Ластівки над церквою Покрови
Горизонт зайнявся кольоровий,
Відблиски пустивши по ріці.
В хмарах грають, як у молоці.
Так було й тоді. Ховала очі,
Серце рвалось у вогненну вись...
І ширяли ластівки пророчі
Там, де стрілись, там, де розійшлись.
А коли зима рушала грізна,
Сковувала тиху гладь води,
Ластівки ховалися у пісні
І дзвеніли в теплій коляді.
Гуркотіли вогняні вокзали.
Час кричав жорстоко: «Схаменись!»
З ластівками серденько злітало
І кидалося зі шпилів вниз.
Геть розбилось…
Я була там знову.
Як заходить сонце за шпилі,
Ластівки над церквою Покрови
Й досі долі зв’язують людські.
