Балуваний
Кирило прокинувся, і вiдразу запалив цигарку.
- Не пали! Тим більш, у ліжку! - почувся через деякий час
з глибини будинку голос матері.
Юнак, продовжуючи "диміти", швидко одягався.
- Мам!!!
- Що?
- А де моя клiтчата сорочка?
В кімнату заглянула жіночка, в фартусі та домашньому халаті.
- Я наготувала тобі джинси і футболку.
- Сорочку хочу.
- Сорочку треба прасувати. Сказав би вчора! Надягай футболку, вона тобі до лиця.
- Мам! Попрасуй сорочку, будь людиною. Я на футболку сорочку одягну, так зручно.
Ірина зітхнула.
- Гаразд. Та не пали, будь ласка! Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся! Та ще й у будинку! Кiрюшo!
- Все, все, все! - він швидко кілька разів затягнувся, і жбурнув недопалок у вікно.
- Куди? А прибирати хто буде?
- Я підніму, коли буду йти. Мам, сорочку попрасуй, а!
Та похитала головою і повернулася на кухню накривати сніданок. Коли вже одягнений юнак сів за стіл, обiйняла його та поцілувала. Той незадоволено поморщився.
- Ти сорочку попрасувала?
Ірина вийшла у вітальню, й розклала прасувальну дошку.
- Коли мені було 17 років, я теж гадала, що вже доросла. - говорила вона, розкладаючи на нiй одяг сина.
- Я дорослий, мам.
- Тому що палиш?
- Ти знову?
- Я просто не розумію, скільки разів тобі казати. Хоча б прикинувся, що послухався, потайки це робив, чи що.
- Мамо, потайки я палив у 13 років. А зараз я з тобою відвертий. Цінуй це!
Вже при виході простягнула невеличкий пакунок.
- Що це?
- Обід.
- Мамо! Який ще обід!? Дай гроші. Я сам куплю, що захочу. Говорили ж про це!
Вона дістала з жіночої сумочки кілька купюр і вклала їх в руку синові.
- У вас сьогодні э екскурсія?
- Типу того.
- Дай знати, коли будете там.
- Добре.
Жінка провела його до хвіртки, підняла з-під вікна недопалок, віднесла до смітника.
***
Поїздка не відбулася. Після години очікування, їх, нарешті, розпустили. Він був не голодний, тому дзвонити матері не став, а підходячи до будинку, вгледiв біля воріт чиєсь авто. Гості до них навідувалися вкрай зрідка, щоб не сказати їх не було взагалі. Вони жили замкнено, без батька, який пішов ще коли хлопчикові було чотири роки, знімаючи зовсім маленький приватний будиночок, правда серед міста. Допомагала з оплатою тiтка, яка була хоч і сама не багата, але жила за кордоном.
Підійшовши ще ближче, почув музику, знайомий мамин голос, сміх, але якими він їх давно не чув: безтурботними і щасливими. Заінтригований, зайшов обережно, і тихо прочинив двері вітальні. Побачивши Ірину в обіймах чоловіка, що стояв до нього спиною, цiлуючи та вiдверто пестячи жiнку, Кирило вiдразу знову зачинив двері, та, як ошпарений, вибiг на вулицю.
Пара була занадто поглинена один одним, аби помітити це.
Добігши до скверу, сів на лавку, переводячи дихання. Тільки зараз подумав про те, що ніколи не дивився на маму, як на жінку здатну викликати у когось інтерес, і, чомусь, йому на думку не спадало, що вона може когось пустити в своє життя. Не міг склеїти воєдино два образи: жiнки, що піклується про нього, завжди тихій, розважливiй, і тієї, яка так щасливо і вільно зараз фліртує ... З ким? Та хто він?!! Треба було не втікати, а викрити їх, і нехай би все пояснила! Намагався згадати чи змінювався мамин настрій останнім часом, але не зміг.
Юнак рішуче пішов назад, по дорозі знову і знову прокручуючи в головi побачене. Підійшовши до будинку, сховався за купою цегли від сусідського будівництва, і набрав домашній номер.
Знайоме спокійне:
- Так, синку. Ви вже на місці? Купив собі щось поїсти?
Кирило ледь стримував емоції, кусаючи губи. Говорить, як ні в чому не бувало!
- Мам, - намагався відповідати як завжди, і не без приємного почуття внутрішньої зловтіхи сказав - А ми не поїхали ... Я йду додому, - і додав, так, щоб було голосно:
- Зовсім поруч, хвилин через 20 буду. Жерти хочу, жах. Є що?
- Звичайно. Чекаю. Ну і добре, що не поїхали.
Кирило відключився, і почав стежити за виходом чекаючи, що зараз вискочить коханець матері, і бажаючи розгледiти його. Але нічого не відбувалося.
- Та йди ж геть! Іди! - прошепотів вголос, ніби сказані слова могли мати дію на того, хто їх не чує.
Перечекав 20 хвилин, після ще 10, і ще. Нарешті, зрозумівши, що нічого не дочекається, знову зробив дзвінок.
- Мам! Авто чиєсь біля наших воріт. Це до нас або так хтось ... невдало припаркувався?
- Так, Кирюшо, у нас один мій хороший товариш. Ми чекаємо на тебе. Хочу вас познайомити. Так вдало вийшло, що ти нікуди не поїхав.
- Що ще за один?
- Приходь, сам побачиш.
- Може я краще погуляю, доки він піде?
- Кирило, не вигадуй, ми чекаємо тебе. Стіл накритий.
Досадливо пнувши цеглину, юнак попрямував до дому.
Вони вийшли до нього удвох:
Ірина, у гарнiй, хоч і простенькiй сукні, і високий ставний молодий чоловік в костюмі без краватки.
"Він молодший за неї!" - перше, що відзначив Кирило. І йому стало неприємно і соромно за матір, якій в цьому році виповнилося 39.
- Здрастуй, - першим порушив тишу незнайомець, простягаючи йому руку - Станіслав Анатолійович. Друг твоєї мами. Можна просто Станіслав.
Юнак кивнув, ледь торкнувшись його долоні, і швидко пройшов до себе.
- Кирило! Мий рученята! Будемо їсти. Ми чекаємо тебе!
Відчуваючи, як дратується від цього її "мий рученята", він кинув на ліжко сумку. Краще б поїхав на екскурсію! Може, нічого б і не дізнався. "Друг твоєї мами"! Бачили ми цю дружбу: одна рука на грудях, друга під спідницею. Як гидко! Швидше б це закінчилося. Гаразд: раніше сядемо, раніше вийдемо
Вони чекали його за столом, сидячи один проти одного і неголосно перемовляючись. На столі шампанське. Долоню матерi покривала долоня чоловiка, але він прибрав її, коли юнак зайшов.
Кирило на секунду затримався в дверях, після чого швидко сів за стіл, відразу накладаючи собі в тарілку їжу, і ні на кого не дивлячись.
- Так що там з екскурсiєю?
Питання задав Станіслав, і Кирило так зиркнув на нього, ніби не очікував, що чоловік взагалі може говорити.
- Дати переплутали при замовленні автобусiв... Накладка вийшла. Я так зрозумів.
Станіслав розлив шампанське по фужерах, хлопцю плеснувши дуже символічно:
- І три години вас маринували? А у мене пропозиція. - він підняв свій келих, - Поїдемо в столицю самі, без якихось автобусів. На моїй машині.
Ірина засміялася, але - як! Кирило очманів - його мама кокетувала і була такою ... жіночною. Ось тільки це, чомусь, тільки злило його.
- Що скажеш, Кирюшо? А в училищi я тебе відпрошу. - додала вона, щасливо, куйовдячи йому волосся.
Він знизав плечима, зробивши вигляд, що повністю зайнятий їжею, дивлячись виключно на страву.
- Кирило, - промовила Ірина, терпляче дочекавшись, коли він, нарешті, спустошить тарілку, - Я давно вас хотіла познайомити. Станіслав Анатолійович більше ніж друг мені. Ми вже рік зустрічаємося, і ...
- Рік?!! - юнак не зміг приховати неприємного тону подиву, різко відкинувшись на спинку стільця.
- Твоя мама все переживала, що ти не зрозумієш. Але ти вже дорослий хлопець і, впевнений, вона дарма переживала.
- Ні, не дарма! - блиснув темними очима в бік чоловіка Кирило, з шумом відсуваючись. - Хто Ви, чорт забирай? Звідки взялися? Чому я про Вас нічого не знаю?!! Рік!
- Кирюшо! Що за тон? Це ж можна запитати нормально, - тихо, і винувато, промовила Ірина, прибираючи брудні тарілки, скоріше від незручності, ніж за потребою.
- Вибач, я не був готовий до такого ... сюрпризу! - крізь зуби відповів хлопець.- І я просив, щоб він поїхав!
- Кирило!
- Нічого, - поглядом заспокоїв Ірину Станіслав, спокійно продовживши:
- Що ти хочеш знати? У мене своє агенство нерухомості. Ми познайомилися з твоєю мамою, коли йшло переоформлення документів на будинок, який ви знімаєте. Покохали одне одного. Вона багато про тебе говорила. Гарного. Думаю, нам давно було пора познайомитися і стати друзями. Якщо є питання, задавай, не соромся.
- Скільки вам років?
- 35
- А їй сорок, ви в курсі? Чи не могли знайти собі за віком?
