29.07.2019 12:02
Без обмежень
17 views
Rating 0 | 0 users
 © Куліш Микола

97

Дії 1-2.

П’єса на чотири дії

ДІЙОВІ ЛЮДИ

С м и к С е р г і й — голова сільради

П а н ь к о — секретар

К о п и с т к а М у с і й

П а р а с к а — його жінка

С т о н о ж к а І в а н незаможні

Г а н н а — його жінка

В а с я — його син

Д і д Ю х и м — 105 років

Г и р я Г н а т

Л и з я — його дочка багатії

Г о д о в а н и й

Д і д з ц і п к о м

Ч е р н и ц і з м о н а с т и р я

Л а р и в о н — глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві

О р и н а — старчиха

ДІЯ ПЕРША

1

Запалила Г а н н а у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:

— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..

А на лаві край віконця син В а с я вчив грамоти сусіду М у с і я К о п и с т к у.

— Ти не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса... Протягом треба — ооссаа...

К о п и с т к а. Оооссиа...

Г а н н а. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?

К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!..

Г а н н а. Люди сміються...

К о п и с т к а. Бо дурні.

Г а н н а. Годі, розумний!

К о п и с т к а. І ти, мамашо, дурна.

Г а н н а. Наробили слободи...

К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач... Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось...

Г а н н а. Хай вона тобі сказиться!

К о п и с т к а. Рихметики й усякої політики вивчимось. а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме...

Г а н н а. Варнякай...

К о п и с т к а. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно... ш-ш-ш! — борщ закипів, іще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столі...

Г а н н а. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо`гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!

В а с я. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так... Тепер революція, і вчитися треба всім, всім...

К о п и с т к а. І тобі, мамашо!

В а с я. І вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.

К о п и с т к а (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака...

В а ся. Та не собака, мамо!..

Г а н н а. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок).

К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив їй дорогу).

В а с я. Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде...

Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний... Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти... (Одійшла).

В а ся. Їй-бо, втечу!

Г а н н а. Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!

К о п и с т к а. Ну тебе к лихій матері, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..

2

Рип у хату — д в і ч е р н и ц і.

К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилізла.

Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?

Ч е р н и ц і мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна загугнявила:

— Жертвуйте, православні, на построєнія божої церкви, якщо ласка ваша...

Д р у г а (приспівувала). І не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу.

Г а н н а (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна... Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).

К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?

Ч е р н и ц і ні в тих ні в сих. Зашморгали носиками.

І хіба ото вас ще не розігнали?

П е р ш а (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали...

Д р у г а (вже приспівувала). А в церкву божую коней поставили.

Г а н н а (рушник затремтів у руках). Ой матінко божа! У церкву — коней?

Ч е р н и ц і (так і посипали): Правду знайте, православні!..

— Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней...

— І хреста з церкви знято...

— Уночі зняли...

К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?

Ч е р н и ц і. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте...

К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду?

Ч е р н и ц і. Істинно, благодію, — коло броду.

К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так... Ловко ж ви брешете, дівчата!

Ч е р н и ц і (очатками блик-блик). Істинно православні, істинно так! Нам гріх неправду казати...

К о п и с т к а (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце... в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких... (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — їх уже нема! Щезли, як відьми... (Прочинивши двері, крикнув услід). Га? Піймалися на брехні, сучі дочки! (До Васі). От, синок, інцидент... Ану, як оте совіцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав...

Г а н н а. Та й ти ж кажеш, що розігнали?

К о п и с т к а. Тр-р-р, тобі нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!

В а ся (взявся вичитувати). Конституція, дядю?

К о п и с т к а. Ні...

В а с я. Резолюція?

К о п и с т к а. Ні... Резолюцію ж я знаю.

В а ся. Революція?

К о п и с т к а (аж зачухався). Та ні... Шукай того слова, що на акацію скидається.

Г а н н а. Та киньте ви ці гаспидські слова!

К о п и с т к а. Тр-р-р...

В а ся. Реєстрація?

К о п и с т к а. О! Щось трошки виходить.

В а ся. Експропріація? Експлуатація? Провокація?

К о п и с т к а. Ось воно! Впіймав! Провокація... От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи — раз. (Загнув другого, третього). Дяки — два. Монахи — три. Пани — чотири.

Г а н н а. Ну?

К о п и с т к а. Монашки — п`ять. Вся ця наволоч робить нам провокацію... От що, синок: тут щось неспроста... Катай за монашками!

В а с я. Як за монашками? Чого?

К о п и с т к а. За монашками, на вивідки. До кого зайдуть, що казатимуть — про все вивідай, синок...

Г а н н а. І навіщо ото? Не ходи!

К о п и с т к а. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?

Г а н н а. Ну й що такого вони сказали?

К о п и с т к а. От тобі й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали?

Г а н н а. Одчепися!

К о п и с т к а. Ні, ти скажи — збрехали?

Г а н н а. Ну, може й збрехали.

К о п и с т к а. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?

Г а н н а. Сказали.

К о п и с т к а. А ти їм рушника за це дала?

Г а н н а (вже од печі). Не монашкам дала, а богові в прийом!

К о п и с т к а. Не богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!..

