Біло-дикий ноктюрн
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Війнуло сонечко заграву
Палким рум‘янцем на край неба,
В вечірній млості відпочити
Кудись за сутінки скотилось.
Бабуся ніч звелась з-за гаю
Та дико охнувши, як птаха,
Тихенько луками кульгала,
Здіймаючись у вись небесну.
Прийшла, вмостилася на хмарі,
По небу коси розпустила
І місяця блискучим оком
На землю глянула звабливо.
Враз юна стала в мить магічну,
Змахнула крилами-руками,
І в смоляні дівочі коси
Зірки, як квіти заплітала.
Натхненно солов‘ї співали,
Ріка об берег жебоніла
Й сюрчання коників злилося
В нічну мелодію чарівну.
Ніч раптом хмару відіпхнула,
Звела у безвість руки-крила,
У прірву кинувшись небесну,
У дикім танці закружляла.
Та враз неждане ”ку-ку-рі-ку”
Той дикий танець зупинило!
Старою стала танцівниця,
З чола росу в траву змахнула…
На сході сонечко вставало,
А ніч до гаю почвалала
І сиву тінь свою старечу
Поволочила за собою.
