МАНДРІВНИК-3 (Крало Рило)
Хтось вибирає сир і масло,
А інший піднебесне гасло,
Хтось дикі меди Малібу,
А я - ставочок і вербу
До поки сонце не погасло.
Від долі я Не відречуся
Хоч Еверестом удавлюся.
Хай утоплюся у Байкалі,
Таки пишу свої скрижалі.
І вже нічого не боюся...
А що боятися? Авжеж,
Куди від карми утечеш?
Все ясно, наче два плюс два,
Допоки варить голова,
Душа митця не має меж!
Життя іде своїм почином.
Хто знає де і як спочине?
Чи хто залишиться у славі
Писати віршики лукаві
Про чужину і батьківщину?
А ще: хто відає чи знає
Де правда світу процвітає?
Хто видає нам імена?
Хто пише дітям письмена
В яких ні слова правди має?
В міраж на помацки ідеш
І за собою люд ведеш,
А з ними вівці і смартфони,
Придумані дурні закони,
Міста і землі з ними теж.
Як сон: грабіжники металу
Курган похилий розкопали.
І попри совість та моралі
Там не відкрили Пекторалі,
А в світ впустили Рило-Крало -
Чи то змію, чи то скотину,
Яка охмурює людину
І всяк підлянки підставляє,
Життя єхидством підриває,
В її отруті правда гине.
Портретик прям таки пекельний,
Як голе кредо на пательні.
І це мурло все крало й рило,
І лило смоляне чорнило
У душі чисті акварельні.
Того питва хльобнула влада
Від радника до казнокрада.
І новий Цар ковтнув дві склянки,
Як квас, пекельної смолянки.
Обжерлась ним до дурі Рада.
Колапс у владі утворився,
Цейтнот в державі народився,
В умах назрів Армагедон.
І впав розхристаний закон -
Безславно долу покотився...
Так Мандрівник в раю-саду,
Серед бананів й какаду,
Признався Цяці, що запертий
У ласощах і ладен вмерти:
-В похід за славою іду!
Цариця-Цяця потужила,
Але у торбу положила
На щастя й згадку волосинку,
Як то струну чи стебелинку,
Від свого чарівного тіла.
Коли в дорозі пастка стане,
Згадай про острів Пелікана.
Подми на волосинку тричі
І силу май не чоловічу,
А буревіїв океану!
Цьом-цьом, макаки! Не вернуся!
Від долі я не відречуся.
До поки світло треба йти,
Щоб світлу славу віднайти.
Най хоч на клапті розірвуся.
А те паскудне Крало-Рило,
Столицю наскрізь полонило.
Покрило місто чорнотою,
Шляхи під’їздів - наготою,
Ще й переходи обкурило...
Та й стало руки простягати
Щоб захопить конгломерати,
Залишити без щастя й сну
Луганщину й Галичину.
І Львів, і Харків мордувати.
Якщо приймуть закон у Раді,
Щоб пільги мали всякі... Блазні.
То ж Рило теж голосувало,
Бо цей закон воно писало,
Вмостившись чином на посаді.
Аби хто підписав угоду
Про реверсивність газоводу,
І реверс газом цибинить -
То ж Рило на трубі сидить
І вішає лапшу народу.
Навіщо вибухнув Чорнобиль?
Науку досі жах коробить.
А все тому, щоб Крало-Рило
Грошви до біса заробило
На горе-ліках від хвороби...
Десь потяг з’їхав з колії,
Десь крейсер булькнув за буї,
Десь космонавтів поносило.
Все це творило Крало-Рило
Розщурив пазурі свої.
Кровить поклінна батьківщина
Під монстром перегнувши спину.
Але жадана тим хоробрим,
Хто сіє вічне, мудре, добре
І на поталу не покине.
Разом з туманами Гольфстріму
Телепортацію отримав:
Крізь всю Європу просочився
І у Полтаві опинився
Любитель мандрів і екстріму.
Гоп-стоп, базар-вокзал! Полтава -
Ось де таїться світла слава
Віків, троян-чоловіків,
Атлантів і мандрівників
Культури й мови Ярослава.
Торкнися слави і знайди
Часів загублені сліди.
І разом з славою воздайся,
Над світом світлом піднімайся
До Мудрого й Сковороди.
