18.05.2021 10:38
18+
36 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Іван Марний

Знайти Карла

Я не знаю. Не знаю чому, але мене постійно переслідує відчуття, що мене обманюють. Нахабно дурять, при чому найближчі люди. На перший погляд усе здається цілком нормальним – балачки, ситуації, відносини... Але я не можу скараскатись цього сумніву, що все це навмисно підлаштовано, щоб видавалось нормальним. Усі так переконливо говорять, а ти слухай. Тобі ж сказати нічого. Ти ж сьогоднішній. Ще фарба не висохла. Саме це їх відношення – змушує почуватись неповноцінним. Але тобі всі раді. Тобою тішаться наче ягнятком. Ти ніби дурень, з котрим усі поводяться як з нормальним. Ти говориш якісь нісенітниці, але усе обставлено так, що вся та маячня входить в спілкування і... Або погоджуються, або ні, але ніхто не скаже: «Що це ти мелеш, дідько б тебе побрав?» І через оце замовчування стає так незатишно. Вони живуть за законом – хто перший збреше, той і правий.  

Мене витесали з поліна – так мені сказали. Вони сказали що всіх нас – колись витесали. Вони стверджують, що наш рід найдеревніший на землі, мовляв усі ми нащадки якогось Буратіна Карловича – засновника нашого роду. І скільки я не намагався взнати якісь подробиці, ниточки, які б привели мене до правди... Всі мої спроби розбивалися об їх трикляту книжку про Його пригоди... Мене запевняють, що усе в ній правда і що це писаний закон за яким живуть усі нащадки Буратіна. Мені та постать здається міфічною. Якоюсь звивистою метафорою. У мене, поки що, замало, тобто немає доказів, але щось наче гризе зсередини, усе це надто безглуздо і наївно, щоб бути справжнім. На чорта всім наслідувати одного? Чому б кожному не писати свою книгу пригод? Але вони... Мене водили до дендрологів, теслярів, бондарів... Виганяли з мене шашіль, виводили плісняву, замочували водою з піском, і ще... Чим тільки не намагались вибити з мене "одержимість" – слово, котрим вони, все моє прагнення правди, зводили до "ігнорування фактів", "втечі від реалій", егоїзму, самодурства, віроломства і ще бозна чого. І марно я просив надати ті "факти", показати "реалії". Мені тицяли під ніс дзеркало, тицяли руками в небо, мовляв звідти мене ввесь час споглядає всюдисущий тесля і він звісно любить мене – струганого ідіота, невдячну колоду і... Все це відбувалось надто довго і нудно, і врешті решт я замкнувся в собі і більше не заводив цих теревенів, не вступав у суперечки, що відразу було сприйнято ними, як крок до смиренності і покірності. Я просто мовчав більшість часу, обмежуючись коротким набором слів, котрі нічого не стосувались і одночасно підтримували ілюзію спілкування.  

Отже, Буратіно Карлович. Чому? Як можливо щоб одна людина започаткувала рід? Дерево може породити лише дерево. Або ми не дерев’яні, або Карло теж мусить бути із дерева. Вони чомусь не бачать, що їх релігії або спростовують смертність Буратіна, або доводять смертність Карла... Але це ще не все. На дідька? Чого тому Карлу не сиділось без діла посеред власної всемогутності? Вони кажуть, мовляв, йому було самотньо... Тьху. Який же він всемогутній, якщо боїться самотності? Я не боюсь. Єдина в цім житті річ, котрої я не боюсь. Просто це як смерть – від неї нікуди не подітись. Але ж є речі гірше смерті – наприклад народження, оповите суцільним мороком брехні... 

Ще вони кажуть, що Карло – сама любов, і зробив усе з любові. Але ж знову таки, любов це відкритість, тоді чому ж тут усе настільки заплутано і приховано? Ніяк не розібратись. Мені териндять буцімто це лише для обраних, для вузького кола посвячених. Гаразд, тоді мало того, що Карло до дідька вибірковий, скритний, то він ще й боягуз! Але це ж не я вигадав. Це не якась там злостива критика. Що значить обрані? Кого б я не обрав, хтось завжди залишиться за бортом. І тоді вже ніякої всемогутності мені не стане, аби змусити отих "бортанутих" довіритись мені. Але чи обирав Він? Чи може хтось просто видає себе за обраного? Може ніяких причин для того щоб бути обраним немає? Це навіть не питання. Ніхто не знає причин. Ніхто не знає мотивів. Ніхто не знає чого-небудь на певне. Усе це просто збірка здогадів, претензій на розкриття таємниці. А хто вигадав саму Таємницю? Хіба вона не виникла зі страху виглядати безпорадними дурнями в очах нащадків? Мовляв ми не просто були хвилями в океані матерії, ми – Знали. І при цьому для більшої певності – підняти вказівний палець і тицьнути ним вгору. Усі найстрашніші глупства робляться із цим клятим пальцем. А ви товчіться, шкрябайте макітри, посипайте їх піском. Бо ніхто не хоче бачити себе дурнем, дурня в Буратінові, і тим більше Буратіна в Карлові. Я не знаю, тож якщо це робить мене дурнем, то я безумовно Буратіно, і також, поза сумнівом, я – Карло. Сумніви виникають і тануть, як перший сніг, як останній сніг, як поліно в полум`ї... Йдуть, йдуть, йдуть армії Буратін. Падають, ридають і тирса сиплеться з їх дерев`яних очей. Вони загубили Карла, вони шукають Карла, вони вбивають за Карла і вмирають за Карла. Вони люблять, бояться і ненавидять Карла. Невідомого і невидимого Карла. Доки він невтомною рукою хапається за нові і нові поліна, в надії зрозуміти причину страху власної самотності. 



2018р.

Публікації: Іван Марний

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 23.05.2021 18:53  Шепітко Олександр => © 

Оригінально!
Такого трактування ще не зустрічав.
Сподобалося.
Дякую. 

 18.05.2021 22:00  © ... => Каранда Галина 

Ні)) Хіба Буратінохульник))) Як можна кусати руку на котрій сидиш? Моя хула швидше забобонності і фанатизму)
Дякую за запрошення, обов`язково почитаю. 

 18.05.2021 18:39  Каранда Галина => © 

Та Ви богохульник, пане!)))

Стиль ваш дуже подобається.
Якщо матимете час, запрошую і до своїх старих оповідань.