Дорожня книжечка
шванк - 42з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
42.
СЕЛЯНИН СПРОБУВАВ ОБМАНОМ ЗДОБУТИ КОНЯ ВОЇНА, ОДНАЧЕ, СПРАВА ПОВЕРНУЛАСЬ ПРОТИ НЬОГО.
Зустрічаються інколи пройдисвіти, здатні при купівлі і продажу на будь-який обман і будь-які підступи, аби тільки кого-небудь обдурити. Але, навіть великий лис нерідко наштовхується в своїй норі на лиса ще більшого.
Так наштовхнувся один маркграфський селянин на армійського коновала, який навіть цього селянина умудрився обвести навкруг пальця.
Цей ландскнехт, або армійський коновал, в п’ятницю з’явився в селі де хазяйнував згаданий селянин. А у ландскнехта був досить гарний кінь, на якому він і приїхав. Цей коник сподобався селянинові, от він і поцікавився у ландскнехта, чи не продається ця худобина.
«Ні, - відповідав ландскнехт, - цей кінь для мене самого, і я не поступлюся ним навіть за подвійну плату».
Вони пішли разом випити, і селянин ні про що більше не говорив, окрім як про коня, завзято чіплявся до ландскнехта з проханням поступитися йому конем. Ландскнехт, дивлячись на таку впертість, подумав, що селянина треба віднадити, і сказав:
«Я ж вам зразу відповів, що мій кінь не продається; ви все рівно не заплатили б мені стільки, скільки я запитаю».
«Добрий воїне, - заперечив селянин, - невже ти думаєш, що я не в змозі заплатити за коня стільки, скільки він коштував тобі? Ти тільки назви ціну, спробуй, чи відважусь я купити його».
«Згода, - відповів ландскнехт, - якщо вже в тебе такий настрій, то знай, я не візьму за нього менше п’ятдесяти крон».
А цей-то кінь коштував крон двадцять п’ять, селянин це і сам бачив. От він і сказав ландскнехту:
«Ладно, брат, я теж не жартую; даю тобі за твою коняку сорок п’ять крон, двадцять п’ять бери зразу, а решту отримаєш в день святого Ніко́ли».
А ландскнехт подумав: «Подивимось, чоловіче, хто кого обдурить!»
«Товаришу, - сказав він, - я б не заперечував проти такої виплати, якби знав такого святого. Чи є він в календарі?»
«Звісно, що є, інакше він би не був святим».
«Тоді я згоден, - сказав ландскнехт, - давай тільки укладемо обопільну угоду».
Селянин не заперечував, і вони випили могорич. Селянин хотів було заплатити за вино.
«Ні, сказав ландскнехт, я тільки що отримав двадцять п’ять крон, так кому ж ще і платити за вино, як не мені».
Селянину припала до вподоби така угода; він думав, що добув оленя, а йому не дісталося навіть дикого козла.
Ландскнехт взяв двадцять п’ять крон разом з підписаним зобов’язанням і поїхав своєю дорогою.
Але настав День Всіх Святих, і не пройшло і восьми днів після нього, як добрий ландскнехт повернувся за своїми двадцятьма п’яти кронами. Він навідався в той же трактир і послав за селянином, а також за всіма тими, хто був присутнім при укладенні угоди. Побачивши ландскнехта, селянин дружелюбно його привітав і поцікавився, що заставило його повернутися.
«Самі знаєте, - сказав воїн, - я повернувся отримати мої грошики, згідно вашої розписки».
«Хо-хо, - відповідав селянин, - термін-то ще не вийшов і вийде ще не скоро».
На що ландскнехт заперечив:
«Люб’язний чоловіче, по моєму розумінню, справа йде не так. Коли ми укладали нашу угоду, я спитав тебе, чи дійсно святий – святий Ніко́ли, і ти признав його святим та ще й сказав, що він єсть і в річному календарі. Так от, я шукав його в календарі і не знайшов ніякого святого Ніко́ли. Але вісім днів назад був День Всіх Святих. Оскільки святий Ніко́ли – теж святий, то я не надаю значення тому, що його немає в календарі; скільки святих зараховано до святих в Нідерландах, в Італії та в інших місцях, а в наших календарях їх і в згадці немає».
Коли вони обмінялись різними багатослівними доказами, селянин звернувся до управителя, чому ландскнехт був досить радий, і вони постали перед государем, а також перед управителем зі своїми скаргами. Позов і відповідь були вислухані, і селянину веліли задовольнити ландскнехта, до того ж государ приговорив його до сплати грошової пені за шахрайство.
Так лис був спійманий лисом, що і справедливо.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
