19.03.2020 16:10
Без обмежень
7 views
Rating 0 | 0 users
 © Гоголь Микола

Ревізор

Дія 3

Дія третя

Кімната першої дії.

Ява І

Анна Андріївна, Марія Антонівна (стоять біля вікна в тих самих позах).

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от, уже цілу годину дожидаємось, а все ти із своїм дурним маніженням: зовсім одяглась, ні! ще треба порпатись... Не слухати б її зовсім. Отака досада! як навмисно, ні душі! начебто вимерло все.

М а р і я А н т о н і в н а. Та, їй-богу, мамуню, через хвилини дві про все дізнаємося. Вже скоро Авдотя повинна прийти. (Вдивляється у вікно і скрикує). Ой, мамуню, мамуню! хтось іде, он у кінці вулиці.

А н н а А н д р і ї в н а. Де йде? У тебе вічно які-небудь фантазії. Ну, так, іде. Хто ж це йде? Невеличкий на зріст... у фраку... Хто ж це? Га? Це, одначе, досадно! Хто ж би це такий був?

М а р і я А н т о н і в н а. Це Добчинський, мамуню.

А н н а А н д р і ї в н а. Який Добчинський! Тобі завжди враз уявиться таке... Зовсім не Добчинський. (Махає хусткою). Гей, ходіть сюди! швидше!

М а р і я А н т о н і в н а. Справді, мамуню, Добчинський.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от, навмисне, щоб тільки посперечатись. Кажуть тобі — не Добчинський.

М а р і я А н т о н і в н а. А що? а що, мамуню? Бачите, що Добчинський.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, так, Добчинський, тепер я бачу, — чого ж ти сперечаєшся? (Кричить у вікно). Швидше, швидше! ви поволі йдете. Ну, що, де вони? Га? Та кажіть же звідти, однаково. Що? Дуже строгий? Га? А чоловік, чоловік? (Трохи відступивши від вікна, з досадою). Такий дурний: доти, поки не увійде до кімнати, нічого не розкаже!

Ява II

Ті самі й Добчинський.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, скажіть, будь ласка: ну, чи не совісно? Я на вас тільки й покладалась, як на порядну людину: всі враз побігли, і ви туди ж за ними! і я от ні від кого досі пуття не доб’юсь. Чи не соромно вам? Я у вас хрестила вашого Ванічку і Лізоньку, а ви он як зо мною повелися!

Д о б ч и н с ь к и й. Їй-богу, кумонько, так біг засвідчити пошану, що не можу духу одвести. Моє шанування, Маріє Антонівно!

М а р і я А н т о н і в н а. Здрастуйте, Петре Івановичу!

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що? Ну, розказуйте: що і як там?

Д о б ч и н с ь к и й. Антон Антонович прислав вам записочку.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, та хто він такий? генерал?

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, не генерал, а не поступиться генералові: така освіта й поважні вчинки.

А н н а А н д р і ї в н а. А! то це той самий, про якого було писано чоловікові.

Д о б ч и н с ь к и й. Справжній. Я це перший виявив разом з Петром Івановичем.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, розкажіть: що і як?

Д о б ч и н с ь к и й. Та, хвалити бога, все добре. Спочатку він зустрів був Антона Антоновича трохи суворо, егеж; сердився і казав, що і в гостиниці все негаразд, і до нього не поїде, і що він не хоче сидіти за нього в тюрмі; але потім, як дізнався про безневинність Антона Антоновича та як ближче розговорився з ним, одразу перемінив думки і, хвалити бога, все пішло добре. Вони тепер поїхали оглядати богоугодні заклади... А то, скажу вам, уже Антон Антонович думали, чи не було таємного доносу; я сам теж перестрахнувся трошки.

А н н а А н д р і ї в н а. Та вам ото чого боятись? ви ж бо не служите.

Д о б ч и н с ь к и й. Та так, знаєте, коли вельможа говорить, почуваєш страх.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що ж... це все, однак, дурниці. Розкажіть: який він із себе? що — старий чи молодий?

