03.02.2019 23:42
Без обмежень
23 views
Rating 5 | 1 users
 © Гордій Миколайович Рацієнко

Невигадані історії

Мазурка

Дивні діла Твої, Господи, все примудро створив єси.

Баба Маланка була найстаршою в селі, маленькою, товстенькою, щедрою на всілякі поради. І в кого б не виникали якісь життєві проблеми, всі йшли до баби Маланки за розрадою. І в неї на все була відповідь, а як треба полікуватись, то знаходились і готові засушені травки від усіх хвороб. Бувало, гляне на когось і відразу скаже, що болить, коли той ще й рота не відкривав.

- Меланіє Адамівно, звідки ви це знаєте, хто вас навчив бабувати? - цікавились допитливі односельці.

- Дитинко, якби я знала, то сказала б. Ніхто мене ніколи не вчив, я сама інколи дувуюсь, звідки воно в мене. 

Місцевий фельдшер Малков пошепки казав довіреним особам, що в бабі Маланці живе ще одна людина, яка колись була мазуркою, і додавав загадкове слово "реінкарнація". Що то таке за реінкарнація ніхто не міг пояснити, а Малков на цьому замовкав. А коли допититувались, то відповідав, що в світі існують речі, про які краще мовчати, щоб не було гірше. 

Але, як звісно, таємниці згодом обростають небелицями і в селі почали подейкувати, що баба Маланка - мазурка, тобто відьма, яка вмить може перетворитися на голку. Бо дід Скиба розповідав всім по секрету, що вночі почув як хтось доїть корову: "Бур - бур, бур - бур. Я тихенько заходжу в хлів і хвать відьму за шерсть, а вона враз стала голкою. А я то думав, чого це в корови молоко пропало? Я прожогом до Маланчиної хати, дивлюсь у вікно, а баба Маланка знімає з себе кудлату шубу, точно такої масті як шмат шерсті, який остався у мене в руках. єй-бо не брешу." 

А то якось баба Маланка пасла свою корову на скошеній стерні разом з іншими сільськими дівчатами. Посідали на копиці сіна і почали просити бабу показати свої чари, наприклад, думкою викликати когось із села в поле.

- Та звідки ви взяли, що я це можу зробити, наповигадують такого, а ви вірите.

Проте дівчата не відставали.

- Ну добре, кажіть, кого покликати сюди.

- Хай прийде сюди Гадулиха.

- Тільки не смійтеся, коли вона прийде, щоб не видали мене.

Не пройшло й чверті години, як із села йде до них Гадулиха. 

- Ти чого сюди прийшла, - питають її дівчата.

- А я не знаю чого я сюди прийшла, - відповіла зніяковіла жінка, - Наче в мене роботи дома нема, як здуріла.

Коли вночі випав перший сніг, то ранком всі побачили на дорозі сліди босих ніг. 

- Це точно бігала мазурка, я бачила у вікно як щось майнуло у білій шубі, коли сніг перестав. - пошепки розповідала Марчиха і всі відразу подумали що це ж баба Маланка бігала вночі на цвинтар ворожити. 

Так це чи не так ніхто не міг точно сказати. Але поголос пішов по селу.

м. Бердянськ 03. 02. 2019



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Щоденник віруючого (Петрова мрія) / Оповідання | Гордій Миколайович Рацієнко».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Гордій Миколайович Рацієнко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо