Збірка «Ясоччина книжка»

Ясоччина книжка

Автор: Наталя Забіла

«Ясоччина книжка» — збірка віршованих оповідань від Наталі Забіли, котра рахується найкращої збіркою дитячих поезій української літератури XX ст. Видана 1934 р. окремою книгою. Одна з найкраших дитячих книг письменниці. Передруковувалася кілька разів.

Складається збірка «Ясоччина книжка» зі слідуючих творів:

Ясоччин садок

Ластівки

І в Ясочки є грядка!

Ясочка на річці

Олівець-малювець

По горіхи

Ведмедикова хатка

Приємного читання. «Ясоччина книжка» обов’язково сподобається вашій дитині!

 

Художник Адель Гілевич.




  •  © Забіла Наталя

    Ясоччин садок

    За вікном сьогодні вітер, вітер — аж в кімнаті чути, як гуде. В дитсадок давно пішли всі діти, а маленька Ясочка не йде.

    Наша Яся нині трохи хвора, все кахика й носик витира. Застудилась, мабуть, Яся вчора, як ліпила бабу дітвора.

    На роботу вже поїхав тато, мама вийшла — й довго щось не чуть...

    Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть? Ні! Ясюня не така вдалася! — в неї досить іграшок, ляльок. У своїй кімнаті наша Яся улаштує власний дитсадок.

    Діти будуть — лялька, та ведмедик, та конячка сіра без сідла, і собачка Бум, така кумедна, що угору вухо підвела.

    Ще Ясюня посадила й кішку. А вона стрибнула у куток!..

    — Ну й сиди собі сама під ліжком, не візьму тебе у дитсадок!

    От усі в кутку біля канапи посідали.

    — Тихо, не шуміть! А чому в ведмедя чорні лапи? Мабуть, вранці їх забув помить? Зараз я будинок вам збудую із великих татових книжок і обідом добрим нагодую — дам цукерки вам і пиріжок... А тоді візьму цікаву книжку, покажу своє знайоме «о»!

    Яся певна, що ведмедик Мишка хоче знати літери давно.

    Потім Яся хусточку розстеле на вовнянім теплім килимку.

    — Ну, лягайте, діточки, в постелю! Так і ми спимо у дитсадку!

    У куточку сплять слухняні діти: і ведмедик з лялькою, і кінь.

    За віконцем виє вітер, вітер, а в кімнаті тиша і теплінь. От і мама двері відчинила і на руки Ясю підійма.

    — Ой, яка ж у мене доня мила, що так добре грається сама!

    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    Ластівки

    Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки. Метушаться за віконцем клопітливі ластівки. Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!.. Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

    — Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

    Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!

    — Це вони будують вміло для своїм маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м`якої глини в дзьобах носять раз у раз.

    Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м`якесенькім кублі.

    Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

    Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, — так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

    А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...

    — Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

    — В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

    А як буде знов надворі тепло, весело, весна — прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    І в Ясочки є грядка!

    Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг.

    Вийшла Яся у садок гуляти, де ще так недавно танув сніг. А тепер — росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі списи з-під трави торішньої стирчать.

    Край паркану — що це роблять діти? Скільки сміху, галасу й турбот! Підійшла Ясюня подивитись:

    — Це ж вони тут скопують город! Сміх і галас:

    — В мене будуть дині!

    — В мене морква!

    — В мене буряки!

    А в того — гарбуз з смачним насінням, і в`юнкий горох, і огірки...

    А Ясюня ще така маленька, наймолодша між усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і кругленька вся, як огірок. Тягне Яся і собі лопатку, — ой, яка ж велика та важка!

    — Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка!

    І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток, їй, щоправда, допоміг Михасик, та Роман, та Лесь, та Ігорьок...

    Ну, мала, яке ж тобі насіння?

    А мала й не знає: що саджать? Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту — потім шаткувати? Чи горошок, щоб зривать стручки?..

    Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й те, і те...

    Ой, і буде ж у Ясюні грядка, мабуть, краща, ніж у всіх дітей! Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце лізе вгору, і пече, й цілує дітвору.

    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    Ясочка на річці

    Блись та блись на сонці наша річка, повилась крізь луки запашні. А яка ж тепленька в ній водичка! І пісок м`яке-сенький на дні.

    Поспішає радісно малеча, цвірінчить на березі щодня. Вітерець цілує щічки й плечі і біжить по хвилях навмання.

    Поскидали трусики і плаття, пострибали в воду малюки.

    Ой, і любо ж, весело плескатись у струмочках тихої ріки!

