Dragon-fly...
...сиджу на березі озера...під вербою у кріслі...добре тут, тихо, спокійно...мирно...лише чути, як вітер торкає вербове листя...і торкаючись до нього наче питає... - ну, і як тобі тут?.. - і усміхається привітно, неспішно блукаючи навколо дерева, навколо озера...і навколо мене...і знову торкає листя, і знову питає мене, і усміхається то привітно, то загадково...блукає не спиняючи рух...я усміхаюся у відповідь із думкою про те...що добре, коли в природі знаходиш затишність і захищеність душі...заплющую очі і прискіпливіше вслухаюся у світ... - не чути птахів...самий тільки шурхіт...і він схожий на дощовий...так воно і є - за вікном дощ...травнева сльота...це ж треба таке! вже й весна із нами прощається до наступного року, а так! холодно...мерзло...поправив на плечах плед, встав із крісла і пошкандибав до кухні ставити воду на вогонь для кави... - час грітися...це той час, коли фантазії не допомогають відволіктися від буденності...і вона, буденність, починає поводитися по хамські нагло в мить мого повернення в дійсність...одразу являє мені реальність і розуміння того, що знаходжуся в рашистській окупації, що я в оточенні зради, злиднів і тотальної, відвертої - неприхованої! - брехні про те, що начеб то ми "знаходимося у розквіті" якоїсь там "республіки"...і що ми "ще ніколи так добре не жили, як зараз"...коли місто спорожніло, з майже зруйнованою інфраструктурою, занедбане, брудне, розграбоване...і нікому немає діла до старих і немічних - самі лише гучні слова і заяви про турботу...молодь спивається, а ту, що вціліла - женуть в окопи, або заманюють "баблом" туди і наркотою...дітлахів навчають ненавидіти "карателів укрів", "хахлов фашистов", "кієвскую хунту" і тому подібним речам...я вже не хочу й згадувати про нісенітницю, яку тут поширюють... - що нібито українській COVID -19 найжахливіший і найлютіший у світі...і про те, що Україна тримає світову першість смертності від того "монстра"...ну, от і кава назріла...чайник свистить - кличе до себе...повертаюся із кухні з гарячою кавою до крісла, сідаю, сьорбаю і вдихаю паруючий аромат з чашки...і до мене ізнову повертається відчуття затишку...того затишку, нещодавно явленого мені уявою...біля озера...під вербою... - привіт, леготе!.. - вітаюся із вітерцем, що у листі і що легко гойдається на хвильках синього озера...бачу на плечі його... - метелика! і драгофлай...хоча, який з неї дракон! з цієї чарівної, схожої на гвинтокрил прозоролелійнокрилої комахи-бабки... - вона злітає до сонця! і її очима я споглядаю степ - понівечений війною, перепаханий вибухами снарядів, він увесь вкритий травами і квітами...а там, за ліском, далі - річка і кілька, схожі на тоненькі стрічки джерельця - вони з"являлися немов ні звідки і зникали у водах озера, біля якого сидів я у своєму кріслі під вербою, вкритий клітчастим пледом...і сьорбаю гарячу каву з заплющеними очима, аби не виходити з магії свого затишного світу уяви...