Болотяна казка
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Не нагріє босих лап,
Бо в болоті коло річки
Загубила черевички.
Чапля не любила компанії. Цілими днями стояла вона на одній нозі серед болота та гордовито поглядала на інших мешканців.
– Нема з ким і словом перемовитися! Ніхто тут не вартий мене! – сердито блимала вона на всі боки.
Та якось під вечір прилетів на болото Журавель. Він похапцем повечеряв жабою і полетів собі. А Чапля зачаровано дивилася йому вслід:
– Який красень! Треба обов‘язково познайомитися з ним!
Вранці ж зірвала листок латаття, вистромила ногу з болота і сяк-так нашкрябала листа. Та ще й адресу написала : ЖУРАВЛИКУ.
Сорока-листоноша взялася того листа доставити і зразу ж пурхнула в небо. Правда, по дорозі залетіла в гості до Ворони, Галки та Голуба. Опам‘яталася тільки тоді, коли багнюка на лататті підсохла.
– От біда! – застрекотала листоноша і стала розглядати, кому ж адресоване послання.
Але на місці адреси ЖУ вже давно обсипалося. Лишилося тільки – РАВЛИКУ. Тому Сорока відшукала на березі Равлика і кинула листок латаття просто на нього.
– Танцюй, рогатий, тобі лист! – закричала вона з неба і полетіла геть.
Равлик дуже перелякався, заховався у свою хатку і до обіду не висовував ріжок. А коли трішки заспокоївся, заходився читати. Читав аж до вечора, помалу переповзаючи з літери на літеру.
– Мій любий друже! – писала якась незнайомка, – Ти мені дуже сподобався, але так хутко зник учора, що я не встигла й поговорити з тобою. Повертайся швидше на болото. Навіки твоя, струнка красуня.
– Оце так! – здивувався Равлик, – Мабуть, я дуже поспішаю жити, що не бачу нічого навколо себе. Надалі треба бути уважнішим, щоб не пропустити свого щастя.
Тепер Равлик повзає ще повільніше. До болота й назад. Тоді знову до болота. Час від часу висовує ріжки із своєї хатинки і придивляється, чи не йде його струнка красуня.