Біль
Ти відчуваєш його зараз. Він кишить в крові, забираючь весь кисень на себе, привертаючи так багато уваги до себе, навіть більше, ніж цей дивний хрускіт в колінному суглобі. Тобі важко. Руху немає. Наче навіки в душі загорілося червоне світло.. зеленому там нікуди. Ти тікаєш від нього, та хіба біль не зможе наздогнати? Він буде попереду. Назавжди.
Здавалося б, таке не вперше. Але якось по-особливому судорожно не відчувати тебе поруч. Так ніби хтось вирізав ножем велику дірку на дні мого серця, якщо воно ще живе, а не просто імпульсивно скорочується.. Воно кричить» Я помираю!!!..» Але всім ніколи. Мозок постійно завантажений одним і тим самим, наче якісь спам з соціальної мережі забрався у голову, і заніс вірус.
Мені морально пусто. Десь там тліє вогник болю за все на світі навіть не за своє, за чуже. Нереально холодно всередині і цей холод окутує всю душу. Біжиш, тікаєш, падаєш і знову підіймаєшся, біжиш.. із розшматованого коліна капає кров. Здається, останні сили лишають тебе, не залишаючи жодної надії на диво.
Але ж ти свято віриш, що.. хоча ні.
