19.05.2021 01:04
only 18+
67 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Іван Марний

Хіть

Хіть

І це почалось... Він прилаштувався позад неї і ввігнав на повний штик. Сухо, але назад дороги немає. Звісно, тут вже тільки до кінця... Суглоби хрускотіли, а в грудях підіймалась ота відома хвиля передчуття довгого і безглуздого вкалування. Він пхав, поров, штрикав і штовхав, виймав і знову, і знову... Роками відточений ритм. П`ятнадцять років поспіль... Одні й ті ж виграшні позиції. Виграшні? Що тут в дідька виграєш? Зігнувся і преш, наче бульдозер. Та й вона не відстає. Роки... Вивірені рухи. Та що там... Це в двадцять з гаком іще є той запал, своєрідний азарт, дійти до того дива, коли з важким гарячим віддихом, вмиваючись потом, втираєш розпашіле чоло і як трохи вгамується серце од скаженого ритму – тягнешся по довгоочікувану сигарету. Бо знаєш – нарешті, скінчилось. До наступного разу... Але думка про фініш, змінюється усвідомленням, що до того фінішу іще довго пріти. І від цього усвідомлення енергії раптом меншає. І ти спиняєшся перевести подих. І вона дивиться на тебе, без тіні докору, вона розуміє. Їй так само важко даються ці починання, так само десь у глибині є оце відчуття заїждженого сюжету, хоч вона й знає, від чого насправді важче, що уже нічого не змінити, що ти свідомо обираєш перевірену часом схему, бо з віком слабне тяга до зайвих рухів і вихлянь...  

І вони знову взялись до справи. Він відчував її, жар її подиху, пітної безвиході, непримиримої нужди, вимушеного завзяття. Бо це «треба» – безапеляційна сила, споконвічний голод, запорука виживання, безвідмовна і безжальна система кругообігу енергії життя. А вони – просто заручники волі творця. «Плодіться та розмножуйтесь». У цьому все, із цим все, і все – через це. Від цього не одлиняєш, не візьмеш вихідний, чи лікарняний. Це непереборний голод, що змушує тебе вгризатись все глибше і глибше, знову і знову, у її гаряче єство. Тебе тягне проти твоєї волі до тої святині, з якої ти колись вийшов. Це той хрест який придавить колись твої немічні кістки, щоб інші, не менш немічні і не менш приречені, продовжили безглузду боротьбу в ім`я... В ім`я чого? Це надто глибоко сидить, страх і генетична пам`ять його, вижити за всяку ціну, бо десь іще глибше є – не може не бути – передчуття можливості зазирнути за межу... Хоч би на мить, довжиною в оргазм, наблизитись до витоків, відчути себе рівним, або принаймні близьким тому іксові, що колись, невідомо коли і для чого, торкнувся себе і побачив, що то є добре. І коли задоволення природно скінчилось і відчуття притупились – ікс побачив... Так з`явилось зло, як природний фінал добра. Але, як же його бути усюдисущим іксом і залишитись при злі всезакінчуваності? Це просто неможливо. Тому поряд із всезакінчуванністю, паралельно, як рейки, мусить бути всерозпочинанність, а якщо є рейки, то має бути й хтось, хто б блукав ними, ігноруючи гудіння швидкісного потягу, сполученням «Народження – Смерть». І хто б мав бути тим кимось? Той таки ікс і мав би. І є. Бо ж відомо, що в акті мастурбації – присутність когось стороннього не є необхідною, ба навіть може заважати. Ікс був, і є, сам один, наодинці зі своєю багатою уявою. Або уБогою... 

Він зупинився, повільно випрямився, встромив рискаля в суху землю і втер чоло рукавом сорочки. 

- Перекур... – хрипко видихнув він. - Перекур Ганю... перекур...  

Чотири клітки бараболі. А чого рватися? Йому вже давно не двадцять. Він потягся за цигаркою, а дружина неквапно попрямувала стежкою до хати, на ходу обтрушуючи рукавички. 



2018р.

Публікації: Іван Марний

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 08.09.2021 12:04  Каранда Галина => Микола Коржик. 

 

Просто не могла не притягти це сюди!)))

 05.09.2021 06:16  Микола Коржик. => © 

Дякую. А то у мене аж руки чесалися та я не знав як поступити, а раптом скажуть - плагіат. Так сталося, що я прочитав Вашу "Хіть" коли копав картоплю і весь час думав над цим ось і народився вірш. 

 05.09.2021 01:03  © ... => Микола Коржик. 

Звісно, публікуйте! Я не маю авторських прав на назву. І мені дуже приємно, коли щось із моєї писанини надихнуло іншого автора. Чекаю публікації! 

 05.09.2021 00:53  © ... => Микола Коржик. 

Бо своя - таки смачніша. Дякую! 

 04.09.2021 20:30  Микола Коржик. => © 

Шановний пане Іван. Під враженням вашого оповідання я написав вірша на цю тему і з такою ж назвою. Чи маю я право з Вашого дозволу опублікувати його тут? 

 30.08.2021 15:44  Каранда Галина => Микола Коржик. 

Як же Ви праві!)
В мені зараз боряться дві сутності: одна намагається переконати батьків садити хоча б один город, а не два (бо я ж теж уже не молода, живу в іншому місті, працюю, і фізично мало можу допомогти, і взагалі воно малоефективно і затратно зараз). Але друга моя сутність не має спокою, якщо в погребі немає картоплі й закруток, а в хаті не стоять по мішку цукру і борошна! Бо - ми ж знаємо свою країну. У нас все може змінитися в будь-яку мить. А генетична пам`ять - вона ж не на рівному місці виникла... 

 30.08.2021 09:55  Ольга Шнуренко => Микола Коржик. 

А я картоплю вже не вживаю дуже багато років. Колись довелося кропити картоплю отрутою для жуків, отруїлася і згодом я стала відчувати цей запах, коли щось готувала... Ось так і відвернуло мене від цього овочу. Не сумую, не страждаю, у світі так багато всього смачного і корисного...

 30.08.2021 09:48  Микола Коржик. => © 

Ох ця мастурбація з картоплею кожен рік... У магазині тієї картоплі хоч вдавися, так ні! Садиш, полеш, травиш жуків та ще більше себе, копаєш, і знову по колу поки не впадеш. В ім`я чого? Це надто глибоко сидить, страх і генетична пам`ять його, вижити за всяку ціну " - вірно сказано. Мені сподобалося Ваше оповідання, бо розумію картопляну суть нашої людини. Всі клянуть ту картоплю і риються як таргани. 

 23.05.2021 19:32  © ... => Шепітко Олександр 

Ні, я продовжень не люблю писати)Висловив що хотів, поставив крапку і все. Далі тільки шліфування, редагування... Краще за щось свіже взятись)Дякую. 

 23.05.2021 18:58  Шепітко Олександр => © 

Очікував продовження Буратіни, а воно, бач, куди занесло!
Скидаю капелюха - вмієте, вмієте)) 

 20.05.2021 21:28  © ... => Богдан Дєдок 

Дякую за таку високу оцінку. Таке почути будь якому автору приємно. Хоч для мене й неочікувано, якщо чесно. Але все одно приємно) Дякую що прочитали. 

 20.05.2021 15:25  Богдан Дєдок => © 

Форма оповідання О`Генрі, а стиль мовлення своєю насиченістю нагадує Набокова. Література, якою вона має бути) 

 20.05.2021 00:38  © ... => Надія Крайнюк 

Дякую. Дуже приємно. Заходьте ще! 

 19.05.2021 11:44  Надія Крайнюк => © 

Чудовий твір. І сміялася, і плакала... Дякую! 

 19.05.2021 01:16  Каранда Галина => © 

Так!))) Нате вам! Коротка моя помста@) 

 19.05.2021 01:15  © ... => Каранда Галина 

тоді можу вважати, що інтригу витримано))) 

 19.05.2021 01:12  Каранда Галина => © 

Я знала!)) Знала, що тут не про те!)) І що вкінці буде якась несподіванка!))
Але сильно.)