Побіг Вася. К о п и с т к а, закуривши, до Ганни:

— От моя жінка цього б не зробила.

Ганну зачепило.

Г а н н а. Годі хвалитися! Може й зробила б...

К о п и с т к а. Бив би!..

Тут з печі Д і д Ю х и м ізліз. Кахи, кахи, — сплюнув у черепок.

— І добре зробив би, бо жінка, сину, як коса: не поклепеш — не покосиш...

К о п и с т к а. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято... Чули, діду, провокацію?

Д і д Ю х и м. Та я оце закуняв був трошки... Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити — як оце, приміром, тепер, да... Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та...

К о п и с т к а. Закуріть, діду Юхиме!

Д і д Ю х и м (допався до кисета). Радий старатися... Побачив та як крикне: "Здоров був, молодець!" Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти...

Г а н н а. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!

Д і д Ю х и м. Кури його, прокляте зілля, — воно богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю...

К о п и с т к а. Туг ось монашки такої розказали, що... От якби дізнатися, коли вони прийшли?

Д і д Ю х и м. Хто?

К о п и с т к а. Монашки...

Д і д Ю х и м. Та не монашки, а бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився...

К о п и с т к а (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?

Г а н н а мовчить.

Д і д Ю х и м. Кого? Бога й Петра?

К о п и с т к а. Та монашок.

Д і д Ю х и м. Та я тобі не про монашок, а про Оога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав бог: "Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу..."

К о п и с т к а (замислився). Гм... Треба було б мовчати!

Д і д Ю х и м. Як мовчати?

К о п и с т к а. Хай би вони язички свої порозв`язали...

Д і д Ю х и м. Хто? Бог та Петро?

К о п и с т к а. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали...

Д і д Ю х и м. Та ти слухай! Бог тютюнові сказав...

К о п и с т к а. Побіжу. (Та й подався з хати).

Д і д Ю х и м (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі). А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..

Г а н н а, їсти? Учора ж і послідки вишкребла — хіба повилазило?

Д і д Ю х и м. Та ні... Води гаряченької...

4

Двері навстіж — чобітками зарипів П а н ь к о — секретар сільради:

— Та що скоїлось — сюрприз який чи пужар, дядьку Мусію?

За П а н ь к ом увійшов Мусій К о п и с т к а, за Кописткою І в а н С т о н о ж к а — господар хати.

К о п и с т к а. Та кажу ж — провокація... У церкву, кажуть, коней навели... Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих — Гирю, Годованого... Добре, що догадався — трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце...

П а н ь к о. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності... Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками...

К о п и с т к а. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж... Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.

П а н ь к о. Плюньте й розітріть!

К о п и с т к а. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого — наплював би, а так... чує моя душенька...

П а н ь к о. Не ходіть — є йтересніше діло.

К о п и с т к а. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору... Я зараз!

Уже взявся К о п и с т к а за клямку, як тут П а н ь к о пляшку з-під поли на стіл та:

— Вип`ємо, дядьку Мусію?

К о п и с т к а (очі забігали). Ні, я мабуть... побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав). Ось тільки закурю... і побіжу.

С т о н о ж к а. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар! Ганно! Чи нема у тебе там...

Г а н н а настовбурчилась. Він до неї стиха:

— Товариш же секретар наш... Зранку не їли... і той...

Г а н н а. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько...

П а н ь к о (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати...

С т о н о ж к а. Треба ж, як то кажуть, по-братськи...

Д і д Ю х и м, кахикнувши, пішов до припічка.

— А ви, тату, куди?..

Д і д Ю х и м. Та я вже, сину, їв...

С т о н о ж к а. Ага, ото й добре...

П а н ь к о (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста...

С т о н о ж к а. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам Радянська влада простить...

П а н ь к о. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, — сила, а ми без хліба... Сьорбаніть, дядьку Мусію!

К о п и с т к а (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби... Крутять і крутять, немов у них контра завелась...

Г а н н а. А за монашками хто брався бігти?

К о п и с т к а (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за діда забули...

С т о н о ж к а. Та той... Вони он закуняли.

К о п и с т к а. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв... Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: спасибі, товариші, що потрудилися для Совіцької власті. Скільки віку, каже, вона вас не забуде.

С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, оті герої?

К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елі-мент!.. Один дідок був з робочих — так його на руках гойдали... їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?

П а н ь к о. А це — кумедія буде. Дайош!.. Гей, діду!

К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до діда): — Діду Юхиме!

— Тату!

Д і д Ю х и м. Га-га!

К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елімента...

Г а н н а. Люди просять на чарку горілки...

К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові "Інтернаціонала"... (Наливши чарки, подав одну дідові). Ну, брати-товариші, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця... Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо Совіцька власть... От не вмію як слід балакати...

П а н ь к о засміявся.

— Ану, П а н ь к о, ти!..

П а н ь к о в регіт.

— Гех, якби ж то я вмів говорити! Я тоді б сказав таке, що попадали б усі буржуї у світі... а Дід Юхим возрадовався б...

П а н ь к о. Ану, дядьку Мусію! їй-бо, йтересно...

