Фазани
— Дідусю, а коли ти мене на охоту візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки дідусь брався за рушницю.
Дідусь гладив Павлика по голівці:
— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму...
Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок, про всіх звірів, що він їх полював.
А одного разу прийшов із лісу та й каже:
— Павлику, а я фазана бачив.
— Де ти, діду, фазана бачив?
— У нашому лісі!
— Якого фазана?
— Такого, як ото ми з тобою бачили в зоологічному парку.
— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?
— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Привезли й пустили в нас! Тепер вони у нас плодитимуться.
— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!
Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже:
— Добре, Павлику! Взавтра підемо в ліс до фазанів.
Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом на фазанів, що він і вночі прокидався та все питав маму:
— Мамо! Чи скоро вже ранок?
— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.
Дуже рано прокинувся Павлик. Бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок...
— Дідусю, — крикнув Павлик, — а мене хіба не візьмеш?
— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!
Павло тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку...
— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю, та й підемо! — каже до дідуся Павлик. А дід йому:
— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні для фазанів візьмемо. Ходімо!
Вийшли дідусь з Павликом з хати та й пішли під повітку.
А під повіткою дідусь зарані заготував кілька снопів з ячменю. Невимолочених, із зерном,
Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.
— От з якими "рушницями" полюватимемо фазанів ми з тобою, Павлику!
Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце тільки їх привезли до нашого лісу, а й всіляку птицю:
і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу...
Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю...
— Давай, Павлику, заховаємося отут, за ліщиною! Подивишся, який червоний красунь фазан зараз до ячменю прибіжить.
І справді, — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно.
Дідусь обняв Павлика та й каже:
— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку, в лісі! Добре?
— Добре, — відповів Павілик.
1952 р.