Не відпускай мене
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Так солодко і трепетно писати тобі, а також читати твої листи знову і знову, так хвилююче.
Ти - моя зірка, палаюча вогнем, манлива і далека, але найближча і тільки моя, єдина. Я повернулася до тебе і завжди буду повертатися - ти тільки чекай мене.
«Любов це все. І це все, що ми про неї знаємо». Кохання - як ріка: чоловік кидається в неї відразу, а жінка входить поступово. Жінка слабка, коли кохає, і сильна, коли кохають її...
Не можна плутати кохання і бажання. Кохання - це сонце, бажання - спалах. Кажуть, що потрібна всього одна хвилинка, щоб помітити особливу людину, всього годину, щоб її оцінити і всього день, щоб полюбити, але потім знадобиться ціле життя, щоб його забути…
«Якби Бог запитав мене, ким я хочу бути, я б відповіла, що сльозою. Народитися у тебе на очах, стікати по твоїх щоках і померти на твоїх губах»…
Я вже не раз говорила, що не збираюся порівнювати тебе з кимось іншим, аналізувати твої колишні листи і нинішні. Просто хочу тебе читати щодня на світанку, радіти і засмучуватися, хвилюватися або ж усміхатися. Знати все, що з тобою відбувається або майже все...
Розумію, що іноді буду захлинатися тобою, іноді просто ноги промочу, але залишуся жива і неушкоджена, тому що навчилася плавати в твоїх думках. Іноді буду слухати штормове попередження, або ж не запливатиму далеко, а також не буду пірнати дуже глибоко - з неспокійним океаном ризикувати не варто...
Спасибі тобі за магічне кохання! Ти назавжди залишишся для мене в душі світлом...
"По землі ходи, де хочеш, хочеш в небо відлітай, тільки вдень, а ні вночі ти мене не забувай!" Не відпускай мене...
м. Київ, 6.11.2011
