Зомбі на Місяці
Коли водночас рухнули всі ади, нечисть, що в них була прописана, зависла у просторі. Неочікувано як….
Зомбі Валера 106 уже який час здивовано дрейфував по орбіті навколо Місяця. Що за дивина? Скрізь стояли шлагбауми – для зомбі шлях закритий. Його ж тільки всього нічого не було, а вже диви – понаїхали!!!!! Кілька інших зомбі, але іншої версії – Лука (207 і 307) дрейфували мовчки поряд, видивляючись хоч якусь шпаринку у захисті – дуже вже потомилися, та й Світило яскравішає – треба у звичну нору –льожку – шасть і відпочивати-відсипатись після вдалого полювання. Але ж ні – шлагбауми, що були поламані весь довгий час – знов весело миготіли і рухались у всі боки яскравими, але болісними для зомбі звуко-променями. Істоти-контролери, що раніше ледве дихали і завжди спали, активно пересувались по усій зоні-межі з ліхтариками, освітлюючи весь простір до найближчих планет. Зомбі Валері 106 було дуже не затишно – та ще й інші – свої ж – поряд – не розслабишся, не запанікуєш. Вони ж не розрізняють – свої-чужі, хапають, хто найближче. Тому він зібрався, вистромивши у всі сторони пазурі і прийнявши найвойовничіших вигляд – на всякий випадок.
Місяць – то здавна, скільки себе пам’ятає Зомбі Валера 106, був базою відпочинку для всіх видів різної Нечисті – і вурдалаків, і відьом, і привидів, і звісно ж зомбі. Розповідали, правда, що колись тут було світло і зелень буйніла – жах! Як і всі породілля Страшної Ночі, Зомбі Валера 106 ненавидів (бо боявся) світла – єдиного ворога. Інші, що там, на Землі, - тільки смішили його і приятелів (хоча які тут приятелі, дивись, щоб голову не відірвали – тому й спали у норах-лунках броньованих – ховались один від одного). Ті земні істоті – такі ж дурні, хоча й смачні. Спочатку вередують, бігають – а потім звикають і вже навіть самі віддають свою цінну енергію. Особливо, коли пройшов спец.курс по мовному захвату волі жертви. Це тебе вчать різним психоманіпуляціям – розповіси баєчку, що ти вища істота космічна, розсекретиш кілька секретів ( а все це лежить прямо за атмосферою – інформаційні згустки-знання!), допоможеш йому обхитрити когось – і він сам тобі з радістю – в повному блаженстві, віддає своє багатство – первинну енергію життя «найвищої проби»!!!. Зомбі Валера 106 не мав таких психоможливостей – він із зомбі нижчого рівня – тому просто залякував!
Невагомість зробила тіло Зомбі гнучким і пластичним, він таки трохи розм’як, заспокоївся і почав роздивлятися навкруги. Місяць з усіх боків сяяв. Ні в кратерах, ні в його долинах – ні краплини тіні. Ні « зомбі-термітників» - казарм для нечисті, ні сферичних – сліпих, замкнених для світла лабіринтів-будівель і трикутних пірамід з вічно димними трубами. Цистерни, куди прибулі з полювання сціжували частку захопленого для Головного, теж кудись поділись. Тут, на обновленому Місяці, їх вже ніхто не чекав. Зомбі Валера 106 зрозумів це і завив – не любили зомбі, коли їм було страшно і болісно. Інші зомбі версіі Луки підхопили завивання. Ніщо й ніде у Всесвіті не здригнулося. Тільки поряд у вакуумі розкрилися, виявилися якісь вікна-двері. На одних дверях сяяло-мерехтіло - «Спеціально для зомбі і нечисті! Перехід у часі». На інших –« Зомбі-нечисть-трансформація». Ще на інших – «Клініка для Зомбі і нечисті».
Зомбі Валера 106 ніби закляк, здивований і сконфужений. Він не знав, що таке вибір. Оце-то дивина! І що робити? Тому він пішов по вкладеному в нього від народження принципу – що найближче. Він підлетів до першого вікна-переходу. Скануючі, тонкі промені його просвітили, полоскотали – і – не відкрили двері! Висвітилося-замерехтіло – «Є можливість для лікування і трансформації!» Зомбі Валера 106 нічого не зрозумів, крім того, що двері тут не відкрились. Тому полетів далі до іншого вікна, де лякало дивне слово «трансформація». Там теж його полоскотали-просканували і – відправили далі. Так він опинився у клініці-школі для зомбі і нечисті. Ну що на це сказати? По-перше, йому дали індивідуальне ім’я замість номеру – Валерій Райдужний – знайшли все ж таки якісь у нього задатки для розпізнавання кольорів. Над цим він зараз активно працював (от диво – працював!!!!) разом із веселими створіннями Золотими Дельфінами. Правда, цього – Золотого – кольору він ще не бачив, але обіцяли, що після трансформи обов’язково почне розрізняти.
- А що там – у вікні переходу у часі? – якось спитав-поцікавився він у свого наставника – Дельфіна.
- Це перехід у інший вимір, де штучно сконструйований ще той, звичний для зомбі світ. Нащо? Щоб продовжили свою гру, але під наглядом, бо нічого світлого, навіть натяку на це не мають, і на контакт не йдуть ніякий - самоліквідуються. Але все у всесвіті змінюється - тому ми почекаємо!..
А люди, Земні істоти, дивилися на свій такий звичний супутник-Місяць і дивувались. Сяючий, райдужний, він зійшов на саму верхотуру їх неба, простягнувши руки-крила до них, до кожного. І сяйво – не лякливо-сиве, а різнокольорове, наввипередки з золотими-промінчиками-дельфінчиками заполонило нічний простір. Ніч не лякала, а звала гратися і танцювати.
Хтось із людей раптом відштовхнувся від землі – і полетів. Потів ще один, ще один. Куди вони летіли? Та куди хотіли – хоч би й на Світлий Місяць для прогулянки! Чом би й ні! Хіба не цікаво?
28.04.2018р.
м.Київ, 2018р.
