29.07.2019 12:14
Без обмежень
18 views
Rating 0 | 0 users
 © Куліш Микола

97

Дії 3-4.

П’єса на чотири дії

ДІЯ ТРЕТЯ

1

Біля церковної брами зібралась комісія:

С м и к, два незаможники. Підійшов К о п и с т к а з ключами.

С м и к (назустріч йому). Ну як?

К о п и с т к а. Ключі ось, а піп не хоче йти. Каже, що хорий...

С м и к. Він прочитав протокола і що з центра пишуть?

К о п и с т к а. Прочитав.

С м и к. Ну й що?

К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадів, бо губи так і вдарили тропака...

С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як?

К о п й с т к а. За все сказав... Каже — не вийду, хорий...

С м и к (одімкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що піп одмовився... Заходьте, товариші! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чуєш? Твоє діло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда — П а н ь к о — ночував сю ніч у Гирі, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотів...

К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жінка — телеграф.

С м и к. Так я його сьогодні із Ради вигнав і наказав на очі не з`являтись.

К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай!

С м й к. А як що трапиться, то...

К о п и с т к а. Ет!.. Не малолітнє ж я дитя, — торкай!

2

Пішов С м и к.

К о п и с т к а, щоб не стояти на видноті, зайшов за примурок.

Тільки скрутив цигарку, аж тут Г и р я:

— Що це ти, Мусію батьковичу, стоїш тут? Хіба чого стережеш?

К о п и с т к а (йому під тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.

Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом ніхто не окрав?..

К о п и с т к а. Може й церкву.

Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як?

К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, і плащаницю, і все чисто.

Г и р я. Гм... Од злодіїв, чи як?

К о п и с т к а. А то ж од кого, думаєш?

Г и р я. Невже ж воно є такі, що й на божеє добро вже зазіхають?..

К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне...

Г и р я. Гм... А хто ж вони, оті злодії?

К о п и с т к а. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, — ви!

Г и р я. Ой шануйсь, Мусію!..

К о п и с т к а. А то що?

Г и р я. А то, що за такі слова... не помилує тебе господь милосердний... Не помилує!

К о п и с т к а. А хто тобі казав за це?

Г и р я. Не помилує!.. Знаю!

К о п и с т к а. Хіба з богом балакав, що знаєш?

Звіром глянув Г и р я на Копистку. Пішов.

3

Прибрела О р и н а:

— Здрастуйте, дядечку Мусію!

К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

О р и н а. З п`ятінкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас, бідних.

Ко п й с т к а. Як саме, мамашо?

О р и н а. Кажу ж, п`ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками, — так же їстоньки всі похотіли...

Покрутив головою К о п и с т к а.

Оце прийшла під церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мінятимуть на хліб, дак я хоть подивлюсь, який він є... Може, таки п`ятінка святая і мені шкуриноньку або зерниноньку пошле... А як не то, то пережду тут до суботоньки... А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе... Колись багато приносили. (Сіла собі осторонь на сніг. Та все бурмотить щось, киваючи головою), 

4

А вже до брами надійшов Д і д з ц і п к о м.

Стали збиратися ч о л о в і к и, ж і н к и.

Дід приступивсь до Копистки, лупнув очатами:

— Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..

К о п и с т к а. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?

Д і д з ц і п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило — церква?

К о п и с т к а. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода.

Д і д з ц і п к о м. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!

З л и й г о л о с. Та хіба вони послухають старих людей?

Д і д з ц і п к о м. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на бога верхи сісти? Ні, він-вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.

К о п и с т к а. Нехай у пекло — там хоть тепло. А піди у рай, то й за дрова дбай...

Д і д з ц і п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувіре ти окаяннийі.. Кинь цигарку, кажу!

Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нічого не знаючи:

— Що тут такеє, діду Онисько?

Д і д з ц і п к о м. Отак, як бачиш. Стоїть коло божого дому та куриіь, та смердить, щоб ти знав, цигаркою.

Г о д о в а н и й. А чого, дозвольте, стоїть?

Д і д з ц і п к о м. Спитай його!

Х т о с ь і з л ю д е й. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срібло...

Г о д о в а н и й. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву?

Х т о с ь і з л ю д е й. А по такому, як і хліб брали. Камуні отій.

Г о д о в а н и й (прикидаючись). Дозвольте, то хліб — вещ зрозумілая, але ж чаша й хрест — це ж божії речі... Та хто бере?

К о п и с т к а. Комісія.

Г о д о в а н и й. Яка така комісія? Хто її обрав?

К о п и с т к а. Народ.

З л и й г о л о с Який народ? Де той народ?

К о п и с т к а. Бєдний народ.

Г о д о в а н и й. Та народ аж ось коли сходиться, а про комісію то ніхто, ма`іь, і не чув?

К о п и с т к а. А я кажу — которий найбідніший народ. Як і полагається тепер.

6

Прийшли ще люди.

З ними С т о н о ж к а, Д і д Ю х и м, В а с я, П а р а с к а. Гомін пішов.

Г о д о в а н и й. Ось що. Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все... Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повіту бомага прийшла і що в тій бомазі пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазі пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ми, народ, про це знаємо?

Г о л о с (незаможницький з натовпу). Которе бідне — знає як один.

Г о д о в а н и й. Підожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазі пишеться так, а ви чините навиворіт та ще й нишком од усіх? У бомазі сказано, щоб на об-чеських зборах проголосовані були всі церковні речі, а ви, як ті злодії, вдерлись в церкву і що робите?

Д і д з ц і п к о м. Чуєш?

Г о д о в а н и й. Так оце ми, увесь народ, і кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу і хрест — об цім ви в народа спитайтеся!..

Г о м і н. У народа спитайтеся!..

Д і д з ц і п к о м. Чуєш, що народ каже?

К о п и с т к а. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловіче?

Д і д з ц і п к о м. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав?

К о п и с т к а. Ви ж незорганізований елімент, та й усе...

Г о д о в а н и й (по паузі). А ми ось що, граждани, комісія од народу! Ходімо зараз в церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому...

К о п и с т к а. Ша!.. Підождіть!.. Закон то совєцький, та не про вас його писано.

Г о д о в а н и й. Та ти чого тут розкамашуєш! Що ти нам — начальство чи хто?

К о п и с т к а. Не начальство, а Совєцька власть!

Д і д з ц і п к о м. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив?

К о п и с т к а. А звісно, не ви, діду. Були такі, що настановили... Ми тепер власть, і більше ніхто!

Г о д о в а н и й. Розступись, море, — кізяк пливе.

Д і д з ц і п к о м. Оце правда — розступись, море... Недавно з кізяка й не вилазило, а тепер — начальство!

П а р а с к а (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очі пухнуть з досади, що колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила, а тепер... тепер питають: де тут живе товариш Мусій К о п и с т к а?..

К о п и с т к а (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій К о п и с т к а!

П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з`їзд до нас... Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..

К о п и с т к а. Трах-тара-рах — оце вам, діду, резолюція!..

Д і д з ц і п к о м. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком).

К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, діду!

Д і д з ц і п к о м. Кинь, бо...

К о п и с т к а. Не дмухайте, діду, проти вітру...

Д і д з ц і п к о м. Бо...

К о п и с т к а. Бо пуп увірветься.

Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.

7

Разом сливе вийшли: із церкви — комісія, 

з-за огради — Г и р я, монашки, глухонімий Л а р и в о н.

Натовп подався назад. Галас упав, ущух.

С м и к. Що тут таке, Мусію?

К о п и с т к а. Та як би тобі й сказати... Виходить інцидент.

С м и к. Що саме?.. Хто?..

П а р а с к а. Та хто ж, як не дід Онисько.

Г о д о в а н и й... Бач, досадно стало, що мій рудий...

К о п и с т к а. Та цить!

Д і д Ю х и м десь луною озвався: "Моя мила, щоб ти воза не побила!"

Незорганізований елімент поприходив і за пазухою свою резолюцію держить...

С м и к. Яку тут резолюцію? В циркулярі пишеться, хто буде невдоволений, хай о своїм невдоволенні напише до повітової комісії, і там розсудять...

Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярі обратнеє пишеться. Отож ми, народ, і питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете?

Г о м і н: — Хто вам дозволив?

— Сказано, щоб на обчеських зборах!..

— Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самі?

С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось іди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусію, подержу, поки ми протокола їм прочитаємо...

Немов блискавка в очах у всіх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистці речі церковні, в голубу тканину повиті.

К о п и с т к а (помітивши блиск цей і рух). Не гарячись, Сергію! Чуєш?

С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати.

В а ся (почав читати). Протокол найбідніших граждан слобідки Рибальчанської. Слухали й постановили ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати з церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики...

Г и р я. А скільки вас вписалося?

Г о л о с и . Скільки вас душ?

К о п и с т к а. Дев`яносто сім!

С м и к. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев`ять. Нас вписалося дев`яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!..

Г и р я. А хто вписався в протокол?

С м и к. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усіх... Хто там? Ну?

В а ся (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусій та Парасковея...

Г о л о с . І сюди вскочила!

Д р у г и й. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.

В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Іван...

Г и р я. Не вірю!

С м и к. Що?

Г и р я.Не вірю! Ви багато без спросу повписували...

С м и к. Кого, наприклад?

Г и р я. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити.

С м и к (усміхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Іван стоїть, спитай його!..

К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол — уся Совєцька власть держиться...

Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..

К о п и с т к а. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід — ану?

Всі обернулися до Стоножки Івана.

Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:

— Я не з доброї волі писався... Я щоб не давати чаші і хреста...

Г и р я (блиснув злим смішком). Чули?

Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата — народ!

Д і д з ц і п к о м. Отак, щоб ви знали!

З н а т о в п у: — Га?

— Га-га?

— Ага!

— Ага-га.

К о п и с т к а аж зблід.

Подивився на Стоножку, щось хотів сказати та тільки крекнув:

— Хто б знав, що такий інцидент случиться! У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:

— Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного, писався... (До всіх). Тато писалися!..

С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться — не вдержишся... Ніяк не вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а).

С м и к (до Васі — аж голос вломився). Викресли!.. Дев`яносто шість... Вичитуй далі, хто там!..

Два голоси: — Випишіть і мене!..

— І мене. Драча Микиту...

— Сироту Юхима!..

Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий... Виписуйтесь!

З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся!

Д і д Ю х и м (протиснувся крізь натовп). Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли... Отак, пригадую... Три тижні без харчу, ще й лихоманка — нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з`явіть собі — генерал-лейтенант Скобильов під`їздить, ну отак як до соломи: "Здорово, дєті мої, орли!.." Бачить — нікоторий солдат на ногах не встоїть... та й заплакав. "Дісьвительно, говорить... (По паузі). Та не рябєй, говорить, дєті, — богові молитва, а церкві служба... даром не минеться!.."

Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи — говори!.. Говори!

Д і д Ю х и м. І не минулась! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла Совєцька власть, которая за нашого брата стала і стоїть... І до судної дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Васі). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!..

З натовпу голоси: — Впишіть і мене!..

— І мене: Кондратія Хурсу!

— Сироту Юхима!

С м и к. Впиши! (Взявши у Васі протоколи, згорнув його). Було і є дев`яносто сім!

К о п и с т к а (на сторону Гирі та Годованого). Оце вам резолюція!

Тут дід з ділком як не вчепиться в діда Юхима:

— А на тім світі?.. На тім світі що тобі скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять?..

Д і д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тільки не з тобою! Так і богові скажу: у очі в пекло, тільки не з тобою!.. (Одійшов геть, суворий, спокійний).

Д і д з ц і п к о м (заверещав услід йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло!

Д і д Ю х и м (обернувся, подивився на всіх). Солдат пекла не боїться!..

Г и р я. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів... Навколішки станьмо... (Простяг руки). Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина... благаємо — поставте чашу і хрест, покладіть на божий трон!.. Не знущайтеся!..

Монашки (як пні вклонилися). Молимо вас, православні... Благащим просимо словом...

Вклонилися і ті, що поруч стояли.

Ще вищою визначилась на задньому плані понура і грізна постать глухонімого.

С м и к. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очі замазуєш?

Г и р я. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласі навіть співав, і люди тебе за це поважали. Коли тепер не віриш, то не заважай другому, не заступай стежки до бога...

С м и к. Був і я темним, та, спасибі революції, прозрів… Побачив, що віра — темниця, а попи то є сторожа... От і кажу...

Г и р я. Благаємо, покладіть святиню, бо їй же, сердешній, болить у немитих, може і грішних руках... Вона ж батьківськими й нашими молитвами вкрита, вона слізьми нашими полита... (Упав навколішки і заспівав: "Взбраннєй воєводо, побєдмгельная").

До його пристали Ч е р н и ц і.

З л и й г о л о с. Не знущайся, собако!.. Люди ж тебе просять, не звірі!..

Г и р я. Благаю!

Г о м і н: — Хліб заграбували...

— Худобу забрали...

— Овець, вороного коня...

— Качок, гусей, рядна, а тепер і святиню беруть...

— Та що ж це робиться?

С м и к. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали і дзвони, а як ми за шматок хліба воюємо, за свою власть, то вже й гріх? Граждане! Прошу вас циркулярно розійтисяі.. (До комісії). Ходімо!

Взявся йти, за ним рушила була комісія. Коли тут злий, аж дикий голос:

— Люди добрі, заступіть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в господа бога вірує!..

Г и р я підштовхнув Л а р и в о н а.

Глухонімий вийшов, нахиливши голову, навперейми комісії.

Вишкірив зуби. Грізно мугикнув.

Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковні речі, плечем одкинув С м и ка і ще когось. Од черевного дикого його ревіння шугнули, розступились усі.

Причинивши браму, поклав речі, вийшов, зачинив браму і став перед нею, темний, грізний, ошкірений.

Кинулись до його С м и к, К о п и с т к а:

— Оддай, Л а р и в о н е!

— Чуєш ти?.. Оддай, братко!

Л а р и в о н замахнувся дрючком — засвистіло в повітрі. Мусили одійти.

Г и р я. Не займайте його, не займайте! Це ж бог його з неба врозумив і силою своєю осіяв... (До всіх). Чудо явив!..

С м и к. Знаємо, хто врозумив!..

К о п и с т к а. Врозумили його тут, на землі! (До Л а р и в о н а). Ех, ти ж темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!..

Г о д о в а н и й. Хіба можна йому людське слово почути чи чоловіка послухати, коли він од роду глухий і німий, граждани? Не що інше, як чудо господнє, граждани...

Д і д з ц і п к о м. Авжеж, чудо! Тільки бога почути воно може, тільки бога, щоб ти знав.

К о п и с т к а. Почує він і нас. грішних. (До Л а р и в о н а). Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлі кругом, їсти хочуть — як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю), просять, падають... Дай-дай! Ворота заперто, собаки гав-гав — не дає!

Г и р я. Душу б оддав! Забрали! Нема!

С м и к. Душі в тебе нема й не було, а хліб іще є!

Г и р я. Нема!

С м и к. Є!

К о п и с т к а (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такі інциденти. І там помирають. І скрізь помирають. Ніхто даром хліба не дає. Говорять — дай гроші, що круглі і сяють... От-от, що круглі і сяють. А грошей нема: і в тебе, і в мене... А з чаші й хреста Совіцька влада викує гроші!.. От-от! Гроші, браток!

Г о д о в а н и й. Зуби!

К о п и с т к а. Що?

Г о д о в а н и й, дід з ціпк ом, м о н а ш ки : — Комісарам зуби!

— Каблучки!

— Персні!

К о п и с т к а, П а р а с к а і С м и к. Гроші на хліб!

К о п и с т к а. Бідному класу — тобі, братухо, мені й усім — за чашу і хрест золоті — хліба, браток, привезуть. Добрав тепер діла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тією дорогою, з города... Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобілем. Бачив! Чох-чох...

Мабуть, надія замріяла в кожного, бо в натовпі голови всіх повернулись у той бік.

Глянув туди й Л а р и в о н .

