Цей дощ ...
Люблю осінь… осінь довгу… вічну… прекрасну… люблю прочиняти вікно і вдихати запах матіоли… люблю шурхотіння листя на тротуарах… люблю дощ… осінній прохолодний дощ... який наспівує цікаві…можливо навіть дивні думки… Восени він часто приходить до мене… постукає тихесенько краплинками у вікно... і ми можемо так сидіти годинами… я на підвіконні... а він поруч мене на вулиці… я люблю слухати його... він розповідає мені про таке звичне йому дощове життя… я пригощу його чаєм… зеленим… мені здається він його полюбляє найбільше… і слухаю його…. Знаєте… він говорив… що боїться людей… отих... котрі постійно нарікають на нього… він боїться їх облич… які без настрою поспішають вулицями міст… він завжди відчуває себе в чомусь винним… але ж він ні в чому невинен!!!... він просто собі блукає світом… зупиниться на годинку то тут… то там… і йде далі... він так мріє колись побачити мільйони-мільйони радісних облич… які його чекають... чекають саме восени… а не тоді коли він необхідний… А ще, він дуже любить парасольки… яскраві… строкаті… веселкові… любить коли їх багацько… Ми любимо з ним малювати фарбами… цікаво в нього виходить… він любить жовтий колір… любить вірші… хороші… теплі… добрі вірші про його улюблену жовтаву осінь… Він боїться сірості… з дитинства… він боїться загубитися в ній… боїться диму… того котрий в парках сповиває його улюблений жовтий лист… він плаче над багаттям… Він полюбляє бульбашки в калюжах... полюбляє робити з каштанових чи кленових листків яскраві кораблики… і пускати їх з вітром на маленькі моря калюж… Він товаришує з вітром… каже, що той злий буває часто… його ніхто не любить… і він від цього стає злим… Мені цікаво з дощем… він найчастіше приходить під вечір… і я слухаю його цікаві розповіді до ночі... а потім... мабуть... засинаю… Я ще крізь сон чую як він наспівує мені щось приємне… але ніколи не чую як він збирається йти… Прокидаюсь лише вранці… його вже немає… він вже пішов… Він постійно йде… і ніколи не прощається… певне він не захотів будити мене так рано… а може... він просто боїться прощань??… боїться… я теж їх боюсь... і навіть плачу… він певне теж плаче зараз десь… Він залишає на підвіконні декілька жовтих листків… трохи пелюсток айстр... із запахом осені… та листа… що «колись повернеться»… Мені стає трохи сумно… але ж… я знаю… він повернеться!!… він завжди повертається!!… просто його треба чекати!!... Треба обов’язково купити для нього парасольку… найяскравішу парасольку в нашому місті… і чекати…