Симфонія зливи
Зал притих. Важка темна завіса опустилась на землю. Раптом на все небо засяяло золоте шиття, віщуючи початок дійства.
Вступили духові інструменти: громовиці розколювали простір глибокими гучними фанфарами негоди. То незадоволено бурчали, то перескакували на крик. Ще трохи, ще мить, і троси, на яких тримається небо, обірвуться.
Вітер завів усі флейти, труби і саксофони. Трави вгиналися струнами скрипок і віолончелей. Кожен музикант виконував свою партію з надривом, з натиском і настроєм зливи.
Якусь мить кілька величезних крапель сипонуло на землю, та небо відразу прорвалось чистою прозорою мелодією. І, нарешті, все заграло так досконало, що хотілось танцювати під дощем, ковтаючи краплі.
Це очищення зливою пронесло таке блаженство, такий спокій… Хотілось, щоб вона тривала і тривала. Та ноти закінчувались, музиканти помалу затихали. Не чутно густого баритону грому, розряджені нейрони блискавки. Ясніло поступово і спокійно. Врешті завіса впала в очікуванні тріумфального виходу сонця. А все земне навіть аплодувати забуло, захоплене досконалим спектаклем природи. Лиш квіти – віддані шанувальники - пахли так сильно, що уся блакить задихала ними.