Та перешкод і шкод чимало.
Бо вже й в Полтаві Рило-Крало
Своє коріння розпустило -
Степам свободу обнулило
І люд тамтешній обібрало...
Докрало-рились: щоб сміятись,
Чи в туалеті оправлятись,
Потрібні довідки, накази,
І дозвіл мати унітази,
І рішення про очний статус.
Щоб мати всі оці папери,
Тужись рево-люці-онером...
І чисто збройно вимагай
Посвідчення, що не Бабай,
Що не Холера й не Бандера.
Мав мандрівник (на то лінгвіст)
Муніципальний дозвіл-лист.
Там Дупка ще приклав печатку
На всі віки і всім нащадкам:
«Дозволено - спеціаліст»
І ця бомажка мала право
Ревізувати всю Полтаву.
А що там ще ревізувать -
Там після шведів ніщо брать,
Після Петра й сума дірява.
От заявився ревізор,
Представився: лінгвіст, власкор
До біса крупної газети
«Пшик» - видання із Інтернету
Що оприлюднює сир-бор...
Полтавські відьми позбігались,
З повагою пороздягались...
Ще й фарбували губи й вії,
Навішали бурштин на шиї.
Так ревізору відчитались:
Чого колотиш воду в броді?
Ти хто - Кирило чи Мефодій?
Ти що приніс нам Аз і Буки?
Й без тебе тут цвітуть карлюки
Язикомовних палаводій.
Чи ти Орфей що мучить ліру
Для соціального ефіру?
Я не Орфей, й не Еврідіка
Я тінь безславна чоловіка,
Але шукаю славу щиру!
А зась! Всю славу захопило
Скрізь безголове Крало-Рило.
Що навіть відьмам у Полтаві
Не панувать в колишній славі.
Нам буть з людьми заборонило.
...Торгує нами круглі ночі,
Зриває цвіт на щось дівочий.
Те Крало-Рило точно демон
Нас продає в чужі гареми.
Чи на панель, як хто захоче.
Злітає лоск з мандрівника -
Навіщо славу він шука?
Простіше славу не шукати,
А в Крала-Рила одібрати...
От буде слава на віка!
Та тільки де знайти те Рило,
Що стільки ґанджу наробило,
Що скрізь отруту напускає,
А де сидить ніхто не знає:
Де плоть його і владна сила?
Колись на терені країни,
Там де панує цвіт калини
І пломеніють помідори,
Було глобальне дике море -
Дно пра-прадавньої рівнини...
Та піднялась із хвиль рівнина.
І народилась батьківщина,
Що можна просто так ходити
І натрапляти на релікти,
Які не бачила людина.
Отак в Полтаві, на узбіччі
Доріг повержених в каліччя,
У заростях лози з бузку
Валялось Око у піску.
Чиє? Авжеж не чоловіче.
Те Око пра-прапредка краба,
Чи йо колись згубила жаба,
А може йо згубили граї,
Які сліпі блудили в краї
З єдиним зубом на три баби.
Про Око мріяв сам Кутузов,
Коли редутився з французом
(Ділили неподільний світ).
Можна сказати, що релікт
Лежав забутий мертвим грузом.
Це Око бачило мороку -
Усю історію глибоку
Із праепох до наших літ -
Весь православний первоцвіт,
Праматку правду різнобоку.
Подивишся крізь нього в люди
І видно все, що було й буде,
У дійсності і без омани.
Переосмислюються драми...
Праматку правду видно всюди.
Те Око вставити б в натурі
Всій нашій славній професурі,
Щоб правду не могли ховати,
Замовчувать, перевертати,
Яко слова у каламбурі.
І зразу видно хто є хто -
Герой то, а чи дід Пихто...
Лінгвіст, як справжній супермен,
узяв цей зоровий рентген,
Й побачив те, а не ото:
Що не монголи Київ брали,
Не греки Трою руйнували,
Не римляни воздвигли Рим
І що святий Єрусалим
Не за призначенням назвали.
Відтулиш Око від очей -
Все знову, як завжди тече:
Знов Штати в світі правоводять,
В Єрусалим паломство ходить,
Й китайців совість не пече!
Ти ба яка взірцева штука:
Люфтить без доказів науку.
Від цього погляди міняє
На всі процеси дивокраю,
У голову бомбоном стука.
