Двічі звинувачений або судовий розгляд
захист свого стилю від нападок критиків
1. ЗЕВС. Щоб вони згинули, ті філософи, які говорять, що щастя живе тільки серед богів. Якби ж вони знали, скільки ми терпимо від людей, вони б не надумали собі вважати нас блаженними із-за нашого нектару і амброзії, повіривши Гомеру (1) – чоловіку сліпому, провіснику, який називає нас щасливими і розказує про те, що звершується на небі, хоча сам не міг бачити навіть того, що відбувалось на землі.
Ось хоча б Геліос, як тільки закладе колісницю, то весь день і гасає по небу, одягнений у вогонь і виблискуючи променями, не маючи часу, як то кажуть, навіть, за вухом почухати. Адже якщо він хоча б на мить втратить увагу і забуде про свою справу, то коні, не відчуваючи більше віжок, звернуть зі шляху і спалять все. Також і Селена, не знаючи сну, обходить небо і світить тому, хто веселиться вночі, і тому, хто в неурочну годину повертається з банкету додому. Аполлон же, який взяв собі в наділ багатоскладне мистецтво, майже оглух на обидва вуха від крику всіх тих, які чіпляються до нього, потребуючи пророкування. І от він повинен бути в Дельфах, потім бігти в Колофон, потім він переходить в Ксанф і звідтіля прямує бігом в Кларос, а затим на Делос чи до Бранхідів. (2) Словом, куди б не призвала його пророчиця, випивши води із священного джерела і пожувавши лаврового листя, впавши у шаленство і сидячи на триніжку, (3) - бог повинен в той же час з’явитись і зразу ж давати пророцтва, інакше слава його мистецтва пропала. Я не буду казати про те, скільки разів намагалися перевірити його дар пророцтва, варячи разом м`ясо баранів і черепах. Якби Аполлон не мав тонкого нюху, то лідієць, так би і пішов, насміхаючись над ним. (4) Асклепій, до якого пристають всі хворі, бачить тільки страшне, стикається з неприємним і з чужого нещастя збирає плоди власного горя. Що мені сказати про Вітри, які запліднюють поля, підганяють судна і допомагають віяти зерно? Що сказати про Сон, який летить до всіх людей, або про Сновидіння, яке проводить ночі зі Сном і сповіщає йому волю богів? Всі ці труди боги несуть заради любові до людей, допомагаючи їм жити на землі.
2. Але все ж таки їхні труди мають свою межу. Мені ж, царю і батьку усіх, приходиться зносити стільки неприємностей, так багато у мене справ, і скільки ж потрібно вирішити утруднень! По-перше, мені необхідно слідкувати за роботою всіх інших богів, які приймають участь в моєму правлінні, і дивитися щоб вони не лінувалися. Окрім того у мене самого безліч справ майже недоступних за своєю тонкістю.
Адже не тільки загальні справи керування, дощ і град, вітри і блискавки, якими я завідую, не дають мені передихнути від турбот, але окрім цих занять приходиться ще й скрізь глядіти і дивитися за всім: за пастухом в Німеї, за злодіями, клятвовідступниками, за тими, що приносять жертви, за шанувальниками вакханалій, за тим, звідкіля здіймається запах жиру і дим, який хворий або плавець покликав мене. І - що найтяжче – в один і той же час приходиться бути присутнім на закланні гекатомби в Олімпії і слідкувати в Вавілоні за воюючими, і посилати град в країну гетів, і бенкетувати у ефіопів. Невдоволення ж за таких обставин уникнути важко, і часто інші боги і мужі «кіннолатники» (5) сплять всю ніч, «мене ж солодкий сон не покоїть».(6) Адже якщо ми хоча б трохи задрімаємо, зразу ж з’являється любитель істини Епікур і починає викривати нас в тому, що ми не піклуємось про справи світу. І не можна з легким серцем нехтувати небезпекою, що люди йому в це повірять: тоді наші храми залишаться без вінків, вулиці – без запаху жертвенного диму, чаші перестануть вживати для узливання, жертовники охолонуть, і взагалі не буде більше жертв, і настане великий голод. Тому я, подібно до керманича, один стою на високій кормі, тримаючи кермо обома руками. А решта команди, напившись при нагоді, міцно спить, і тільки я, позбавляючи себе сну та їжі, «хвилюю думами розум» для того, щоб бути гідно визнаним владикою світу.
3. Тому я охоче запитав би тих філософів, які вважають щасливими тільки одних богів: коли, на їхню думку, ми, які мають безліч справ, відпочиваємо за нектаром і амброзією? Адже саме із-за неможливості відпочинку ми зберігаємо стільки старих суперечок, які десь лежать, покриті іржею і павутиною. Більшість із самих древніх збуджено ремеслами і мистецтвом проти деяких людей. А тим часом філософи кричать повсюди і обурюються, вимагаючи розгляду справ, і звинувачують мене у повільності, не знаючи, що справи залежались довше за законний термін не через зневагу до них, а саме, по їх припущенням, із-за того щастя, в якому ми живемо, - бо так вони називають наше важке трудове життя.
4. ГЕРМЕС. Я і сам, Зевсе, чув на землі багатьох, які, обурено, говорили дещо подібне, але я не посмів сказати тобі про це. Але так як ти тепер сам про це завів розмову, то говорю і я. Всі обурені та незадоволені, владико. Ніхто не наважується говорити відкрито, але всі потихеньку шепчуться, опустивши голови, і звалюють вину на час. Між тим звинувачуваним давно вже варто було б, дізнавшись результат справи, підкоритися йому на підставі вироку суду.
ЗЕВС. Так що ж, Гермес, по-твоєму? Надати їм тепер час зібратися для суду, або, хочеш, об’явимо, що розбір буде призначено через рік?
ГЕРМЕС. Ні, потрібно приступати до діла зараз же.
ЗЕВС. Зроби так: злітай на землю и сповісти, що відбудеться засідання суду на наступних підставах. Нехай кожний, хто подав скаргу, з’явиться завтра на пагорб Ареса. Сама Правда буде визначати за жеребом склад суду з числа усіх афінян, відповідно до їх прибутків. Якщо ж хто визнає, що рішення суду несправедливе, тому буде надано право звернутися за правосуддям до мене і судитися знову, як нібито він ніколи ще не судився.
Ти ж, моя дочко, сядь біля шанованих богинь, (7) виймай за жеребом позови і спостерігай за суддями.
5. ПРАВДА. Мені знову на землю! Щоб я, вигнана людьми, знову тікала із земного життя, не винісши глузування Кривди?
ЗЕВС. Тобі слід сподіватися на добрий результат: адже філософи – і особливо син Софроніска, (8) що розхвалив Правду і показав, що вона найбільше благо – абсолютно переконали людей, щоб вони воліли тебе, а не Кривди.
ПРАВДА. Так, дійсно, дуже допомогли тому, про кого ти кажеш, розмови про мене. Адже його передали Одинадцятьом, (9) - ув’язнили і заставили нещасного випити чашу з отрутою; він навіть не встиг принести в жертву Асклепію півня. Таку перевагу мали його обвинувачі, які трималися протилежної думки і вихваляли Кривду.
6. ЗЕВС. В ті часи філософія для більшості була ще чужа, філософів було небагато, і зрозуміло, що судді схилилися на бік Аніта і Мелета. А теперішнього становища ти хіба не бачиш? Скільки палиць, плащів та сумок! Скрізь довгі бороди і сувої книг в лівій руці. Всі філософствують про тебе, портики повні людей, які крокують один одному назустріч маніпулами, рядами, і нема нікого, хто не захотів би здаватися вихованцем Чесноти. Багато хто, залишивши попереднє ремесло, звернулися до сумки і плаща і, обпаливши лице на сонці, подібно до ефіопів, перетворилися із кожум’як чи теслярів у саморобних філософів і ходячи скрізь, вихваляють тебе і твою чесноту. Таким чином виходить, по поговірці, що скоріше чоловік, який упав на кораблі, не стріне дошку, чим погляд звернений будь-куди, не зустріне філософа.
7. ПРАВДА. Але філософи, Зевсе, лякають мене, сперечаючись один з одним і будучи необізнаними в тому самому, що вони про мене розказують. Кажуть, що більшість філософів на словах прикидаються, що нібито знають мене. Коли ж доходить до діла, то вони не тільки не пустять мене в дім, але навіть закриють двері переді мною, якщо я прийду до них; адже з давніх пір Кривда стала у них постійним гостем.
ЗЕВС. Не всі, моя дочко, негідники! Досить і того, якщо ти зустрінеш хоча б декілька порядних людей. Але вже пора, ідіть, щоб сьогодні могли бути розібрані хоча б деякі скарги.
8. ГЕРМЕС. Пішли, Правдо, оцією от дорогою у напрямку до Сунія, що трохи нижче Гіметта, вліво від Парнета, туди, де оті дві вершини. Мені здається, ти давно вже забула дорогу. Але що ж ти плачеш і горюєш? Не бійся. Тепер життя не схоже на старе. Померли всі ті Скірони і Пітіокампти, Бусіріди і Фаларіди, яких ти тоді боялася. Тепер над усім панують Мудрість, Академія (10) і Стоя. (11) Повсюди шукають тебе і ведуть розмови про тебе, чекаючи з нетерпінням, чи не прилетиш ти до них знову.
ПРАВДА. Гермес, ти один міг би сказати мені всю істину, тому що ти часто буваєш серед людей і проводиш з ними час в гімнасіях і на ринку, - ти ж бо бог ринку і буваєш глашатаєм в народних зібраннях. Скажи, які тепер люди і чи можливо мені тепер залишатися у них.
ГЕРМЕС. Клянусь Зевсом, я образив би тебе, мою сестру, якби не розповів. Багато серед людей отримали чималу користь від філософії; в крайньому разі вони, соромляться свого зовнішнього вигляду, менше роблять провин. Звісно, ти зустрінеш серед них і негідників, - слід, вважаю, говорити істину, - зустрінеш і деяких напівмудреців і напівнегідників. Адже Філософія, прийнявши до себе людей, перефарбувала їх: ті, які наскрізь просочилися фарбою, зробилися досить хорошими, без жодної домішки других кольорів. Ці філософи найбільш придатні для того, щоби прийняти тебе. Ті ж, які із-за старої грязі не до глибини просочились фарбуючим зіллям, краще інших, але все ж не досконалі; вони білі лиш частково і всіяні різнокольоровими плямами, так що їхня шкіра схожа на шкіру барса. Є і такі, котрі, торкнулися кінчиком пальця котла із зіллям тільки ззовні, обмазалися сажею, думаючи, що в такий спосіб вони достатньо перефарбувалися. Тобі, звісно ж, ясно, що твоє перебування буде серед кращих.
8. Але ось, серед розмов ми вже наближаємось до Аттики; по цьому залишимо Суній по праву руку і повернемо до Акрополя. І так як ми уже спустились, то ти сядь тут де-небудь на пагорбі, дивись на Пнікс і чекай, поки я оголошу волю Зевса. Я ж піду на самий край Акрополя, і таким чином легше скличу усіх з того місця, звідкіля краще чутно.
ПРАВДА. Гермес, не йди, поки не скажеш, хто це підходить до нас – ось той, з рогами, з пастушою сопілкою і кошлатими ногами.
ГЕРМЕС. Як? Невже ти не знаєш Пана, найвакхічнішого із слуг Діоніса? Він раніше жив на схилах Партенія, а під час нашестя флоту Датіса і висадки варварів у Марафона прийшов на допомогу без зову як союзник афінян. За це він отримав он ту печеру під Акрополем, трохи вище Пеласгіка, і був прийнятий до числа метеків. Тепер, як і належить, побачивши нас, він іде до нас привітатися.
10. ПАН. Здрастуйте Гермес і Правда.
ПРАВДА. Здрастуй і ти, Пане, майстерний музикант, самий кращий стрибун серед усіх сатирів і самий войовничий в Афінах.
ПАН. Яка справа, Гермес, привела вас сюди?
ГЕРМЕС. Вона розкаже тобі все; а я поспішу на Акрополь для виконання своїх обов’язків глашатая.
ПРАВДА. Зевс послав мене, Пан, сюди на землю, щоб я встановила судилище. А як твої справи в Афінах?
ПАН. Взагалі афіняни мене не поважають, як і належить по заслузі, а набагато менше, чим я мав надію. І це після того, як я прогнав таке велике нашестя варварів. Все ж афіняни приходять до мене два чи три рази на рік. Вибравши гарного і сильного козла, від якого так і тхне козлиними пахощами, вони приносять його мені в жертву, а потім пригощаються м’ясом, зробивши мене свідком свого задоволення і ушанувавши мене пустим шумом. Але їхній сміх і ігри приносять мені деяку розвагу.
11. ПРАВДА. А як вони взагалі, Пане, краще стали відноситись до чеснот завдяки філософам?
ПАН. Кого ти називаєш філософами? Чи не тих бува, які дивляться вниз, завжди ходять разом, натовпом, і схожі на мене своїми бородами, - чи не цих балакунів?
ПРАВДА. Так, саме їх.
ПАН. Я взагалі не знаю, що вони говорять, і не розумію їх мудрості; адже я гірський житель і не вчився пихатим словам та міським витонченим поясненням. Звідки може взятися в Аркадії софіст чи філософ? Моя мудрість не йде далі дудки і сопілки, а в іншому я пастух, танцівник і, якщо треба, воїн. Але я чую, як філософи кричать і говорять про якусь чесноту, про ідеї, про природу і безтілесні тіла – про незрозумілі для мене і пусті поняття. Спочатку вони досить миролюбно говорять один з одним, а коли залишаються довше, починають напружувати свої голоси до крайньої висоти. Тоді від напруги і бажання говорити всім разом обличчя стають червоними, горло надувається, і вени виступають, як у флейтистів, коли вони стараються дути у вузьку флейту. Сплутавши всі розмови і змішавши все те, про що вони спочатку розмірковували, вони ідуть, облаявши один одного, витираючи рукою піт з лоба. Переможцем вважає себе той, у кого виявиться самий сильний голос, хто буде мати більше зухвалості і піде останнім. Але великий натовп, звісно, дивується філософам, і головним чином ті, у кого немає більш важливого діла; ці стоять навколо, зачаровані зухвалістю і криком філософів. Деякі здалися мені хвальками, і мені стало прикро, що вони своїми бородами схожі на мене. І якби-то в їхніх криках було що-небудь корисне для народу чи якби із цих речей виходило що-небудь путнє, я ні слова не сказав би; але так як треба говорити істину, нічого не приховуючи, а я живу на вишці, як бачиш, то я часто вже помічав, як багато хто з них пізнім вечором…
12. ПРАВДА. Підожди, Пане. Чи не здається тобі, що Гермес почав сповіщати?
ПАН. Саме так.
ГЕРМЕС. Слухайте люди! В добрий час ми назначимо сьогодні, Елафеболіона (12) сьомого числа, засідання суду. Всі, хто подав скарги, нехай з’являться на пагорб Ареса, де Правда проведе вибори суддів і сама буде присутньою при розгляді справ. Судді будуть вибрані із числа всіх афінян, платня – три обола за кожну справу, кількість суддів – за ступенем важливості скарги. Всіх же тих, які подали скарги і померли ще до розгляду справи, нехай Еак пришле на землю. Якщо хтось буде рахувати рішення суду неправильним, то нехай внесе справу для нового розгляду. З апеляцією звертатися до Зевса.
ПАН. О… от так гамір! Як вони закричали, Правдо, і з яким ентузіазмом збігаються, тягнучи один одного по крутій дорозі прямо не Ареопаг. Але ось і Гермес! Тепер, значить, ви обоє потурбуйтеся про позови, робіть жеребкування та розподіляйте суддів, як у вас і належить по закону, а я піду до своєї печери і зіграю на сопілці любовну пісеньку, якою за звичай докучаю Ехо. Допитів і судових промов мені досить і тих, які приходиться вислуховувати кожен день від тих хто засідає на Ареопазі.
13. ГЕРМЕС. Тож, Правдо, покличемо їх.
ПРАВДА. Добре. Он вони, як бачиш, збігаються в гаморі голосів і гудуть як оси навколо вершини пагорба.
1 - й афінянин. Спіймав тебе, проклятий…
2 - й афінянин. Ти сикофант (13) …
3 - й афінянин. Коли-небудь ти ще понесеш покарання…
4 - й афінянин. Я докажу, що ти вчинив страшне діло…
5 - й афінянин. Признач мені першому жеребкування…
6 - й афінянин. Іди, негіднику, в суд…
7 - й афінянин. Не души мене…
ПРАВДА. Знаєш, Гермес, що ми зробимо? Відкладемо інші позови на завтра, а сьогодні влаштуємо жеребкування для всіх тих справ, які порушили проти когось мистецтва, о́брази життя чи науки. Дай мені ці справи.
ГЕРМЕС. Позов богині Сп’яніння до Академії за перетворення Полемона в раба.
ПРАВДА. Сім суддів за жеребом.
ГЕРМЕС. Позов Стої до богині Насолоди за те, що вона зманила її коханця Діонісія.
ПРАВДА. П’яти суддів достатньо.
ГЕРМЕС. Позов Розкоші до Чесноти про Арістіппа.
ПРАВДА. Нехай і їх розсудять п’ятеро суддів.
ГЕРМЕС. Позов богині Розміну до Діогена за втечу.
ПРАВДА. Достатньо з них і трьох суддів.
ГЕРМЕС. Позов Живопису до Піррона за втечу зі строю.
ПРАВДА. Хай їх розсудять дев’ятеро суддів.
14. ГЕРМЕС. Хочеш, призначимо суддів по жеребу, Правдо, і тим двом справам, які нещодавно внесені проти ритора?
ПРАВДА. Спочатку закінчимо старі справи, ці ж будемо розбирати потім.
ГЕРМЕС. Але ці справи того ж порядку, а звинувачення, хоча воно і не старе, тим не менш близьке до тих, для яких вже проведено жеребкування суддів. Тому буде справедливим, якщо вони будуть розбиратись разом з ними.
ПРАВДА. Гермесе, ти, здається, з охотою просиш про це; визначимо ж і для них суддів, якщо тобі так цього хочеться. Але тільки для них одних. Достатньо ж і тих, що вже назначені до слухання. Дай сюди ці скарги.
ГЕРМЕС. «Позов Риторики до Сирійця (14) за погане з нею поводження»; «Позов Діалога до того ж за знущання».
ПРАВДА. Хто ж це такий? Адже ім’я не вписане.
ГЕРМЕС. Признач суддів так: «ритору сирійцю». Адже розгляду справи відсутність імені не заважає.
ПРАВДА. Дивись, ми вже починаємо в Афінах на Ареопазі закордонні справи, котрі було б варто розглядати за Єфратом. Признач, однак, по одинадцять суддів для кожної справи.
ГЕРМЕС. Добре! Але дивись, Правдо, щоб гроші на платню суддям були не дуже витрачені!
15. ПРАВДА. Першими хай сядуть судді, призначені жеребом для розгляду справи Академії і богині Оп’яніння; ти ж налий воду. (15) Першою говори ти, богине Оп’яніння. Що ж вона мовчить і хитає головою? Підійди, Гермесе, і узнай.
ГЕРМЕС. «Не можу, - говорить вона, - виголосити свою промову, тому що язик зв’язаний силою незмішаного вина», (16) - вона боїться стати посміховиськом суду. Оп’яніння ледве стоїть, як бачиш.
ПРАВДА. Так нехай попросить кого-небудь із числа присутніх виголосити промову за неї. Мабуть, багато є таких, які за три обола готові розірватись на частини.
ГЕРМЕС. Але ж ніхто не захоче говорити на користь Оп’яніння; а от здається, буде розсудливою наступна пропозиція.
ПРАВДА. Яка саме?
ГЕРМЕС. Адже Академія завжди готова до промов «за» і «проти» і вправляється в тому, щоб бути в змозі виголосити прекрасну промову протилежного змісту. «Нехай вона, - говорить Оп’яніння, - спочатку виголосить промову за мене, а потім за себе».
ПРАВДА. Хоча пропозиція і нова, але все ж виголоси, Академіє, обидві промови, якщо тобі це не важко.
16. АКАДЕМІЯ. Вислухайте, судді, спочатку промову на захист Оп’яніння; адже зараз час богині говорити. Вона, нещасна, зазнала найбільшої несправедливості від мене, Академії.
Єдиний розсудливий і вірний їй раб, який не вважав ганебним, щоб вона не наказала, викрадений у неї – ось цей от Полемон. Він з настанням дня ходив міською площею, оточений музикантками, і співав з ранку до вечора, завжди п’яний і обтяжений вином, прикрашений вінками із квітів. А що все це правда, тому можуть бути свідками всі афіняни, які ніколи не бачили Полемона тверезим. Коли ж цей нещасний веселився біля дверей Академії, як він зазвичай робив це і перед будинками інших, Академія поневолила його, насильно вирвавши з рук Оп’яніння, і повела до свого дому. Академія заставила Полемона пити воду, навчила його новій справі – бути тверезим – і розкидала його вінки. Вона навчила його, що бенкетувати слід лежачи, навчила заплутаним і складним промовам, сповнених думок. Внаслідок цього нещасний втратив свій первісний квітучий рум’янець, пожовтів, змарнів і, відучившись від пісень, сидить інколи без їжі і питва до вечора, говорячи про багато речей, яким я, Академія, навчила його. Найважливіше ж те, що він, навернувшись до мене, лає Оп’яніння і розказує про богиню багато дурних речей.
За Оп’яніння вже сказано приблизно все. Зараз я буду говорити за себе, і нехай вода тепер тече для мене. (17)
АКАДЕМІЯ. Таким чином, судді, повірена виголосила промову за Оп’яніння, промову переконливу і розумну. Якщо ж ви і мене вислухаєте прихильно, то узнаєте, що я богиню ні в чому не образила. Полемон, якого вона вважала своїм рабом, від природи привабливий і їй не під стать, мені ж він близький і схожий на мене своїми якостями. Він був викрадений Оп’янінням, коли ще був молодим і ніжним, з допомогою богині Насолоди, яка їй багато в чому допомагає. Вона зіпсувала нещасного тим, що привчила його до пиятик і гетер, так що в ньому не залишилось навіть маленького сліду сором’язливості. І те, що вона недавно вважала сказаним на її захист, ви ще більше вважайте сказаним за мене. Дійсно, нещасний гуляв зранку по міській площі, прикрашений і обтяжений вином, в супроводі флейт посеред агори, ніколи не буваючи тверезим, бенкетуючи з усіма, ганьба для рідних і всього міста, посміховисько для іноземців. Коли ж Полемон прийшов до мене, то я, відчинивши за звичкою двері, вела в той час з присутніми моїми друзями якусь розмову про чесноти і розсудливість. Полемон, зупинившись з флейтами і вінками, спочатку було закричав і спробував перешкодити нашій розмові, збентеживши нас шумом. Але ми не звернули на нього ніякої уваги, і Полемон через деякий час – він ще не зовсім був просякнутий вином – протверезів від наших слів, зірвав вінки, заставив флейтистку замовкнути і засоромився свого пурпурового плащу. Як нібито прокинувшись від тяжкого сну, він подивився на себе і свій зовнішній вигляд, йому стало соромно за своє попереднє життя, і рум’янець, який він отримав від пиятики, відцвів і щез. Він почервонів, соромлячись своєї поведінки, і нарешті, втікши від Насолоди, перейшов до мене, при тому я не звала і не спонукала його, як говорить Оп’яніння. Він перейшов до мене по своїй добрій волі, вважаючи це кращим для себе. (18) Та ось покличте Полемона, щоб ви могли дізнатися, як йому живеться у мене. Його, судді, я отримала у смішному вигляді. Він не міг, під впливом незмішаного вина, ні говорити, ні стояти прямо. Я повела його по новому шляху, витверезила і зробила замість раба порядною людиною, розумним і достойним поваги еллінів. Він сам і його рідні вдячні мені за це.
Я сказала. А ви тепер подивіться і вирішіть, з ким із нас йому було краще жити.
18. ПРАВДА. Скоріше, не затримуйтесь, подавайте голоси, вставайте; адже і іншим треба судити.
ГЕРМЕС. Академія отримала верх усіма голосами проти одного.
ПРАВДА. Нема нічого незрозумілого в тому, що один голос був поданий за богиню Оп’яніння.
19. Сходьтесь ті, хто отримав по жеребу обов’язок розглядати справу Стої і богині Насолоди відносно коханця. Вода вже налита. Ти, розписана строкатими узорами, можеш починати свою промову. (19)
20. СТОЯ. Мені, звісно ж, добре відомо, судді, що прийдеться мати справу з противницею, у якої красиве обличчя. Я бачу також, що більшість із вас уже дивиться в її бік і посміхається їй, нехтуючи мною, тому що я наголо обстрижена, схожа на чоловіка і у мене похмурий погляд. Але все ж я, якщо ви бажаєте вислухати мою промову, маю надію сказати, дещо набагато більш справедливе, аніж вона. Адже моє обвинувачення полягає в тому, що вона, нарядившись на зразок гетери, спокусливим своїм виглядом обдурила мого коханця Діонісія, який раніше був розумною людиною, і перетягла його до себе. Судді, які засідали до вас, тільки що розрішили позов між Академією і Оп’янінням. Цей позов є братом попереднього. Адже питання зараз ставиться так, чи слід жити подібно до свиней, нахилившись до землі і не роздумуючи ні про що, і чи є це гідним для вихованої і розвинутої людини, чи вважати приємним гарний спосіб життя. Чи слід будучи вільним, триматися думки вільних людей, не боячись хвороби як непоборного зла, не шукати насолоди як раб в блаженстві меду і смокви. Адже Насолода розставляє такі приманки для необізнаних і, лякаючи їх працею, приводить багатьох до себе. Серед таких людей Насолода примусила і цього нещасного лишитися без нашого керівництва, підстерігши його під час хвороби. Якби він був здоровий, він би не звернув уваги на промови від Насолоди. Втім, для чого я буду обурюватися, коли Насолода не щадить навіть богів і обмовляє, нібито вони не піклуються про нас? Тому, якщо ви при своєму розумі, вам слід було б покарати Насолоду також і за нечестивість до богів. Я чула, що богиня навіть не приготувалась викласти свої докази, а приведе сюди Епікура, (20) котрий буде говорити замість неї: настільки мало вона поважає цей суд. Та окрім того спитайте її, що, на її думку, сталося б з Гераклом і з вашим Тезеєм, якби вони, послухавши її переконань, уникали праці. Тоді, якби вони не звершили своїх подвигів, нічого б не завадило землі бути наповненою несправедливістю.
Я сказала достатньо, не маючи задоволення від довгих промов. Якби вона захотіла відповідати на мої питання коротко, то ви скоро впевнилися б, що вона – ніщо. А, взагалі ви вирішуйте справу, пам’ятаючи свою клятву. І не вірте Епікуру, (20) який говорить, що боги не звертають ніякої уваги на те, що роблять люди.
ГЕРМЕС. Відійди. Епікур, говори за Насолоду.
21. ЕПІКУР. Я не буду довго говорити, судді, мені не потрібно багато слів.
Якщо би богиня Насолоди якимись там чарівними піснями чи зіллями примусила Діонісія, якого Стоя називає своїм коханцем, залишити її і дивитись тільки на себе, то вона справедливо вважалась би чаклункою і була б засуджена за те, що зачаровує чужих коханців. Але якщо вільному чоловікові, який живе в вільному місті, де закони не накладають ніякої заборони, набридне відсутність веселості; якщо він вважає щастя, яке, за її словами, з’являється в результаті виконання праці пустим звуком; якщо він втече від заплутаних промов, схожих на лабіринт, і з радістю перейде до Насолоди, розрубавши хитросплетіння слів, схожих на сіть; якщо в нього розум людський, а не той, що важко повертається, і якщо він вважає, працю низькою (і це насправді так), а приємним тільки задоволення, - хіба його, схожого на чоловіка, який, зазнавши аварії, підпливає до гавані і бажає затишшя, слід відштовхувати, заставляти працювати і, видавши нещасного, спричиняти йому труднощі, коли він звернувся до Насолоди, подібно до прохача, який звернувся до жертовника милосердя – і це тільки ради того, щоб він, у поті чола свого, забравшись на вершину, побачив би звідтіля цю саму горезвісну чесноту і потім, проробивши увесь свій вік, отримав блаженство після життя!
Окрім того, чи може зустрітися суддя, більш справедливий, чим сам Діонісій, який знає вчення Стої, як ніхто, і котрий тоді вважав лише прекрасне хорошим, а навчившись тому, що праця – зло, із цих двох вчень вибрав одне, вважаючи, що воно краще? Адже він бачив, я думаю, всіх, які багато говорять про те, що треба бути сильним і витримувати працю. Вдома вони служать Насолоді і, поки справа стосується тільки слів, поводять себе, як юнаки, що не знають що таке життя, а живуть по законам Насолоди. Діонісій бачив, що їм соромно, якщо виявиться, що вони послабили свою запопадливість і зрадили своїм поглядам; вони, нещасні, зазнають мук Тантала, і якщо у них є надія непомітно і безпечно переступити закони, то вони жадібно переповнюються задоволенням. І якби хто-небудь дав би їм перстень Гіга чи шапку Аіда, (21) щоб, надівши її, зробитися невидимим, - я впевнений, що вони голосно побажали би праці залишатись щасливою і відправилися б до Насолоди, і з ними сталось би теж саме, що і з Діонісієм. Адже він до своєї хвороби надіявся, що йому якось допоможуть розмови про силу. Коли ж він відчув біль і захворів і його настигло справжнє страждання, він побачив, що його тіло не годиться для філософії Стої і сповідує протилежне до цього вчення. Діонісій повірив своєму тілу більше, чим філософам, і пізнав, що він людина і що в нього тіло людини, і почав жити, ставлячись до свого тіла не як до статуї, знаючи, що той, хто говорить інше і засуджує задоволення, «на словах-то радий, але думки всі направив в іншу сторону».
Я сказав свою промову; ви ж подайте свої голоси, з оглядом на мої слова.
22. СТОЯ. Ні в якому разі! Дозвольте мені спочатку запропонувати йому декілька питань.
ЕПІКУР. Питай, я відповім.
СТОЯ. Ти працю маєш за зло?
ЕПІКУР. Так.
СТОЯ. А задоволення благом?
ЕПІКУР. Обов’язково.
СТОЯ. Он як? Ти знаєш, що таке «суттєве» і «несуттєве», що таке «переважне» і «непереважне»?
ЕПИКУР. Так.
ГЕРМЕС. Стоя, судді кажуть, що не розуміють цих двочленних питань. Тому дотримуйтесь тиші; вони вже приступили до голосування.
СТОЯ. Адже я б здобула верх, якби спитала його за третьою схемою недоведених.
ПРАВДА. Хто отримав верх?
ГЕРМЕС. Богиня насолоди усіма голосами.
СТОЯ. Я апелюю до Зевса.
ПРАВДА. В добрий час. Ти ж поклич інших.
23. ГЕРМЕС. По справі Арістіппа - Доброчесність і Розкіш. Нехай сам Арістіпп буде присутнім при розгляді.
ДОБРОЧЕСНІСТЬ. Спочатку говорити слід мені, тому що Арістіпп належить мені, як показують його промови і діла.
РОЗКІШ. Ну, ні! Я, Розкіш, повинна говорити першою: адже цей чоловік мій, як це можна бачити по його вінках, пурпуровому плащу і запашним умащенням.
ПРАВДА. Не сперечайтесь, тому що і цей позов відкладається до рішення Зевса по справі Діонісія: адже це діло, здається, де в чому схоже на те. Якщо богиня Насолоди отримає верх, то Розкіш отримає Арістіппа; якщо ж переможе Стоя, то його присудять Доброчинності. Тому нехай виступають наступні. І ще… нехай судді не беруть платню за розгляд справи: адже воно лишилось нерозглянутим.
ГЕРМЕС. Значить, судді, старі люди, зовсім даремно прийшли сюди, здійснивши цей важкий підйом?
ПРАВДА. Достатньо, якщо вони отримають третину платні. Ідіть, не хвилюйтеся, завтра будете судити.
24. ГЕРМЕС. Тепер черга виступати Діогену із Сінопи; а ти, богиня Обміну, говори.
ДІОГЕН. Якщо вона не перестане приставати до мене, Правдо, то їй прийдеться судитися зі мною не тільки з приводу моєї втечі, але і за отримання багатьох і глибоких ран; я її от зараз же поб’ю палицею.
ПРАВДА. Що це таке? Богиня Обміну втекла, а він переслідує її піднявши палицю. З нещасною, здається, сталася велика біда. Виклич Піррона.
25. ГЕРМЕС. Живопис тут, а Піррон не пришов навіть на початок розгляду; можна було здогадатись, що так він і зробить.
ПРАВДА. Чому, Гермес?
ГЕРМЕС. Адже він вважає, що жодне судження не буває правдивим.
ПРАВДА. В такому випадку нехай його судять заочно. Виклич тепер письменника, сірійця. Власне, звинувачення проти нього подане тільки вчора, і ніщо не заставляє нас зразу ж розглядати його справу. Але так як це вже вирішено, то спочатку оголоси справу Риторики. Ба! Скільки народу прийшло послухати.
ГЕРМЕС. І цілком зрозуміло: адже цей позов не давнішній, а новий і незвичайний і внесений, як ти сказала, тільки вчора. Надія почути Риторику і Діалог в якості обвинувачів і захист проти них сирійця привела багатьох в суд. Ну, пора, починай свою промову, Риторико.
26. РИТОРИКА. Насамперед, мужі афіняни, посилаю молитву всім богам і богиням, щоб я в наступному судовому засіданні зустріла з вашого боку таку ж доброзичливість, яку я постійно висловлюю по відношенню до міста і вас. Потім прошу богів надати вам те, що є найбільш справедливим: щоб ви змусили замокнути мого супротивника, а мені надати можливість виголосити обвинувальну промову, як я її склала і обміркувала. Мені не приходить в голову вважати рівноцінним те, що я перетерпіла, і ті слова, які чую. Що стосується слів, то він буде вимовляти такі, які, можливо, більш схожі на мої; а відносно відповідних справ, то ви побачите їх. Тому слід остерігатися, як би я не потерпіла від нього чого-небудь поганого. Однак, щоб уникнути занадто довгого вступу, я почну своє звинувачення, так як вода вже давно тече даремно.
27. Шановні судді, цього чоловіка я знайшла в часи його поневірянь по містах Іонії, коли він був ще юнаком, говорив тільки як варвар, і ледве не одягався в довгополий одяг по ассірійському звичаю і ще не знав, що робити з собою. Я взяла його до себе і дала йому виховання. Коли мені здалося, що він добре засвоїв вчення, і я побачила його спрямовані на мене погляди. – він в той час був ще боязким, служив і поклонявся тільки мені одній, - я залишила всіх своїх женихів, багатих, красивих і знатного роду. Я вийшла заміж за нього, невдячного бідняка темного походження, ще майже дитину, і принесла йому в посаг немалу кількість великих і дивних промов. Потім я привела його до членів своєї філи, занесла в наші родові списки і зробила його повноправним громадянином, так що ті, хто обдурився в своїх розрахунках на шлюб зі мною, задихалися від злості.
28. Коли ж він задумав здійснити подорож з метою виставити на показ вигідний бік шлюбу зі мною, я і тоді не залишила його, повсюди слідувала за ним по горам і долам. Постійно прагнула зробити його відомим і знаменитим і піклувалася про його зовнішність і одяг. Але все ж мої турботи про нього в Елладі і Іонії слід вважати незначними в порівнянні з тим, що я зробила для нього потім. Коли він захотів відправитися в Італію, я переправилася разом з ним через Іонійське море і, в кінці кінців супроводила його до самої Галії і там допомогла йому розбагатіти. Досить довгий час він в усьому прислухався до мене, був постійно разом зі мною і жодної ночі не провів поза домом. Коли ж він придбав достатнє багатство і відчув, що в нього є все, потрібне для слави, то, піднявши брови і пишаючись, почав мною нехтувати, більш того – залишив мене як непотрібну. Сам же він без міри закохався в цього бородатого, старшого за нього літами, Діалога, котрого за його зовнішність називають сином Філософії; з ним він і живе. Він не соромиться скорочувати свободу і невимушену поширеність моїх промов і замкнув себе в короткі і відривчасті речення, і замість того, щоби гучним голосом говорити те, що бажає, плете якісь-то промови з невеликих речень і проголошує їх по складах. За них він, мабуть-що, не зустріне ні загального схвалення, ні гучних оплесків, але тільки посмішки слухачів, рідкі оплески, легкий кивок голови і сумне зітхання при деяких словах. Однак кажуть, що він і з новим коханим живе не в ладах, і мені здається, що і з ним чинить погано.
29. Отже, хіба не можна його звинуватити у невдячності і підвести під закон про погане поводження? Адже він в пошуках нового залишив свою дружину, від якої стільки отримав і завдяки якій став знаменитим. І так він вчинив тепер, в той час, коли всі захоплюються однією мною і називають своєю наставницею. Але я відхиляюсь від усіх, хто сватається, не бажаю нікого слухати, не хочу нікому відчиняти, тим, хто стукає в двері і гучним голосом кличе мене по імені: адже я бачу, що вони окрім свого гучного голосу нічого не приносять з собою. А цей навіть таким чином не показував, що повертається до мене, і тільки дивиться на свого коханця. О боги, що хорошого чекає він отримати від нього? Адже він знає, що той не має нічого, окрім плаща.
Я сказала свою промову, судді. Ви ж, якщо він побажає захищатися, взявши для себе за приклад мою промову, не дозволяйте цього – бо нерозсудливо відточувати мій меч проти мене, а проти свого коханця, нехай він вживе його ж прийом, якщо зможе.
ГЕРМЕС. Це недопустимо. Неможливо, Риторико, щоб один чоловік захищався користуючись формою Діалога. Але нехай він скаже свою промову.
30. СІРІЄЦЬ. Зважаючи на те, громадяни судді, що моя супротивниця була б невдоволена, якби я виголосив довгу промову, - якщо я навіть своє вміння говорити отримав від неї, - то я не буду говорити вам багато, але, усунувши основні положення обвинувачення, надаю вам змогу розібратися у всьому.
Все, що вона розказала про мене, суща правда: вона і насправді виховала мене, подорожувала зі мною і записала до еллінів, і за це мені слідувало б бути їй вдячним, за шлюб з нею. Вислухайте ж, судді, чому я залишив її і звернувся до Діалогу, і не подумайте, що я буду говорити неправду заради своєї вигоди.
31. Коли я побачив, що Риторика залишила свою мудру поведінку і перестала триматися в межах пристойності, у тому вигляді, як її колись узяв собі в дружини відомий пеанієць, (22) що вона прикрашає себе, причісується на зразок гетер, натирається рум’янами і підводить очі, я почав ставитися до неї підозріло і почав спостерігати в який бік вона спрямовує свої погляди. Про інше я не буду говорити; але кожну ніч наш провулок наповнювався п’яними залицяльниками, які приходили до неї і грюкали в двері, при цьому, деякі, забуваючи всяку пристойність, намагалися силою проникнути до будинку. А вона сміялась і раділа тому що відбувалося і часто підглядала з даху, слухаючи, як вони співають хрипким голосом якісь легковажні пісні, або відкривши трохи двері і, думаючи, що я не помічаю, вільно поводила себе з ними. Цього я не міг знести і, не бажаючи притягати її до судової відповідальності за перелюб, пішов до Діалога, який жив по-сусідству, і попросив його прийняти мене.
32. Ось те, чим я так жорстоко образив Риторику. Якби вона навіть нічого схожого не робила, то все-таки мені, чоловікові близько сорока років від роду, непогано було б залишитись в стороні від всієї цієї колотнечі і судових розглядів, слід також і суддів залишити в спокої. Тікаючи від звинувачення тиранів і вихваляння героїв, (23) я хотів би піти в Академію чи Лікей, прогулюватися та розмовляти в тиші от із цим люб’язним Діалогом, не маючи потреби ні в похвалах, ні у оплесках.
Маючи багато що сказати, я, одначе, закінчую свою промову. Ви ж винесіть правильний вирок, згідно до клятви.
ПРАВДА. Хто отримав верх?
ГЕРМЕС. Сірієць всіма голосами проти одного.
ПРАВДА. Вочевидь, якийсь ритор подав голос проти.
33. Діалог, говори про те ж. Ви ж судді, залишіться; ви отримаєте подвійну платню за два позови.
ДІАЛОГ. Я, судді, не хотів би надовго затягувати промову перед вами, і бажаю бути коротким, по своєму звичаю. Все ж я, як прийнято в суді, виголошу свою обвинувальну промову, хоча і абсолютно необізнаний і не маю досвіду в цьому ділі. Нехай ці слова послугують вступом моєї промови до вас. Зазнав же я образи і знущання з боку цього чоловіка ось у чому. До цих пір моя увага була звернута на високе: я розмірковував про богів, про природу, про кругообіг всесвіту і літав десь високо понад хмарами, де великий Зевс правлячи крилатою колісницею мчить у небесах. А сірієць стяг мене звідтіля, коли я вже направляв політ до зводу світобудови і сходив на поверхню неба, (24) він зламав мої крила і заставив мене жити так же, як живе натовп. Він відняв трагічну і тверезу маску і надів на мене замість неї іншу, комічну і сатиричну, майже смішну. Потім він з тією ж метою завів у мене насмішку, ямб, промови кініків, слова Євполіда і Аристофана – людей, які в змозі причепитися до всього гідного шанування і висміювати те, що являється правильним. Нарешті він викопав і нацькував на мене якогось Меніппа, з давніх кініків, як здається, дуже багато гавкаючого; Меніпп страшний, як справжня собака, і кусає тишком-нишком, кусає він навіть, коли сміється. Хіба наді мною не звершили страшне знущання, не залишивши мене в зичному своєму вигляді і заставивши розігрувати комедії, жарти і вистави дивного змісту? Але саме незвичайне – це те, що я тепер представляю якусь дивну суміш, яку неможна ніяк зрозуміти: я не говорю ні прозою, ні віршами, але, на кшталт гіппокентаврів, (25) здаюсь слухачам якимось складним і чужим явищем.
