СПЕРЕЧАЛИСЬ БУРЯКИ
Ой, що було недавно на буряковому полі!.. Ой, що було-творилось!.. Таке і вві сні не присниться! Таке і в найсміливіших фантазіях не з’явиться! Що вже казати про справжнє бурякове поле! А воно – бач – сталося! І нічого з цим не поробиш. Й забути не можна – свідки були. Вони й розповіли цю історію, і присяглись: значить, не збрехали.
Буряководи були задоволені: врожай кормових буряків видався на славу. Любо дивитися було як їх викопував бурякозбиральний комбайн і складав у бурти. Неподалік ще пощіпували останню травку корови, кози, трохи поодаль – коні. Але всі вони уже скоса поглядали на смачні свіженькі буряки. Всі вони були рум’яненькими, привабливими а ще – якимись грайливими. Їм було дуже весело через те, що бурякозбиральний комбайн відчикрижував їм і пасма, тобто гичку. Вона ж була уже здебільшого не зеленою, а якоюсь рудою, бордово-сірою, темножовтою. А бурячки такими ж гарними хотіли бути, молодилися.
І отак би вони у гарному гуморі поїхали б до свого бурякосховища, своєї зимової домівки, якби...
– Гм!.. Що йе за оказія?! Ти хто?! – суворо запитав поважний кормовий буряк.
– Як і ти – буряк!
– Та бачу, що не морква. Чому ти побілів? Хворий? Викликай лікаря або котись до лікарні.
– Сам котись, якщо такий неосвічений. Я – буряк! І це – мій справжній вигляд. Тому що я – цукровий! Втямив? Ти що, кормовий бурячок, ніколи не чув про нас, цукрових?
– А де ти зростав? Серед нас? Чому серед нас? Шпигун?..
Буряківники призупинили роботу, зібралися навколо, стали прислухатися до суперечки. Не вірилось їм, що буряки, здавалось би родичі, здатні на таку непримириму суперечку. Засперечалися так, що й своїх господарів не помітили.
– Не шпигун я, а мандрівник. Але не це головне. Ти хто такий, щоб до мене так підозріло і не шляхетно ставитися?
– А хто ти такий, щоб я тебе з першого погляду заповажав?
– Я?.. Я?.. Я – солодкий! Ось чим я хороший! Я зростаю для того, щоби згодом на цукроварнях перетворитися на цукор. Зрозумів? А без цукру не можна виготовити ні цукерок, ні тістечок, ні навіть чаю заварити.
– Таке загнув: «чаю». Без цукру можна.
– «Можна». «можна»... Але багато хто з цукром любить. А ще мене можна просто сирим їсти, запікати, відварювати. І завжди я смачний та поживний. А ти – хіба поживний?
– Ще й як! Мене любить свійська худоба. Для неї я – справжня смакота!
Важко сказати, чим би закінчилася така суперечка, якби одна корова, не витримавши, не підійшла до кормового оповідача та й смачно не захрустіла ним. А пастух, уздрівши цукрового співбесідника, взяв його, щоб приготувати смачну вечерю.