К о п и с т к а. Граждани буржуї! — сказав би... — Шапки скиньте перед дідом, чолом йому бийте, таку вашу маму... Він вам землю орав? Орав... Овець випасав? Випасав. А скільки солі виволочив?.. Сто літ робив? А що собі придбав? Горб на спину, та ціпок у руки, та ще денікінських шомполів у спину... Ех ви!.. А ще вчені... Та що там казати! Вра — і більш нічого!..

П а н ь к о (аж зайшовся). Вра-а!..

Д і д Ю х и м. Оце мені нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали... Ще за турецької війни...

П а н ь к о. Ану, діду, ану?

Д і д Ю х и м. Стоїмо ми раз, да... (Звівся на ноги). Коли під`їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи) як до соломи... "Здорові, дєті мої, орли!" (По цім слові покивав головою і урочисто додав). Та й заплакав...

П а н ь к о (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха... А Скобильова генерала ви, діду, бачили?..

Д і д Ю х и м. Аякже... Видав і Скобильова. Дісьвительно, під`їздить отак як... до соломи... "Здорові, дєті мої, говорить, орли!" (знову суворо, врочисто). Та й заплакав... (А в самого аж сльози). На вра взяли, як оце ви мене... Спасибі вам...

К о п и с т к а. Грай, музико, "Інтернаціонал"!.. Жаль, що немає моєї Параски... Хіба побігти?..

П а н ь к о. Куди?

К о п и с т к а. По жінку...

П а н ь к о. Плюньте на жінку... Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?

К о п и с т к а. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш...

П а н ь к о. Я брешу?..

К о п и с т к а. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.

П а н ь к о. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.

К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою...

Г а н н а. Годі вже — з Параскою!..

К о п и с т к а. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап`єшся отак та прителіпаєш-ся додому без розуму... Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: "Що, п`янюго, голова болить?" — "Болить, Парасю, ой як болить..." Одчине скриню, витягне шкалика: "Сідай, ка, п`янюго, та випий із жінкою". Сіли, випили, закусили...

П а н ь к о. Це не доказ і не йтересно... Гех, як був я у повстанцях! От де було, да... І обще йтересно було. Не то що тепер: хліб повивозили, голод... Вип`ємо!

К о п и с т к а. Підожди... Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: "Знаєш, ка, старий, що я надумала?" А що, кажу? "Продамо хату?" То й продамо, кажу... Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли... І де вже ми з нею не служили...

П а н ь к о. Не йтересно!

К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять... Побачила мене, гукає...

5

Аж тут увійшла П а р а с к а:

— Ось де він сидить, руда сатана!

К о п и с т к а. Парасю!

П а р а с к а. Йди, п`янюго, додому!

Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог...

К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).

П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?

Поцілував.

Хай ти сказишся... Та пусти!

К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі... не так!..

П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись...

К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби... Клопіт нам який, чи що?

П а р а с к а. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу...

К о п и с т к а. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє...

П а н ь к о. Випий, тітко, слиш?

Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловіки просять!

Д і д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки...

К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита... Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая по-душенька... Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері!

П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє!

К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав...

П а р а с к а. А що, старий?

К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш...

П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили?

К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька... Підемо в город та на патрет ізнімемось!..

Г а н н а. І куди вам, мурим, та на патрет!

П а р а с к а. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде.

К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнятої

6

Припадаючи на ліву ногу, ввійшла О р и н а — старчиха.

Стала у порога.

— Здрастуйте-е!

К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

О р и н а. З п`ятінкою вас усіх святою... Бачте, — по миру побираюся... До кого не прийду — гонять, лають... Такий голод. Голод-голод...

П а н ь К о. Голод скрізь, бабо.

О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть...

С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?

Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема.

К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..

О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!

К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.

Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?..

К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена...

С т о н о ж к а. Ганно!

Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..

О р и н а (заплакала). Коли ж п`ятеро, вірите... Од першої пречисти без хліба... А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці... Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула.

П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це... Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне... Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..

Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.

Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже.

Засміявся П а н ь к о:

— Ну, це я шуткома... Вип`ємо, дядю Мусію! Вип`ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..

7

Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради.

Почув він П а н ь к о в у мову.

— Ну, коли вже П а н ь к ові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу...

П а н ь ко. Це ти, Серього?

С м и к. Ні, не я...

К о п и с т к а. А ми оце трошки...

С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?

П а н ь к о (зніяковів). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудій розказував... Кишки рвали...

С м и к. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?

П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий... І щоб було йтересно...

С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов...

К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле...

С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?

П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг.

— Хіба вже за пупа взяло?

П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так...

С м и к. Як?

П а н ь к о. Не такечки, як...

С м и к. Ну як?

П а н ь к о. Як той... як його.

С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?

П а н ь к о. Яке посвідчення?

С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?

П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику...

С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь... от... Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою... і продавав наше більшовицьке движення.

П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази... (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)

С м и к (услід). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одби-рати й трусити, дак про це перший узнав... не я, голова сільради, а Г и р я... Гирі продався, гад, і революцію продавав по шматочку...

Посмутніли всі у хаті.

С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.

К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях... Та що там казати!.. Сідаймо та вип`ємо, закусимо, поговоримо про це!

С м и к. Вилий!

К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло...

С м и к. Вилий, кажу!

К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..

С м и к. Вилий!..

К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!..

С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне підкинув, як хліб у його шукали... Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п`ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав... Де б шукати далі, а комісія за барильце та ч назад...

П а р а с к а. А не казала я?..

С м и к. Бо П а н ь к о перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.

П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусію, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..

К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?

П а р а с к а. Що?

К о п и с т к а. Не піднімай преній, от що!.. (До С м и ка). Так не вип`єш?

Той ні слова.

Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму...

Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб він вилив). Знаєш, Парасю, що?

П а р а с к а. Ну що?

К о п и с т к а. На, вилий!..

П а р а с к а. А сам ти що — боїшся?

С м и к (тоді). Авжеж боїться.

К о п и с т к а. Народнеє ж добро...

С м и к. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусієве добро.

По цих словах аж крекнув К о п и с т к а.

Схопив недопиту пляшку — підійшов до помийниці та й узявся виливати.

Тиша в хаті стала. Всі до Копистки повернулись, аж витягайсь.

Як уже вилив Мусій самогон, підійшов до помийниці Д і д Ю х и м.

Постояв, подививсь і усміхнувся:

— Горе нам... та й ми ж сукині сини! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

8

Вася на дверях:

— Дядю Мусію! Монашки у Гирі... Акафіста вже читають... Людей повен двір... Кажуть, од архирея прийшли з благословенням.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

1

У Гириній хаті Ч е р н и ц і акафіста читали. Ж і н к и приспівували:

— Радуйся, невєсто неневєстная.

У порога глухонімий Л а р и в о н на сторожі стояв, темний, високий, з дрючком у руках. Мугикав:

— Го-гег-гу-ги-и...

Шепотіли жінки:

— Чули, що монашки казали?

— Аякже! У монастирі коні стоять, ігуменю замучено...

— А чули, знаки на небі появилися?

— Аякже! Хрест зоряний вночі й титла огняні, щоб ополчалися на комунію...

— А правда, що в одного чоловіка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося?

— На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на шибеницях...

— А сокира — то на кров, кажуть...

Приспівували:

— Радуйся, невєсто неневєстная!

Гомоніли тихо чоловіки:

— Бачили, половина комнезамів пухлі ходять?

— Аякже! Стоножку Івана питав, чом їх не рятує комуна.

— Ну?

— Мовчить.

— Невже мовчить?

— Ані слова. Мовчить та ще гірше пухне.

— Кумедія, хи-хи-хи...

— Отож, кажу, чи чужого хліба об`ївся, кхи-кхи-кхи...

Приспівували:

— Радуйся, невєсто неневєстная!

— Собак їдять.

— Так їм!

— Котів.

— Отак їм!

— Радуйся, невєсто неневєстная!

Задзвонив годинник. Хтось почислив:

— Раз, два, три... сім, вісім.

2

Г и р я вийшов із другої хати:

— Кінчайте, сестриці, бо вже ніч.

Всі загомоніли:

— А пора!

— Авжеж, пора!

Стали розходитись.

— Спасибі, сестриці, за акафіста!

— І вам (до Гирі), Гнате Архиповичу! За просвіщеніє...

У сінях.

— А сніг! А мете!

Розійшлися. Монашки як тіні. Тихо погасили свічечки, безгучно вийшли в другу хату. Г и р я підійшов до глухонімого, на кивах, на мигах йому:

— Ну, а ти чого стоїш? Цібе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, їсти хочеш. Дам, дам... Тільки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш стерегти... (Причинив двері в чуланчик, гукнув). Лизю! Уріж там Ларивонові скибку хліба. Чуєш?

3

Увійшла Л и з я у шовковій юпці, на високих каблуках. Г и р я до неї:

— Уріж, кажу, Л а р и в о н о в і... Та що це ти моду взяла прибиратися щовечора, як на весілля? Що це за норови на тебе напали?

Л и з я. Які там норови? Ще що видумайте!

Г и р я. Та ще й набілилася?

Л и з я. Пхи!.. Ще що видумайте!

Г и р я. Зараз скинь! Люди приходять акафіста слухати, а вона... Одразу чутки рознесуть, що ми барахла за хліб наміняли.

Л и з я. Та коли ж я приберуся? Вже два тижні, як той акафіст читається...

Г и р я. Тоді, як голод перестане, а тепер не смій!

Л и з я. Пхи! Як голод перестане. Ще що видумайте! Он Килька Годованого щодня прибирається.

Г и р я (повів очима). Я тобі кажу. Чуєш?

Л и з я взялася краяти хліб.

Багато не ріж! Та не криши, чуєш?.. Дай-но сюди крихти!

Л и з я одкинула ножа.

Та не сердься! От повечеряємо, тоді й прибирайся. Занавісь вікна й хорошись собі хоч до ранку, аби тільки ніхто не бачив...

Л и з я. Та я тільки приміряла, а ви вже й на крик.

Г и р я. Ну годі, не сердься! Бач, усього понамінював тобі.

Л и з я. Пхи! Он у Кильки Годованого барахла ще більш нашого. У неї пахощі французькі й гітара...

Г и р я. Ну нічого. От скоро я поїду в город і куплю тобі, знаєш, що?

Л и з я. А що?

Г и р я. Ану, вгадай.

Л и з я. Пхи! Стану я ще вгадувати.

Г и р я. Дуреня ти! Грамофон тобі куплю. Кажуть, що дешево стоїть — півпуда ячменю.

Л и з я. Папашо! От аби ви купили мені духів... У такому гранчастому бутлику. Що запашні — міри нема! Ось понюхайте. (Дала йому хусточку). Килька побризкала.

Г и р я (понюхав хусточку). Ти ба, й справді пахуще яке, немов миро церковне. Ти розпитай Годованих, де вони купували. Поїду в город і тобі куплю.

Замугикав глухонімий. Г и р я до нього:

— Зараз дам!..

Л и з я. І навіщо ото закликаєте його в хату! Вошей на йому, грязюки, що й страшно дивитись... А смердить!..

Г и р я. Він акафіста стеріг, старців не пускав...

Л и з я. Ой, їй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу!

Г и р я. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що він глухий і німий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобі твою пайку... Та перехрести лоба, глуха манія... Де вже там! Підожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божниці). Отче всіх, на тя вповаємо, і ти даєш нам пищу...

4

Тихо, через силу ввійшла О р и н а. Лизька накрила хліб рушником:

— Папашо! О р и н а!..

Г и р я (обернувся, заступив хліб). Ти знов приперлась?

О р и н а. Драстуйте-драстуйте, татонько мій рідний!.. Хоч шматочок дайте!

Г и р я. Скільки я тобі казав, що нема в мене хліба! Сам голодний сидю.

О р и н а. Хоч шкуриночку, мій боженько...

Г и р я. Тобі що сказано?! Нема!

О р и н а. Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг... Що вже набридло його їсти.

Л и з я. Ідіть з хати, бо холоду нанесли...

О р и н а. Хоч гарячої водиці, щоб погрітися. Ой любі мої, золоті мої, я ж у вас колись служила, хату мазала і тебе, моя доню, няньчила... Доглядала, доглядала, як свою рідну. Та все тобі співала оцієї, як її... Пам`ятаєш?.. (Заспівала).

М`ята моя рум`яная, 

Дитя моє коханеє.

Г и р я. Кажу тобі — хліба нема! І не буде!.. До комуни йди!

О р и н а. Хоч капельку, хоч посидіти, бо вдома ж холодно-холодно... Я тільки хвилиночку, я тільки отак рученьками до тепленького, бо вже, здається, цілий вік сніг іде... (Торкнулася пучками комина).

Г и р я (як не визвіриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печінко, з хати! Чуєш?

Посунулась О р и н а в сіни. Коли тут Ларивон до неї мугика, тиче їй у руки свою пайку хліба. Вийшли.

Л и з я. Чи не симпатія вона йому! (Зареготалась).

Г и р я (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манію... Та куди ж це він? Оце так сторія! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побіг.

Л а р и в о н вернувся. На голові й на плечах сніг.

(До його). Дурний ти, як беркові штани! Та не реви, як той віл... Оддав хліб, тим і здобрій. Більше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якійсь симпатії, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хліб... Цібе на сторожу — ніч!.. Підожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб і церкви доглядав, і моє добро стеріг... А ти, Лизю, постели мені в цій хаті, бо тут зручніше буде з вікон поглядати. (Вийшов за Л а р и в о н ом).

Л и з я занавісила вікна, принесла дві подушки, кожух. Потім вийняла люстерко і почала виглядатись. Заспівала:

Об чом, дєво, плачеш, 

Об чом сльози ллєш.

Чобітками рип-рип увійшов П а н ь к о.

— Здрастуй, Лизько!

Л и з я. Паню!

П а н ь к о. А старий?

Л и з я. Цс-с... Вийшли до худоби... Та струси сніг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити}.

П а н ь к о. Дурниці! Не чіпляйсь хоть ти...

Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?

П а н ь к о. Не муха, Лизько, а... (Потер лоба). Слиш... дай шамати, Лизю!.. Зранку не їв.

Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увійдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тоді. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.

П а н ь к о. Ніколи було. Статистика замучила.

Л и з я. І коли вже ти її скінчиш?

П а н ь к о. Дурниці питаєш! Хіба можна тепер статистику скінчити? Тільки-но складу та перепишу — один помер, другий помер, п`ятий, десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертві перевертають догори ногами.

Л и з я. Зараз увійдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату або надвір?

П а н ь к о (узяв її за руки). Дурниці! Не боюсь, бо маю до старого діло. Слиш, Лизю... дай пошамати! Віриш, аж темно в очах і ввесь світ немов... хитається, хилиться отак набік...

Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усі ляжуть... Тоді пошамаєш... Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?

Не зрозумів П а н ь к о. Знову потер собі лоба;

— Сватати? Як це сватати?

Л и з я. Диви! А ти думав, що так і ночуватимеш зо мною даром?

П а н ь к о. А, сватати! Себто весілля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима). Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвіт той, вся налита — у мене ж самі маслаки... Сил нема вже, Лизю... (Сів до столу. Схилився).

Л и з я (так і прилипла до його). Як засватаєш мене та повінчаємось. Паню, ох і годуватиму: борщем, м`ясом, холодцю наварю, вареників з маслечком, сиром...