Г о д о в а н и й (іронічно). Подивіться, граждани, подивіться! Он-он головний комісар їхній їде — голодная смерть! Га-га! Хіба не чуєте — ребрами торохтить?.. Подивіться, як кажуть, пожалуста...

У натовпі рух. В очах затінилось страхіття.

Чого ж ви всі одвертаєтесь?.. Га-га! Отож воно й є! Не привезуть! Бо ніколи ще до нас не возили — тільки вивозили. Га-га! Птиця повтікала — подумайте. Гав не стало!..

К о п и с т к а (підійшовши близько до Л а р и в о н а). Голодної смерті хрестом не одгониш, тільки хлібом... Все одно без чаші, без причастя народ умирає... На біса воно? Оддай, Л а р и в о н е!.. Ну, голубе?

Визвірився знов Л а р и в о н, замахнувся дрючком.

К о п и с т к а одскочив:

— Ех ти, темная сило!

С м и к. Одійди, Мусію!.. Його вже освітили й осяяли... (Вийняв нишком револьвера). Тепер тільки оце й допоможе...

К о п и с т к а. Ти здурів?.. Та вони цього тільки й ждуть... Кинь!.. Заховай!.. (Та й прикрив своєю рукою револьвер. Учепився за С м и к о в і руки).

С м и к. Пусти! Як оддамо цінності — оддамо усе. Або тепер, або... Пусти, кажу!

П а р а с к а (помітила, що лихо). Стійте, чоловіки, ось стійте! (Ухопила за руку Орину, вивела наперед). Ходімо, Орино, Л а р и в о н нас не вдарить... Ганно! Явдохо, чого стоїте? Ходімо всі жінки! Візьмемо чашу і хрест од його! Він нам оддасть, от їй-бо... (До черниць). А ви, ґави, цитьте! (До жінок). Ну?

Жінки зворухнулись проте не пішли.

Одна О р и н а пошкандибала, безтямно бурмочучи:

— Авжеж, ходімо!.. Ходімо, ходімо... Аби не додому — ходімо! По чашу ходімо!..

П а р а с к а. Стій, Л а р и в о н е, голубе, стій!

О р и н а. Авжеж, стій! Стій-стій! Татонько, стій!

Став Л а р и в о н . Дрючок додолу спустив. Дивиться.

П а р а с к а. Я тобі ще раз сорочку з бруду виперу... Тричі виперу, тільки ти не бийся...

Вищиривсь на неї Л а р и в о н, подобно усміхнувся.

А П а р а с к а так і засвітилась радісно:

— Бач, не забув, як колись я сорочку йому випрала

О р и н а. Авжеж, не забув, мій татонько. Бо хто ж, як не я, на його каліцтво зглянулась і в житі з ним трошеньки полежала... Татонько мій! Не забув — не забув...

П а р а с к а. Ти ж її не вдариш, Л а р и в о н е? А мене? Ні? А чашу та хрест оддасиш? Дурненький, на хліб поміняємо, діток погодуємо, од голодної смерті врятуємо...

О р и н а. Авжеж, погодуємо! Хоч раз погодуємо! Погодуємо-погодуємо. А вони засміються, татоньку мій... (Аж засміялась, до Л а р и в о н а припавши).

Повернувся Л а р и в о н, браму одчинив і виніс чашу та хрест.

Тиче іх Орині, Парасці, а сам одкрив рота, мугикає.

П а р а с к а. Сам винеси, Л а р и в о н е! Он-он туди, у ревком! Неси! Неси!..

Підійшли ще жінки, оточили Л а р и в о н а. Підбіг С м и к.

О р и н а (шкандибаючи попліч з Л а р и в о н ом, за чашу рукою вхопилась). Авжеж, неси! Неси, неси!..

П а р а с к а. А що! Дорогу дайте, чоловіки!

Натовп посунув за ними. Тільки біля Гирі та Годованого купка зосталась.

Та ще К о п и с т к а, скручуючи цигарку, одстав.

Запалив, цвіркнув та й кинув на сторону Гирі:

— Оце й я скажу — чудо! З резолюцією... (Іронічно). Ну, моліться, моліться, бо я б молився, та, вірите, ніколи... (Та й подався).

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

1

Напровесні К о п и с т к а сидів у сільраді сам. Коли чує: бам-бам-бам! — задзвонили в церкві. Задзвонили — перестали.

К о п и с т к а. Гм... Що за знак? Немов на пужар, тільки ж перестало... (Одчинив віконце, виглянув). Ага, Васько!.. Чуєш, Василю? Чи не знаєш часом, чого так у церкві задзвонили?.. Питаю, чого так чудно задзвонили?.. Не знаєш... А куди це ти з торбою, га?.. Що?.. Ти ось краще зайди сюди, синашу! Та на часинку!.. (Повернувся до дверей). Щось надумав, мабуть, хлопець.

Увійшов В а с я. Ноги пухлі. В руках паличка, за плечима торбинка.

К о п и с т к а. Здрастуй, синок!.. Так, кажеш, не знаєш, чого дзвонили?

Вася тільки головою хитнув.

Може, де пужар?.. Не видко, кажеш... Гм... А куди це ти налагодився?

В а с я (як хворий, повів рукою). А... туди.

К о п и с т к а. От тобі й на! Та куди саме?

В а с я. Не знаю... В город думка була.

К о п и с т к а. В город?

В а с я. Мати померла й батько, ви ж знаєте. А сьогодні дід вночі: тікай, кажуть, закурили — і вмерли. Сумно якось стало одному. Так я встав уранці та й пішов.