Д о б ч и н с ь к и й. Молодий, юнак, років двадцяти трьох; а говорить зовсім так, як старий. "Будь ласка", каже, "я поїду: туди, і туди..." (розмахує руками) так ото все гарно. "Я", каже, "і написати, і почитати люблю; але перешкоджає, що в кімнаті", каже, "трошки темно".

А н н а А н д р і ї в н а. А з себе який він: брюнет чи блондин?

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, більше шантрет22, і очі такі бистрі, як звірятка, аж бентежать.

А н н а А н д р і ї в н а. Що тут пише він мені в записці? (Читає). "Спішу тебе повідомити, серденько, що становище моє було вельми сумне; але, покладаючись на милосердя боже, за два солоні огірки особливо і півпорції ікри карбованець двадцять п’ять копійок..." (Спиняється). Я нічого не розумію: до чого ж тут солоні огірки та ікра?

Д о б ч и н с ь к и й. А, це Антон Антонович писали на чорновому папері заради швидкості: там якийсь рахунок був написаний.

А н н а А н д р і ї в н а. А, так, справді. (Читає далі). "Але, покладаючись на милосердя боже, здається, все піде на добрий кінець. Приготуй якнайшвидше кімнату для поважного гостя, ту, що виклеєна жовтими шпалерами; до обіду додавати не турбуйся, бо закусимо в богоугодному закладі, в Артемія Филиповича, а вина звели якнайбільше; скажи купцеві Абдуліну, щоб прислав найкращого; а ні, то я перекидаю весь його погреб. Цілуючи, серденько, твою ручку, зостаюсь твій Антон Сквозник-Дмухановський..." Ох, боже мій! Це, одначе ж, треба швидше! Гей, хто там? Мишко!

Д о б ч и н с ь к и й (біжить і кричить у двері). Мишко! Мишко! Мишко! (Мишко входить).

А н н а А н д р і ї в н а. Послухай: біжи до купця Абдуліна... зажди, я дам тобі записочку (сідає до стола, пише записку і заразом говорить), цю записочку ти віддай кучерові Сидорові, щоб він побіг з нею до купця Абдуліна й приніс звідти вина. А сам піди зараз прибери якнайкраще оту кімнату для гостя. Там поставиш ліжко, рукомийник та інше.

Д о б ч и н с ь к и й. Ну, Анно Андріївно, я побіжу тепер швиденько подивитись, як там він оглядає.

А н н а А н д р і ї в н а. Ідіть, ідіть! я не тримаю вас.

Ява ІІІ

Анна Андріївна і Марія Антонівна.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, Машенько, нам треба тепер взятись до туалету. Він столична штучка: боже борони, щоб чого-небудь не висміяв. Тобі найпристойніше одягти твою блакитну сукню з дрібними оборками.

М а р і я А н т о н і в н а. Фі, мамуню, блакитне! Мені зовсім не подобається: і Ляпкіна-Тяпкіна ходить у блакитному, і дочка Земляники теж у блакитному. Ні, краще я надягну барвисте.

А н н а А н д р і ї в н а. Барвисте!.. Справді, говориш — аби тільки наперекір. Воно тобі буде куди краще, бо я хочу надягти палеве: я дуже люблю палеве.

М а р і я А н т о н і в н а. Ой, мамуню, вам не личить палеве.

А н н а А н д р і ї в н а. Мені палеве не личить?

М а р і я А н т о н і в н а. Не личить; я що завгодно даю, не личить: для цього треба, щоб очі були зовсім темні.

А н н а А н д р і ї в н а. Ото добре! а в мене очі хіба не темні? щонайтемніші. Які дурниці говорить! Як же не темні, коли я й ворожу про себе завжди на трефову даму?

М а р і я А н т о н і в н а. Ай, мамуню! ви більше чирвова дама.

