16.11.2021 19:20
for all
11 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Сигізмунд Кржижановський

Мухослон

I

Над мухою простерлася долоня і прозвучало: «Хай буде слон». Не встигла секундна стрілочка смикнутися раз-другий по циферблату, як і …звершилось: п’ятки мухи уперлися в землю слоновими ступнями, а завитий всередину коротенький чорний нитяний хоботок розкрутився в великий сірий хобот. І все ж в цьому чуді була якась недоробленість, дилетантизм, якесь прикре «не те»: окуляри психолога, засунь він їх під товсту шкіру новослонової істоти, зразу б примітили, що мала мушина душа ніякого «хай буде» не розчула, що чудо, торкнувшись шкіри, до мушиної душі не дійшло.

В підсумку: слон з душею мухи – Мухослон.


II


Комахи взагалі звичні до так званих перетворень. Але в даному випадку, оглядівшись в своєму новому стопудовому тілі, муха відчула якусь жуть і розгубленість. Так, мабуть, відчував себе той, казкою придуманий бідняк, який заснувши у своїй тісній комірчині, прокинувся – по волі феї – в просторих покоях багатого, але пустого палацу. Покружлявши по новому тілу, зморившись до смерті, наостанок заблукавши, терзаючись сонмом запитань, душа мухи вирішила так: «Оханням поля не перейти. Що ж – живуть і слони. Краще нашого мушиного брата. Ну і я… Чим я не слон, чорт мене забирай…»

Почалося.


III


Оглянувши своїми добрими слонячими очима околиці, комаха помічає: стоїть стара хатинка - поскрипушка із одним як завжди виблискуючим віконцем.

«А ну повзну я разок по склу».

Повзнула. Вікно вщент, хатинка в тріски.

Мухослон тільки вухами ворухнув: що за притча!

В той час була весна. Добра фея по землі ходила, траву каблучками не пригинаючи, пальцями ніжними пелюстки бутонів розправляючи: від цього і квіти розквітали. Клейкі ж листочки беріз зеленіли з усіх сил.

«Яка приємна берізка», - подумав сентиментальний Мухослон і весело змахнув лапами: тоненьке деревце хитнулося, застогнало і, про щось пошептавши поволі бліднучи листям, померло.

Ставши на чотири глибоко вгрузлі в пісок лапи, Мухослон почав думати тяжку думу; сльози, в кожній з яких він міг би втопитися, не станься з ним безглузде диво, потекли по опущеному до землі хоботу.

«Не те – не те – не те», - стукало перелякане серце. І, відповідаючи серцю, в весінній повітряній сині затріпотіли обплутані сонячними нитями малесенькі перетинчасті крильця тої, котру Мухослон, ще до того, як спіткало його чудо, пристрасно і ніжно кохав.

І зразу ж весна стала ще веснішою; і зразу ж сонце засяяло в два сонця, а хобот, висохши від сліз потягся до крилець подруги. Не тільки хобот, весь Мухослон, шукаючи колишніх ласок, душею і тілом приник до коханої. Мить щастя… і, здригаючись, з круглими від жаху очима, жалюгідний і страшний, стояв Мухослон над маленькою чорною плямою, вдивляючись в пару влипнувших в неї крилець. Крильця смикнулись - раз, другий, - і стали нерухомі. Чиєсь страшне ревіння загуркотало у вухах ослоненої істоти. Душа комахи заметушилася в гігантському тілі, пробуючи прорвати товсту сіру шкіру.

«Досить. Назад, до себе, в стару темну мушину щілину».


IV


Що далі? Далі нецікаво. Обшукавши всю землю, перетрусивши планету, порошинка за порошинкою, Мухослон знайшов таки свою напівзанесену піском звичну вузьку і звивисту щілину; старенький мушиний будиночок.

Поліз всередину: та не тут-то було. Кличе щілина, кличе звивистим тонким голоском, а в себе не пускає.

Так і стоїть до сих пір трагічний Мухослон над своєю старою затишною щілиною. І нема йому путі: ні в прямий простір, ні в звиви щілини.



Вільний переклад КАЛІСТРАТА.



м. Київ, 1920 рік.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 16.11.2021 19:59  Каранда Галина => © 

Читатиму!) Публікуйте!) 

 16.11.2021 19:38  © ... => Каранда Галина 

Ну то треба його і читати )))

Цікавий автор. Киянин!

Але в радянські часи його не друкували. До слова, вони були друзями з Булгаковим, теж киянином )))

 16.11.2021 19:31  Каранда Галина => © 

Жаліслива казочка.... пхи-пхи-пхи....)
От цікаво: оцей шифрований символізм 20-го століття мені значно зрозуміліший, ніж цілком прямолінійний реалізм середньовіччя.