Ластівки
з рубрики / циклу «Ясоччина книжка»
Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки. Метушаться за віконцем клопітливі ластівки. Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!.. Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:
— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!
Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїм маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м`якої глини в дзьобах носять раз у раз.
Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м`якесенькім кублі.
Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.
Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, — так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.
А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...
— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?
— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.
А як буде знов надворі тепло, весело, весна — прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!