П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра. Лизько, сьогодні!.. Зараз!..

Л и з я. А хто ж тобі заважа, дурненький? Проси папашу сьогодні, засилай сватів, а в неділю й до церкви...

П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизі). До церкви, кажеш... Не можна мені, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!

Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повінчали... Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким...

П а н ь к о в і згадалося:

— Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих... Ех, і йтересно тоді було, да!.. Трощили ми буржуїв, як хотіли... Керенок було за поясом... (Зарипіли чобітки. Завихрився чубок над лобом). Раз в одного попа ночували... От де сміху було, як на приставленії! Попаді наказали грамофона крутити, а попові гопака танцювати. Ха-ха-ха... Якби ти, Лизько, бачила, як він у рясі...

Л и з ь к а (на його морозом війнула). Не люблю я таких балачок!.. Перестань!

П а н ь к о (знітився). Йтересно було, да... А тепер голод, шамати хочеться, шамати... Хіба доведеться?.. А чорт йо`бери! Все одно комнезами мене з Ради вигризуть.

6

Г и р я (вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмішку в уса сховав). А я чую — двері рипнули... Думав, що Л и з я виходила.

П а н ь к о (картуза в руці закрутив). Доброго здоров`я, Гнате Архиповичу!

Г и р я. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вітром до нас?..

П а н ь к о. Та це скінчив діла у Раді та йшов додому... Дивлюсь — у вас ще світиться

Г и р я. Так, так... Ну, що там нового? Що чути?

П а н ь к о. А є новини, Гнате Архиповичу...

Г и р я (поважно, спокійно). Ти б, дочко, дала Пантелеймонові Петровичу поїсти. Що там є у тебе?

Л и з я. Трошки галушок зосталось.

Г и р я. Галушки ж, либонь, холодні... Краще достань огірків, укриши сала абощо...

Л и з я. Може, папашо, яєчню спрягти?

Г и р я. Во-во. Хай чоловік по трудах своїх попоїсть. Знаю, яке те писарювання та й ще під лихий такий час... Жалування, мабуть, не платять?..

П а н ь к о. Бомага з повіту прийшла: з усіх церков речі коштовні забрати: чаші, хрести золоті, обще — срібло, золото...

Г и р я (уважно). Гм... Як це чаші?.. Навіщо?

П а н ь к о. На голодних немовби. Так пишуть.

Г и р я (по паузі). Гм... Приїдуть з повіту, комісія, чи як?

П а н ь к о. Ні, тут... Як на обчеських зборах більш половини за це голоси подадуть, тоді вже комісію...

Г и р я. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?

П а н ь к о. Та воно так тільки пишуть, щоб комнезами перед повели... Оце С м и к та К о п и с т к а по хатах і побігли...

Г и р я. Ага... А збори коли?

П а н ь к о. Не буде.

Г и р я. Як це... адже ж пишеться?

П а н ь к о. С м и к казав, навряд щоб біднота зібралась... Не дійдуть...

Г й р я. А то так. Куди їм, сердешним... Не ходять вже, а лазять... Доведеться, ма`ть, одкласти?

П а н ь к о. Так С м и к хоче, щоб по хатах підписались, щоб без зборів це діло зробити...

Г и р я. Що?! А коли?

П а н ь к о. Немовби завтра.

Г и р я (аж стілець тріснув під ним). Що-о!? Завтра?.. (Устав). Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають — життя все зірвати, як двері з петель? А не дозво... (Гримнув на дочку). Ану там совайся скоріш!

Л и з я (здивувалася). Папашо!

Стукнуло в причільне вікно. Г и р я не почув.

Зиркнув на Панька, потому на дочку.

— Пантелеймон же Петрович той... голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се...

Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити.

Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку ледачу дівку?

П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки... Раз-два — лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйка!

Л и з я. Зараз ідіть у чулан та запаліть мені в печі! Солома й кізяки у сінях...

П а н ь к о (стукнув, рипнув чобітками). Радий слухати! (Пішов).

Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вікно. Мабуть, Г о д о в а н и й. Послі розпитаєтесь. (Вийшла).

7

Г и р я зиркнув у вікно. Пішов одчиняти.

Прийшли двоє: дід а ціпком і високий огрядний чоловік — Г о д о в а н и й.

Д і д з ц і п к о м (струсив сніг). Насилу добились: б`є, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобі ціла ліворуція. А тут ще Л а р и в о н трохи дрючком не загилив...

Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви...

Д і д з ц і п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к а...

Г и р я. По хатах бігають?

Д і д з ц і п к о м. Еге... Невже знаєш?

Г и р я. Знаю.

Г о д о в а н и й. Хто сказав?

Г и р я. А є такі. (Показав на двері). Не так поки що голосно кажіть, бо...

Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка!

Г и р я. Та вже діло своє знає...

Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бігають?

Д і д з ц і п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав?

Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати...

Г о д о в а н и й. Он як!

Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест... Прийшла така бомага... Пишеться, щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к і К о п и с т к а не дурні. Знають, що голота вся на збори не полізе, так вони ото й майнули по хатах своїх писати. Думають без зборів це діло зробити...

Пауза. Сипнуло снігом у вікно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився:

— Та невже ж таки заберуть?

Д і д з ц і п к о м. Га?

Г и р я мовчки поправив лампадика.

Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу?

Г и р я (перехрестився). Пора.

Д і д з ц і п к о м. Що саме, Гнате?

Г и р я. Пора, кажу!

Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозуміли.

Г о д о в а н и й (по паузі). Так граймо на тривогу?

Г и р я. А так...

Д і д з ц і п к о м (залупау очима). Та що саме — не второпаю?

Г о д о в а н и й. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — і всі як один на ногах!

Д і д з ц і п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.

Г и р я. Удосвіта рано сесіриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої — анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні...

Д і д з ц і п к о м. І большевицькому движенію, щоб казали.

Г и р я. А виходить — край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!

Г о д о в а н и й. А як дійдеться чого?

Г и р я. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!

Г о д о в а н и й. Та ні, я про щось протчее...

Г и р я (підвів брови). Ви думаєте?

Г о д о в а н и й. А не обійдеться.

Пауза. Тріснуло в лампадику.

На обличчі в Гирі тіні заграли.

Поправив лампадика і мовив глухо:

— Ну, що ж... і про такий случай є чоловік.

Г о д о в а н и й. Хто?

Д і д з ц і п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?

Г о д о в а н и й. Помовчіть, діду. (До Гирі). Хто?

Г и р я. Л а р и в о н!

Г о д о в а н и й (несподівано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже ілюзійон!

Г и р я (зачепило його). Не ймете віри?

Г о д о в а н и й. Та... Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів, — ідійот!

Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввійдіть, сестриці, сюди!.. Нечутно з`явились Ч е р н и ц і. Г и р я до них:

— Побіжіть котора та покличте Л а р и в о н а! Він там біля клуні або біля церкви... Через садок ідіть!

Ч е р н и ц і метнулись обидві.

Г о д о в а н и й. Ет... Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє!

Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте...

Г о д о в а н и й. Та ні! Л а р и в о н а я маю за дурня.

Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали... Там такий злий на комнезам, що аж-аж.

Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же він до самого споду?

8

Вернулись Ч е р н и ц і.

За ними завіяний снігом всунувсь Л а р и в о н.

Без шапки. На голові білим вінком сніг.

Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?

Г и р я. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сідай, Л а р и в о н е, до печі!.. Погрійся! Та сніг обтруси, сніг... Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сідай так.

Замугикав Л а р и в о н . Обтрусився. Тільки на голові сніг білим вінком зостався.

Г о д о в а н и й. Та невже ото він розуміє?

Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала... комнезамам... що у нас хліб забрали й одвезли, знаєш?..

Л а р и в о н замугикав.

От-от... Зрозумів? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Він любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срібло-золото... Всі цяці брати... цяці... (Показав йому на позолоту й срібні вінці в іконах). Написали забрати!

Л а р и в о н замугикав.

І чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав тобі... Зрозумів? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собі робитимуть! Бачив у комісара, що жив у нас отут на квартирі?.. Ну от... А церкву зачинять, запечатають і тебе наженуть...

Д і д з ц і п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна...

Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх треба!..

Звівся Л а р и в о н . Голосніш замугикав.

С м и к а отого, К о п и с т к у Мусія знаєш?..

Д і д з ц і п к о м (не втерпів). Бити їх!

Засварився дрючком Л а р и в о н . Замахав. Тіні по стінах побігли.

Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вірили...

Г о д о в а н и й (годі й собі). Бий їх!

Д і д з ц і п к о м. За развьорстку бий!

Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц і (й собі): — Бий їх! — Бий! Бий!

Перша (підскочила до Л а р и в о н а. Співає. Плаче). Ми трудились... Килимки, обруси ткали... Людям... Ми капусту, квітки поливали... Васильками пахло, сонечко було. А вони нас... на сніг, на мороз...

Друга (збоку забігла. Простягла руки). Хрест зняли на брамі... Хлак червоний там... А ми бігли, бігли... через греблю, лугом, степом... Ніч та сніг... Ніч та сніг... Ще й досі трусимось... Ось дивись — трусимось.

Обступили Л а р и в о н а. Сіпають, шарпають, плачуть.

Г и р я насилу їх вгамував:

— Та він же глухий, не чує... На знаках йому треба, на мигах... А ви... Та ви, дивіться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зіб`єте, що допіру я навів... Одступіться!

Одсапались усі. Л а р и в о н, сварячись, став до стіни.

Сніговий вінок почав танути. Скотилися перші краплини — немов чужі сльози на

Л а р и в о н о в і м обличчі. Тоді Г и р я до Годованого:

— А що! Тепер вірите?

Г о д о в а н и й. Спиніть, бо ще когось загилить.

Г и р я (до Ларивона). Ну годі... Завтра!.. Розумієш — завтра! Во-во... А зараз...

Зашаруділо щось, замацало за дверима.

Всі обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:

— Це ви, сестриці, сіней не заперли... Хто там?

Почувся голос:

— Це я... С т о н о ж к а Іван. Одчиніть!

Г и р я пошепки показав усім, щоб вийшли у другу хату.

9

Засніжений, спираючись на ціпок, тихо увійшов С т о н о ж к а:

— Це я, Гнате Архиповичу... От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов... Позичте мені хоч з півпуда...

Г и р я. Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити...

С т о н о ж к а. Озадку чи той... макухи, може, а то ж сами бачите — гину... У Ганни вже ноги спухли...

Г и р я. По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема. Коли не віриш, ходім покажу горище, засіки, бочки... Ось ходім!

С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вірю вам...

Г и р я. Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у діда Ониська, у Щербака Трохима. А пшениці — ні зернини, ні проса, ні гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усім буде край!.. (По паузі). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церкві чашу христову, хрест, позолоту й срібло?..

С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла...

Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш?

С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу... Світ в очах отак хилиться, крутиться... Запаморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й що мені робиться.

Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко...

С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас... кішка є, то позичте!..

Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину... Та краще вже вмерти, як ото їсти котів чи собак...

С т о н о ж к а. Та ні, я не їсти... Миші завелись у хаті, дак Г а н н а просила дістати кішку...

Г и р я (засміявся). А де в тебе тії миші взялися! Давно, ма`ть, подохли вони... От що, голубе мій, дав би я тобі ячменю, якби ти...

С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я...

Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався їх, одсахнувся від К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу...

С т о н о ж к а. Я той... я краще одроблю вам...

Г и р я. А, голубе, що мені твій одробіток! Ти на правильну тропу вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу і хрест, ти що їм скажеш? Дозволиш чи ні?..

У Стоножки голова поникла.

Га?

С т о н о ж к а засіпався.

Невже, питаюсь, дозволиш і з богів сорочки познімати?

С т о н о ж к а. Не знаю про це...

Г и р я. Гм... Так-таки й не знаєш?

С т о н о ж к а. Не думав про це...

Г и р я. Гм... Якщо не думав, то піди та подумай, помисли. А тоді приходь! Тим часом і я подумаю, обмислю... (Глянув на годинник). Та дивися, вже скоро десять! Біжить час, обминає нас... І не зглянешся, як отак і смерть у двері набіжить...

С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу І Я за вами руку підійму... Як скажете, так і чинитиму...

Г и р я. Е, ні!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще подумай, голубе, виваж все це, обміркуй...

С т о н о ж к а. Я вже надумавсь... Я за хрест і чашу... Щоб не брали їх, скажу, і щоб більше нічого у людей силою не брали.

Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей... у громади... Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..

С т о н о ж к а. Простіть, Гнате Архиповичу!

Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить... Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай... Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз... (Вийшов у сіни і скоро вернувся). А знаєш, Іване, ти ось що... Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.

С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест і чашу... Може, не вірите, то я заприсягнуся...

Г и р я. Приходь завтра... Як тільки ото скажеш привселюдно, біля церкви, що ти за хрест і чашу, як тільки покаєшся, так і приходь... Позичу, голубе, їй-бо, позичу і так дам... Серця увірву шматочок, а таки дам...

С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до завтра... Боюсь, що не встану, до церкви не дійду, десь упаду...

Г и р я. А господи, не можу на такі муки дивитися... Не можу, Йване!.. Серце крається... Постій, постій, голубе... (Підійшов до столу, одкинув рушника і, взявши в руки буханок хліба, урізав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай, бо сам уже давно на порціях живу.

С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибі вам!.. Спасибі!..

Г и р я. А завтра приходь до церкви... Чуєш?

С т о н о ж к а (із сіней). Прийду!

10

Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а із чулану вийшла.

Очі сяють, на щоках ягідки грають. Підійшла і пошепки:

— Папаню, милий... Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!

Г и р я (стрепенувся). А не бреше?

Л и з я. Ні, ні, щось на його оті комзлидні насіли, дак він на все рішився...

Г и р я. Та невже?

Л и з я. Цс-с...

Г и р я. Рішився, кажеш?

Л и з я. Цс-с-с, папаню... Не показуйте йому, що ми так і зраділи... Пхи!

Г и р я. Гм... Подивлюсь на тебе, Лизю, — вилита ти мати. Покійна теж така була, царство їй небесне... Ну, йди, доню, до нього... Та гляди лишень, щоб не обдурив!..

Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав...

Г и р я. А про церкву ти йому нагадала?

Л и з я. Піде й до церкви.

Г и р я. Гляди ж... А на весілля — духів отих та пахощів повне відро тобі куплю... Постривай ще... (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй... Тільки багато не давай... Та гляди мені!..

11

Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хаті.

Із другої хати вийшов Г о д о в а н и й, Д і д з ц і п к о м, Ч е р н и ц і, Л а р и в о н .

Г и р я (усміхнувся до них). Чули?

Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу.

Г и р я. Просвітляється життя, просвітляється. (Повернувся до божниці). О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцію! Попали ти її огнем своїм! Попелом укрий! Вітром розвій!

Ч е р н и ц і стали навколішки.

Зашелестіли губами й широкими рукавами. Молилися всі.

— Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати комуну? Бий її, трощи, з корінням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро... Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни коні, хліб, худобу, гроші!.. Ну. верни ж, верни, тебе благаємо!..

Завіса





 1924 р. (1929 р. вийшов остаточний варіант)




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Куліш

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо