Казка про Козака Василя та Пиху-Діву
Жив собі козак Василь –
Не гульвіса, не пияка,
Вус він мав такий крутий,
Хтось подумав би – пихатий.
Але ж ні – коли ввечір
Всі розходились по хатам,
Хто полежать на печі,
Хто до магій, ігр азартних,
Наш Василь гасив фітіль,
Щоб бува не засміяли,
Діставав він хліб та сіль,
Цвіркунів давай ззивати –
І всю ніч оці жучки
Йому грали та співали,
Місяц гарний у повні
Завмирав та охав й ахав.
Десь завиють там вовки,
Десь в сполосі іржуть коні,
Світиться Василів двір
Ніч усю, як місяць вповні.
І злодюжки та лихі
Дім Василя обминають -
Там співають цвіркуни!
Нічні гості зазирають,
Крутять в скронях – от дурний
Той Василь – з ким розмовляє?
Одинак, без глузду він,
Хлібом килим посипає!
Бідний розумом козак -
Лиш корова живе в хліві,
Обминає він дівчат,
Хоча перший він у бійках.
Мрія ж є у Василя –
Заспівати! Та не вміє,
Відьма голос забрала
Якось в шинку на похмілля.
Як співать – лише мичить,
Говорити – тихий стогін,
Вірні друзі цвіркуни
Його стрітять на порозі.
Ось і мається Василь,
Відьма та тоді сказала -
Зрозумнішає коли,
Прилетить Співоча Птаха…
Але як порозумніть?
Тая відьма не сказала,
Посміялася над ним –
Мав язик Василь – що жало.
Всі обходили його –
Кожного стрічав глумливо,
А як сяде за питво –
То нутро являв звірине –
Кожного колоть, колоть,
Хоч би дівка чи стареча,
Та терпіли, бо, либонь,
Був хоробрий в грізних сечах.
Там зустрів він Діву ту,
Що Пихою є, Гордова,
Привіз з сечі у візку,
А на Діві тій – Корона,
З нею спить, і з нею їсть,
Коло свиней не знімає,
По калюжам босоніж,
Коли біга, Пиха сяє.
Діва поїть Василя
Лише чорною водою,
Пиха кормить козака
Лише чорною їдою.
Друзі зникли в Василя,
Як на Діві оженився,
А йому то – не біда,
Під її дуду крутився.
І замовк тоді Василь,
І до шинку вже не ходить,
З лиця буцім постарів
І нема вже краси-вроди.
Тільки вус лише не згас,
- То – від діда маю славу!
Чорна Діва іде в пляс –
Хоче зрізать вус - все марно…
…- Гей, же, Відьма, відзовись,
Розкажи, що, як робити,
Як мені ти, підкажи,
Твої чари ці спалити?
Де ж ти, жінко, де, Пиха?
Де її, явись, корона?
Діва мигцем та втекла,
І забрала силу-вроду,
Так замовк козак Василь –
Проковтнув неначе палю,
Як на січу йому йти,
Вороги ж усі лягали
Від легенів козака,
Що як гиркне – вогонь згасне!
Де ти, сила вояка?
Де ти, Слава діда ясна?
Вже сміються і над ним
Навіть дітлахи-малеча,
І подумав якось він
Про в ліси до звірів втечу.
Аж тут раптом сивий дід
У віконце зазирає,
- Чи відкриєш ти мені,
Чи мій вік тебе смущає?
І згадав Василь, як він
Насміявся над цим дідом,
Де солома в бороді,
Над скоцюрбленим вже тілом.
Скоро-скоро ввів у дім
Він старого, кладе спати,
Виганяє цвіркунів,
І давай того благати,
Щоб пробачив, та старий
Той його не розуміє –
Щось хрипить козак Василь,
Сказать хоче - та не вміє.
Старий мовить: – Може ми
Десь колись і зустрічались,
Та сліпий став і глухий,
То ж і пам`ять не верталась.
Та гадаю, що тобі
Є потреба, а я знаю –
В торбі листячко візьми,
Завари, я ж засинаю.
Ліг старий, Василь бігом
До торбини – там – принади!
Звідки це? Злат – медальйон,
Гроші золоті чеканні.
Василь кинув все на стіл,
Листя чарівне шукає,
Так до ранку просидів,
Не знайшов, старого лає
В своїм серці, а старий
Ось прокинувсь: – Не знайшлося?
Не готовий ти, Василь,
Аби диво відбулося.
І пропав, як не було,
Кляне все Василь, і знає,
Що та Відьма все його
Жалить та не відпускає.
Раптом пес якийсь рудий,
Хворий весь - царапа двері,
І Василь згадав, як він
Бив його, з пістоля стрельнув
Для забави, той нічий,
Хазяї шукать не стануть,
Ох, і злий був наш Василь,
Почувавсь всесильним паном.
Він собаку в дім завів,
Молоко дав від корови,
І зазвав знов цвіркунів,
Потів вийшов до дороги -
Пес і він, козак Василь,
І пішли вдвох куди бачать,
Повний Місяць нагорі,
І пішло життя жебраче.
Там у когось майстрував
Щось, за когось був у бійці,
Там десь їв, і там десь спав,
І у когось був в обіймах.
Раптом якось – гарний дім,
І його і пса зазвали,
Жінка видна й чоловік,
Та й до столу, пригощали:
- Сину, ость тобі вода,
Що чистішої не знайдеш,
Ось і хліб – вся доброта
В ньому людська. Їж, козаче!
І згадав тут все Василь –
Це ж батьки його! Стрічають,
Втік колись він, син, Василь,
Жити вільно, без навчання
Що є рід людський, земля
Де ти, сину, народився,
Що любов є й доброта -
- Щось ти сину забарився! -
Мати ніжно обняла,
Батько чуб йому поправив,
Шаблю-блискавку давав,
Коня срібного, де ж рани,
Що ятрили козака,
Не давали говорити?
Ось і Відьма у вікна –
Всміхнена, рушник на лікті.
Що за диво-дивина,
Не страшна, як зірка, сяє,
Чиста Діва квітку зла
З його тіла проганяє.
І побачив у очах
Діви Білої він Птаху,
Що яйце Добра знесла,
Де ж це? Там, де його хата!
До ранкової зорі
Василь спав, чи мудро слухав,
Знання добрі-вікові
Човниками йшли у вуха.
Як у згоді з миром жить,
Як лад в серці, гілку мати,
Що дарує Добрий Плід,
Серцем як світ захищати.
Як Коваль у Біл-вогні,
Око викував, щоб бачить,
Що є правда, а що ні,
З ним козак лиш стане Зрячим.
Слуха, слуха все Василь,
Про люд-рід, про гніви й славу,
Про зірок у вишині,
Про майбутнє. Сонце встало -
Пробудилось і село
І побачили цікаве –
Хати – наче й не було
Козака, там Діва- Слава,
З нею вийшов сам Василь,
Жінка-Діва з ним ступає,
І заквітла у дворі Груша,
Що буття все знає.
Говорили на селі,
Що таке було то диво,
Що забули на три дні
Про діла людські, на крилах
Сама Матінка-Земля
Всіх колискою качала,
В дворах Квітка проросла,
Що давно на це чекала…
Все вернулось козаку –
Сила, врода, гарні співи,
Славу Добру взяв свою –
З нею лише йому втіха!
Вус його засяяв так,
Що розкрились скель всіх очі,
В хороводі Доброта
Всім явила лик співочий!
Ну а Діва, що Пиха,
Десь під скелею сховалась,
І чекає козака
Чи козачку, що зібрались
На вершину лізти й стать
Вище всіх… Дуда-чар грає,
А Співочий Птах летить
З Оком Добрим – і співає.
2021р.