А н и а Андріївна. Дурниці, цілковиті дурниці. Я ніколи не була чирвова дама. (Поквапливо йде разом з Марією Антонівною і говорить за сценою.) Отаке раптом уявиться! чирвова дама! Бог знає, що таке! (Після виходу їх розчиняються двері, і Мишко викидає з них сміття. З других дверей виходить Осип з чемоданом на голові).

Ява IV

Мишко і Осип.

О с и п. Куди тут?

М и ш к о. Сюди, дяденьку, сюди!

О с и п. Зажди, перше дай відпочити. Ох ти, бідолашне життя! На порожнє черево всяка ноша здається важкою.

М и ш к о. Що, дяденьку, скажіть: скоро буде генерал?

О с и п. Який генерал?

М и ш к о. Та пан ваш.

О с и п. Пан? та який він генерал?

М и ш к о. А хіба не генерал?

О с и п. Генерал, та тільки з іншого боку.

М и ш к о. Що ж це, більше чи менше за справжнього генерала?

О с и п. Більше.

М и ш к о. Бач ти як! то ж бо в нас метушню здійняли.

О с и п. Послухай, хлопче: ти, я бачу, моторний парубійко; приготуй-но там чого-небудь попоїсти!

М и ш к о. Та для вас, дяденьку, ще нічого не готове. Простої страви ви не будете їсти, а от, як пан ваш сяде за стіл, то й вам тієї ж страви дадуть.

О с и п. Ну, а з простого ото що у вас є?

М и ш к о. Капусняк, каша та пироги.

О с и п. Давай їх, капусняк, кашу та пироги! Нічого, все будемо їсти. Ну, понесімо чемодан. Що, там другий вихід є?

М и ш к о. Є. (Обидва несуть чемодан до бічної кімнати).

Ява V

Квартальні одчиняють обидві половинки дверей. Входить Хлестаков; за ним городничий, далі попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, Добчинський і Бобчинський з пластирем на носі. Городничий показує квартальним на підлозі папірець — вони біжать і підіймають його, штовхаючи один одного, хапаючись.

Х л е с т а к о в. Хороші заклади. Мені подобається, що у вас показують проїжджим усе в місті. В інших містах мені нічого не показували.

Г о р о д н и ч и й. В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістю заслужити увагу начальства.

Х л е с т а к о в. Сніданок був дуже добрий; я зовсім об’ївся. Що, у вас кожного дня буває такий?

Г о р о д н и ч и й. Навмисно для такого приємного гостя.

Х л е с т а к о в. Я люблю попоїсти. Адже на те живеш, щоб зривати квіти насолоди. Як називалась та риба?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (підбігаючи). Лабардан23.

Х л е с т а к о в. Дуже смачна. Де це ми снідали? в лікарні, чи що?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. А так, у богоугодному закладі.

Х л е с т а к о в. Пам’ятаю, пам’ятаю, там стояли ліжка. А хворі видужали? там їх, здається, не багато.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Чоловіка з десять залишилось, не більше; а інші всі видужали. Це вже так заведено, такий порядок. З того часу, як я перебрав начальство, — може, вам здасться навіть неймовірним, — всі, як мухи, видужують. Хворий не встигне увійти до лазарету, як уже здоровий; і не стільки медикаментами, скільки чесністю і порядком.

Г о р о д н и ч и й. Вже який, насмілюсь доповісти вам, запаморочливий обов’язок градоначальника! скільки лежить усяких справ щодо самої чистоти, лагодження, направи... одне слово, найрозумніша людина натрапила б на труднощі, але, дякувати богу, все йде добре. Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть, як лягаєш спати, все думаєш: "господи боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!" Чи нагородить воно, чи ні, звичайно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п’яниць мало... то чого ж мені більше? Їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звичайно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, дурисвіт, як розписує. Дав же бог такий дар!

Х л е с т а к о в. Це правда. Я, скажу вам, сам люблю іноді замудруватись: іншого разу прозою, а іншого й віршики викинуться.

Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Справедливо, все справедливо, Петре Івановичу! Зауваження так!... видно, що наук навчався.

Х л е с т а к о в. Скажіть, будь ласка, чи нема у вас яких-небудь розваг, товариств, де б можна було, наприклад, пограти в карти?

Г о р о д н и ч и й (набік). Еге, знаємо, голубчику, в чий город камінці кидають. (Вголос). Боже борони! тут і чутки нема про такі товариства. Я карт і в руки ніколи не брав; навіть не знаю, як грати в оті карти. Дивитись не міг на них байдуже: і якщо трапиться побачити отак якого-небудь бубнового короля або що-небудь інше, то така огида охоплює, що просто плюнеш. Раз якось трапилося, забавляючи дітей, поставив будку з карт, та після того цілу ніч снились прокляті. Бог з ними! Як можна, щоб такий дорогоцінний час марнувати на них?

Л у к а Л у к и ч (набік). А в мене виграв, падлюка, ще позавчора сто карбованців...

Г о р о д н и ч и й. Краще ж я зуживу цей час на користь державну.

Х л е с т а к о в. Ну, ні, ви це вже даремно, одначе ж... Все залежить від того, як хто дивиться на річ. Якщо, наприклад, хто-небудь забастує, тоді, як треба гнути трьох ріжків24... ну, тоді, звичайно... Ні, не кажіть; іноді дуже вабить пограти.

Ява VI

Ті самі, Анна Андріївна та Марія Антонівна.

Г о р о д н и ч и й. Насмілюсь познайомити з родиною моєю: дружина і дочка.

Х л е с т а к о в (вклоняючись). Який я щасливий, пані, що маю в своєму роді приємність вас бачити.

А н н а А н д р і ї в н а. Нам ще більш приємно бачити таку особу.

Х л е с т а к о в (хизуючись). Даруйте, пані, зовсім навпаки: мені ще приємніше.

А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви це так зволите говорити для компліменту. Прошу вас сідати.

Х л е с т а к о в. Коло вас стояти вже є щастя; а втім, якщо ви вже так неодмінно хочете, я сяду. Який я щасливий, що, нарешті, сиджу коло вас.

А н н а А н д р і ї в н а. Даруйте, я ніяк не смію взяти на себе... Я гадаю, вам після столиці вояжування25 здалося дуже неприємним.

Х л е с т а к о в. Надзвичайно неприємне. Звикши жити, comprenez vous26, у блискучому товаристві та враз опинитися в дорозі; брудні трактири, пітьма неуцтва... Якби, скажу вам, не такий випадок, який мене... (поглядає на Анну Андріївну і хизується перед нею) так винагородив за все...

А н н а А н д р і ї в н а. Справді-бо, як вам повинно бути неприємно.

Х л е с т а к о в. А втім, пані, в цю хвилину мені дуже приємно.

А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви робите мені велику честь. Я цього не заслуговую.

Х л е с т а к о в. Чому ж не заслуговуєте? Ви, пані, заслуговуєте.

А н н а А н д р і ї в н а. Я живу на селі...

Х л е с т а к о в. Так, село, зрештою, теж має свої пагорбки, струмки... Ну, звісно, хто ж порівняє з Петербургом! Ех, Петербург! яке життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зо мною на дружній нозі. Отак ударить по плечу: "Приходь, братіку, обідати!" Я тільки на дві хвилини заходжу до департаменту, для того тільки, щоб сказати: це ось так, це ось так. А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером тільки тр, тр... заходився писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, навіщо. І сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: "Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам", каже, "чоботи почищу". (До городничого). Чого ви, панове, стоїте? Будь ласка, сідайте!

Г о р о д н и ч и й. Чин такий, що ще можна постояти.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ми постоїмо.

Л у к а Л у к и ч. Не звольте турбуватися!

Х л е с т а к о в. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду куди-небудь, вже й кажуть: "Он", кажуть, "Іван Олександрович іде!". А одного разу мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: "Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача".

А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть-но, як!

Х л е с т а к о в. Та мене вже скрізь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики... Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: "Ну, що, брат Пушкін?" — "Та так, брат", відповідає бувало: "так якось усе..." Великий оригінал.

А н н а А н д р і ї в н а. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вмішуєте?

Х л е с т а к о в. Так, і в журнали вмішую. Моїх, зрештою, багато є творів: Одруження Фігаро, Роберт Диявол, Норма. Уже й назв навіть не пам’ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: "Будь ласка, братіку, напиши що-небудь". Думаю собі: "Хай уже так, будь ласка, братіку". І тут-таки в один вечір, здається, все написав, усіх вразив. У мене легкість надзвичайна в думках. Усе оте, що було під ім’ям барона Брамбеуса, Фрегат Надії і Московський Телеграф27, все це я написав.

А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть, то це ви були Брамбеус?

Х л е с т а к о в. Якже, я їм усім виправляю вірші. Мені Смірдін дає за це сорок тисяч28.

А н н а А н д р і ї в н а. То, певно, і Юрій Милославський ваш твір?

X л е с т а к о в. Так, це мій твір.

А н н а А н д р і ї в н а. Я зразу догадалась.

М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, там написано, що це п. Загоскіна твір.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от: я й знала, що навіть тут будеш сперечатися.

Х л е с т а к о в. Ах, так, це правда: це, справді, Загоскіна; а є інший Юрій Милославський, так той уже мій29.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано!

Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, з літератури живу. В мене дім перший у Петербурзі. Так уже й відомий: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх). Зробіть ласку, панове, якщо будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую.

А н н а А н д р і ї в н а. Я думаю, з яким там смаком і пишністю влаштовуються бали!

Х л е с т а к о в. Просто, не говоріть. На столі, наприклад, кавун — на сімсот карбованців кавун. Суп у кастрюльці просто на пароплаві приїхав з Парижа30; відкриють накривку — пара, якій подібної не можна відшукати в природі. Я всякий день на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланик, англійський, німецький посланик і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх — скажеш тільки кухарці: "На, Маврушко, шинель..." Що ж я брешу — я й забув, що живу в бельетажі. У мене самі сходи коштують... А цікаво заглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: Ж...Ж...Ж... Іншим разом і міністр... (Городничий та інші боязко встають з своїх стільців). Мені навіть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор поїхав — куди поїхав, невідомо. Ну, натурально, почались балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генералів знаходилось охочих та брались, але підійдуть бувало, — ні, мудра річ. Здається, і легко на вигляд, а роздивишся — просто чорт забери! Потім бачать, нема чого робити — до мене. І ту ж хвилину по вулицях кур’єри, кур’єри, кур’єри... можете уявити собі, тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів! Яке становище, я питаю? "Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!" Я скажу вам, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитись, але думаю, дійде до царя, ну, та й послужний список теж... "Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю", кажу, "хай так", кажу, "я приймаю, тільки вже в мене: ні-ні-ні! в мене вже ґав не лови! я вже..." І справді бувало, як проходжу через департамент, — просто землетрус, все дрижить і труситься, як лист. (Городничий та інші трусяться від страху; Хлестаков горячиться більше). О! я жартувати не люблю! Я їм усім завдав страху. Мене сама державна рада боїться. Та що, справді? Я такий! я не подивлюсь ні на кого... я кажу всім: "Я сам себе знаю, сам". Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра ж поставлять відразу на фельдмарш... (Підковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники).

Г о р о д н и ч и й (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва... ва...

Х л е с т а к о в (швидким уривчастим голосом). Що таке?

Г о р о д н и ч и й. А ва-ва-ва... ва...

Х л е с т а к о в (таким самим голосом). Не розберу нічого, все дурниці.

Г о р о д н и ч и й. Ва-ва-ва... шество, превосходительство, чи не накажете відпочити?.. от і кімната, і все, що треба.

Х л е с т а к о в. Дурниці — відпочити. Будь ласка, я ладен відпочити. Сніданок у вас, панове, добрий... я задоволений, я задоволений. (З декламацією). Лабардан! лабардан! (Входить до бокової кімнати, за ним городничий).

Ява VII

Ті самі, крім Хлестакова і городничого.

Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Ось це, Петре Івановичу, людина! Ось воно, що значить людина! Скільки живу, не був у присутності такої важної персони, мало не вмер від страху. Як ви думаєте, Петре Івановичу, хто він такий, міркуючи щодо чину?

Д о б ч и н с ь к и й. Я думаю, мало не генерал.

Б о б ч и н с ь к и й. А я так думаю, що генерал і підметки його не вартий; а якщо генерал, то хіба що сам генералісимус. Чули: державну ото раду як притиснув? Ходімо, розкажемо скоріш Амосові Федоровичу та Коробкіну. Прощайте, Анна Андріївно!

Д о б ч и н с ь к и й. Прощайте, кумонько. (Обидва виходять).

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (до Луки Лукича). Страшно навіть; а чого, і сам не знаєш. А ми навіть і не в мундирі. Ну, що, як проспиться, та до Петербурга махне донесення? (Виходить у задумі разом із доглядачем шкіл, сказавши): Прощайте, пані!

Ява VIII

Анна Андріївна і Марія Антонівна.

А н н а А н д р і ї в н а. Ой, який приємний!

М а р і я А н т о н і в н а. Ах, красунчик!

А н н а А н д р і ї в н а. Але яке делікатне поводження! зразу можна побачити столичну штучку. Вітання і все не таке... Ох, як гарно! Я страх люблю таких юнаків! Я, просто, в нестямі. Я, одначе ж, йому дуже сподобалась: я помітила — все на мене поглядав.

М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, він на мене дивився!

А н н а А н д р і ї в н а. Будь ласка, з своїми дурницями далі собі! Це тут зовсім недоречно.

М а р і я А н т о н і в н а. Ні, мамуню, справді!

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от! боже борони, щоб не посперечатись! не можна та й годі! Де йому дивитись на тебе? І з якої речі йому дивитись на тебе?

М а р і я А н т о н і в н а. Справді, мамуню, все дивився. І як почав говорити про літературу, то глянув на мене, і потім, коли розповідав, як грав у віст з посланиками, то і тоді подивився на мене.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, може, один який-небудь раз, та й то вже так, аби тільки. "А", каже собі: "дай уже подивлюсь на неї!"

Ява ІХ

Ті самі й Городничий.

Г о р о д н и ч и й (увіходить навшпиньки). Чш... ш!

А н н а А н д р і ї в н а. Що?

Г о р о д н и ч и й. І не радий, що напоїв. Ну, що, як хоч одна половина з того, що він говорив, правда? (Задумується). Та як же й не бути правді? Підгулявши, людина все виносить наверх: що на серці, те й на язиці. Звісно, прибрехнув трохи; але ж, не прибрехавши, не мовиться ніяка мова. З міністрами грає і в палац їздить... Так от, справді, чим більше думаєш... чорт його знає, не знаєш, що й робиться в голові; просто, начебто або стоїш на якій-небудь дзвіниці, або тебе хочуть повісити.

А н н а А н д р і ї в н а. А я ніякого зовсім не відчувала побоювання; я просто бачила в ньому освічену, світську, вищого тону людину, а до чинів його мені й діла нема.

Г о р о д н и ч и й. Ну, вже ви — жінки! Всьому кінець, одного цього слова досить. Вам усе — финтирлюшки. Враз бевкнуть ні з того ні з сього слівце. Вас пошмагають, та й тільки, а чоловіка й поминай, як звали. Ти, серце моє, поводилася з ним так вільно, начебто з яким-небудь Добчинським.

А н н а А н д р і ї в н а. Про це я вже раджу вам не турбуватись. Ми дещо знаємо таке... (Поглядає на дочку).

Г о р о д н и ч и й (сам). Ну, вже з вами говорити!.. Отака, справді, оказія! Досі не можу опам’ятатися від страху. (Одчиняє двері і говорить у двері). Мишко! поклич квартальних, Свистунова і Держиморду; вони тут недалеко де-небудь за ворітьми. (Після невеличкої мовчанки). Дивно все завелось тепер на світі: хоч би народ ото був показний, а то худенький, тоненький — як його взнаєш, хто він? Ще військовий все-таки показує з себе, а як одягне фрачинку — ну, достоту муха з підрізаними крильми. Але ж довго кріпився тоді в трактирі, загинав такі алегорії та екивоки, що, здається, вік би не добився пуття. Аж от, нарешті, і піддався. Та ще наговорив більше, ніж треба. Видно, що людина молода.

Ява X

Ті самі та Осип. Всі біжать до нього назустріч, киваючи пальцями.

А н н а А н д р і ї в н а. Ходи сюди, любий мій!

Г о р о д н и ч и й. Чш... що? що? спить?

О с и п. Ні ще, трохи потягується.

А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, як тебе звуть?

О с и п. Осип, пані.

Г о р о д н и ч и й (до жінки й дочки). Годі, годі вам! (До Осипа). Ну, що, друже, тебе нагодували добре?

О с и п. Нагодували, красно дякую; добре нагодували.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що, скажи: до твого пана занадто, я думаю, багато їздить графів і князів?

О с и п (набік). А що казати? Коли тепер нагодували добре, значить, потім ще краще нагодують. (Вголос). А так, бувають і графи.

М а р і я А н т о н і в н а. Серденько Осипе, який твій пан гарненький!

А н н а А н д р і ї в н а. А що, скажи, будь ласка, Осипе, як він...

Г о р о д н и ч и й. Та облиште, будь ласка! Ви отакою пустою мовою тільки мені заважаєте. Ну, що, друже?

А н н а А н д р і ї в н а. А чин який на твоєму панові?

О с и п. Чин звичайно який.

Г о р о д н и ч и й. Ох, боже мій, ви все із своїми дурними розпитуваннями! не дасте й слова поговорити про діло. Ну, що, друже, як твій пан?.. строгий? Любить отак пробирати, чи ні?

О с и п. А так, порядок любить. Йому вже щоб усе було справне.

Г о р о д н и ч и й. А мені дуже подобається твоє обличчя. Друже, ти напевно хороша людина. Ну, що...

А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а як пан твій там, у мундирі ходить?..

Г о р о д н и ч и й. Та годі вам, справді, торохтійки які! Тут потрібна річ: ходить про життя людини... (До Осипа). Ну, що, друже, справді, мені ти дуже подобаєшся. В дорозі не заважає, знаєш, чайку випити зайву скляночку, — воно тепер холоднувато, — то ось тобі пара карбованчиків на чай.

О с и п (беручи гроші). А, красно дякую, пане! Дай боже вам усякого здоров’я! бідна людина, помогли їй.

Г о р о д н и ч и й. Гаразд, гаразд, я й сам радий. А що, друже...

А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а які очі найбільше подобаються твоєму панові?..

М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько! який миленький носик у твого пана!

Г о р о д н и ч и й. Та заждіть, дайте мені... (До Осипа). А що, друже, скажи, будь ласка: на що більше пан твій звертає увагу, тобто, що йому в дорозі більше подобається?

О с и п. Любить він, зважаючи, що як доведеться. Найбільше любить, щоб його пригостили добре, частування щоб було хороше.

Г о р о д н и ч и й. Хороше?

О с и п. А так, хороше. От уже на що я, кріпосна людина, а й то дивиться, щоб і мені було добре. Їй-богу. Бувало заїдемо куди-небудь: "Що, Осипе, добре тебе почастували?" — "Погано, ваше внсокоблагородіє." — "Е", каже, "це, Осипе, негарний хазяїн. Ти", каже, "нагадай мені, як приїду". — "А", думаю собі (махнувши рукою), "бог з ним! я людина проста".

Г о р о д н и ч и й. Добре, добре, до діла ти говориш. Там я тобі дав на чай, то ось ще поверх того на бублики.

О с и п. За що даруєте, ваше високоблагородіє? (Ховає гроші). Хіба вже вип’ю за ваше здоров’я.

А н н а А н д р і ї в н а. Приходь, Осипе, до мене, теж одержиш.

М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько, поцілуй свого пана! (Чути з другої кімнати невеликий кашель Хлестакова.)

Г о р о д н и ч и й. Чш! (Підводиться навшпиньки. Вся сцена півголосом). Боже вас борони гомоніти. Ідіть собі! годі вже вам...

А н н а А н д р і ї в н а. Ходімо, Машенько! я тобі скажу, що я помітила в гостя таке, що нам удвох тільки можна сказати.

Г о р о д н и ч и й. О, вже там наговорять! Я думаю, піди тільки та послухай — і вуха потім заткнеш. (Звертаючись до Осипа). Ну, друже...

Ява XI

Ті самі, Держиморда і Свистунов.

Г о р о д н и ч и й. Чш! ото які косолапі ведмеді стукають чобітьми. Так і преться, начебто сорок пудів скидає хто-небудь з воза! Де вас чорт носить?

Д е р ж и м о р д а. Був за наказом...

Г о р о д н и ч и й. Чш! (Затуляє йому рота). Ото як каркнула ворона! (Передражнює його). Був за наказом! Як з бочки, так гарчить (До Осипа). Ну, друже, ти біжи, готуй там, що треба для пана. Все, що тільки є в домі, вимагай. (Осип пішов). А ви — стійте на ґанку і ні з місця! І нікого не пускати в дім стороннього, особливо купців! Якщо хоч одного з них впустите, то... Тільки побачите, що йде хто-небудь із просьбою, а хоч і не з просьбою, але схожий на таку людину, що хоче подати на мене просьбу, в шию так просто і штовхайте! так його! гарненько! (Показує ногою). Чуєте? Чш... чш... (Виходить навшпиньки слідом за квартальними).

  • Увага! Не забудьте ...





 1835-1836 рр.



Рекомендуємо також:

20 Йохим — відомий у 30-х роках XIX ст. петербурзький каретний майстер.
21 Фриштик — сніданок.
22 Шантрет — шатен.
23 Свіжопросолена тріска.
24 Забастувати — при грі в банк — не збільшувати ставки. Гнути від трьох ріжків — збільшувати ставку втроє.
25 Подорож.
26 Розумієте.
27 "Одруження Фігаро" — комедія французького письменника Бомарше; "Норма" — опера італійського композитора Белліні; Барон Брамбеус — псевдонім російського письменника О. І. Сенковського, редактора журналу "Библиотека для чтения"; "Фрегат Надія" — твір російського письменника О. О. Бестужева-Марлінського (1797–1837); "Московський телеграф" — журнал, що його видавав М. О. Полєвой з 1825 по 1834 рік, коли цей журнал був закритий за ліберальний напрямок.
28 Натяк на О. І. Сенковського. який завжди виправляв, часто до невпізнання статті, що надходили до "Библиотеки для чтения", видаваної книготоргівцем О. Ф. Смірдіним.
29 Привласнення чужої літературної праці цілком або частково (плагіаторство) — явище поширене в літературних колах 30-х років XIX століття. Літературні спекулянти привласнювали заголовки романів Загоскіна, повістей Марлінського та інших авторів.
30 В 30-х роках XIX століття гастрономи виписували закордонні консерви; серед них був суп з черепах, заготовлений в Ост-Індії, та обіди, виготовлені в Парижі. Консерви були тоді дуже рідкою річчю, бо Микола І заборонив привозити їх до Росії.



Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації: Микола Гоголь

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше