10.05.2011 18:50
-
551 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Тетяна Чорновіл

Совине весілля

Совине весілля – Ви чули новину? Стара вухата сова надумала йти заміж.
– А хто ж її бере, таку страшну та ледачу? Вона ж цілими днями те й робить, що спить!
– Та, нібито, приїжджий, якийсь мохноногий сич. Яке їхало, таке й здибало. Боярином буде пугач, а за дружку – сипуха, ота білолиця та манірна.

(Із лісових пташиних пересудів)

Сова і справді літала лісом на крилах кохання. Її наречений залетів сюди десь здалеку, але зразу сподобався сові, хоч і не мав ”вушок”. Бо хвалився при нагоді, що вміє полювати на зайців.  

– Буду за ним, як вареник у маслі, а точніше, як сова в зайцях! – раділа наречена. 

Хоч сова була й ”літнього” віку, але вирішила справити весілля, як годиться. Була продумана ілюмінація ( адже весілля, звичайно, буде вночі), найняті два оркестри та розіслані сотні тисяч запрошень у вигляді нічних метеликів. І не вина сови, що ті запрошення не були отримані адресатами.. 

– Краще б я тими метеликами пообідала, – охкала сова – але справжні друзі повинні прийти на свято і без запрошення. Адже мишей я давно попереджала про весілля. 

Миші та різні комашки на весілля не поспішали, бо добре знали, що запрошені туди як обід. 

Настала ніч весілля, але гості не сходились. Хто спав, а хто боявся бути з‘їденим. Тільки кажани боязко тулилися на гілках униз головою, мізкуючи, чи сова вважає їх птахами, чи мишами. 

В назначений час на лісовій галявині ”ввімкнулася” казкова ілюмінація. На стеблинках та квітах, на пнях та корчах засяяли холодні зелено-жовті вогники. То ”горіли” спинки світлячків. 

Уже настроювали свої інструменти коники-цимбалісти і враз вдарили по струнах своїх цимбал пісеньку-веселинку. 

– Кум-м-м…Ква-ква. Кум-м-м…Ква-ква. – заграв інший оркестр у оркестровій ямі, а саме, на листках латаття лісового озера. 

Нічні мелодії дуже сподобались нареченим. 

– Хуу-гу, ху-ху-хууу! – задоволено вигукувала сова. 

– Уха-ха! Уха-ха! Браво! – повторював за нею сич. 

Від того галасу коники раптово вмовкли, а жаби-оркестранти стали одна по одній плюхатися в воду. Наречений з нареченою та дружка з боярином швиденько полетіли на той плюскіт, бо з вечора ще й ріски в роті не мали. 

– Може хоч яку дурну жабу вдасться вполювати! – гуготіла сердита сипуха. 

Весілля сови з сичем тієї ночі так і не відбулося. Сова взнала в останню мить від боярина, що сич збрехав їй стосовно зайців. Але не було вже часу з‘ясовувати стосунки. Світанок настав. Пора спатоньки. Ух-хуу-хуууу! 

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 13.07.2011 19:43  © ... => Оля Стасюк 

Нема! :))) Довга казка - то погана казка!

 13.07.2011 18:50  Оля Стасюк 

Чудова казка. а продовження є?

 13.07.2011 18:50  Оля Стасюк => Сон Блакитного Сонця 

А, може, то сова і пугач? Справа - точно сова, але не дитинча, бо діти у сов світліші...

 10.05.2011 23:34  © ... 

Я цю казочку колись писала для дитячої газети, але її забракували, як казку для дорослих. То тепер вона дочекалася свого часу і виставлена для дорослих. :)))

 10.05.2011 22:48  Наталка Янушевич => © 

Гарно, просто, весело!

 10.05.2011 20:03  © ... => Сон Блакитного Сонця 

:))))) То учасники пташиних пересудів. Наречений і наречена шишки розносять. 

 10.05.2011 19:59  Сон Блакитного Сонця 

На фото зправа,мабуть дитинча сови.