Не відпускай мене
з рубрики / циклу «Лірика кохання»
Так солодко і трепетно писати тобі, а також читати, знову і знову, твої неймовірно романтичні листи...
Ти - моя зірка, яка сяє чарівним вогнем на оксамитовому полотні нічного неба, кличе мене до себе, така далека і, в той же час, найближча і тільки моя, єдина.
Кажуть люди: «Любов це все. І це все, що ми про неї знаємо. Кохання - як ріка: чоловік кидається в неї відразу, а жінка входить поступово. Жінка слабка, коли кохає, і сильна, коли кохають її...»
Звичайно, не можна плутати кохання і бажання. Кохання - це сонце, бажання - спалах. Існує така думка, що потрібна всього лиш одна хвилина, щоб помітити особливу людину, всього лише година, щоб її оцінити і всього лиш день, щоб полюбити, але потім знадобиться ціле життя, щоб цю людину забути…
Мене дуже вразила і закарбувалася в пам’яті ще одна фраза, яку я випадко десь прочитала: «Якби Бог запитав мене, ким я хочу бути, я б відповіла, що сльозою, народитися у тебе в очах, стікати по твоїх щоках і померти на твоїх губах»…
Ти для мене як океан, глибокий, неосяжний, таємничий, бурхливий. Розумію, що іноді буду захлинатися тобою, іноді просто ноги промочу, але залишуся жива і неушкоджена, тому що навчилася пірнати з головою в шалені емоції. Але я завжди буду слідкувати за штормовим попередженням і не буду запливати далеко, а також не буду пірнати занадто глибоко - з неспокійним "океаном твоєї душі" ризикувати не варто...
Дякую тобі за магічне кохання! Ти назавжди залишишся для мене в душі світлом...
Згадала слова пісні із кінофільму: "По землі ходи, де хочеш, хочеш в небо відлітай, тільки вдень, а ні вночі ти мене не забувай!"
Не відпускай мене... Не відпускай…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,