К о п и с т к а. А дід хіба не ходив до церкви? Г и р я ж там, кажуть, вареним ячменем людей годує!

В а ся. Діда прогнали... А я не ходив. Маслаки кінські збирав і варив. А палива з стріхи С м и кав.

К о п и с т к а (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудій ти, не чоловік! Я б тебе печеною ґавою нагодував... А в торбинці в тебе що?

В а с я. Та... Книжки.

К о п и с т к а. Гм.. Книжки? І букваря, ма`ть, забрав?

В а с я. Та... й букваря.

К о п и с т к а. І тетрадьку?

В а с я. Яку тетрадьку?

К о п и с т к а. Та тую, що... совіцькі слова вписував.

В а с я. А-а... Забрав, дядю! Аякже!

К о п и с т к а (заходив по хаті). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дійдеш. Помреш у дорозі. Зоставайся тут... За секретаря будеш. Тобі скільки років?

В а с я. Та... ще помру я тут.

К о п и с т к а. Чорта помремо, синок! Будь єрой!.. От-от, як не видно, їде вже, повертає з города Серьога і, мабуть, з хлібом...

В а с я. Кажуть, що не приїде, бо вже місяць, як повіз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть...

К о п и с т к а. Хто каже?.. Приїде! Ось побачиш — приїде! А он тобі надворі що — весна? А ондечки подивись що — сонце? Та яке сонце, гей!

В а с я. Та... сонця ж не можна їсти.

К о п и с т к а. А то так: сонце не ґава — його не впіймаєш. Та тільки ти не добрав діла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в річці, риби наловимо, юшки наваримо... Ну, а там незабаром трах-тара-рах — хліб уродить... А поки що в мене сьогодні ґава є. Катай, синок, до мене жити! Ну що?

В а ся (осміхнувся крізь сльози). Та... не знаю, як це воно буде.

К о п и с т к а. Знаєш, синок, що я надумав?

В а ся. Що?

К о п и с т к а. А ось що: я тебе смаженою ґавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд?

В а с я. Гаразд!

К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! І рихметики вивчусь, і всякої політики...

3

Убігла П а р а с к а. К о п и с т к а до неї:

— Чуєш, стара? Давай на старість ще таку штуку встругнемо — і тебе грамоти вивчимо, га?

П а р а с к а. Годі! Он що в церкві робиться!

К о п и с т к а. Що?

П а р а с к а. Я так і думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тікати!

К о п и с т к а. От тобі й на!

П а р а с к а. Тобі на!.. То ж закурив собі голову так. що й смерті вже своєї не бачиш! І так увесь вік. Як ще колись козаки приїздили вбиваги людей за ту панську економію, що спалили, — так люди — як люди... Той утік, той заховався, а він, руда сатана, досидівся, докурився отак, аж поки наскочили козаки...

К о п и с т к а. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той інцидент і случився. Прибігла отак: гари, гари... їдуть! А хто їде — не добереш...

П а р а с к а. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусію, мені у вічі!..

К о п и с т к а. Подивись ти мені у вічі!..

І дивились одне одному в вічі, аж поки К о п и с т к а не одвів своїх.

Ну годі, бо хіба жінку передивишся!..

П а р а с к а. Моя правда, Мусію!

К о п и с т к а. Годі!..

П а р а с к а. І побачиш, як не на моє вийде! Отак і вб`ють тебе, отак через цигарку не вбачиш, де й смерть на тебе візьметься...

К о п и с т к а. Та кажи, що в церкві?

П а р а с к а. Ага! Тепер кажи... Слухай, Мусію! Вони ось-ось прийдуть з церкви сюди... вбивати...

К о п и с т к а. Хто?

В а с я. Кого?

П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а і нас!

К о п и с т к а. Та кажи товком!

П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (він живе у неї) прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложці варений ячмінь людям, і Лизька була, і знаєш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить, ще й свічечку. А Лизька роздає. Побачив мене і, як пес той, щулився і свічечку ту не зна, де подіти... Га, Мусію? Наш секретар!.

К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далі!

П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Орині ячменю, каже:

"Піди та перш помолись, у батюшки посповідайся". А вона вже несповна розуму, пішла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповіді й каже: дітей з Л а р и в о н о м поїла...

К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?..

П а р а с к а. Піп про це Гирі, Г и р я людям... Задзвонили в дзвони, позбігалися, Л а р и в о н а пов`язали... До розправи, кричать, повбивати їх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять... Кажуть: С м и к утік, Совіта нема — саме слушний час... Та я з церкви та городами, городами сюди... Тікаймо, Мусію, бо вб`ють!

К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти...

П а р а с к а. Тікаймо, кажу! Чого ще сидіти отут! Щоб на шматки розірвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали... Тікаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили...

К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, біжи зараз та скликай...

П а р а с к а. Кого?

К о п и с т к а. Наших!.. Усіх, хто живий ще зостався.

П а р а с к а. Вже й: їх не докличешся, дурний ти!..

К о п и с т к а. Дев`яносто сім...

П а р а с к а. Було та загуло! Сьогодні вночі не спалося, дак я всім число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота поперед усіх в ямки попадала...

К о п и с т к а. А Кондратій Хурса, Клименко Захар, Барило один і другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..

П а р а с к а. Та вони вже такі, що й ніг, либонь, не потягнуть...

К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидів... Та й Сергій казав, як їхав: гляди ж, стережи, Мусію, казав...

П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?

К о п и с т к а. Совіцькую власть, дурна на тобі голова!..

П а р а с к а. На тобі! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зірвуть, а без неї що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не приїде...

П а р а с к а. Не приїде твій Серьога! Він уже забув, відкіля й двері до нас одчиняються. П`ятий тиждень пішов, а його нема. І не буде! Бо він не такий дурний: забрав золото...

К о п и с т к а (аж руку звів). Знаєш що, Параско?

П а р а с к а. Ну що?

К о п и с т к а. Не піднімай преній — от що!

П а р а с к а. Мусію! Благаю!..

К о п и с т к а. Я що сказав?

П а р а с к а принишкла.

Зараз, кажу, біжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш? Одною ногою там — другою щоб тут!..

П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти мені світ розв`яжеш! І якби ж путяще що, а то ж... (Вибігла і за хвилину назад). Мусію!.. Ідуть!.. Вже недалеко, ось...

К о п и с т к а. Ну що ти їй!.. Біжи!

П а р а с к а. Тепер я городами... Ти ж гляди, Мусію, без мене... нічого не роби тут... Я одним духом... (Побігла).

К о п и с т к а (до Васі). А ми, синок, ось що... Зараз зорганізуємо ревком.

В ас я. Як це ревком?..

К о п и с т к а. А так, що Совєта у нас нема? Нема, бо повмирали або неспособні лежать. Г и р я до власті свої руці простяга? Простяга, через Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався... Я оце про все подумав, про всю їхню політику... А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж — і хлопець — єрой революції. Сідай за секретаря.

В а с я. Та я не вмію, щоб по-писарському. Не вчився.

К о п и с т к а. На біса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дістав із шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васі). Пиши: як у нашій слобідці комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили...

В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!..

К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сідай! (Посадив Васю, умочив йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тоді підпишемо... удвох... Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав? Тепер пиши: постановили...

В а с я. Щось не так, дядьку Мусію. Треба перш — слухали.

К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нікого нема! Кажу я — повмирали або неспособні лежать...

Близько грізно підступив до вікон гомін. Уже стало чути тупотняву.

Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсідателя Мусія Копистку, а на секретаря — товариша Стоножкина Василя... Пиши, синок! Трах-тара-рах — резолюцію прийнято! Шабаш!.. А тепер — треба покурити, бо хто його зна, що там буде...

4

Хтось одкинув двері навстіж. Гунув натовп.

Попереду ввійшов Г о д о в а н и й. За ним Д і д з ц і п к о м:

— Ведіть їх сюди! Зараз судитимемо!..

Увели Орину й Л а р и в о н а, зв`язаного й спутаного.

Увійшов Г и р я. Набилося людей.

Г о д о в а н и й. Де предсідатель?

К о п и с т к а. Що трапилось?

Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсідатель? Де ваша вдасть?

К о п и с т к а. Що трапилось, питаю?

Д і д з ц і п к о м. Людоїдів привели, щоб ти знав!.. Хіба не бачиш?

Г о д о в а н и й. Ми, народ, питаємо — де предсідатель?

К о п и с т к а. Хіба не знаєш — у повіт поїхав!

Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже місяць, як нема предсідателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема?

З л и й г о л о с. Утік!

Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утік! Забрав золото, народне добро, і втік. (До Копистки). Виходить — утекла ваша власть? Виходить — власті нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Совєта нема — мабуть, самі судитимемо?

З л и й г о л о с. Авжеж, самі!

Г о м і н: — Самі!

— Починайте!

К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо є ревком...

Г о д о в а н и й. Ревком? Де він? Хто?

К о п и с т к а. Тутечки він, ось!.. Я предсідатель, а оцей парнишка — товариш Стоножкин — секретар. Протокол є. Вам чого требується?

Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися?

К о п и с т к а. Тут і не требується обирати. Тут так: об`явився — й шабаш. Аби тільки за бідний клас стояв. Такий совіцький закон є... І не думайте, не простий собі закон, а секретний і вроді воєнний...

Г о д о в а н и й. Так це ти об`явився ревкомом?

К о п и с т к а. Еге ж!

Г о д о в а н и й. Ти?

К о п и с т к а. От чудак, ще й питаєш... Та кому ж і об`явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Г и р я, чи там дід Онисько ревкомом, коли по закону вам не полагається...

Г о д о в а н и й, (аж очі налилися кров`ю, засіпалися губи). Та це ти думаєш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще він буде!..

Г и р я (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки... Хай покаже, який він ревком. (Тоді до Копистки). Ну, що ж! Обібрався грибом, то лізь у козуб. Ось народ привів людоїдів. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей). Постороніться трошки! Хай людоїди вийдуть наперед, щоб їх ревком побачив.

Д і д з ц і п к о м. От до чого призвело більшовицькеє движеніє! Людоїдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?

К о п и с т к а. А от розпитаюся, тоді й скажу. Ану цитьте! До порядку! Діду, одступіться трошки назад!..

Д і д з ц і п к о м. Годі вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годі!..

К о п и с т к а. Вам, діду, слова не дадено!

Д і д з ц і п к о м. І просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очі плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку).

К о п и с т к а (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишіть цього факта в протокол. А резолюція трошки згодом вийде...(До натовпу). Зараз ревком править засідання. Якщо маєте щось сказати, то кажіть по-людському! А плювати тепер і на долівку заборонено...

Г о д о в а н и й. А людей їсти у вас заборонено?

Г и р я. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогодні люди довідались, що оцей чоловік, Л а р и в о н, порізав дітей... Аж три тижні оця женщина, О р и н а, сказать би, мати, варила й смажила вночі своїх діток м`ясо. Маслаки ось у ряднині — речовий доказ... Тепер народ привів їх до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани?

Г о м і н (грізно): — Авжеж, правду!

— Гола правда!

Г и р я. Суди ж їх, коли ти ревком! При всіх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоїдів... А тоді й ми своє слово скажемо...

Д і д з ц і п к о м. Та хіба в їх суд є? Більшовицьке движеніє, та й усе!.. Нема бога, нема царя — нема й суда, щоб ти знав!..

К о п и с т к а. Скажи, Орино, ти їла своїх дітей м`ясо? Правду кажи, не бійся!

О р и н а (чудно якось посміхаючись). Їстоньки хотілось. Дуже хотілось. Я прийшла увечері додому, аж Маринка померла. А Л а р и в о н, дай бог йому здоров`ячка, й показує: або всім помирати, або давайте по шматочку їсти Маринку...

К о п и с т к а. Виходить, ви їли мертвих дітей?

О р и н а. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких... Л а р и в о н, спасибі йому, нагострив ножа... А я стала до ікони, помолилася. І боженька бачив, як Л а р и в о н різав, а нічого не сказав. Тільки осміхнувся... (Засміялась тихим напівбожевільним сміхом). Я їстоньки дуже хотіла, аж в голові каламутилось... Я в печі запалила, пополоскала гарненько, чистенько.

К о п и с т к а (аж хитнувся). Що пополоскала?

О р и н а. Маринку, мою донечку... Хоч їстоньки дуже хотілося, проте я в той вечір Маринки не їла. Л а р и в о н їв і дітям давав. Тільки солі не було... Без солі бідненькі їли... Без солі — без солі...

З натовпу гомін.

Г о д о в а н и й. Брешеш, і ти їла! Троє діток було — і всіх поїла! Ось у ряднині кістки...

О р и н а. Авжеж, кістки. (Махнула кудись рукою). І там кістки, і скрізь-скрізь кістоньки-кістоньки... Учора в церкві, думала, свічки горять, аж то кістки... такі жовтенькі, як у Маринки... Ій-бо... Стирчать і сяють...

Г и р я (до всіх). Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо! Даймо тепер ревкомові слово! Хай він перший скаже, якою карою покарати людоїдів... Ну, Копистко?

З натовпу підхопили:

— Кажи!

— Говори!

— Суди!

К о п и с т к а. Ось що я скажу! Не мені й не вам їх судити...

Г и р я. Он як!..

К о п и с т к а. Не мені, кажу, і не вам, бо ми не спеціальнії люди. До повіту треба вдаритися, щоб приїхала комісія, бо до цього діла треба таких суддів, щоб на голову спеціальні були...

Г о д о в а н и й. Ага! Он куди він гне... Га?

К о п и с т к а. А ти як думав: трах-тара-рах — і весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли і треба, щоб доктор їм у голову заглянув. Як там і що... Може, у їх щось не в порядку, і тоді хто за це одвітить?..Та ще й незвісно, що в повіті скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося. А дознають!..

Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людоїдів судити?

К о п и с т к а. Ревком зараз візьме їх під арешт і негайно сповістить у повіт... Товаришу секретар! Напишіть у повіт циркуляра, щоб зараз, негайно...

Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людоїдів?

К о п и с т к а. Підожди!..

Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людоїдів отуди до канави та повбивати, а ти їх під арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце суді Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули?

Д і д з ц і п к о м. Погибаємо! Од більшовицького движенія погибаємо!

Г о л ос . Повбивати їх... Людоїдів і ревкома разом!.. Щоб не було!..

Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак!

З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить і здохне, а не з`їсть своїх дітей... Живих закопати їх в землю, ось що я скажу!

Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людоїдів, хай підніме руку!.. Раз, два, три, чотири... сім... десять-тринадцять... Всі, як один!

З л и й г о л о с. І Копистку з ними.

Галас, вигуки, аж затанцювали:

— І Копистку!

— Увесь ревком!

Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб і Копистку та й цього парубійка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три... п`ять... сім... десять... Всі, як один! Так! І хто за те, щоб це діло зробити по-воєнному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три... сім... дев`ять... Всі, як один!..

З л и й г о л о с. Та годі щитати! Виводь їх! До канави!..

В юрбі закричали, замахали руками, ціпками:

— В`яжи!

— Давай мотузка!..

Г и р я (виступив). Іще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсідателя, а за секретаря...

Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..

Та вже їх ніхто не слухав. В`язали Копистку.

Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д і д з ц і п к о м шматував і топтав протокола.

5

Вивели їх на вигін до канави. Поставили вряд. Гомін, вигуки вщухли.

Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кінчаймо?

Юрба завагалася. Г и р я знов:

— Ну от... Привели, а самі поставали... Треба ж той... Ну?.. (Усміхнувся, скривившись). Не молиться ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший, починай!

Юрба зворухнулась і знову стала.

Та невже ніхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали... Граждани!

Г о д о в а н и й (годі). Господи благослови! Я первий піднімаю руку... (Вийняв з-під поли обріза, повернувся до Гирі). По одному чи всіх підряд будемо?

Г и р я. Як хочеш... Я ж не вмію стріляти.

Г о д о в а н и й. Доведеться по одному... там за канавою... (Гукнув на юрбу). Ану розступіться, граждани!.. Дайте дорогу... (Смикнув Л а р и в о н а). Ходім, ти!.. (Повів його, взявшись за кінчик пов`язаного мотуза).

Юрба загомоніла і втихла.

Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонімого за канаву, як спинив його й наказав стати на коліна.

Чулося звідти: "Стань навколішки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!.."

Х т о с ь (тоді в натовпу). Навіщо він його навколішки?

Д р у г и й. Щоб краще вцілити... Третій (не одводячи очей). Цитьте! В юрбі. Цитьте!.. Цитьте!..

Юрба завмерла. Гримнув вистріл.

У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очі.

Юрба ожила, вибухла гомоном, криками:

— Попав!

— Як у серце вліпив!..

— Дивись, кров он...

Х т о с ь (аж підскочив). Так його!

Ю р б а (раптом подалася назад): — Дивись, він встає!

— Живий!..

— Лізе!

Д і д з ц і п к о м. Його куля не візьме.

Дехто взявся тікати. Ще раз бахнув вистріл. Втікачі спинились:

— Упав! Упав!

— Тепер вже капут йому!.

— Ні, дивись, ще встає...

Д і д з ц і п к о м. Кажу, куля не візьме! Свяченим ножем дорізати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..

6

Прискочив Го д о в а н и й.

— Дайте сокиру!.. Добити треба!

Ю р б а підхопила:

— Сокиру сюди!

— Авжеж, сокирою требаї

Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його, нетерпляче:

— Дай я!

Д р у г и й. Ось я! Третій. Я! Я!

Вчепилися в сокиру.

— Пусти!

— Ти пусти!

З ю р б и. Пустіть! Нехай один хто...

— Один нехай!

Х т о с ь (тоном філософа). Ну й народ у нас! І тут один в одного з-під рук вихоплює.

Г о д о в а н и й. Пустіть, я самі (Побіг за канаву).

За ним посунулась сп`яніла од крові юрба.

О р и н а (безтямно). Ху, мухи... (Замахала руками). Мухи... Нічого не видно... Одгоніте ж мух!.. Одгоніте-одгоніте!..

У Васі зацокотіли зуби.

— Дядю Мусію! Отак вони і нас... вбиватимуть.

К о п и с т к а. Ось зараз, синок... Прийдуть наші, синок... П а р а с к а ж побігла. Та ось і вона!... Ось!..

7

Прибігла П а р а с к а. Хустка злізла, от-от упаде:

— Мусію! Що ж це таке, Мусію?!

К о п и с т к а (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?

П а р а с к а. Не докликалась!

К о п и с т к а. Клименко Захар?

П а р а с к а. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер...

К о п и с т к а. А Хурса?..

П а р а с к а. Хурса на печі помер...

К о п и с т к а. Та ти всіх оббігала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото Мойша?..

П а р а с к а. Всіх! Барили десь подалися в город. Сирота п`ятий день у хаті мертвий лежить... (Та й замовкла).

К о п и с т к а (по паузі). Ти ось що, Параско

Па р а с к а. Ну?

К о п и с т к а. Скрути мені цигарку... Кисет отут... у правій кишені... і сірнички...

Взялася П а р а с к а крутити цигарку. Пальці тремтять.

— Мусію! Знаєш, що я надумала?

К о п и с т к а. Не розсипай!..

П а р а с к а. Я з тобою стану... Нехай вбивають разом!

К о п и с т к а. Ти ось що... Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад греблею, щоб не побачили.

П а р а с к а. Годі! Нікуди я не піду!..

К о п и с т к а. Не заводь преній! Звістку даси, за свідка на суді будеш...

П а р а с к а. Мусійчику!..

К о п и с т к а. Мерщій крути!.. За свідка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як і що... Скажеш — протоколе порвали.

З-за канави почулося:

— Готовий!.. Ведіть тепер Копистку!

Крикнуло кілька голосів:

— Копистку!

— Подай Копистку!

К о п и с т к а (до Параски). Запали!..

Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловікові, .

Ну, гляди ж мені... щоб дійшла благополучно!.. Йди! Біжи, а то...

Насунулась юрба. Повели Мусія Копистку. Тоді В а с я немов виріс:

— Стійте! Ось і я з ним... Стійте, кажу! Дядю Мусію, підождіть! Бо як же я без вас буду?.. (Побіг спотикаючись до Копистки).

Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.

Підняла з землі Мусієвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала і вже взялася бігти, аж тут зацокотіло, загуркотіло десь недалеко возом.

П а р а с к а замахала руками, крикнула:

— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсідатель!..

Юрбу мов заціпило. І раптом кілька чоловік вдарилось тікати. Зчинилась паніка.

8

З`явився С м и к. За ним продармієць з рушницею.

Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:

— Мусію! Ось Серьога!.. Стій!.. Не стріляй!..

Юрба кинулась врозтіч.

І в цей час, коли все рухалось, бігло, одна О р и н а зосталась на тім місці, де й стояла.

Бурмотіла. Махала перед очима руками.

9

Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей.

С м и к. Учора б приїхав, та вісь заломилась... Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють... Та як все це вийшло? Як почалося? Мусію, га?

П а р а с к а. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).

Він приправив його, потому закурив, цвіркнув і, немов нічого не було з ним, спитав С м и ка:

— А скільки пудів хліба?

С м и к. Три хури!.. Дев`яносто сім пудів... іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна...

10

Продармієць привів Гирю й Годованого.

Завіса





 1924 р. (1929 р. вийшов остаточний варіант)




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Куліш

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо