08.11.2013 02:07
for all
191 views
    
rating - | no usr.
 © Юдов

МАНДРІВНИК-3 (Крало Рило)

Хтось вибирає сир і масло,

А інший піднебесне гасло,

Хтось дикі меди Малібу,

А я - ставочок і вербу

До поки сонце не погасло. 


Від долі я Не відречуся

Хоч Еверестом удавлюся.

Хай утоплюся у Байкалі,

Таки пишу свої скрижалі.

І вже нічого не боюся...


А що боятися? Авжеж,

Куди від карми утечеш?

Все ясно, наче два плюс два,

Допоки варить голова, 

Душа митця не має меж!


Життя іде своїм почином.

Хто знає де і як спочине?

Чи хто залишиться у славі

Писати віршики лукаві

Про чужину і батьківщину?


А ще: хто відає чи знає

Де правда світу процвітає?

Хто видає нам імена?

Хто пише дітям письмена

В яких ні слова правди має?


В міраж на помацки ідеш

І за собою люд ведеш,

А з ними вівці і смартфони,

Придумані дурні закони,

Міста і землі з ними теж.


Як сон: грабіжники металу

Курган похилий розкопали.

І попри совість та моралі

Там не відкрили Пекторалі,

А в світ впустили Рило-Крало -


Чи то змію, чи то скотину,

Яка охмурює людину

І всяк підлянки підставляє,

Життя єхидством підриває,

В її отруті правда гине.


Портретик прям таки пекельний,

Як голе кредо на пательні.

І це мурло все крало й рило,

І лило смоляне чорнило

У душі чисті акварельні.


Того питва хльобнула влада

Від радника до казнокрада.

І новий Цар ковтнув дві склянки,

Як квас, пекельної смолянки.

Обжерлась ним до дурі Рада.


Колапс у владі утворився,

Цейтнот в державі народився,

В умах назрів Армагедон.

І впав розхристаний закон -

Безславно долу покотився...


Так Мандрівник в раю-саду,

Серед бананів й какаду,

Признався Цяці, що запертий

У ласощах і ладен вмерти:

-В похід за славою іду!


Цариця-Цяця потужила,

Але у торбу положила

На щастя й згадку волосинку,

Як то струну чи стебелинку,

Від свого чарівного тіла.


Коли в дорозі пастка стане,

Згадай про острів Пелікана.

Подми на волосинку тричі

І силу май не чоловічу,

А буревіїв океану!


Цьом-цьом, макаки! Не вернуся!

Від долі я не відречуся.

До поки світло треба йти,

Щоб світлу славу віднайти.

Най хоч на клапті розірвуся.


А те паскудне Крало-Рило,

Столицю наскрізь полонило.

Покрило місто чорнотою,

Шляхи під’їздів - наготою,

Ще й переходи обкурило...


Та й стало руки простягати

Щоб захопить конгломерати,

Залишити без щастя й сну

Луганщину й Галичину.

І Львів, і Харків мордувати.


Якщо приймуть закон у Раді,

Щоб пільги мали всякі... Блазні.

То ж Рило теж голосувало,

Бо цей закон воно писало,

Вмостившись чином на посаді.


Аби хто підписав угоду

Про реверсивність газоводу,

І реверс газом цибинить -

То ж Рило на трубі сидить

І вішає лапшу народу.


Навіщо вибухнув Чорнобиль?

Науку досі жах коробить.

А все тому, щоб Крало-Рило

Грошви до біса заробило

На горе-ліках від хвороби...


Десь потяг з’їхав з колії,

Десь крейсер булькнув за буї,

Десь космонавтів поносило.

Все це творило Крало-Рило

Розщурив пазурі свої.


Кровить поклінна батьківщина

Під монстром перегнувши спину.

Але жадана тим хоробрим,

Хто сіє вічне, мудре, добре

І на поталу не покине.


Разом з туманами Гольфстріму

Телепортацію отримав:

Крізь всю Європу просочився

І у Полтаві опинився

Любитель мандрів і екстріму.


Гоп-стоп, базар-вокзал! Полтава -

Ось де таїться світла слава

Віків, троян-чоловіків,

Атлантів і мандрівників

Культури й мови Ярослава.


Торкнися слави і знайди

Часів загублені сліди.

І разом з славою воздайся,

Над світом світлом піднімайся

До Мудрого й Сковороди.


Та перешкод і шкод чимало.

Бо вже й в Полтаві Рило-Крало

Своє коріння розпустило -

Степам свободу обнулило

І люд тамтешній обібрало...


Докрало-рились: щоб сміятись,

Чи в туалеті оправлятись,

Потрібні довідки, накази,

І дозвіл мати унітази,

І рішення про очний статус.


Щоб мати всі оці папери,

Тужись рево-люці-онером...

І чисто збройно вимагай

Посвідчення, що не Бабай,

Що не Холера й не Бандера.


Мав мандрівник (на то лінгвіст)

Муніципальний дозвіл-лист.

Там Дупка ще приклав печатку

На всі віки і всім нащадкам:

«Дозволено - спеціаліст»


І ця бомажка мала право

Ревізувати всю Полтаву.

А що там ще ревізувать -

Там після шведів ніщо брать,

Після Петра й сума дірява.


От заявився ревізор,

Представився: лінгвіст, власкор

До біса крупної газети

«Пшик» - видання із Інтернету

Що оприлюднює сир-бор...


Полтавські відьми позбігались,

З повагою пороздягались...

Ще й фарбували губи й вії,

Навішали бурштин на шиї.

Так ревізору відчитались:


Чого колотиш воду в броді?

Ти хто - Кирило чи Мефодій?

Ти що приніс нам Аз і Буки?

Й без тебе тут цвітуть карлюки

Язикомовних палаводій.


Чи ти Орфей що мучить ліру

Для соціального ефіру?

Я не Орфей, й не Еврідіка

Я тінь безславна чоловіка,

Але шукаю славу щиру!


А зась! Всю славу захопило

Скрізь безголове Крало-Рило.

Що навіть відьмам у Полтаві

Не панувать в колишній славі.

Нам буть з людьми заборонило.


...Торгує нами круглі ночі,

Зриває цвіт на щось дівочий.

Те Крало-Рило точно демон

Нас продає в чужі гареми.

Чи на панель, як хто захоче.


Злітає лоск з мандрівника -

Навіщо славу він шука?

Простіше славу не шукати,

А в Крала-Рила одібрати...

От буде слава на віка!


Та тільки де знайти те Рило,

Що стільки ґанджу наробило,

Що скрізь отруту напускає,

А де сидить ніхто не знає:

Де плоть його і владна сила?


Колись на терені країни,

Там де панує цвіт калини

І пломеніють помідори,

Було глобальне дике море -

Дно пра-прадавньої рівнини...


Та піднялась із хвиль рівнина.

І народилась батьківщина,

Що можна просто так ходити 

І натрапляти на релікти,

Які не бачила людина.


Отак в Полтаві, на узбіччі

Доріг повержених в каліччя,

У заростях лози з бузку

Валялось Око у піску.

Чиє? Авжеж не чоловіче.


Те Око пра-прапредка краба,

Чи йо колись згубила жаба,

А може йо згубили граї,

Які сліпі блудили в краї

З єдиним зубом на три баби.


Про Око мріяв сам Кутузов,

Коли редутився з французом

(Ділили неподільний світ).

Можна сказати, що релікт

Лежав забутий мертвим грузом.


Це Око бачило мороку -

Усю історію глибоку

Із праепох до наших літ -

Весь православний первоцвіт,

Праматку правду різнобоку.


Подивишся крізь нього в люди

І видно все, що було й буде,

У дійсності і без омани.

Переосмислюються драми...

Праматку правду видно всюди.


Те Око вставити б в натурі

Всій нашій славній професурі,

Щоб правду не могли ховати,

Замовчувать, перевертати,

Яко слова у каламбурі.


І зразу видно хто є хто -

Герой то, а чи дід Пихто...

Лінгвіст, як справжній супермен, 

узяв цей зоровий рентген,

Й побачив те, а не ото:


Що не монголи Київ брали,

Не греки Трою руйнували,

Не римляни воздвигли Рим

І що святий Єрусалим

Не за призначенням назвали.


Відтулиш Око від очей -

Все знову, як завжди тече:

Знов Штати в світі правоводять,

В Єрусалим паломство ходить,

Й китайців совість не пече!


Ти ба яка взірцева штука:

Люфтить без доказів науку.

