20.05.2020 20:37
18+
28 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Надія Крайнюк

Оля

Оля

Вже третій день Оля не ходила до школи. Я подзвонила її мамі на роботу. Там сказали, що вона вже третій день у відрядженні. А батько Олі був тимчасово на заробітках, і я про це добре знала. Вже збиралася йти додому до цієї дівчини, та перед заняттями побачила її в коридорі.


Першим уроком була виховна година, присвячена пам’яті жертв Голодомору. То ж я сказала їй, щоб вона підійшла до мене після виховної години. Урок

закінчився. Я вийшла в коридор, де на мене очікувала Оля.


Треба сказати, що цих дітей я взяла в 11 класі. Першого вересня, перед святом Першого дзвоника, мене викликала до себе директор школи і сказала, що батьки учнів 11-А просять мене прийняти класне керівництво. Чесно кажучи, я не була в захваті від цієї пропозиції, тим паче що вже налаштувалася працювати без класного керівництва. Це непросто. Вже дорослі, зі сформованими поглядами, характерами, звичками. Правда, клас був дуже сильний, профільний (математичний).


Хитра директорка зробила хід конем. Вона підіслала дітей до мене, щоб вони домовлялися зі мною самі. Вони пообіцяли мені «золоті гори»: і поведінка буде зразкова на уроках, і навчання буде на висоті, і чергування вони організовуватимуть самі, і тематичні вечори, і виховні та класні години… Одним словом, сказали, що всі вони будуть паїньками.


Серед всіх дітей виділялась саме оця Оля. Добре розвинена фізично, здібна в навчанні, надзвичайно товариська, вона, безперечно, була в класному колективі лідером. Практично всі заходи відбувалися з її активною участю.


Оля стояла біля вікна дуже сумна, схиливши голову. Я підійшла:

— Олю! І де ж це ти пропадала аж цілих три дні?

Раптом з її очей полилися рясні сльози. Схлипуючи, промовила:

— У нас в сім’ї таке горе!

— Як горе? — Я прикусила свого язика, щоб не сказати, що вчора дзвонила на материну роботу. А там ніхто нічого такого не говорив.

А Ольга, продовжуючи плакати, сказала:

— Мої батьки розлучаються…

— Як розлучаються? — Ця звістка пролунала, як грім серед ясного неба.


— Батько знайшов собі коханку, вже давно. Сказав, що переходить до неї жити і подасть до суду заяву на розлучення. Мама дуже страждає. Якби не моя підтримка, не знаю, що б з нею було. В неї хворе серце і вже був серцевий напад. То ж мені треба бути поруч з нею… Тільки Ви, будь ласка, нікому не говоріть. Я не хочу, щоб ходили різні чутки.


Я пообіцяла їй, що ніхто нічого знати не буде. Вона одразу ж витерла свої сльози і до мене:

— Можна я піду додому? У мене дуже болить голова.

— А може підемо до медсестри, нехай надасть тобі допомогу?

— Та ні, я зараз прийду, вип’ю ліки від голови і все пройде.

— А вдома хтось є?

— Так. Мама. Оце ж я за неї і хвилююся…

— Ну, добре. Йди. Дивися, щоб завтра була в школі.


Я попередила вчителів, чиї уроки були в цей день, що Олі не буде з поважної причини.


Наступного дня, зранку до школи прийшла Оля разом зі своєю мамою. Ми зайшли до мене в лаборантську. Дівчина скоса дивилася на мене і я відчувала, що мені зараз треба мовчати і лише слухати. Розмову почала мама:


— Мені дуже незручно перед Вами за доньку. Я знаю, що її три дні не було в школі. Справа в тому, що я була у відрядженні, а чоловік мій на заробітках. І що ж вона зробила? З дівчатами з другої школи організували в нашій квартирі денні посиденьки. Перегладали фільми, слухали музику, танцювали… Може й ще щось, та витягла поки що це…


Я обмінялася з Ольгою поглядом. Мовчки, але дуже красномовно, вона благала мене нічого не говорити.


А в неділю я побачила на вулиці батьків Олі, які йшли поруч рука об руку. Ні про яке розлучення у них мови не було. Вони були щасливим подружжям.


Відгриміли фанфари випускного вечора. Випускники розлетілися хто куди. Та до сьогоднішнього дня батьки цієї хвацької дівчини так і не взнали про своє «розлучення».


22. 08. 2014 рік



Смт Шевченкове, 22. 08. 2014 рік

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 22.05.2020 15:59  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам! 

 22.05.2020 01:13  Панін Олександр Мико... => © 

З підлітками таке трапляється, часом самі вірять у свої фантазії.

Дуже повчально! 

 21.05.2020 19:55  © ... => Старченко Наталія Михайлівна 

Я теж так думала. Якби взнали батьки всю правду, боюся й подумати, що б було. Але все обійшлося. Зараз у дівчини своя сім`я. Зустріла її, питаю: "Пам`ятаєш?" А вона: "Ой, не кажіть мені нічого! Як мені соромно!" :-) ***Молодо-зелено.
Дякую Вам, Наталю, за коментар! Щасти! 

 21.05.2020 15:40  Старченко Наталія Ми... => © 

Оце так! Ну й фантазерка. Добре, що все обійшлося благополучно 

 20.05.2020 21:30  © ... => Каранда Галина 

Я в цьому переконалась не один раз. Дякую Вам за коментар. Бережіть себе! 

 20.05.2020 20:56  Каранда Галина => © 

Від підлітків що завгодно можна чекати... фантазія невичерпна...