Сон

Пластикові стаканчики по самі вінця наповнені слабкостями випадкових відвідувачів. Плутані атоми загуслого від п`яних сповідей та огидних жартів повітря пронизані бридкою сумішшю дешевої нікотинової отрути. Відбиток масної вульгарщини розповзається брудною кляксою по всьому: стелі, стінах, долівці, меблях. Атмосфера не найромантичніша. Уривки життів валяються по темних закутках, стогнучи рінгтонами мобільних, примарними кроками і рипом дверей. 

Холодний безкомпромісний нетверезий вітер викликав його на бій. Невідомо, через що, але вперто намагався його зачепити за живе. То брутальною лайкою, то зумисне доносячи розмови закоханих та їх щасливий сміх. Потроху це ставало нестерпним. 

Втікти світ, та не за очі. Ген аж за самісінький обрій. Щоб ні хмароніс не дістав, ноги не повертали на старі стежки, а її плачі не нагадували про межу мовчання, дотик її рук. Розради він наважився пошукати там, де губилися люди і брав початок хаос. Потерті від гітарних струн пальці обережно ковзнули по клямці, нерішучо зупинившись уривком її улюбленої пісні: "Варто чи ні..?" Відповіді не було. Здавалося, й сама Ніч не відмовилася б хильнути чогось міцного проти безсоння. 

Двері вирішили гостинно піддати його спокусі й звабливо прочинилися на маленьку шпарку, кинувши до ніг гостя смужку світла, як квиток-запрошення у незблаганний світ розпусти, заманюючи, немов жертву-метелика на вогні Світу, за якими ховалося пекло. Кожен крок після порогу був впевненіший, і він уже не замислювався над тим, куди потрапив. 

Пiстрявий натовп миготiв перед очима кольоровими тiнями, складаючи разючий контраст з тим свiтом, що лишився за дверима. Просякнута дешевими лестощами, сумiшшю диму та пiдроблених парфумiв дама спробувала запропонувати йому свою компанiю. Проте, як i спроби зберегти залишки молодостi, використовуючи фарбу та лахи, невдало. Занадто вiдвертий вигляд вiдвертав вiд неї практично всiх. Просякнута алкоголем свiдомiсть кидала йому пiд ноги анти-небеса, смiття, i тих, хто впав вiд зайвих порцiй. Король серед нiкого. Шик! Час стiкав у безоднiй чорний вир невiдомої вiчностi. 

У склянцi пiд прицiлом порожнього погляду плескалися залишки людяностi. 

Разом iз звуком вiдкриття дверей десь на задньому планi думок щось клацнуло. 

Яскраві портьєри ховали від скляного через зайву порцію міцного заспокійливого погляду те маленьке віконечко у світ, той безмежний світ незбагненних реалій, що спокійно починався за порогом цього острову брудних примітивних спокус. Сили, щоб підвести неслухняне тіло з-за брудного столу та вийти з розбещеного людськими вадами пекла, залишалося все менше з кожним новим відбитком пальця на пластиковому стакані, всередині котрого краплі отрути топили крихти людяності і випещували нові вади душ, що мали зруйнувати не одну долю. Свідомість кволо, з останніх сил, навколішках, тягнула розум туди, де можна було дихати, а не судомно затягуватись отруйними випарами чужих гріхів. 

Хто зна, що виявилося сильнішим, та він підвівся з-за столу й направився непевною ходою за новою порцією дешевого допінгу для сміливості та нових подвигів. І все б нічого, та на шляху йому трапилось тіло, неслухняне й спляче просто на підлозі. Можливо, він би пройшов повз, адже останні краплі совісті залиті алкоголем, а рештки людяності розчинені у димі цигарок, та до болю знайомий браслет на зап`ястку прикував його до підлоги: його янголятко у цьому пеклі, під його ногами, у бруді цієї бридкої розпусти... Вона раптово непевно підвелася, чіпляючи усе довкола, що тільки могло допомогти їй стати на ноги. Твердо потяглася тремтячими руками за пляшкою міцної панацеї, жадібно схопила її та пошкандибала геть, час від часу вливаючи у себе ковток алкоголю, щоб обдурити свідомість та увімкнути режим автопілоту у стомлених мізках, хапаючись за брудні стіни мерзенної халупи. Він, забувши про всі бажання, пішов за нею тінню. 

Двері у світ прочинилися без звуку. Тільки темрява, мов їдка кислота, зруйнувала окреслення чорної дірки, що слугувала проходом зі світу спокою у світ загублених, вічний хаос і бруд. Звідти повіяло п`янкою свіжістю, що стала рятівним киснем для пригніченої свідомості. Наче навмання, він йшов за ними: своїм янголом і повітрям. 

Пітьма легко, мов вода, розступилася перед ними і поглинула їх. Вона йшла папілярними візерунками по долонях долі, він блукав за нею. 

Шосе зміїлося між густих трав. Найтемніший, передсвітанковий час беззвучно впав на світ. Вакуум, що утворився, поглинав усе довкола: думки, почуття, звуки, тіла, кроки. Настала глибока тиша, що передує несамовитому вибуху. 

Десь далеко звідси тривожно обізвалася самотня зозуля. Їхні серця болісно стиснулися у передчутті лиха, та нетверезий мозок не сприймав сигнал, а свідомість ліниво крутилася, приспана алкоголем.Крок у безмежну темряву, іще... Вереск гальмів розбудив його мізки ляпасом звукової хвилі. Кілька секунд пішло на опрацювання інформації та знищення дистанції між ним та її нетверезим мертвим тілом.  

Різкий вдих... Легені судомно наповнилися повітрям, а напівпорожня пляшка віскі полетіла з дивану на підлогу. Стрілка на годиннику нервово смикнулася, і він несамовито заверещав, повторюючи господареві, що час прокидатися. Він зачекав, доки серце перестане бити молотом у грудях і вилив залишки віскі у раковину. У свідомості пронеслися уривки вчорашньої телефонної сварки через його чергову пиятику. 

Холодний душ повернув його у тіло, змивши нічні жахіття. Він купив букет її улюблених тюльпанів і поїхав на вокзал, зустрічати своє янголятко.