Совине весілля
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
– А хто ж її бере, таку страшну та ледачу? Вона ж цілими днями те й робить, що спить!
– Та, нібито, приїжджий, якийсь мохноногий сич. Яке їхало, таке й здибало. Боярином буде пугач, а за дружку – сипуха, ота білолиця та манірна.
(Із лісових пташиних пересудів)
Сова і справді літала лісом на крилах кохання. Її наречений залетів сюди десь здалеку, але зразу сподобався сові, хоч і не мав ”вушок”. Бо хвалився при нагоді, що вміє полювати на зайців.
– Буду за ним, як вареник у маслі, а точніше, як сова в зайцях! – раділа наречена.
Хоч сова була й ”літнього” віку, але вирішила справити весілля, як годиться. Була продумана ілюмінація ( адже весілля, звичайно, буде вночі), найняті два оркестри та розіслані сотні тисяч запрошень у вигляді нічних метеликів. І не вина сови, що ті запрошення не були отримані адресатами..
– Краще б я тими метеликами пообідала, – охкала сова – але справжні друзі повинні прийти на свято і без запрошення. Адже мишей я давно попереджала про весілля.
Миші та різні комашки на весілля не поспішали, бо добре знали, що запрошені туди як обід.
Настала ніч весілля, але гості не сходились. Хто спав, а хто боявся бути з‘їденим. Тільки кажани боязко тулилися на гілках униз головою, мізкуючи, чи сова вважає їх птахами, чи мишами.
В назначений час на лісовій галявині ”ввімкнулася” казкова ілюмінація. На стеблинках та квітах, на пнях та корчах засяяли холодні зелено-жовті вогники. То ”горіли” спинки світлячків.
Уже настроювали свої інструменти коники-цимбалісти і враз вдарили по струнах своїх цимбал пісеньку-веселинку.
– Кум-м-м…Ква-ква. Кум-м-м…Ква-ква. – заграв інший оркестр у оркестровій ямі, а саме, на листках латаття лісового озера.
Нічні мелодії дуже сподобались нареченим.
– Хуу-гу, ху-ху-хууу! – задоволено вигукувала сова.
– Уха-ха! Уха-ха! Браво! – повторював за нею сич.
Від того галасу коники раптово вмовкли, а жаби-оркестранти стали одна по одній плюхатися в воду. Наречений з нареченою та дружка з боярином швиденько полетіли на той плюскіт, бо з вечора ще й ріски в роті не мали.
– Може хоч яку дурну жабу вдасться вполювати! – гуготіла сердита сипуха.
Весілля сови з сичем тієї ночі так і не відбулося. Сова взнала в останню мить від боярина, що сич збрехав їй стосовно зайців. Але не було вже часу з‘ясовувати стосунки. Світанок настав. Пора спатоньки. Ух-хуу-хуууу!
