18.03.2019 18:37
для всіх
141
    
  2 | 3  
 © Косинка Григорій

На буряки

(Згадка з дитячих літ)

Літо. Починає благословитись на світ. Мати рве на городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава...

Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою — молоко, холодне і смачне-смачне; перекликаються півні...

Слухаю: щось легенько гладить голівку, плаче... Прокидаюсь.

— Це я, моя дитино! Вставай, пора: Шаповал пробіг недавно до зборні, збираються...

Розкрила свитку, глянула на порепані ноги сина: "О діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятись по наймах... За що? Де ж тоді бог? Ні, далі цього не буде, люди..."

— Нічого, сину, я не плачу, самі сльози ллються.

— Снилось молоко? Ех, горе наше...

Вмиваюсь холодною водою на ганку; коло вікна шелестить листя явора, а підняті нерви дратує туман з росою і...

Сердито, мовчки гострю сапу; мати молиться до криваво? сонячної смути на вікні, журливо поглядає на мою маленьку жваву постать, кривиться, і сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку...

— Сьогодні, мамо, треба купить тому рябому собаці півпляшки — не дає гонить два рядки, треба підмазать...

— Ой нещастя, де ж того четвертака взять?

— На бур-ря-ки! Дівчата, молодиці!..

Загавкали собаки, і вулицею пробіг, як козак, чорний, загорілий прикажчик, і знов кутком покотилось:

— На бур-ря-ки!

Хапаю мовчки торбу й сапу — до панської економії!

Оглянувся: шелестить явір, лащиться Лиско, а над ярками зайнялася, горить червоним полум’ям смуга неба...

— Сімнадцять копійок день... маленький брат... мати... Ех! — вітром врізався в росисті стежки, далі тихо, таємниче:

— Боже, коли б гонить сьогодні два рядки! Яке це щастя: два рядки — синя сорочка, хліб... А як же пани?

Росистий ранок заплакав дзвониками, і шляхом до пристані фаетон — блись-блись колесами — аж смішно стало!

— Купаються в добрі чужому... Ми робимо. Ну да, так: пан наш ворог!

Засміялись дзвоники шляхом аж на вигоні, і тільки чути голосну пісню полільниць та іноді хапливе: "Рушай!"

Все змішується — пісок холодний під ногами, пісня...

Ой горе нам, молодим, 

З цим прикажчиком дурним, 

Гей, гей! Ох-хо-хо!

З цим прикажчиком дурним, —

весело затягли дівчата, та...

Сердиті, заспані молодиці моргали, приказували, і останній акорд пісні покотився сивим степом аж до гусачівських ланів:

Гей, гей! Ох-хо-хо!

З цим прикажчиком дурним!

— З жиру, батькові дочки, казитесь!

— Бач, Серафимка побачила прикажчика та як вигукує!

— Високо літа, де-то сяде...

Прикажчик ліниво підганяв свою булану, попалював цигарку і жартував з молодицями.

— О! Моргнув оком, — думка: "Треба попросить дядину — він до неї залицяється, щоб... той... два рядки..." — Попросив.

— Хай поле, але коли одстане, прожену з лану!

— Ні, дядечку, їй-богу...

— Ми будем переполювать, не бійся, Тронька, — сказала та й посміхнулась чорнява...

"Яка вона добра й гарна... Але ж: два рядки — тридцять п’ять копійок, синя сорочка!.."

Я був щасливий.

Зайняли постать. Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: "Мужицька доля гірка..."

— Гай-гай! Тронька, не одставай!

Підводжу голову: мої рядки переполоті, а коло рову стоїть чорнява Пріся і кличе обідати.

І знов — хороше і смішно, почервонів і дістав цибулю з торби... Обідаємо.

До полудня працюють мляво, а коли попише табельщик, починають, як каже рябий Шаповал, дуріть:

Ой уже сонце над вечірки, 

Бере пана за печінки!

Лановий лютує, лається: панові ця пісня не подобається! А хтось на злість знову:

Нехай бере, нехай ріже.

Нехай...

Вечоріє. А долинами на зеленій ботвині, як дівоцтво молода здає з дружками, стелиться: "Ой кінця ми, кінця..."

Повертаються додому змучені, в пилюзі, голодні.

Колосками кланяються жита, шумить од поділок вітер, а загорілі, трохи потріскані ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:

— Легка втома... дома...

Передній ряд заколихався, сміються, а сміх гарний, простий.

Ох і на заводі, на фабриці...

— Тра-та-телень, тра-та-телень! — виграють на сапах голодні хлопці, а пісня котиться степом, в золотій пшениці, кісники смиче, волошки цілує і жартами пестливими берізку обгортає...

— Тра-та-телень...

Село в ярку. Я дома; нашвидку ковтаю картоплю з лушпайками, розказую матері, як пив коло криниці "собака" півпляшки і що гарна у Прохоренка дівчина, — переполює мої рядки.

Розказую щиро, інтимно...

Мати посміхається, журливо хитає головою:

— Оддишеш, завтра неділя... Сьогодні рябенька знесла перше яйце: збираю тобі на штани... Заробляй, синку, треба... Ми бідні, недостатки...

Подала води, поклала старий кожух на лаві і ще раз перепитала сина, хто переполював рядки...

— Прохоренкова... Гарна дівчина...

Зажмурив око, почервонів, а мати помітила і запитала:

— В повітці будеш спать?

Тихо. На ставку скрекотять жаби, в просі хававкає перепілка, і хтось чорний з золотими зірками на киреї вкриває голову рукавом старого кожуха...

— Ай, садками!..

О, танцюють зорі, блищать сапи, співають дівчата, — а попереду уквітчана любистком Пріся йде... Чорні коси з пшеничними колосками... Сміється, жартує, лізе через перелаз...

Цілую холодний рукав кожуха, спросоння посміхаюсь і сплю дитячим сном.

Ніч.



1919 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.03.2019 09:07  Каллистрат => © 

Эх, бурячки, бурячки ! Экая жизнь была)))
Прочитал с удовольствием, умели же раньше люди писать. Мастер!
А прошло лет шестьдесят и деньги на штаны уже выдавало государство))) Ну, а народ жил как мог и, трудился тоже как мог))) Нашёл в своих записях меморию о поездке на "помидоры", даю вдогонку для понимания "социализьма" )))))

 18.03.2019 22:43  Каранда Галина => © 

о, буряки - то щось...

Не знаю, як у вас, а в нас у селі ще й на початку 90-х була така "трудова повинність": усім жителям села, не залежно від професії, наділяли по гектару, а то й по два, буряків. Буряківництво було одним з пріорітетів радгоспу (а потім і агрофірми), сіяли його дуууже багато, так звана "ланка" (різноробочі) не справлялися самі. Тому всі: вчителі, медробітники, робочі, доярки, свинарки, навіть "контора" - мусили після основної роботи ще полоти буряки. Відмовитися без особливо поважної причини було неможливо. Розплачувалися з людьми цукром.

Я змалечку допомагала мамі, навіть меншому брату доводилося з нами полоти. Тому дуже добре знаю, як полоти 2, а то й 3 рядки, чим відрізняються перша, друга і третя полінки, як "заполювати" і "розполювати", і як хочеться пити, коли "гони" (довжина рядка) по півтора кілометри.

Можливо, в мій час було й не так жорстко і важко, як в часи Григорія Косинки, але, теж не легко Якщо художньо описати, то теж не менш жалісливе оповідання могло б вийти.