19.05.2014 11:38
18+
214 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Зав`ялова Валентина

За буряками

(не дуже пристойна історія)

«Гарно жити в своєму будиночку. Тим більш, якщо ти «молода» пенсіонерка, й ще маєш сили доглядати і курочок, і кізочок. І сім’ї користь, і себе тримаєш у формі.»

Так розмірковувала тітка Маруся, яка щойно вилізла з курника, тримаючи  в руці мисочку з ще теплими яйцями. В загородці замекали кози. Знали, що зараз господарочка поведе їх до річки на пасовище. Кози були тітчиною гордістю, бо приносили ще й деякий прибуток. Сусіди залюбки купували свіже молоко. Хоч і невеличкий додаток до пенсії, але на іграшки й смаколики для численних онуків вистачало.

Тож тітка Маруся віднесла яєчка до хати, взяла кізочок на паски, й  повела їх пасти. Захопила з собою лантуха – треба ж і в запас сінця мати.

Сонечко  пригрівало ще по-літньому, після дощів, що пройшли на початку вересня, трава була зелена й соковита. Тітка прив’язала кіз й заходилася скубти для них травичку.

- Здоровенька була, сусідко! – дід Петро, який жив навпроти, повертаючись з ринку, вирішив зупинитися, щоб перепочити  й потеревенити.

- Привіт, Петре! – розпрямилася тітка Маруся. – Ну, що там нового, як ціни?

- Та що ж ціни! Ростуть, як і завжди. Не настачиться тих купоно-карбованців. Був би молодшим, й собі завів би кізочок та курочок.

- Ой, та годі вже тобі, Петре, в тебе ж діти багаті, он нещодавно нову машину купили, ще й яку. Все, що треба, добудуть й привезуть.

         - О, до речі. Нещодавно їхали вони повз приміський радгосп. За Союзу там у цей час інженери працювали, збирали городину. Зараз же їх ніхто туди не посилає, а самі колгоспники не встигають, бо ж у першу чергу треба своє прибрати й продати. Так от, діти надибали там ціле покинуте поле буряків. Й ніхто його не охороняє. От би твоїх кіз туди!

        - Ой, сусіде, кіз туди не повезеш, а от якби накопати для них бурячків нічийних… Скажи, про всяк випадок, де це поле знаходиться.

 

Сусідський дід розповів тіточці, як можна туди добратися. Подякувала вона йому, попрощалися і пішов дід додому. Через деякий час й тітка Маруся посунула до себе на подвір’я з козами на повідках. Прийшов з роботи зять. Та був він чомусь сердитий, не наважилась тітка попросити, щоб звозив її за бурячками.

Поступово за справами забулася розмова з сусідом. Через пару тижнів вони зустрілися в крамниці.

         - Ну що, сусідко, чи набрала собі буряків?

         - Ні, ніяк не виберусь, а дітям ніколи.

         - Дивись, а то буряків не буде.

І вирішила тітка поїхати за буряками сама. Після  ситного обіду і вирушила. Узяла з собою великий мішок, ще і торбинку, саперну лопатку, яку знайшла у зятя, й попрямувала до трамвайної зупинки.

От, нарешті й вагон. Сіла (добре, місце знайшлося, а то їхати до самого кінця, майже за місто). Хвилин сорок, хитаючись і скрипочучи на поворотах волочився старий трамвай.

День потихеньку повернув на вечір. Добре, що одразу прийшов приміський автобус. Здається, доля посміхалася їй. Скоро й поле з буряками показалося…

Надворі вже були сутінки. Донька прийшла з роботи і здивувалася, що мами немає вдома. Невже щось недобре сталося? У цей час матуся звичайно з цікавістю спостерігала за життям «Просто Марії».

        - Не хвилюйся, - сказав чоловік, - мабуть, за буряками поперлася.

Не встигла донька гідно відповісти своєму чоловікові, що її мама не преться, а ходить, як хтось постукав у вікно.

Біля хвіртки стояла матуся, тримаючи в руках торбинку. Лантухи стояли поруч, під зав’язку набиті буряками.

         - Мама! – скрикнула донька, й побігла відчиняти.

Затягли до двору мішки й пішли до хати.

         - Та що ж це коїться! – заверещав зять, який у цей час саме усівся вечеряти. – Теща, чи Ви буряки збирали, чи  щось інше?

Тітка Маруся мало того, що була мокра, уся спідниця в неї була вимазана саме тією іншою субстанцією, про яку репетував зять.

Дочка де стояла, там і сіла.

       - Мамо, - прошепотіла вона, - що скоїлося, чому ти  вся в оцьому?

       - Грій воду! – наказала тітка, - буду митися й прати, а потім все розповім...

 

Тітка Маруся легко знайшла покинуте поле з буряками. Звісно, місцеві жителі вже повикопували все з країв, але якщо пройти далі до середини – просто море коренеплодів! Та яких же ж гарних! Вона заходилася збирати їх і кидати в торбу. Почався дрібненький дощик, але він не заважав, навпроти, освіжав її розжарене працею обличчя. Швидко наповнювалися торби. Жаль, що тільки дві руки!

Якби ж то зять погодився приїхати з нею сюди машиною…

Поволокла тітка повні торби до автобусної зупинки. Поставила їх на пагорбі, а самій треба було, доки не прийшов автобус, сходити, ну, якби-то делікатніше сказати…до вітру. Коротше, сховатися від очей проїзжаючих під пагорбом.

Спустилася тітонька вниз, зробила своє діло і почала підійматися на пагорб до зупинки. І, здавалося б, вже майже виповзла, аж тут її ноги поїхали по слизький після дощу траві схилу. І тітка спустилася прямо в свою купку.

Посилаючи прокльони своїм козам, бурякам і навіть доброзичливому сусіду, вибралася вона по схилу. Добре, що біля навісу зупинки ріс здоровенний лопух. Трошки обтерлася вона його листям, але до чистого автобуса їй тепер було зась. А він якраз під’їхав, навіть почекав її кілька хвилин. Тітка ж вдала, що він їй зовсім не потрібен та декілька разів дивилася на годинника, ніби чекала на когось.

Довго ще стояла бідолашна тітонька, відмахуючись від доброзичливих водіїв, що пропонували підкинути її до міста, та не знала, що ж подіяти.

І от на дорозі з’явилася асенізаційна цистерна. Тітка підняла руку. «Це ж машина, що й сама по собі смердить, то запаху водій не почує» - так міркувала вона. Водій відкрив дверцята:

        - Куди вам, тітонько?

        - У місто. Тільки в мене, синку, торбинки. Допоможи в кабіну підняти.

        Збентежена тітка примостилася за торбинками так, щоб не було видно її плаття, й замовкла. Всю дорогу водій сторожко принюхувався. Невже десь підтікає? Остаточно знічена тітка ледь дочекалася, коли в віконці показалися трамвайні колії:

         - Ну все, дякую, я тут зійду. Візьми десяточку.

Водій ще раз потягнув у себе повітря і уважно роздивившись, взяв десятку.

         Ось і зупинка. Сяючи світлом, підкотила новесенька біло-червона «Татра». «Ех, - подумала тітка Марія, - краще би зараз приїхав отой «старий» яким я добиралася на поле». Та осінні сутінки вже спускалися на землю. Вдома дочка, мабуть, хвилюється. І тітка Марія поспішила влізти до трамваю та обклавшись мішками стала на задній площадці.

Люди тут же почали принюхуватись і розглядати сусідів. Деякі, немов у танці, почали задирати ноги і роздивлятися підошви й підбори.

Хтось звернув увагу на тітчині торби. «Жінко, що ви в них везете?» - скрикнув хтось. Марія мовчала.

Потроху усі почали перебиратися на середню й передню площадки. Тітка ж стояла на сходинках і побоювалася  проходити далі до салону. Ті, хто хотів ввійти до  трамваю через задні двері, відскакували і бігли на середні й передні. Дві третини вагону були переповнені до тісняви, а в кінці бовваніла, яскраво освітлена неоновими лампами, поодинока постать тітки Мані з торбами.

 Ох, нарешті доїхала. Вже темними вулицями вона дійшла до свого подвір’я. Добре, хоч сусідів не зустріла, а то сорому б було.

Почувши таку оповідь, зять розреготався; дочка, втішаючи маму, ледь стримувала посмішку, а Марія тихенько заплакала.

Зятя таки вдалося умовити з’їздити на поле ще раз. Привезені буряки стали в пригоді взимку. Самостійних же мандрівок за ними Марія більш не здійснювала.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 09.06.2014 13:41  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Дуже приємно. Дякую. 

 06.06.2014 11:19  Ірина Затинейко-Миха... => © 

потішив мене Ваш житейський гумор у пятницю зраненька) супер)))) 

 06.06.2014 11:11  Ірина Затинейко-Миха... => Суворий 

погоджуюся - Гашека Швейк - шедевральний!!! До сліз сміюся, коли беру ту нетоненьку книжку в руки))) 

 19.05.2014 21:22  © ... => Деркач Олександр 

Дякую! 

 19.05.2014 20:52  Деркач Олександр => © 

Сподобалось) 

 19.05.2014 20:50  Деркач Олександр => Суворий 

згоден)) Швейка за своє життя читав вже не знаю скільки разів - останній раз місяців три тому - і знову отримав задоволення)) 

 19.05.2014 12:09  Суворий => © 

Нагадаю Вам, що широку дорогу в цю специфічну сферу в великій літературі чи не вперше проторував дуже поважаний мною Ярослав Гашек. Щоразу дочитуючи його Швейка дуже жалкую, що все завершується в самий розпал сюжету. Хай пробачать мене естети, але це одна з найкращих книг в історії літератури, яку має прочитати кожен...

 19.05.2014 12:02  © ... => Суворий 

Дякую. А Ваш однокурсник має інтеллект! Його винахід заслуговує на окреме оповідання. А там вже на Порталі і тема відкриється... "Підвищена перистальтика кишківнику та її наслідкі у суспільних місцях". 

 19.05.2014 11:45  Суворий => © 

Ну як казав один класик: "Як так, гі... є, а слова такого нема". Хтось скаже гидота, але жанр суворого реалізму завжди межує з ризиками бути звинуваченими в відсутності смаку. Подібною історією свого часу ділився один мій знайомий про свого однокурсника, який їхав в переповненому автобусі кілька годин без зупинок і теж потрапив в халепу... Тільки він бігав з усіма по салону боячись, що його запідозрять. Хитрий жук. Бабуся не докумекала...