Цим Оком можна, небораче,
Всеціло Крала-Рила бачить.
Та от біда, для цього треба
Якось піднятися у небо.
Щоб охопити простір паче.
То ж знов дорога повела
До Слобожанського Орла.
Рейс гей-цабе через Мерефу
Під впливом часового дрейфу
Проклався мигом як стріла.
Сидить Орел на яйцях своїх,
Потомство в пір’ячко пристроїв.
Він вигріває орленят
В надії, що колись злетять
У славі сонячних героїв.
Гнівить Орел, що відірвали
Від процедури вигрівала:
Приборкай очі, вуха й смак,
Цікавість заховай в клумак,
Чого до мене притаскало?
Потрібно Око мезоліту
Десь у зеніті закріпити.
Як блимне: совість обізветься
Із Кралом-Рилом розбереться,
Й засяють правди фіаніти...
Й підійме в небо очі зразу
Люд праведний від унітазу,
Побачить брат сестру сестрою,
А не тварюкою чужою,
Що гідна лише для екстазу.
Суспільство Бога й правду взнає
Й чиновник шкіру поміняє -
Не буде за папір ховатись
І тупорилим прикидатись,
Що то не він ту йоту має.
Зірвуться бур’яни із грядок
Й настане праведний порядок,
Престижно буде совість мати,
Не заздрити і не брехати.
Ніц босів, бісів і бісяток!
Так от, щоб Око закріпити,
Потрібно у зеніт злетіти.
Орел сказав, що розуміє
Й дістатись космосу уміє,
Але ж хто яйця буде гріти?
Хто ж як не я! Відсидів в кубі,
Зірви приколи й на ютубі:
Гніздись де крашанки орлині
У світу майже на вершині -
В гнізді орлиному на дубі.
Лети Орел, розкидай крила
В проміння древнього Ярила
І приліпи на тілі неба
Зіницю ще й таку, як треба,
Щоб піднебесне освітила.
Подався птаха. А лінгвіст
На яйцях всівся, приколіст...
Угрівся у гнізді й гадає:
Що за орляток вигріває,
Що з них проклюнеться за зміст?
А то! У яйцях, жовто-сині
Ідеї гріються безцінні...
Орел висиджує навалом
Національні ідеали -
Від "А" до "Я" - усі орлині.
Є там ідеї про єдинство,
Про сало, яблуко і свинство,
І всяких "...ізмів" з головою
У яйцях попід шкарлупою,
Від дієзла, до доброчинства.
З яєць ідеї, як достигнуть,
У голови тужаться плигнуть.
Гніздо орлине покидають
І так у головах літають,
Аж доки голови не гигнуть...
Ідеї мозок покоряють,
І там, як яйця, розпухають.
А лідери, що їх несуть
Орлами над всіма стають -
Й орлині пільги обіймають.
Ідеї луплять право й ліво,
І центр, як засіб для наживи.
Живкі такі ідеї жваві:
Що мостять лідерів в державі.
З чиїх яєць? То не важливо!
Так мандрівник угрівсь завзято
Й ідею висидів крилату:
Аби до віку і від нині
По всій трудящій Україні
Увести гральні автомати!
Ото добро усім охочим,
Хто ліві гроші мати хоче:
Не треба катно працювати,
А лиш мільйони вигравати
Всяк граючись і дні, і ночі...
На «одноруких» замінити
Реальних у житті бандитів!
Враз опустіють тюрми й зони,
А виграні людьми мільйони,
Повірте, ніде буде діти!
Ото утопій час настане:
Не буде паханів і кланів,
Й грошима будуть володіти
Не члени вищої еліти,
А автоматичні істукани!
Для чого красти чи вбивати,
Чи хабара комусь давати?
Натиснув, виграв три-чртири
І можна їхать до Каїру,
Або в Арабські Емірати.
Ідея смак яка прозора
І народилася не вчора...
Ще грецькі міфники-сократи
Хотіли гратись в автомати -
В штани і числа Піфагора.
В місцях, де нині Самарканд,
Колись був гральний автомат:
Алі-Баба сім-сім тоді ще
Нівроку виграв сотні й тищі -
Джек-пот зірвав, або бланш-карт...
Лінгвіст ідеєю пройнявся,
Замріявся, зобов’язався:
Як в лідери ідейні влізе,
Уб’є Гаплик, Дефолт і Кризу,
Би кожен автоматом грався!
І тут якраз, на піці мрій,
Небесний лопнув шов-покрій.
Розвезлося усе довкола,
З’явилась в небі правда гола.
Аншлаг в історії новій.
Орел зробив вершинну справу -
Вчепив в зеніті на халяву
Коштовне правди джерело.
Розвиднилося, що могло
Ховатись у брехні темряву.
Проміння правди очі гріє...
Аж в яйцях - не орли, а змії!
Ідеї всі змінили знаки
На вічний мінус з переляку.
Реальність правди-мватки в дії.
Отак ті гральні автомати
Перетворились, що й казати,
У сейфи з гострими зубами -
Кусають пальці геть з руками,
Щоби мільйони відібрати...
Враз стало видно позиційно
Процес в країні міграційний:
Кидають люди гнізда роду -
Комфорт шукають, писки моди
Й моменти цивілізаційні.
Ніхто про батьківське не дбає,
А десь в чужині помирає.
Серед асфальтів і пластмас
Знаходить свій пустий Парнас,
А за для чого - сам не знає.
Так десь із темного підвалу
Як тінь, узрілось й Рило-Крало.
Не схоже й близько на людину -
Усе в липучій павутині,
Усю країну розіткало.
За павутинки смика всюди
Й ляльки-маріонетки люди
Танцюють під його дуду.
Й один у одного крадуть
Продажні грошики Іуди...
Найбільше мають павутиння
Чини й службовці управління.
Політики - пупи землі
У павутинні взагалі
Від куприка до облисіння.
А замість серця в Рила-Крала,
Як та голубка, б’ється слава -
Замотана у кокон щільно:
Юла чи Юля, і юління
Заюлило усю державу.
Лінгвіст дістав струну чарівну
(Завітну волосинку дивну).
Дмухнув на неї мандрівник -
Розбурхав вітром весь курник
Від Мелітополя до Рівна.
Павуччя вітром геть з держави
Від Чернівців і до Полтави!
З Чернігова і до Херсона
Здувалась павутинна зона
Що випліталася лукаво...
Став світ від Крала очищатись,
Від Рила люди одвертатись,
І кокон-серце розмоталось
На долі клапті розірвалось,
Зламались виті пути-грати.
Голубка-слава в день спурхнула
І в небо сонячне майнула.
Полинула під небесами
Воздалась гімном над містами
В ім’я свободи, що здобула.
О Слава! Де ти? Ти куди?
Лінгвіст згубив її сліди
Де синь і чистота небесна.
Бо не йому вона воскресла
На тлі небесної води.
Голубка, що літає в хмарах,
Свою завжди десь має пару.
І не зловить чужої слави
Ні з Києва, а ні з Полтави.
Тим паче не із Занзібару!
Що слава? Радість для пророка,
Ріка визнань мільйоноока.
Щоб в ній купатись яко в пір’ї
Не треба критись у подвір’ї,
А гай піаритись широко!
Замало мати жінку Цяцю,
Чи сотні мрійних прокламацій.
Потрібно буть серед людей
І брендить брендами ідей
Під шквалом модних папарацій.
Коли сидиш вже не в криниці,
А десь під боком цар-дівиці,
Душа у мандри не літає,
А Батьківщину споминає,
Як скарб забутий на полиці.
Ось, подивись на карту світу:
Скрізь є межа зими і літа.
І в цій межі, як круг без меж,
Ти і мандруєш, і живеш,
Й душа злітає на орбіту.
Під пильним Оком слава в казці.
Орфей ярить гітарний брязкіт.
А Еврідіка па танцює.
І цар в столиці комплексує,
І Раду корчить в свистоплясці...
А ти все пишеш, все співаєш
Про те, чого і сам не знаєш.
За те тебе у гості просить
Любов життя простоволоса,
Яку до біса в казці маєш.
Ат, рвуться струни у гітари.
Орфей напише мемуари
Про якості музичних струн.
Залишиться у світі сум
І Еврідіка вмре без пари...
То ж струни треба берегти,
Якби не корчились світи,
Якби начальство не мінялось,
Якби сутужно не складалось,
Якби можливо не могти.
2013р.