Шахівниця...
...і відбуватимуться події, про які я вже не знатиму..
лунатимуть промови, слова яких вже не почую...
буде речення, яке не встигну завершити...
коли напівкрик, чи напівстогін злине до небес останнім запитанням
до Бога і світу від мене... - можливо...
мабуть...
напевне...
а, може, й ні...
хтозна...
кажуть, що в кожного своя книга буття...
і з часом вона гортається у зворотному напрямку...
і головне тут - не заблукати у дитинстві...
шуткую...
сміх сміхом, але таке трапляється частіше, аніж ми собі гадаємо...
проте... - нічого із вище означеного, звичайно не відбудеться...
того просто не буде і - крапка на цьому...
бо я вже там, у минулому -
прийдешнього не бачу,
сьогодення не чую,
реальність за туманними лаштунками...
я весь у своїх спогадах,
у минулому,
у своєму вигаданому світі реалій...
я немов граю у шахи із самим собою...
уявив собі суперника -
він мовчазний, похмурий і безликий, у чорному каптурі...
і ніхто його не бачить...окрім мене...
і ніщо не порушує німу тишу... -
тільки шурхіт оксамитової площі від ходи шахових не фігур... -
постатей...
він - наглядач за часом,
охоронець чистоти вічності буття,
безперервної послідовності подій...
я - тимчасовість,
яке уявило себе споборником якихось нетлінних істин буття...
але втратив усе внаслідок тої споборності...
і тепер ось страдником сів грати у шахи з могутнім воїном
вічності...
граю в очікуванні свого вироку,
в очікуванні останнього слова,
останньої миті...
коли темрява мовчки увійде із хриплим вимовленням
- ...шах і мат... -
і відтоді я стану уявне...ніщо...
мовчазний, похмурий, безликий, у чорному каптурі
сидітиму у шаховій грі навпроти невідомості...
байдужий, хрипло вимовлятиму вирок схожим на мене
суперникам...
о! як легко уявляти собі темний світ...
набагато складніше уявити собі
світлий, райдужний, щасливий, радісний світ...
в ще складніше - світ кохання...
особливо, коли ти вже не знаєш подальших подій
спрямованих на покращення буття...
не чуєш промов, слів просвітління...
коли не встиг завершити речення на папері -
з пальців зронилося перо...
коли твоє останнє запитання до Бога і світу
лунає в пустелі безмовності...
коли сторінка твоєї книги буття дочитана тобою і закрита,
відкладена у схові темряви...