- Що ти таке кажеш! Мені соромно за тебе!
- Дивно, коли я дивлюся на твою маму, не можу дати більше 25-ти, - тим часом відповів Станіслав, і Ірина не змогла стримати посмішку.
- Мене зараз знудить! - це остаточно вивело з рiвноваги Кирила, він піднявся, і додав, звертаючись до гостя: - Я не хочу з Вами нікуди їхати! І дружба мені Ваша ні до чого!
- Ну от ... - важко опустилася на табурет Ірина, коли юнак пішов, - Він у мене ... особлива дитина. З дитинства все близько до серця приймає. Завжди ... трохи нервовий. Такий чутливий. Ти знаєш, коли він був зовсім малюком, то плакав, коли я читала йому казку про Колобка ... - вона м`яко посміхнулася своїм спогадам, - Напевне, це я винна. Це моя риса характеру, тільки дуже перебільшена, чи що ... Не хотіла, щоб все так ... в перший же день вашого знайомства. Сама не очікувала від нього такого.
Чоловік нахилився до неї, обійнявши за плечі.
- Він у тебе просто ... трохи балуваний. Тому що ти у мене янгол. Все буде добре. Йди до мене.
Ірина подивилася на зачинені двері кімнати сина і сховалася в обіймах Станіслава.
***
- Чому ти не сказала мені раніше?!
Кирило сидів на ліжку, обiйнявши коліна руками, і дивлячись на матір в упор.
- Не було вдалого моменту, та й спочатку я не думала, що це серйозно ...- Ірина теж присіла на край. Вона щойно провела Станіслава.
- Як ти могла? Мамо! Ти обманювала мене! - він зло зім`яв верхiвку подушки, що лежить поруч.
- Кирюшо! Ти ніколи не виявляв особливого інтересу до того, як я провела день. Чому раптом така буря? Я доросла людина, і мені не хочеться все життя провести одною!
- Одною? А я?
- У тебе скоро почнеться своє життя. Воно вже почалося. Хіба так багато часу ми проводимо разом? Я постійно одна! Але це не докір. Так і має бути. Я не хочу заважати тобі будувати своє життя, чому ж ти так реагуєш на мою спробу налагодити своє? Хіба так погано, що в будинку з`явиться чоловік? Тобі це потрібно більше ніж мені! Деякі речі може дати тільки батько, я не можу замінити тобі його!
- Ти хочеш, щоб він замінив мені батька? - Кирило вилаявся, завалившись спиною на ліжко. - Чи не пізно?! Мамо, це занадто! Зустрічайтеся, якщо так вже ... Але до чого тут "батько"?!
- Ти егоїст! Навіть не поспілкувався з людиною, і стільки негативу! Дорослі так не роблять! Ще вранці ти хотів мені довести, що дорослий! Так доведи це вчинками. Стас .. Станіслав Анатолійович ... запрошує тебе завтра в боулінг. Піди, побалакай з ним нормально. Не будь упередженим! Зрештою, я люблю його! Це щось повинно говорити тобі!
- Це говорить мені, що я зовсім не знав тебе! - він знову сів, - Мамо, ти ... Ти збожеволіла! Нам що, погано жилося? Я не хочу когось ще в нашому домі!
- Якщо говорити на чистоту, - вона на мить опустила очі, - якщо говорити на чистоту, цей будинок його. Він нам здає його. І ми, до речі, вже давно платимо лише за комунальні послуги, без оренди. І тому змогли придбати тобі новий телефон!
- Дуже добре! - Кирило встав з ліжка, відійшовши до вікна, - Так це через оренду? Нам нічим було платити і ти лягла до нього в ліжко? Щоб купити мені телефон? Я просив тебе?
- Кирило! Це вже занадто! Що ти собі дозволяєш?!!! Зрештою я нічого від тебе не приховувала! Ти просто був не уважний! Скільки квітів приносила від нього, подарунки ... - Ірина вибігла з його кімнати в сльозах.
Трохи згодом юнак вийшов до неї, що сидiла на дивані, і дивилася заплаканими очима у вікно.
Сів поруч, обережно поклавши голову їй коліна.
- Мамо, пробач .... Пробач. Щодо квiтiв, я ж запитав, ти казала, що купила сама ... Я думав ти просто собі все купуєш сама ...
Вона погладила його по голові.
- Кирюшо, він хороша людина. Просто побалакай з ним.
- Я бачив вас.
- Бачив? Де?
- Я прийшов раніше ніж подзвонив, і бачив вас у вітальні. Він цілував тебе. І мені це було ... огидно! А! Бридко.
- Господи ... Ти .. Ох ... Кирюшо, знай, ми хочемо одружитися.
Кирило сів.
- Це не змінить твого життя! - поспішила запевнити його Ірина, - Тільки на краще!
- Ну так! Аякже!
Він пiднявся і почав міряти кімнату кроками.
- І коли?
- Через два тижні. Ми вже подали заяву. Просто посидивимо пiдписи, посидимо десь втрьох, нічого такого влаштовувати не будемо.
Юнак лише змахнув обома руками.
- І ти ... Тільки зараз?!! Не можу повірити!!! - йому бракувало слів. Він штовхнув ногою край дивана. - Мамо!!! Ти зрадила мене! Зрадила! Розумієш?!!!
І, вибігши в передпокій, почав швидко взуватися.
Ірина кинулася за ним, тримаючи в руках мобільний сина.
- Кирюшо! Почекай! Що ти робиш? Ну не можна ж так! Ми обидва хочемо тобі лише добра! Хоча б телефон візьми.
- Поверни його своєму "Стасику"! Це мій весільний подарунок! Мені він не потрібен! Я не хочу нікого чути! Відчепись! - він голосно грюкнув вхідними дверима.
- Ти куди?!
- Теж знайду собі когось! - зло кинув через плече.
- Господи! - мати вибігла у двір, в безпорадному розпачі дивлячись йому вслід, доки фігура юнака не зникла за найближчим рогом.
У будинку пролунав телефонний дзвінок. Жінка кинулася до свого мобільного.
- Стас! ..
- Я не поїхав. Я бачу його. І йду за ним. Не хвилюйся.
- Слава Богу! Він свій мобільний навіть не взяв. Не знаю, що робити ... Я все розповіла йому.
- Я зрозумів. До зв`язку. Не переживай.
- До зв`язку...
Ірина сiла, тримаючи в руках обидва телефони, дивлячись на них і повз них одночасно.
***
Кирило пройшов квартал, повністю занурений у свої думки, не помічаючи нікого. Звернувши в один з внутрішніх двориків, сів на дерев`яний ганок вже давно закритого будинку колишньої бібліотеки, що дивилася на свiт розбитими шибками.
Дістав цигарку, і довго клацав запальничкою, доки та, нарешті, не дала вогонь. Деякий час палив, дивлячись то під ноги, то на зарості бур`яну навколо, а потім враз заплакав, розмазуючи долонею з сигаретою сльози по щоках.
Плакав і лаявся, піддiваючи ногою лежачий на землі великий камінь. Виплеснувши емоції, відкинув недопалок і приліг, втупившись в чисте небо.
На виході з дворику його покликали:
- Гей! - юнак оглянувся, побачивши авто Станіслава, що тримав відчиненими дверцята пасажира поруч з собою, - Ти, звичайно, можеш втекти, але, може, хоча б спробуємо поговорити як чоловік з чоловіком?
Кирило подивився на нього, на секунду затримавшись, після чого якось поспіхом сів на переднє сидіння, швидко вимовивши, підкреслено звертаючись до Станіслава на "ти":
- Я хочу, аби ти відвалив від неї. Як подали заяву, так і заберете. Така розмова тебе влаштовує?!!
- У всякому разі є тема для обговорення. Не заперечуєш, якщо трохи покатаємося? Тут якось похмуро. Що тебе найбільше хвилює в нашому рішенні? Поясни мені. Дай можливість зрозуміти.
- Мене багато чого хвилює. Але це не твоя справа.
Авто виїхало на трасу і влилося в основний потік машин.
- Ніхто не планує обмежувати твою особисту свободу, якщо це.
- Та ти вже її обмежуєш! Стежив за мною, посадив в свою машину, везеш чорти знає куди. Але мені плювати.
- Я ж не позбавляв тебе права вибору. Кирило, я поважаю твою думку. Тому питаю. Не хочу говорити банальностей на кшталт того, що розумію тебе, не претендую на роль батька, і хочу стати другом. Це очевидно. Я не ворог тобі. Ти її все, а значить і все моє. Коли любиш інакше і бути не може. От у тебе є дівчина?
- Ні!
- Була?
- Ні!
- Ну, то значить все попереду.
- Люблю вчительку з фізики але вона поки не дає. - юнак з викликом подивився на нього. - Чи тільки тобі можна любити тих, хто старший?
- А ти хлопець не простий.
- Який є.
- У нашому віці чотири-п`ять років не велика різниця. Повір на слово. Ти волів би бачити поруч з нею чоловіка старшого? Це б вирішило проблему?
- Я волів би жити як жив раніше! І нікого не бачити поруч з нею! Один уже був, і загув. Чим ти кращий?
- Я розумію, прийняти в своє життя того, кого вибрав не сам, не легко. Але ж і раніше пострілу падати не розумно. Може я той, хто тобі потрібен поряд. Як знати? Ми з тобою і дня не знайомі, але те, що я знаю про тебе від твоєї матері каже мені, що хлопець ти розумний, і якщо сам захочеш зрозуміти щось або розібратися, розберешся. Варто тільки захотіти.
- Хреновий з тебе психолог.
- Нехай так. Але якщо твоя мама обпеклася в стосунках один раз, хіба справедливо позбавляти її можливості бути щасливою далі? Скажи одну річ. Чисто з цікавості. Навіть якщо гіпотетично. Крім варіанту коли я йду геть, на яких умовах ти б міг прийняти мене в свою сім`ю, - чоловік підкреслив "свою", - будучи спокійним? Яка умова тебе б задовольнила? Обговоримо. Все завжди можна обговорити. А зараз я подзвоню твоїй матері, скажу що ти у мене. Добре?
- Як хочеш. Але я не буду з нею говорити!
Кирило відвернувся до вікна.
Вона завжди одна, і він не уважний, - згадав слова Ірини. Яка маячня. Можна подумати цей буде день і ніч сидіти, тримаючись з нею за ручки. Від сили перший рік, а то й місяць. Пройде трохи часу і її Стасик також буде пропадати навіть у вихідні: ремонт машини, полювання з друзями, та хіба мало знайдеться причин. І, напевне, встигне зклепати їй немовля. У сорок то років! Кирило знову перевів погляд на Станіслава, який розмовляв по телефону, а іншою рукою керував авто. От би зараз бац, аварія з його вини. І щоб усі знали, що саме за його! Хрясь, і той вщент, а йому, Кирилу, аби нічого. Мати така поплакала, поплакала, але ж у неї залишився він, і вони зажили ще краще. І більше не рипалася б з ідеєю фікс про нові стосунки ... Та, на чому це він зупинився? Немовля ... Кирило не говорив їй, але він знайшов в соцмережах свого батька. Хоча, може вона і знає, але це тема "табу" в їхній родині. Так ось у цієї наволочі троє нових дітей! Його молодші, виходить, брати і сестра. Ось тільки вони таткові потрібні, а він ні. Він, правда спочатку цього не зрозумів, і навіть написав батькові, тут же отримавши вiд нього бан. Створив ще сторінку, і все рiвно час від часу заглядав до нього.
Переглядав його домашні фото, і не міг зрозуміти чому з тими дітьми його батько один, а з ним інший? Чому? І така злість іноді накривала від одного вигляду цих сімейних альбомiв, що однієї ночі, хворий, лежачи з температурою, він пройшовся по парі десятків свiтлин, залишаючи огидні матернi коментарі. Звичайно, на наступний день все було підчищено "ідеальною сімейкою", а він знову отримав бан, вже з другої своєї інкогніто-сторінкою. Та в саму ту ніч отримав задоволення! Неначе висловив все в їх самовдоволені пики! Нехай і не знають, що це справа рук Кирила, та все рiвно. Ось тобі за матір, ось тобі за мене! І без тебе добре живемо!
Виявилося, що не добре? Виявилося, при першій нагоді і його мати готова завести нову сім`ю. Виявилося, він нуль і для неї. Його їй не вистачає! Подала заяву, а потім поставила перед фактом. Дідька лисого! Він намацав у кишені складний ножик, і стиснув його в кулаці.
- Зовсім забув за всім, - сказав тим часом чоловік, ховаючи мобільний, - Подивися на задньому сидінні, там подарунок для тебе.
Кирило вгледiв велику коробку,
- Бери, ну ж бо. Це тебе ні до чого не зобов`язує.
Юнак поклав її на коліна, діставши новенький червоний шолом з усіма захисними наворотами.
- Іра каже ти любиш картинг, але у тебе не було свого. Примір.
Кирило одягнув шолом. Той був ідеальний. Станіслав показав великий палець догори. Кирило зняв шолом, кладучи його на місце, але замість слів подяки промовив:
- Я знаю чого хочу...
Чоловік запитально подивився на нього.
- Ти ж хотів знати мою умову.
- Так, я зрозумів. Говори.
- У вас не буде дітей.
- В якому розумiннi?
- Це моя умова: не заводьте спільних дітей. Будемо жити, лише втрьох ...
- Ясно. Але .. це залежить не тільки від мене.
- Це залежить від тебе! Тільки від тебе! Вона зробить, як ти хочеш.
- Ти не зовсім правий ... розумієш ...
Станіслав потер долонею потилицю. Кирило уважно подивився на нього, і здогад осяйнув його обличчя.
- Ви вже! Ви вже зробили це!!! Господи, ну звичайно ... Тому ... Ти ... Яка ж ти сволота!!!! Вона вагітна? І хочеш подарунками забити мені голову?
- Я хочу, щоб всі ми були однією сім`єю.
Кирило вдарив ребром долоні по підлокітнику.
- За що мені все це, та ще й в один день!?
- Навіщо даремно накручуєш себе? Ти не будеш нічим обділений. Це наша сім`я. Твоя, моя, мами. Наша, розумієш? Ми одне. Ось побачиш, колись будемо згадувати цей день, сидячи з тобою і твоєю нареченою за одним столом, і ти будеш сміятися над усім цим. Тільки дозволь цьому статися.
- Якою ще нареченою? - Кирило понуро дивився в стелю салону, - Не хочу ніякої нареченої. Все це брехня, обман. Спочатку мене зрадив батько, тепер зрадила матір. А хто ти такий, аби вірити твоїм словам? Яка, на хрін, різниця тобі, згоден я чи ні? Ви все одно зробите свою справу. Ви вже їїзробили. Навіщо чекати два тижні? Одружуйтесь сьогодні! Народжуйте хоч трійню! Догоджайте своєму спiльному чадовi. Я знайду собі заняття. Я не дитина! Вибачте, що потривожив своєю думкою!!! Але проходили вже це з першим! Якщо у матері розуму не додалося, нехай сама і розгрiба вдруге.
"А я поїду, як тільки зможу", - подумав про себе.
- Я знаю, що ти багато в чому звинувачуєш свого батька. Але чи розмовляв ти з ним?
- Я писав йому. Та краще б не робив цього. Бо глухо. Якщо я його знайшов, він тим більше знає де я, й жодного разу не приходив за всі роки. Про що тут ще говорити?
- Ну, знаєш, іноді, навіть частіше за все, тільки особиста зустріч може дати повну ясність. Я не хочу тебе в чомусь переконувати, але можу влаштувати тобі її. Може це допоможе тобi подивитися на ситуацію загалом під іншим кутом, як думаєш?
- Ти знайомий з ним?
- Не те щоб сильно знайомий, але вашу зустріч влаштувати можу. У всякому разі, спробувати.
- І коли?
- Хочеш?
- Чому ні? Плюну йому в обличчя.
- Хм ... Може, все таки, обійдеться без цього. Ти для початку, хоч вислухай людину.
- То коли?
- Мені треба заїхати в офіс, там його візитка.
- Звідки у тебе вона і навіщо?
- Твоя мама не хоче з ним спілкуватися, а нам потрібен був документ, який залишився у нього. Мені довелося з ним зустрiтися. Ми перекинулися лише кількома фразами, та у мене склалося враження, що ти йому далеко не байдужий, як, здається, вважаєш.
- З чого ти взяв?
- Запитував про тебе ... І ... Це було видно .... Але навіщо робити припущення, якщо можете поговорити? Ось і мій офіс. Я швидко.
Він зупинив авто на узбіччі біля одноповерхової синьої будівлі з величезним рекламним щитом про оренду нерухомостi.
- Зачекай! - Кирило затримав його.- Скажи ... Скажи, що якщо ВІН хоче побачити мене, я згоден зустрітися, але не говори, що я хочу його бачити!
Станіслав не став сперечатися.
Юнак відчув, що його лице горить. Була спокуса вийти і піти куди дивляться очі, але він не хотів виглядати боягузом перед тим, кого сам вважав таким.
Чоловік повернувся на диво швидко.
- Через дві години, у мене вдома. Якраз без чужих очей, і на нейтральній для обох території, - промовив, сідаючи, і пристібаючись ремінем.
- Тобто ... через дві години? Так швидко? - з недовірою перепитав юнак.
- А чого вам тягнути. Досить вже ... Живете, слава Богу, в одному місті! Давно пора. На місце приїдемо через хвилин двадцять, і в тебе ще буде час зібратися з думками. Заодно оглянеш будинок, в якому будемо жити. У ньому, до речі, вже є окрема кімната для тебе.
- Як ти це робиш?
- Що саме?
- Ось так подзвонив, і він уже їде? Якщо це якийсь розіграш, врахуй, що я знаю, як виглядає мій батько!
Станіслав посміхнувся.
- Я радий, що зміг тебе здивувати. Але це правда було не надто складно.
***
Все йшло так гладенько. Кирило підозрював змову проти себе, і ламав голову тільки над тим, на що вона спрямована.
Вони знайомі, може навіть кращі друзі, і один підмовив другого переконати Кирила не псувати їм свято? Швидше за все. Цікаво, а мати знає, що вони такі товариші? Хоча йому її обдурити, раз плюнути.
Юнак стояв перед дзеркалом в просторій білій ванній. Все в цьому двоповерховому особняку нове, і майже ідеальне, як подарований сьогодні шолом. Тільки він був чужий, і не вписувався в цю щасливу картину. Та й не хотів. Проблема для всіх. А попереду чекає нова порція локшини від зустрічі з так званим "татком". Чому він не говорив з ним при ньому? Напевно сміялися від душі. Всім потрібно тільки, щоб він заспокоївся і не плутався під ногами. "Балуваний"!? Так, він чув, як тоді, на кухні, Кирило його так назвав. У тому домі взагалі дуже гарно все чути. Тому що площа маленька, і стіни тонкі . Не те, що тут.
Лукавість чоловіка дратувала. Наодинці з матір`ю він для нього "розбещений", а наодинці з ним зовсім інші промови. Все ясно, як день. А на що перетвориться його життя, коли вони почнуть жити разом здогадатися не важко: зроби те, принеси це, не роби того... І так далі... Доки він зуміє заробити гроші, аби втекти подалi вони зведуть його з розуму.
Юнак дістав з кишені складний нiж, і, викинувши лезо, приклав до вени на лівій руці. Один хороший надріз, і все скінчено. Доки Станіслав щось запідозрить, він вже, напевно, відключиться і не буде нічого. Ні-чо-го . А пізніше вони знайдуть розраду в ще більш міцних обіймах один одного, а він залишиться тінню в спогадах. І трохи затьмарить їх свято . Дрібничка - лише зробити це. Він трохи натиснув на лезо, але тут же відсторонив його. Ні. Дивитися як з тебе самого б`є кров моторошно. Погляд юнака зупинився на флаконi з ліками. Він потягнувся до них, і висипав у долоню кілька десятків жовтих драже. Етикетка свідчила про снодійу і заспокійливу дії. Ось і заспокоїться. Цього ж всі хочуть. Просто засне? Він ще довго перебирав їх у руці, поглядаючи на своє відображення, доки в двері не постукали. Кирило сховав руку за спину, огледiвшись.
- Твій батько тут. Ідеш?
- Так. Секунду.
Кирило рішуче засипав всю жменю в рот, і запив водою з під крану. Серце було готове вискочити з грудей. Якось вирiвнявши дихання, вийшов, і пішов до сходів, що вели на перший поверх.
Майже відразу побачив чоловіка, який стояв унизу, і дивився на нього пiднявши обличчя вгору. Він пiзнав його по фото. Так, обману не було, це його батько.
- Здрастуй ... сину. Я радий, що ти захотів побачитися ... Я дуже чекав цього ...
Його голос тремтів від хвилювання, і говорив він плутано, раз у раз ховаючи і виймаючи з кишені одну руку. Загалом, був досить жалюгідний.
- Навіщо брешеш. Тут же немає нікого крім нас, - відповів Кирило, залишаючись нагорі, - а ми то знаємо, як ти чинив з моїми листами.
- Так. Станіслав мені встиг сказати, що ти думаєш ... Але ... Мою сторінку веде моя дружина і діти, я рідко заходжу туди. Та й взагалі там погано орієнтуюся, що до чого ... Вибач, що сам не ... Але, розумієш ... Все не так просто. Твоя мама дуже ображена на мене ... Я, звичайно, заслужив, не виправдовуюсь ... Але вона категорично не хотіла, щоб я з тобою спілкувався. До істерики. Розумієш?
- Ти міг зробити це таємно ... Прийти до мене в школу, підійти на вулиці ...
- Це не так просто ... Скрізь є очі, та й діти все одно рано чи пізно видають всі таємниці, а твоя мама ... Вона б дуже нервувала ... Ти ж знаєш у що це могло б перерости ... Вона могла переїхати з тобою в інше місто, а я цього не хотів і обіцяв дочекатися твого повноліття . Та я все одно приходив. Був у тебе на першому дзвонику, і на кількох змаганнях з картингу. У мене навіть фото є. Правда здалеку, але ... Хочеш, покажу?
- Зараз же ти прийшов.
- Так. Зараз. У неї все налагодилося. Я не знаю чи знаєш ти, але, напевно, повинен. Я перераховував гроші тобі, та вона принципово не брала їх ... Хоча вони були для тебе, а не для неї. Такий характер. Адже вона навіть на аліменти не подавала, а ми до цього жили не оформляючись офіційно ...; Тоді я вирішив завести рахунок, і ці гроші відкладати туди. Думав віддати тобі на твоє повноліття, в 18 років. Там накопичилося багато. Адже стільки років пройшло. Можна і весілля відіграти і навчання оплатити ... І в подорож відправитися ... Ти любиш подорожувати?
У Кирила запаморочилося в головi, й він похитнувся, схопившись за поручні, й повільно осівши на верхню сходинку. Голос батька ставав далеким, вуха заповнював шум, до горла підступила нудота, заболів живіт.
- Що з тобою? - чоловік вмить опинився поруч.
Той підняв на нього бліде обличчя, ще дужче стиснувши перило.
- Здається ... я помираю ... Я випив усi пiгулки, що були у ванній ...
- Боже мій! Які пiгулки, скільки? Навіщо?!!! - він тут же почав набирати швидку.
- За ... спо ... кiйливi. - насилу вимовив юнак, осідаючи все нижче.
Викликавши швидку, чоловік покликав Станіслава.
- Що було у ванній? Що за заспокійливе? Він випив їх! - мало не за грудки схопив розгубленого чоловiка. Той побіг, і, взявши порожню коробку повернувся до юнака:
- Коли ти їх випив? Скільки часу пройшло?
- Тільки що, перед виходом ... - майже одними губами відповів Кирило, і схопився однією рукою за голову, іншою за живіт.
- Це добре, що тiльки що. Тепер тобі потрібно вирвати! Тільки без паніки! Тут були прості вітаміни! Коробка не від них!
Батько підняв хлопця і потягнув назад до ванної, на ходу кинувши Станіславу:
- Потрібна солона вода! Принеси води! Побільше. І ... активоване вугілля.
- Я нічого не чую! Ааааа! - кричав тим часом юнак, зовсім не тримаючись на ногах, - Я нічого не чую!!! - його очі були повні жаху, і він хапався за батька, погано вимовляючи слова.- Тату, тату, тату .... Я жити хочу!!!! Тату!
Чоловік своїми зусиллями спровокував у нічого не тямлячого від страху юнака блювоту. Тут же прибіг Станіслав з чайником, склянкою і рушником.
Коли приїхала швидка, одного промивання і пари уколів від неї виявилося досить. До лікарні вирішили не забирати.
- Ви все робили вiрно, у нього почав падати тиск, якби забарилися з викликом і не поспішили промити шлунок, могло все закінчитися реанімацією або більш плачевно ... Тепер все буде добре. Він молодий, здоровий, виспиться і забуде. Хоча краще б не забував, щоб надалі не тягнути все до рота. Благо, на цей раз виявилися просто вітаміни, і то ...
- Так, Ви маєте рацію ... Спасибі, лiкарю.
Станіслав пішов проводити бригаду швидкої допомоги.
Кирило лежав в ліжку, загорнувшись у ковдру по саме підборіддя, хоча на дворі був початок літа. Його батько сидів поруч.
- Ви мамі не казали? Не треба нічого говорити мамі ... - повторював юнак тихо.
- Нічого не сказали. Тільки те, що переночуєш тут. Все гаразд. Але навіщо? Навіщо ти це зробив?
- Я думав ... це як заснути ...
- Навіщо?!!
- Тому що я всюди зайвий.
- Ти мій старший син. Кирило, ти мій первісток. Ти перша дитина, яку я тримав на цих руках .... Я люблю тебе більше всіх.
- Це не правда ... Ти любиш тих ... трьох
- І їх люблю ... Звичайно. Але ти особливий для мене. Господи, я до цих пір пам`ятаю як ти пах молоком! Ось нікого не пам`ятаю, а тебе пам`ятаю. Хіба таке забудеш? Я доведу тобі. Ти тільки не чуди так більше. Обіцяй. Це у тебе теж від мене. Знаєш, я теж намагався колись ...
- Правда? Чому?
- Перше кохання! Не розділене. Так. Я був на два роки молодший за тебе, правда.
- І що?
- До цього не дійшло. Батьки дізналися.
- Пощастило. - слабо посміхнувся Кирило, - Це, виявляється ... зовсім не "просто заснути" ...
- Так ... Зовсім не просто.
- Значить, кажеш, я схожий на тебе?
- І на свою маму .. А на кого ж ще?
- Не йди.
- Залишуся.
- А твоя сім`я?
- Ти теж моя сім`я. Вони зрозуміють.
Кирило закрив очі. Ліки робило свою справу.
- А що ти думаєш про цього ... Стаса ... - вже крізь сон запитав юнак.
- Та, ніби, хороший хлопець ...
- Напевно ... У них теж скоро ... Хтось буде ... Дитина ...
- Я знаю.
- Навіщо мені стільки братів і сестер? І два батька?
Чоловік посміхнувся.
- Коли буде твоє день народження, і прийде пора отримувати подарунки, побачиш переваги. Я тобі гарантую. Тепер точно! Обіцяю.
- Скоріше б...
Він засинав, і снилося йому, що виграв змагання з картингу, радіє, розмахуючи новеньким шоломом, а на трибуні мати, батько, ще один батько, і вся його родина. Інші дивляться і заздрять: балуваний!
Кода, Грузiя, 6.04.2020
