15.07.2021 10:19
18+
20 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Роман-Мтт

Передвідїздне

Я ще не їду, але вже сумую за Україною. 


Бо Україна - це мама, з грудьми із металу, з шипами іржавими, що сочаться олією, димом і кров`ю. Живіт України посічений шрамами лісосмуг, залізниць і окопів. По чорній її вишиванці ллється пшениця річками і впадає в південні порти. Мама годує як може. А ми, поміж крапельками, як казав один, пересуваємося швидко, щоб встигнути і напитися олії, і не просякнути димом, і не заляпатися кров`ю. Але ж так не буває. Заляпані кров`ю і олією, просякнуті димом заводів і пороху, ми робимо вигляд, що все гаразд - ми не хочемо нервувати маму. 


Україна - це пісня, багатоголоса мелодія стільникових, електропереспів каскадів ГЕС, свист заводських труб, гуркіт отвєток, отруйний єлей новин. І гул чорнобильських дзвонів, ледве чутний на весь білий світ. Ця пісня гуде і скажено давить на нерви, намагаючись відкупитись грошима. Астанавітєсь, припиніть цю скажену музику, кричав один. Він не розумів, що не він замовляв концерт. Наша пісня гарна й нова, гуде віками над Дніпром, Холодним Яром, Карпатами і чують її всюди, нервуються, плюються навіть з систем реактивного залпового вогню. А ми співаємо і далі - мова і доля у нас такі. Співучі. А лужені горлянки гармат допомагають цій пісні - оберігають її. 


Україна - це історія і пам`ять, відредагована і відбита нашвидкуруч стоотонними літерами брехні на тонкому папері, що світиться з усіх боків. За тією брехнею нагромадження правди, яку осліпі не хочуть бачити, чути, мацати пальцями. Їм правда давить на психіку. Тому мало хто хоче розбиратися з власною історією, закривати гештальти, відкривати таємниці, що можуть призвести до вибуху мозку і добробуту. Треба знати де свої могили, як казав один, привести до ладу цвинтар. Але навіть цвинтаря немає - ховаємо де прийдеться, де помер - там і закрили. Щоб була робота археологам наступних поколінь.


Україна - це мрія: світла, тепла, комфортна, щоб над вишнями, біля хати, бджоли з джмелями кружляли в танку. Щоб рівно і дешево, а то і задарма. Вона стоїть у вінку і довгій білій спідниці, а з великих оголених грудей через лийку, яку тримають два раби, кожному українцю крапає мед прямо у пельку. А вороги сохнуть, як роса на сонці. Мрія, що колись буде добре, як співав двічі покинувший Раду митець. Омріяна мрія мільйонів мрійників, що сидять на сраці рівно і замріяно дивляться в горизонт цілий день. До мрії насправді недалеко, років десять реальних реформ. Але ж хто замахнеться на святе і порушить традицію - здійметься і піде до мрії? З мріями так не можна - вони мають майоріти вдалечині і бути недосяжними. Бо як мрія стає досяжною, то постає питання нової національної мрії, а то головняк. Ми ще цю толком не виплекали, а це нову вигадуй? Ні, поки садок і хрущі, а там далі видно буде. 


Україна - це реальність, проста й зрозуміла. Реальність, так реальність, казав один. Жити і битися - весь сенс життя. Це еволюція спротиву, зради і гідності, від першого подиху й першої краплі олії, до останнього подиху і останнього пшеничного зерня. Залізна мама і мелодійна пісня, пам`ять про те, чого не було, і мрія про те, чого ніколи не станеться за нашого життя. Ми будемо тими героїчними пращурами, на кістках і м`язах яких ця країна збережеться, не занепаде, а може колись і стане багатою, хоч втіхи від того мало, бо хочеться того зараз, а не потім. Так, це егоїстично і недалекоглядно, але маємо те, що маємо, як казав хтось. Краще така вже реальність, ніж та що була.


Реальність завжди має ціну. Поки ця реальність недорого коштує, але ціни на акції нашої реальності зростають. Трохи просіли останні років триста п`ятдесят, але то тимчасовий спад, як курс гривні до долара. Аби не гепнутися до цінової ями внаслідок ручного керування тією надуманою вартістю, бо переоціненість реальності, рано чи пізно стає зрозумілою, і вартість її падає аж бігом. Реальність, як і любий товар, треба підтримувати правильним маркетингом. А який він має бути в суворої до своїх дітей залізної мами? Правильно, суворим і залізним. Простим і ясним. Еволюційно зрозумілим і понятійно доступним. І трохи емоційно забарвленим, щоб не всі ще поїхали працювати чи жити за кордон. Бо нам ще ставати величними пращурами. Ви ж не забули?


Добре це все, але мені час замовляти квитка - віза відкривається за тиждень.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 15.07.2021 21:20  © ... => Каранда Галина 

так, але там часу сумувати за домом не буде. наперед сумую. 

 15.07.2021 18:41  Каранда Галина => © 

Болюче чтиво.