Від цього погляди міняє

На всі процеси дивокраю,

У голову бомбоном стука.


Цим Оком можна, небораче,

Всеціло Крала-Рила бачить.

Та от біда, для цього треба

Якось піднятися у небо.

Щоб охопити простір паче.


То ж знов дорога повела

До Слобожанського Орла.

Рейс гей-цабе через Мерефу

Під впливом часового дрейфу

Проклався мигом як стріла.


Сидить Орел на яйцях своїх,

Потомство в пір’ячко пристроїв.

Він вигріває орленят

В надії, що колись злетять

У славі сонячних героїв.


Гнівить Орел, що відірвали

Від процедури вигрівала:

Приборкай очі, вуха й смак,

Цікавість заховай в клумак,

Чого до мене притаскало?


Потрібно Око мезоліту 

Десь у зеніті закріпити.

Як блимне: совість обізветься

Із Кралом-Рилом розбереться,

Й засяють правди фіаніти...


Й підійме в небо очі зразу

Люд праведний від унітазу,

Побачить брат сестру сестрою,

А не тварюкою чужою,

Що гідна лише для екстазу.


Суспільство Бога й правду взнає 

Й чиновник шкіру поміняє -

Не буде за папір ховатись

І тупорилим прикидатись,

Що то не він ту йоту має.


Зірвуться бур’яни із грядок

Й настане праведний порядок,

Престижно буде совість мати,

Не заздрити і не брехати.

Ніц босів, бісів і бісяток!


Так от, щоб Око закріпити,

Потрібно у зеніт злетіти.

Орел сказав, що розуміє

Й дістатись космосу уміє,

Але ж хто яйця буде гріти?


Хто ж як не я! Відсидів в кубі,

Зірви приколи й на ютубі:

Гніздись де крашанки орлині

У світу майже на вершині -

В гнізді орлиному на дубі.


Лети Орел, розкидай крила 

В проміння древнього Ярила

І приліпи на тілі неба

Зіницю ще й таку, як треба,

Щоб піднебесне освітила.


Подався птаха. А лінгвіст

На яйцях всівся, приколіст...

Угрівся у гнізді й гадає:

Що за орляток вигріває,

Що з них проклюнеться за зміст?


А то! У яйцях, жовто-сині

Ідеї гріються безцінні...

Орел висиджує навалом

Національні ідеали -

Від "А" до "Я" - усі орлині.


Є там ідеї про єдинство,

Про сало, яблуко і свинство,

І всяких "...ізмів" з головою

У яйцях попід шкарлупою,

Від дієзла, до доброчинства.


З яєць ідеї, як достигнуть,

У голови тужаться плигнуть.

Гніздо орлине покидають

І так у головах літають,

Аж доки голови не гигнуть...


Ідеї мозок покоряють,

І там, як яйця, розпухають.

А лідери, що їх несуть

Орлами над всіма стають -

Й орлині пільги обіймають.


Ідеї луплять право й ліво,

І центр, як засіб для наживи.

Живкі такі ідеї жваві:

Що мостять лідерів в державі.

З чиїх яєць? То не важливо!


Так мандрівник угрівсь завзято

Й ідею висидів крилату:

Аби до віку і від нині

По всій трудящій Україні

Увести гральні автомати!


Ото добро усім охочим,

Хто ліві гроші мати хоче:

Не треба катно працювати,

А лиш мільйони вигравати

Всяк граючись і дні, і ночі...


На «одноруких» замінити

Реальних у житті бандитів!

Враз опустіють тюрми й зони,

А виграні людьми мільйони,

Повірте, ніде буде діти!


Ото утопій час настане:

Не буде паханів і кланів,

Й грошима будуть володіти

Не члени вищої еліти,

А автоматичні істукани!


Для чого красти чи вбивати,

Чи хабара комусь давати?

Натиснув, виграв три-чртири

І можна їхать до Каїру,

Або в Арабські Емірати.


Ідея смак яка прозора

І народилася не вчора...

Ще грецькі міфники-сократи

Хотіли гратись в автомати -

В штани і числа Піфагора.


В місцях, де нині Самарканд,

Колись був гральний автомат:

Алі-Баба сім-сім тоді ще

Нівроку виграв сотні й тищі -

Джек-пот зірвав, або бланш-карт...


Лінгвіст ідеєю пройнявся,

Замріявся, зобов’язався:

Як в лідери ідейні влізе,

Уб’є Гаплик, Дефолт і Кризу,

Би кожен автоматом грався!


І тут якраз, на піці мрій,

Небесний лопнув шов-покрій.

Розвезлося усе довкола,

З’явилась в небі правда гола.

Аншлаг в історії новій.


Орел зробив вершинну справу -

Вчепив в зеніті на халяву

Коштовне правди джерело.

Розвиднилося, що могло

Ховатись у брехні темряву.


Проміння правди очі гріє...

Аж в яйцях - не орли, а змії!

Ідеї всі змінили знаки

На вічний мінус з переляку.

Реальність правди-мватки в дії.


Отак ті гральні автомати

Перетворились, що й казати,

У сейфи з гострими зубами -

Кусають пальці геть з руками,

Щоби мільйони відібрати...


Враз стало видно позиційно

Процес в країні міграційний:

Кидають люди гнізда роду -

Комфорт шукають, писки моди

Й моменти цивілізаційні.


Ніхто про батьківське не дбає,

А десь в чужині помирає.

Серед асфальтів і пластмас

Знаходить свій пустий Парнас,

А за для чого - сам не знає.


Так десь із темного підвалу

Як тінь, узрілось й Рило-Крало.

Не схоже й близько на людину -

Усе в липучій павутині,

Усю країну розіткало.


За павутинки смика всюди

Й ляльки-маріонетки люди

Танцюють під його дуду.

Й один у одного крадуть

Продажні грошики Іуди...


Найбільше мають павутиння

Чини й службовці управління.

Політики - пупи землі

У павутинні взагалі

Від куприка до облисіння.


А замість серця в Рила-Крала,

Як та голубка, б’ється слава -

Замотана у кокон щільно:

Юла чи Юля, і юління

Заюлило усю державу.


Лінгвіст дістав струну чарівну

(Завітну волосинку дивну).

Дмухнув на неї мандрівник -

Розбурхав вітром весь курник

Від Мелітополя до Рівна.


Павуччя вітром геть з держави

Від Чернівців і до Полтави!

З Чернігова і до Херсона

Здувалась павутинна зона

Що випліталася лукаво...


Став світ від Крала очищатись,

Від Рила люди одвертатись,

І кокон-серце розмоталось

На долі клапті розірвалось,

Зламались виті пути-грати.


Голубка-слава в день спурхнула

І в небо сонячне майнула.

Полинула під небесами

Воздалась гімном над містами

В ім’я свободи, що здобула.


О Слава! Де ти? Ти куди?

Лінгвіст згубив її сліди

Де синь і чистота небесна.

Бо не йому вона воскресла

На тлі небесної води.


Голубка, що літає в хмарах,

Свою завжди десь має пару.

І не зловить чужої слави

Ні з Києва, а ні з Полтави.

Тим паче не із Занзібару!


Що слава? Радість для пророка,

Ріка визнань мільйоноока.

Щоб в ній купатись яко в пір’ї

Не треба критись у подвір’ї,

А гай піаритись широко!


Замало мати жінку Цяцю,

Чи сотні мрійних прокламацій.

Потрібно буть серед людей

І брендить брендами ідей

Під шквалом модних папарацій.


Коли сидиш вже не в криниці,

А десь під боком цар-дівиці,

Душа у мандри не літає,

А Батьківщину споминає,

Як скарб забутий на полиці.


Ось, подивись на карту світу:

Скрізь є межа зими і літа.

І в цій межі, як круг без меж,

Ти і мандруєш, і живеш,

Й душа злітає на орбіту.


Під пильним Оком слава в казці.

Орфей ярить гітарний брязкіт.

А Еврідіка па танцює.

І цар в столиці комплексує,

І Раду корчить в свистоплясці...


А ти все пишеш, все співаєш

Про те, чого і сам не знаєш.

За те тебе у гості просить

Любов життя простоволоса,

Яку до біса в казці маєш.


Ат, рвуться струни у гітари.

Орфей напише мемуари

Про якості музичних струн.

Залишиться у світі сум

І Еврідіка вмре без пари...


То ж струни треба берегти,

Якби не корчились світи,

Якби начальство не мінялось,

Якби сутужно не складалось,

Якби можливо не могти.



2013р.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись