24.08.2017 11:33
для всіх
208
    
  8 | 8  
 © Леонід Пекар

Творці

Творці

– Де мій маленький неслух? – лунав здалеку жіночий голос.

Хлопчик заховав за спину пляшечку зі сріблястою рідиною і розщеплену на кінчику соломинку. Статна жінка з красивим обличчям, чіпляючись довгим платтям за колюхи, вийшла на берег озера.

– Чим ти тут займаєшся, синку? – спитала жінка хлопця, який вовченям дивився на неї з-під лоба.

– Граюся, – буркнув хлопчина. – Поки татка немає.

– Ой леле, – жінка оглянула берег і озеро, густо вкриті невеличкими прозорими кульками. – Хіба ти забув, татко просив тебе робити не більше одного світу за день?

– Мамо, але це так весело! – вигукнув хлопчик.

Він показав пляшечку, вмочив у рідину соломинку і дмухнув в неї. Кілька бульбашок, переливаючись кольорами веселки на прозорій поверхні, поважно, ніби усвідомлюючи власну значимість, поплили над озером. Жінка махнула рукою і кульки зникли, ніби луснули мильні бульбашки.

– Припини, – наказала жінка. – Краще поясни, як це в тебе виходить.

– Я взяв трішки сірої золи з вогнища, чорнила з таткового приладдя, і трішки того білого, чим ти миєш голову, набрав води з озера і добре перемішав. Ось, – хлопчина вмочив соломинку в сріблясту речовину, збираючись запустити ще кілька бульбашок.

– На сьогодні досить, – зупинила розбишаку мати і підняла одну з кульок, що лежали на березі. – Треба швиденько тут прибрати, поки вони не затверділи. Не можна творити, не знаючи головних правил.

Малесенький, мікроскопічний згусток туману нуртував в середині кульки, в самому її центрі, зрідка викидаючи в сторони тонкі довгі пасма, загортаючись в них і повільно зростаючи.

– Я знаю правила, – задер носа хлопчик. – Тато розповідав мені.

– Що саме?

– Закони збереження… е-е… чогось там, боротьбу і єдність протилежностей, про подолання бар’єру при з’єднанні…

Хлопчина, поспішаючи і боячись щось забути, розповів матері все, що почув від батька.

– Ти все наплутав. Все зліпив у купу. Те, що творять серцем, змішав з тим, що творять розумом. І замість творити самому, вдався до хитрощів. Бачиш, що робиться?

Великі бульбашки, якими особливо пишався хлопчик, прилипали стінками до менших бульбашок і повільно всмоктували їх в себе, а подекуди ковтали з неголосним чваканням, зростаючи ще і ще.

– А що буде, коли кульки світів затвердіють? – спитав хлопчина примруживши очі.

– Тоді їх ніхто не зможе… ніхто не зможе… розібрати.

– А для чого їх розбирати?

– Тому що через воду з Озера Вічності в розчині, кульки не зникнуть, поки не помруть самі. До того ж, в них можуть завестися люди.

Хлопчина здивовано дивився на матір, не розуміючи, жартує вона, чи це може бути справді небезпечним:

– То й що?

– Люди люблять вигадувати собі богів.

Хлопчик все ще не розумів.

– Вони вигадують різних богів. І багато. Ти ж не хочеш, щоб в нас дома вешталося безліч кровожерних ненаситних потвор? Уяви, хоча б по одній цивілізації в кожному світі, – матір вказала рукою на поверхню озера, щільно вкриту бульбашками, – і кожна вигадає сотні, якщо не тисячі, богів. Світ богів буде переповнений, і нам, Творцям, не буде тут місця.

– Але мені буде з ким погратися, – зраділо дитя.

– Із ким ти збираєшся гратися? З чудовиськами, які ковтають власних дітей?

Хлопчик задумався:

– Мамо, а чому ми – Творці?

– Бо ми творимо світи.

– А це місце, де ми живемо, наш дім, хто створив?

Хлопчик крутнувся на місці, вказуючи рукою на височенні чорні гори з білими каптурами засніжених вершин на горизонті, на безкраїй степ з ковилою в зріст дорослого чоловіка, на прекрасне спокійне смарагдове море, на безліч світил і місяців, що кидали чудернацькі тіні на землю, на бездонне небо кольору, який може бути тільки в світі Творців – від темно-синього на одній стороні небосхилу, до ніжно-рожевого на іншій.

– Це створив твій тато. Дещо я йому допомогла, але в цілому він впорався один.

– А як ви зустрілися з татом?

– Я йому наснилася. А потім я придумала його.

– Як це?

– А ось так, – мама дзвінко розсміялася, так, що деякі кульки задрижали, наче їх лоскотали. – Підростеш – дізнаєшся.

– То можна і уві сні вигадувати і творити?

– Можна, мій маленький.

– Як цікаво, – прошепотів малий.

Від озера долинало плямкання. Більші кульки хижо поглинали дріб’язок. Жінка махнула рукою, але нічого не сталося. Вдруге – те ж саме, жодна величезна бульбашка не зникла. Жінка кілька раз махнула двома руками і нарешті подолала одну кулю – та розсипалася на дрібні скалки.

– Треба швидше прибирати, – важко дихаючи звернулась жінка до хлопчика, останні дії далися їй нелегко.

– Може не треба, вони потім стають такі гарні. Ось поглянь, – малий десь з-під одягу видобув важку кулю, розміром з велике яблуко.

За твердою, наче гірський кришталь, прозорою поверхнею, в первородній чорноті космосу мерехтіли тонким мереживом галактичні суперкластери. Мати приречено опустила плечі.

– Піду збиратися.

– А куди ми ідемо? – стривожився малий.

– В один з твоїх світів. Скоро тут буде тісно.

– А що ми там будемо робити?

– Ти будеш дарувати людям надію, а я… щось вигадаємо.

– І надовго це?

– До кінця того світу, який ти обереш, – жінка пішла, високо підіймаючи поділ довгого плаття, щоб не чіплятися за колюхи.

– Ото вже тато розсердиться, – посміхнувся сам до себе хлопчик.

Він сів на березі, а потім ліг, підклавши під голову чорну кулю, і заплющив очі.

***

– Ось так творять світи, – я закрив книжку і вимкнув світло над дитячими ліжками. – І ніяких Великих Вибухів, чи іншої наукової фантастики.

– Тату, але ти не читав книжку, ти вигадував, – запротестував Молодший. – Ти теж творець?

– Ми всі творці. Спіть.

– Чого тільки не вигадають дорослі, щоб не читати мою презентацію про Ейнштейна, – Старшенька повернулася на бік, скептична, як всі дівчатка молодших класів середньої школи.


Я сидів втупившись порожніми очима в екран телевізора і думав, а якщо і справді не було ніякого Великого Вибуху і ми – лише маленькі спалахи в барвистих кульках маленького хлопчика і більше нічого не існує. Але ж існує. Існує і Молочний шлях з його перетинкою посередині, і Великий Атрактор, і прекрасна Ланіакея, і моя сім’я, і моє життя. Існує все, що наснилося мені на березі Озера Вічності.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.08.2017 23:56  роман-мтт => © 

{#}

 24.08.2017 16:08  Каранда Галина => © 

як варіант)))
"завелися люди" - це супер!)