Ревізор
Дія 3 Дія третя
Кімната першої дії.
Ява І
Анна Андріївна, Марія Антонівна (стоять біля вікна в тих самих позах).
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от, уже цілу годину дожидаємось, а все ти із своїм дурним маніженням: зовсім одяглась, ні! ще треба порпатись... Не слухати б її зовсім. Отака досада! як навмисно, ні душі! начебто вимерло все.
М а р і я А н т о н і в н а. Та, їй-богу, мамуню, через хвилини дві про все дізнаємося. Вже скоро Авдотя повинна прийти. (Вдивляється у вікно і скрикує). Ой, мамуню, мамуню! хтось іде, он у кінці вулиці.
А н н а А н д р і ї в н а. Де йде? У тебе вічно які-небудь фантазії. Ну, так, іде. Хто ж це йде? Невеличкий на зріст... у фраку... Хто ж це? Га? Це, одначе, досадно! Хто ж би це такий був?
М а р і я А н т о н і в н а. Це Добчинський, мамуню.
А н н а А н д р і ї в н а. Який Добчинський! Тобі завжди враз уявиться таке... Зовсім не Добчинський. (Махає хусткою). Гей, ходіть сюди! швидше!
М а р і я А н т о н і в н а. Справді, мамуню, Добчинський.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от, навмисне, щоб тільки посперечатись. Кажуть тобі — не Добчинський.
М а р і я А н т о н і в н а. А що? а що, мамуню? Бачите, що Добчинський.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, так, Добчинський, тепер я бачу, — чого ж ти сперечаєшся? (Кричить у вікно). Швидше, швидше! ви поволі йдете. Ну, що, де вони? Га? Та кажіть же звідти, однаково. Що? Дуже строгий? Га? А чоловік, чоловік? (Трохи відступивши від вікна, з досадою). Такий дурний: доти, поки не увійде до кімнати, нічого не розкаже!
Ява II
Ті самі й Добчинський.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, скажіть, будь ласка: ну, чи не совісно? Я на вас тільки й покладалась, як на порядну людину: всі враз побігли, і ви туди ж за ними! і я от ні від кого досі пуття не доб’юсь. Чи не соромно вам? Я у вас хрестила вашого Ванічку і Лізоньку, а ви он як зо мною повелися!
Д о б ч и н с ь к и й. Їй-богу, кумонько, так біг засвідчити пошану, що не можу духу одвести. Моє шанування, Маріє Антонівно!
М а р і я А н т о н і в н а. Здрастуйте, Петре Івановичу!
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що? Ну, розказуйте: що і як там?
Д о б ч и н с ь к и й. Антон Антонович прислав вам записочку.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, та хто він такий? генерал?
Д о б ч и н с ь к и й. Ні, не генерал, а не поступиться генералові: така освіта й поважні вчинки.
А н н а А н д р і ї в н а. А! то це той самий, про якого було писано чоловікові.
Д о б ч и н с ь к и й. Справжній. Я це перший виявив разом з Петром Івановичем.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, розкажіть: що і як?
Д о б ч и н с ь к и й. Та, хвалити бога, все добре. Спочатку він зустрів був Антона Антоновича трохи суворо, егеж; сердився і казав, що і в гостиниці все негаразд, і до нього не поїде, і що він не хоче сидіти за нього в тюрмі; але потім, як дізнався про безневинність Антона Антоновича та як ближче розговорився з ним, одразу перемінив думки і, хвалити бога, все пішло добре. Вони тепер поїхали оглядати богоугодні заклади... А то, скажу вам, уже Антон Антонович думали, чи не було таємного доносу; я сам теж перестрахнувся трошки.
А н н а А н д р і ї в н а. Та вам ото чого боятись? ви ж бо не служите.
Д о б ч и н с ь к и й. Та так, знаєте, коли вельможа говорить, почуваєш страх.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що ж... це все, однак, дурниці. Розкажіть: який він із себе? що — старий чи молодий?
Д о б ч и н с ь к и й. Молодий, юнак, років двадцяти трьох; а говорить зовсім так, як старий. "Будь ласка", каже, "я поїду: туди, і туди..." (розмахує руками) так ото все гарно. "Я", каже, "і написати, і почитати люблю; але перешкоджає, що в кімнаті", каже, "трошки темно".
А н н а А н д р і ї в н а. А з себе який він: брюнет чи блондин?
Д о б ч и н с ь к и й. Ні, більше шантрет22, і очі такі бистрі, як звірятка, аж бентежать.
А н н а А н д р і ї в н а. Що тут пише він мені в записці? (Читає). "Спішу тебе повідомити, серденько, що становище моє було вельми сумне; але, покладаючись на милосердя боже, за два солоні огірки особливо і півпорції ікри карбованець двадцять п’ять копійок..." (Спиняється). Я нічого не розумію: до чого ж тут солоні огірки та ікра?
Д о б ч и н с ь к и й. А, це Антон Антонович писали на чорновому папері заради швидкості: там якийсь рахунок був написаний.
А н н а А н д р і ї в н а. А, так, справді. (Читає далі). "Але, покладаючись на милосердя боже, здається, все піде на добрий кінець. Приготуй якнайшвидше кімнату для поважного гостя, ту, що виклеєна жовтими шпалерами; до обіду додавати не турбуйся, бо закусимо в богоугодному закладі, в Артемія Филиповича, а вина звели якнайбільше; скажи купцеві Абдуліну, щоб прислав найкращого; а ні, то я перекидаю весь його погреб. Цілуючи, серденько, твою ручку, зостаюсь твій Антон Сквозник-Дмухановський..." Ох, боже мій! Це, одначе ж, треба швидше! Гей, хто там? Мишко!
Д о б ч и н с ь к и й (біжить і кричить у двері). Мишко! Мишко! Мишко! (Мишко входить).
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай: біжи до купця Абдуліна... зажди, я дам тобі записочку (сідає до стола, пише записку і заразом говорить), цю записочку ти віддай кучерові Сидорові, щоб він побіг з нею до купця Абдуліна й приніс звідти вина. А сам піди зараз прибери якнайкраще оту кімнату для гостя. Там поставиш ліжко, рукомийник та інше.
Д о б ч и н с ь к и й. Ну, Анно Андріївно, я побіжу тепер швиденько подивитись, як там він оглядає.
А н н а А н д р і ї в н а. Ідіть, ідіть! я не тримаю вас.
Ява ІІІ
Анна Андріївна і Марія Антонівна.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, Машенько, нам треба тепер взятись до туалету. Він столична штучка: боже борони, щоб чого-небудь не висміяв. Тобі найпристойніше одягти твою блакитну сукню з дрібними оборками.
М а р і я А н т о н і в н а. Фі, мамуню, блакитне! Мені зовсім не подобається: і Ляпкіна-Тяпкіна ходить у блакитному, і дочка Земляники теж у блакитному. Ні, краще я надягну барвисте.
А н н а А н д р і ї в н а. Барвисте!.. Справді, говориш — аби тільки наперекір. Воно тобі буде куди краще, бо я хочу надягти палеве: я дуже люблю палеве.
М а р і я А н т о н і в н а. Ой, мамуню, вам не личить палеве.
А н н а А н д р і ї в н а. Мені палеве не личить?
М а р і я А н т о н і в н а. Не личить; я що завгодно даю, не личить: для цього треба, щоб очі були зовсім темні.
А н н а А н д р і ї в н а. Ото добре! а в мене очі хіба не темні? щонайтемніші. Які дурниці говорить! Як же не темні, коли я й ворожу про себе завжди на трефову даму?
М а р і я А н т о н і в н а. Ай, мамуню! ви більше чирвова дама.
А н и а Андріївна. Дурниці, цілковиті дурниці. Я ніколи не була чирвова дама. (Поквапливо йде разом з Марією Антонівною і говорить за сценою.) Отаке раптом уявиться! чирвова дама! Бог знає, що таке! (Після виходу їх розчиняються двері, і Мишко викидає з них сміття. З других дверей виходить Осип з чемоданом на голові).
Ява IV
Мишко і Осип.
О с и п. Куди тут?
М и ш к о. Сюди, дяденьку, сюди!
О с и п. Зажди, перше дай відпочити. Ох ти, бідолашне життя! На порожнє черево всяка ноша здається важкою.
М и ш к о. Що, дяденьку, скажіть: скоро буде генерал?
О с и п. Який генерал?
М и ш к о. Та пан ваш.
О с и п. Пан? та який він генерал?
М и ш к о. А хіба не генерал?
О с и п. Генерал, та тільки з іншого боку.
М и ш к о. Що ж це, більше чи менше за справжнього генерала?
О с и п. Більше.
М и ш к о. Бач ти як! то ж бо в нас метушню здійняли.
О с и п. Послухай, хлопче: ти, я бачу, моторний парубійко; приготуй-но там чого-небудь попоїсти!
М и ш к о. Та для вас, дяденьку, ще нічого не готове. Простої страви ви не будете їсти, а от, як пан ваш сяде за стіл, то й вам тієї ж страви дадуть.
О с и п. Ну, а з простого ото що у вас є?
М и ш к о. Капусняк, каша та пироги.
О с и п. Давай їх, капусняк, кашу та пироги! Нічого, все будемо їсти. Ну, понесімо чемодан. Що, там другий вихід є?
М и ш к о. Є. (Обидва несуть чемодан до бічної кімнати).
Ява V
Квартальні одчиняють обидві половинки дверей. Входить Хлестаков; за ним городничий, далі попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, Добчинський і Бобчинський з пластирем на носі. Городничий показує квартальним на підлозі папірець — вони біжать і підіймають його, штовхаючи один одного, хапаючись.
Х л е с т а к о в. Хороші заклади. Мені подобається, що у вас показують проїжджим усе в місті. В інших містах мені нічого не показували.
Г о р о д н и ч и й. В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістю заслужити увагу начальства.
Х л е с т а к о в. Сніданок був дуже добрий; я зовсім об’ївся. Що, у вас кожного дня буває такий?
Г о р о д н и ч и й. Навмисно для такого приємного гостя.
Х л е с т а к о в. Я люблю попоїсти. Адже на те живеш, щоб зривати квіти насолоди. Як називалась та риба?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (підбігаючи). Лабардан23.
Х л е с т а к о в. Дуже смачна. Де це ми снідали? в лікарні, чи що?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. А так, у богоугодному закладі.
Х л е с т а к о в. Пам’ятаю, пам’ятаю, там стояли ліжка. А хворі видужали? там їх, здається, не багато.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Чоловіка з десять залишилось, не більше; а інші всі видужали. Це вже так заведено, такий порядок. З того часу, як я перебрав начальство, — може, вам здасться навіть неймовірним, — всі, як мухи, видужують. Хворий не встигне увійти до лазарету, як уже здоровий; і не стільки медикаментами, скільки чесністю і порядком.
Г о р о д н и ч и й. Вже який, насмілюсь доповісти вам, запаморочливий обов’язок градоначальника! скільки лежить усяких справ щодо самої чистоти, лагодження, направи... одне слово, найрозумніша людина натрапила б на труднощі, але, дякувати богу, все йде добре. Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть, як лягаєш спати, все думаєш: "господи боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!" Чи нагородить воно, чи ні, звичайно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п’яниць мало... то чого ж мені більше? Їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звичайно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, дурисвіт, як розписує. Дав же бог такий дар!
Х л е с т а к о в. Це правда. Я, скажу вам, сам люблю іноді замудруватись: іншого разу прозою, а іншого й віршики викинуться.
Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Справедливо, все справедливо, Петре Івановичу! Зауваження так!... видно, що наук навчався.
Х л е с т а к о в. Скажіть, будь ласка, чи нема у вас яких-небудь розваг, товариств, де б можна було, наприклад, пограти в карти?
Г о р о д н и ч и й (набік). Еге, знаємо, голубчику, в чий город камінці кидають. (Вголос). Боже борони! тут і чутки нема про такі товариства. Я карт і в руки ніколи не брав; навіть не знаю, як грати в оті карти. Дивитись не міг на них байдуже: і якщо трапиться побачити отак якого-небудь бубнового короля або що-небудь інше, то така огида охоплює, що просто плюнеш. Раз якось трапилося, забавляючи дітей, поставив будку з карт, та після того цілу ніч снились прокляті. Бог з ними! Як можна, щоб такий дорогоцінний час марнувати на них?
Л у к а Л у к и ч (набік). А в мене виграв, падлюка, ще позавчора сто карбованців...
Г о р о д н и ч и й. Краще ж я зуживу цей час на користь державну.
Х л е с т а к о в. Ну, ні, ви це вже даремно, одначе ж... Все залежить від того, як хто дивиться на річ. Якщо, наприклад, хто-небудь забастує, тоді, як треба гнути трьох ріжків24... ну, тоді, звичайно... Ні, не кажіть; іноді дуже вабить пограти.
Ява VI
Ті самі, Анна Андріївна та Марія Антонівна.
Г о р о д н и ч и й. Насмілюсь познайомити з родиною моєю: дружина і дочка.
Х л е с т а к о в (вклоняючись). Який я щасливий, пані, що маю в своєму роді приємність вас бачити.
А н н а А н д р і ї в н а. Нам ще більш приємно бачити таку особу.
Х л е с т а к о в (хизуючись). Даруйте, пані, зовсім навпаки: мені ще приємніше.
А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви це так зволите говорити для компліменту. Прошу вас сідати.
Х л е с т а к о в. Коло вас стояти вже є щастя; а втім, якщо ви вже так неодмінно хочете, я сяду. Який я щасливий, що, нарешті, сиджу коло вас.
А н н а А н д р і ї в н а. Даруйте, я ніяк не смію взяти на себе... Я гадаю, вам після столиці вояжування25 здалося дуже неприємним.
Х л е с т а к о в. Надзвичайно неприємне. Звикши жити, comprenez vous26, у блискучому товаристві та враз опинитися в дорозі; брудні трактири, пітьма неуцтва... Якби, скажу вам, не такий випадок, який мене... (поглядає на Анну Андріївну і хизується перед нею) так винагородив за все...
А н н а А н д р і ї в н а. Справді-бо, як вам повинно бути неприємно.
Х л е с т а к о в. А втім, пані, в цю хвилину мені дуже приємно.
А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви робите мені велику честь. Я цього не заслуговую.
Х л е с т а к о в. Чому ж не заслуговуєте? Ви, пані, заслуговуєте.
А н н а А н д р і ї в н а. Я живу на селі...
Х л е с т а к о в. Так, село, зрештою, теж має свої пагорбки, струмки... Ну, звісно, хто ж порівняє з Петербургом! Ех, Петербург! яке життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зо мною на дружній нозі. Отак ударить по плечу: "Приходь, братіку, обідати!" Я тільки на дві хвилини заходжу до департаменту, для того тільки, щоб сказати: це ось так, це ось так. А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером тільки тр, тр... заходився писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, навіщо. І сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: "Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам", каже, "чоботи почищу". (До городничого). Чого ви, панове, стоїте? Будь ласка, сідайте!
Г о р о д н и ч и й. Чин такий, що ще можна постояти.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ми постоїмо.
Л у к а Л у к и ч. Не звольте турбуватися!
Х л е с т а к о в. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду куди-небудь, вже й кажуть: "Он", кажуть, "Іван Олександрович іде!". А одного разу мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: "Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача".
А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть-но, як!
Х л е с т а к о в. Та мене вже скрізь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики... Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: "Ну, що, брат Пушкін?" — "Та так, брат", відповідає бувало: "так якось усе..." Великий оригінал.
А н н а А н д р і ї в н а. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вмішуєте?
Х л е с т а к о в. Так, і в журнали вмішую. Моїх, зрештою, багато є творів: Одруження Фігаро, Роберт Диявол, Норма. Уже й назв навіть не пам’ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: "Будь ласка, братіку, напиши що-небудь". Думаю собі: "Хай уже так, будь ласка, братіку". І тут-таки в один вечір, здається, все написав, усіх вразив. У мене легкість надзвичайна в думках. Усе оте, що було під ім’ям барона Брамбеуса, Фрегат Надії і Московський Телеграф27, все це я написав.
А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть, то це ви були Брамбеус?
Х л е с т а к о в. Якже, я їм усім виправляю вірші. Мені Смірдін дає за це сорок тисяч28.
А н н а А н д р і ї в н а. То, певно, і Юрій Милославський ваш твір?
X л е с т а к о в. Так, це мій твір.
А н н а А н д р і ї в н а. Я зразу догадалась.
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, там написано, що це п. Загоскіна твір.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от: я й знала, що навіть тут будеш сперечатися.
Х л е с т а к о в. Ах, так, це правда: це, справді, Загоскіна; а є інший Юрій Милославський, так той уже мій29.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано!
Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, з літератури живу. В мене дім перший у Петербурзі. Так уже й відомий: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх). Зробіть ласку, панове, якщо будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую.
А н н а А н д р і ї в н а. Я думаю, з яким там смаком і пишністю влаштовуються бали!
Х л е с т а к о в. Просто, не говоріть. На столі, наприклад, кавун — на сімсот карбованців кавун. Суп у кастрюльці просто на пароплаві приїхав з Парижа30; відкриють накривку — пара, якій подібної не можна відшукати в природі. Я всякий день на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланик, англійський, німецький посланик і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх — скажеш тільки кухарці: "На, Маврушко, шинель..." Що ж я брешу — я й забув, що живу в бельетажі. У мене самі сходи коштують... А цікаво заглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: Ж...Ж...Ж... Іншим разом і міністр... (Городничий та інші боязко встають з своїх стільців). Мені навіть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор поїхав — куди поїхав, невідомо. Ну, натурально, почались балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генералів знаходилось охочих та брались, але підійдуть бувало, — ні, мудра річ. Здається, і легко на вигляд, а роздивишся — просто чорт забери! Потім бачать, нема чого робити — до мене. І ту ж хвилину по вулицях кур’єри, кур’єри, кур’єри... можете уявити собі, тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів! Яке становище, я питаю? "Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!" Я скажу вам, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитись, але думаю, дійде до царя, ну, та й послужний список теж... "Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю", кажу, "хай так", кажу, "я приймаю, тільки вже в мене: ні-ні-ні! в мене вже ґав не лови! я вже..." І справді бувало, як проходжу через департамент, — просто землетрус, все дрижить і труситься, як лист. (Городничий та інші трусяться від страху; Хлестаков горячиться більше). О! я жартувати не люблю! Я їм усім завдав страху. Мене сама державна рада боїться. Та що, справді? Я такий! я не подивлюсь ні на кого... я кажу всім: "Я сам себе знаю, сам". Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра ж поставлять відразу на фельдмарш... (Підковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники).
Г о р о д н и ч и й (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва... ва...
Х л е с т а к о в (швидким уривчастим голосом). Що таке?
Г о р о д н и ч и й. А ва-ва-ва... ва...
Х л е с т а к о в (таким самим голосом). Не розберу нічого, все дурниці.
Г о р о д н и ч и й. Ва-ва-ва... шество, превосходительство, чи не накажете відпочити?.. от і кімната, і все, що треба.
Х л е с т а к о в. Дурниці — відпочити. Будь ласка, я ладен відпочити. Сніданок у вас, панове, добрий... я задоволений, я задоволений. (З декламацією). Лабардан! лабардан! (Входить до бокової кімнати, за ним городничий).
Ява VII
Ті самі, крім Хлестакова і городничого.
Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Ось це, Петре Івановичу, людина! Ось воно, що значить людина! Скільки живу, не був у присутності такої важної персони, мало не вмер від страху. Як ви думаєте, Петре Івановичу, хто він такий, міркуючи щодо чину?
Д о б ч и н с ь к и й. Я думаю, мало не генерал.
Б о б ч и н с ь к и й. А я так думаю, що генерал і підметки його не вартий; а якщо генерал, то хіба що сам генералісимус. Чули: державну ото раду як притиснув? Ходімо, розкажемо скоріш Амосові Федоровичу та Коробкіну. Прощайте, Анна Андріївно!
Д о б ч и н с ь к и й. Прощайте, кумонько. (Обидва виходять).
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (до Луки Лукича). Страшно навіть; а чого, і сам не знаєш. А ми навіть і не в мундирі. Ну, що, як проспиться, та до Петербурга махне донесення? (Виходить у задумі разом із доглядачем шкіл, сказавши): Прощайте, пані!
Ява VIII
Анна Андріївна і Марія Антонівна.
А н н а А н д р і ї в н а. Ой, який приємний!
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, красунчик!
А н н а А н д р і ї в н а. Але яке делікатне поводження! зразу можна побачити столичну штучку. Вітання і все не таке... Ох, як гарно! Я страх люблю таких юнаків! Я, просто, в нестямі. Я, одначе ж, йому дуже сподобалась: я помітила — все на мене поглядав.
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, він на мене дивився!
А н н а А н д р і ї в н а. Будь ласка, з своїми дурницями далі собі! Це тут зовсім недоречно.
М а р і я А н т о н і в н а. Ні, мамуню, справді!
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от! боже борони, щоб не посперечатись! не можна та й годі! Де йому дивитись на тебе? І з якої речі йому дивитись на тебе?
М а р і я А н т о н і в н а. Справді, мамуню, все дивився. І як почав говорити про літературу, то глянув на мене, і потім, коли розповідав, як грав у віст з посланиками, то і тоді подивився на мене.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, може, один який-небудь раз, та й то вже так, аби тільки. "А", каже собі: "дай уже подивлюсь на неї!"
Ява ІХ
Ті самі й Городничий.
Г о р о д н и ч и й (увіходить навшпиньки). Чш... ш!
А н н а А н д р і ї в н а. Що?
Г о р о д н и ч и й. І не радий, що напоїв. Ну, що, як хоч одна половина з того, що він говорив, правда? (Задумується). Та як же й не бути правді? Підгулявши, людина все виносить наверх: що на серці, те й на язиці. Звісно, прибрехнув трохи; але ж, не прибрехавши, не мовиться ніяка мова. З міністрами грає і в палац їздить... Так от, справді, чим більше думаєш... чорт його знає, не знаєш, що й робиться в голові; просто, начебто або стоїш на якій-небудь дзвіниці, або тебе хочуть повісити.
А н н а А н д р і ї в н а. А я ніякого зовсім не відчувала побоювання; я просто бачила в ньому освічену, світську, вищого тону людину, а до чинів його мені й діла нема.
Г о р о д н и ч и й. Ну, вже ви — жінки! Всьому кінець, одного цього слова досить. Вам усе — финтирлюшки. Враз бевкнуть ні з того ні з сього слівце. Вас пошмагають, та й тільки, а чоловіка й поминай, як звали. Ти, серце моє, поводилася з ним так вільно, начебто з яким-небудь Добчинським.
А н н а А н д р і ї в н а. Про це я вже раджу вам не турбуватись. Ми дещо знаємо таке... (Поглядає на дочку).
Г о р о д н и ч и й (сам). Ну, вже з вами говорити!.. Отака, справді, оказія! Досі не можу опам’ятатися від страху. (Одчиняє двері і говорить у двері). Мишко! поклич квартальних, Свистунова і Держиморду; вони тут недалеко де-небудь за ворітьми. (Після невеличкої мовчанки). Дивно все завелось тепер на світі: хоч би народ ото був показний, а то худенький, тоненький — як його взнаєш, хто він? Ще військовий все-таки показує з себе, а як одягне фрачинку — ну, достоту муха з підрізаними крильми. Але ж довго кріпився тоді в трактирі, загинав такі алегорії та екивоки, що, здається, вік би не добився пуття. Аж от, нарешті, і піддався. Та ще наговорив більше, ніж треба. Видно, що людина молода.
Ява X
Ті самі та Осип. Всі біжать до нього назустріч, киваючи пальцями.
А н н а А н д р і ї в н а. Ходи сюди, любий мій!
Г о р о д н и ч и й. Чш... що? що? спить?
О с и п. Ні ще, трохи потягується.
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, як тебе звуть?
О с и п. Осип, пані.
Г о р о д н и ч и й (до жінки й дочки). Годі, годі вам! (До Осипа). Ну, що, друже, тебе нагодували добре?
О с и п. Нагодували, красно дякую; добре нагодували.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що, скажи: до твого пана занадто, я думаю, багато їздить графів і князів?
О с и п (набік). А що казати? Коли тепер нагодували добре, значить, потім ще краще нагодують. (Вголос). А так, бувають і графи.
М а р і я А н т о н і в н а. Серденько Осипе, який твій пан гарненький!
А н н а А н д р і ї в н а. А що, скажи, будь ласка, Осипе, як він...
Г о р о д н и ч и й. Та облиште, будь ласка! Ви отакою пустою мовою тільки мені заважаєте. Ну, що, друже?
А н н а А н д р і ї в н а. А чин який на твоєму панові?
О с и п. Чин звичайно який.
Г о р о д н и ч и й. Ох, боже мій, ви все із своїми дурними розпитуваннями! не дасте й слова поговорити про діло. Ну, що, друже, як твій пан?.. строгий? Любить отак пробирати, чи ні?
О с и п. А так, порядок любить. Йому вже щоб усе було справне.
Г о р о д н и ч и й. А мені дуже подобається твоє обличчя. Друже, ти напевно хороша людина. Ну, що...
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а як пан твій там, у мундирі ходить?..
Г о р о д н и ч и й. Та годі вам, справді, торохтійки які! Тут потрібна річ: ходить про життя людини... (До Осипа). Ну, що, друже, справді, мені ти дуже подобаєшся. В дорозі не заважає, знаєш, чайку випити зайву скляночку, — воно тепер холоднувато, — то ось тобі пара карбованчиків на чай.
О с и п (беручи гроші). А, красно дякую, пане! Дай боже вам усякого здоров’я! бідна людина, помогли їй.
Г о р о д н и ч и й. Гаразд, гаразд, я й сам радий. А що, друже...
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а які очі найбільше подобаються твоєму панові?..
М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько! який миленький носик у твого пана!
Г о р о д н и ч и й. Та заждіть, дайте мені... (До Осипа). А що, друже, скажи, будь ласка: на що більше пан твій звертає увагу, тобто, що йому в дорозі більше подобається?
О с и п. Любить він, зважаючи, що як доведеться. Найбільше любить, щоб його пригостили добре, частування щоб було хороше.
Г о р о д н и ч и й. Хороше?
О с и п. А так, хороше. От уже на що я, кріпосна людина, а й то дивиться, щоб і мені було добре. Їй-богу. Бувало заїдемо куди-небудь: "Що, Осипе, добре тебе почастували?" — "Погано, ваше внсокоблагородіє." — "Е", каже, "це, Осипе, негарний хазяїн. Ти", каже, "нагадай мені, як приїду". — "А", думаю собі (махнувши рукою), "бог з ним! я людина проста".
Г о р о д н и ч и й. Добре, добре, до діла ти говориш. Там я тобі дав на чай, то ось ще поверх того на бублики.
О с и п. За що даруєте, ваше високоблагородіє? (Ховає гроші). Хіба вже вип’ю за ваше здоров’я.
А н н а А н д р і ї в н а. Приходь, Осипе, до мене, теж одержиш.
М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько, поцілуй свого пана! (Чути з другої кімнати невеликий кашель Хлестакова.)
Г о р о д н и ч и й. Чш! (Підводиться навшпиньки. Вся сцена півголосом). Боже вас борони гомоніти. Ідіть собі! годі вже вам...
А н н а А н д р і ї в н а. Ходімо, Машенько! я тобі скажу, що я помітила в гостя таке, що нам удвох тільки можна сказати.
Г о р о д н и ч и й. О, вже там наговорять! Я думаю, піди тільки та послухай — і вуха потім заткнеш. (Звертаючись до Осипа). Ну, друже...
Ява XI
Ті самі, Держиморда і Свистунов.
Г о р о д н и ч и й. Чш! ото які косолапі ведмеді стукають чобітьми. Так і преться, начебто сорок пудів скидає хто-небудь з воза! Де вас чорт носить?
Д е р ж и м о р д а. Був за наказом...
Г о р о д н и ч и й. Чш! (Затуляє йому рота). Ото як каркнула ворона! (Передражнює його). Був за наказом! Як з бочки, так гарчить (До Осипа). Ну, друже, ти біжи, готуй там, що треба для пана. Все, що тільки є в домі, вимагай. (Осип пішов). А ви — стійте на ґанку і ні з місця! І нікого не пускати в дім стороннього, особливо купців! Якщо хоч одного з них впустите, то... Тільки побачите, що йде хто-небудь із просьбою, а хоч і не з просьбою, але схожий на таку людину, що хоче подати на мене просьбу, в шию так просто і штовхайте! так його! гарненько! (Показує ногою). Чуєте? Чш... чш... (Виходить навшпиньки слідом за квартальними).
1835-1836 рр.