    Тут і наша Ясочка голенька. А навколо — рибок табунці! Хоче рибку захопити в жменьку, та ніяк не вдержить у руці...

    Всі забули про Юрка малого — він сидить один на бережку.

    Бачить — що це дивиться на нього крізь рясну зелену осоку?.. Та страшне, зелене... й просто суне... Та от-от на хлопчика плигне!

    Як гукне Юрасик до Ясюні:

    — Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!

    А Ясюня звіра не злякалась, замахнулась:

    — Геть, зелений звір!

    Подивилась жаба. Здивувалась. Та й плигнула в воду під кушир.

    Ясочка на річці. Наталя Забіла.

    * * *

    Якби ви прийшли сюди, до Ясі, в наш зелений сонячний садок, — ціла зграйка зразу б тут зійшлася сміхотливих радісних діток.

    І, напевне, ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку.

    Ясочка на річці. Наталя Забіла.



    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    Олівець-малювець

    Взяла Яся олівець, олівець-малювець.

    Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:

    — Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!

    Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!

    Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.

    У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.

    Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато: все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.

    А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п`ять... Вже нема де малювать!

    Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим...

    Ось і блискавка!

    І грім!

    І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!

    І нічого вже не видко!

    — Що ж ти, Ясю, наробила?

    Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!.. Яся каже.

    — Ай-ай-я! Яся каже.

    — Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!



    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    По горіхи

    Шерехате і ворсисте, та розлоге, та густе зап`яло ліщину листя, мов убрання золоте.

    А під листям тихо-тихо на тоненьких гілочках причаїлися горіхи у зелених кожушках.

    Ой, горіхи! Не сховатись, хоронись не хоронись, як наскочим ми, малята, в мовчазний осінній ліс! Затремтить ліщина сміхом, різнобарвно зацвіте... Не сховаються горіхи попід листя золоте!

    — Ой, поглянь, які хороші!

    Та усе по два, по три!

    Лесь — у шапку...

    Майя — в кошик...

    От привілля дітворі!

    Юра тягне повну торбу, Тася в пелену збира... Сонце тихо суне вгору. Вже й обідати пора!

    От малеча вся зійшлася, повні кошики в руках. Тільки де ж це наша Яся, метушлива та метка?

    Зоховавшися під гілку, у густім чагарнику, Яся дивиться на білку, що мелькає на дубку.

    Яся стиха ледве диха; ворухнутися — біда!..

    А звірок гризе горіхи, ще й шкарлупку викида.

    Стриб на гілку, вигне спинку, розкошлатить довгий хвіст, та з ліщинки — на ліщинку, та з-під листячка — під лист! І така ж мала та спритна, та забавна, та прудка!..

    Час минає непомітно — все б дивилась на звірка!

    Тільки чути — кличуть Ясю. Підвелася — білка стриб! Вмить метнулась, подалася в лісовий зелений глиб.

    А до Ясі діти з сміхом:

    — Що ж ти, Ясочко, сама? Ну, а де ж твої горіхи? А горіхів і нема!..

    — Ах ти ж, білко — сіра спинко! Що ж ти Ясю підвела? Через тебе цю торбинку я порожню принесла!

    Та не журиться маленька, бо у неї друзі є: кожен з них горіхів жменьку нашій Ясочці дає!

    По горіхи. Наталя Забіла.



    Обговорити...



  •  © Забіла Наталя

    Ведмедикова хатка

    Пухнастий та білесенький засипав все сніжок. Біжить малеча весело в засніжений садок.

    З лопатами, з санчатами працює дітвора.

    — Збудуєм з снігу хату ми посеред двора! Качають сніг, втрамбовують, — робота аж кипить. Ось

    хатка вже й збудована.

    — А хто в ній буде жить?

    Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку, іде-бреде доріжкою Ясюня по садку. А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок — ведмедик волохатенький, закутаний в платок.

    — Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут! В таких хатках на півночі і люди теж живуть.

    На півночі ведмеді є в печерах із крижин... З тюленями кумедними вітаються моржі...

    — Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій! Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!

    В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь. Малеча радо й весело навколо гомонить.

    Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!

    Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать, — і раптом в плач:

    — Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?! Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!

    Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій! Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!

    Синіє ніч доріжкою, з віконних оболон. Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.

    ...Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду. З північними оленями ведмеді білі йдуть. Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони...

    Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!

    Синіє ніч морозяна з віконних оболон. Нічим не потривожена в кімнаті тиша й сон.

    Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:

    — А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!

    Ведмедикова хатка. Наталя Забіла.



    Обговорити...



ЗМІСТ...