Щоденник віруючого

Перші спогади асоціюються з яскравим сонячним днем і великим червоно-чорним півнем, що спритно заскочив у сіни а потім на мою голову і почав клювати в обличчя. Слід від того клювання у вигляді ластівки в польоті залишився на все життя. Шкода тільки, що на цьому півняче життя закінчилося: на вечір він вже варився у маминому щоденному борщі. Цей спогад як перший спалах у пам"яті трирічної дитини.Це сталося напевне через той дитячий переляк, що закарбувався у пам"яті.

Наступний спогад вже в чотирирічному віці: знову яскравий червневий сонячний день. До воріт під"їхала підвода і у двір зайшла матуся з білим згортком у руках, перев"язаним синьою стрічкою. Так появився у нас найменший з шести братів. Потім пригадується як він вперше зіп"явся на ноги і голий побіг по лежанці аж поки не впав на долівку, затрушену запашною травою. Того дня і вікна були заклетчані кленовими гілками як відгомін свята Тройці. 

Саме тоді до нас прийшла тітка Олена з племінником Миколкою і ми всі разом зфотографувалися, Це була перше сімейне фото, зроблене сільським фотографом Павлом Янченком. Після обіду тітка з нашою мамою співали народних пісень, та таких довгих, що здавалось їм немає кінця. А знали вони їх напам"ять безліч.

м. Бердянськ, 28.03.2019