснувся о полудні під сміттєвим баком від людського лепету :
– Бобер, бобер, на смітнику бобер!
– Тсс! Тихіше, бо перелякаєте.
– Я хочу його погладити! Мамо, можна доторкнутися! Ну, хоч за хвостика.
– Фотографуйте, бо втече! Ну, ж бо!
Червоні очі бігали врізнобіч. Гучно відригнувши вчорашнє питво, від чкурнув у найближчий чагарник. Всю дорогу до лісу біг зиґзаґами. В його голові прокручувалися людські вигуки. Це був переляк всього життя.
Декілька днів Бобі Бо прожив у своєму помешканні біля річки. Повертатися до магазину було страшно. Також він гадав що після чудного випадку щілину знайшли та закрили. Проте ще більше його цікавило питання, як равлик дізнався про портал у краще життя та що саме він із нього виносив.
Дивна ревність не давала спокою. Бобер довго вагався і все ж наважився сходити ще раз до магазину і, якщо поталанить, спіймати равлика. Хоча, що робити із поганцем так і не вигадав.
Борсук Бу нічого не чув: ні про п’яного бобра випиваку, ні про равлика. Він, як і раніше, вирушив до магазину із металевим візком. Сьогодні у нього складне замовлення : знайти консервовані сардини і булочки із корицею. Хоч подібна їжа йому не подобалася та свою борсучиху потрібно слухати.
Равлик Ра, нічого не підозрюючи, під променями вечірнього сонця вирушив спочатку до друзів, а потім і до магазину.
Бобі Бо завчасно зайняв бойову позицію на півдорозі до магазину біля дерева. Маскувався, крутився і спостерігав за зорями. Трішки покуняв і знову пильно спостерігав за дорогою. Крім комах нікого живого не було. В думках спалахнула думка, що вже нікого не буде. Та як взагалі равлик! Співочий! Рав-лик може плентатись до магазину. Дурня якась!
Відразу після цього у бобра з’явилася краща ідея : «а може по пивку і все проясниться! Тим більш, у магазин ще простіше буде спіймати поганця». Не переконати самого себе, ноги вже несли пузико до вищої мети.
Наблизившись до сміттєвих баків, Бобі Бо закляк від страху, проте швидко повернув впевненість. Біля щілини стояв металевий візок. Подібний він бачив біля центрального входу у магазин. Він був вщент набитий консервами, хлібом, сиром, грибами, мороженими пельменями та грейпфрутами.
– Скільки ж потрібно равликів, щоб це з’їсти, – вражено прошепотів бобер.
Якщо кожен так буде жерти то лавочка скоро закриється. Потрібно гарно провчити слизького пройдисвіта. Чани зі злістю закипіли у Бобі Бо і почали парувати. Він обережно наближався до візка.
Раптово почувся гучний тріск, удар і смачний вигук. За ним послідкував рев сирени. Подібний звук бобер чув при пожежі. Перелякавшись, він гучніше ревуна заволав : «ГОРИМО! РЯТУЙТЕ ДОБРО! ПОЖЕЖА».
Вихопивши пачку льодяних пельменів та банку консервів, Бобі Бо несамовито помчав до лісу. Хтось свистів у спину та кричав, проте це додавало лишень швидкості. Обертатися було б дурним тоном.
Різко завернувши, Бобі Бо буцнув ногою камінець – той відлетів у дерево. Та він, навіть, не звернув увагу на це. А то був Равлик Ра, котрий не квапливо направлявся до магазину. Він не встиг прийти до тями, як кривдник зник із поля зору. Перевіривши цілісність черепашки, він рушив далі.
Ра зробив кілька кроків і зупинився. На повній швидкості на нього мчала металева машина.
– Ловіть злодія! Паскудо, поверни пельмені! Якщо спіймаю - начувайся.
Втікати не було куди і Ра вскочив у невелику впадину. Візок не зачепив равлика.
Борсук Бу був переляканий, обурений, сердитий та дуже заклопотаний для того щоб спіймати поганця із пельменями. Він так і не зрозумів що сталося. Набивши візок харчами, він повернувся у магазин за алкоголем. Намагавшись відкрити холодильник, не втримав рівноваги і завалився на нього. Враз роздалася гучна сирена. Він побіг до візка, а там хтось із криками «пожежа» хапає пельмені та втікає. Бандитизм на кожному кроці!
– Добре, що хоч сардини залишились, – розмірковував про себе борсучок.
Бобі Бо ще довго не наважувався відвідувати крамницю. З добрий місяць він просидів на дубово-вербовій дієті. Всі дерева в окрузі понадкушував.
Борсук Бу з цього часу до магазину ходив сім’єю, котра пильнувала візок. А равлик Ра спокійно дійшов, поцупив баварські сосиски, колу, жуйки зі смаком вишні та й так і не зрозумів, за що його буцнули ногою і не вибачились.
с. Хацьки, Липень 2017 р.