34. ГЕРМЕС. Що ж ти на це відповіси, сірієць?
СІРІЄЦЬ. В цьому змаганні, судді, я виступаю проти очікування. Я припускав усе, тільки не те, що Діалог буде говорити проти мене такі речі. Коли я взяв його до себе, він багато чим здавався похмурим і висушеним постійними питаннями. І хоча завдяки цьому він здавався гідним поваги, однак він був не у всіх відношеннях приємним і не користувався прихильністю суспільства. Перше, чому я його навчив, це ходити по землі, як людина, потім я змив з нього сухість, яка в нього була значною, заставив його посміхатися і цим зробив ще більш приємним на вигляд. На додачу я приєднав до нього комедію і цим добавив йому прихильності слухачів, які раніше, остерігаючись колючок, якими він був покритий, боялися брати його до рук як їжака. Але я знаю, що засмучує його більше всього – те, що я не сиджу з ним і не розбираю мілкі і тонкі питання: чи безсмертна душа? Скільки мір незмішаного і існуючого у собі буття влив бог у посудину, де було змішане все, коли він установлював порядок світобудови? Чи не являється бува риторика частинкою державної науки і на чверть лестощами? (26) Діалог дуже радіє розбору цих тонкощів, як ті люди, що хворі на висип, завзято чешуться.
Роздуми здаються Діалогу приємними, і він дуже пишається, якщо про нього скажуть, що не кожна людина може бачити те, що він, завдячуючи своїй проникливості, помітив відносно ідей. (29) Ясно, що він і від мене вимагає цього, шукає крила для польоту і дивиться вверх, не бачачи того, що у нього під ногами. Адже за інше він, здається, і не зміг би вилаяти мене, наприклад за те, що я, зняв з нього еллінський плащ, надів варварський, показуючи йому і в цьому випадку особисте варварство; адже в такому випадку, я і насправді поставився б до нього несправедливо, таємно залишивши його без батьківського одягу.
Я захистився, як міг; ви ж винесіть такий же вирок, як і перед цим.
ГЕРМЕС. От так - так! Ти переміг знову десятьма голосами! Вочевидь, той же самий чоловік і на цей раз лишився при особливій думці. Мабуть що, у нього у звичці класти всім просвердлений камінець, (28) щоб не здаватися, нібито він перестав заздрити кращим людям.
Ви тепер ідіть додому, в добрий час, завтра ж ми розглянемо інші справи.
Примітки:
1) … вважати нас блаженними, повіривши Гомеру…- епітет «блаженний» у відношенні до богів являється у Гомера звичним, див., наприклад, «Іліада», пісня I; «Одіссея», пісня I.
2)…Дельфи, Колофон, Ксанф, Делос, Бранхід – різні міста храмів з оракулами Аполлона в Греції і на грецькому узбережжі Малої Азії.
3)… куди б не призвала його пророчиця, …- Піфія, жриця Аполлона в Дельфах, яка впадала в шаленство від газів, що виходили з розщелини землі.
4)… Якби Аполлон не мав тонкого нюху, то лідієць, так би і пішов, …- Як передає приведена Геродотом легенда, лідійський цар Крез (біля 560-548 р. р. до н. е.), бажаючи випробувати всезнання Аполлона, зварив разом м`ясо барана і черепахи. Аполлон через піфію по запаху диму розкрив витівку.
5) … мужі «кіннолатники»… - див. «Іліада», пісня II.
6)…«мене ж солодкий сон не покоїть»…- мова йде про Зевса, який «хвилювався турботними думами», див. «Іліада», пісня II.
7) …сядь біля шанованих богинь, …- богині правосуддя і відплати, Євменіди, імена яких було заборонено вимовляти.
8) …син Софроніска, …- філософ Сократ (468 – 400 р. до. н. е.).
9) … його передали Одинадцятьом, … - Колегія одинадцяти посадових осіб завідувала в Афінах в’язницями і приведенням до виконання вироків над кримінальними злочинцями.
10)… Академія… - філософська школа, заснована Платоном (429 – 347 р. р. до н. е.) і яка отримала назву за місцем своїх зібрань в садах божества – героя Академа, на березі Кефісу в Афінах.
11)…- Стоя… - філософська школа «стоїків», заснована Зеноном (біля 331 - 264 р. р. до н. е.), послідовником кінічного вчення Кратета, які збиралися в Афінах в так званій «строкатій стої», тобто колонаді, прикрашеній фресками Полігнота.
12)… Елафеболіон – місяць аттичного календаря, який відповідає приблизно нашому березню.
13)… ти сикофант … тобто, займаєшся доносами. Див. Лукіан, т. II, «Тимон».
14)… «Позов Риторики до Сирійця…» - тобто до Лукіана.
15) … ти ж налий воду … - мається на увазі у водяний годинник, яким вимірювався час, призначений для виголошення промов в судових засіданнях
16) …язик зв’язаний силою незмішаного вина… - зазвичай греки пили вино, розбавлене водою.
17)… нехай вода тепер тече для мене…, тобто, нехай водяний годинник, на час моєї промови, буде знову наповнений водою.
18)…перейшов до мене… вважаючи це кращим для себе.. – по переказу, відомий своїм розпусним життям Полемон одного разу зайшов в п’яному вигляді і прикрашений вінком в Академію, де в цей час навчав філософ Ксенократ. Не звертаючи уваги на того хто зайшов, Ксенократ почав говорити про помірність і при цьому так переконливо, що Полемон кинув колишній спосіб життя і став учнем і наступником Ксенократа.
19) … Ти, розписана строкатими узорами, можеш починати свою промову… - мається на увазі Стоя – колонада, розписана Полігнотом, від назви якої філософи, які тут навчали, отримали назву стоїків.
20) …Епікуру, який говорить, що боги не звертають ніякої уваги… - Епікур, родом з острова Самоса (341 – 270 р. р. до н.е.), філософ. Від його творів збереглися тільки уривки. Не відмовляючись від традиційних грецьких уявлень про безліч людиноподібних богів, Епікур вважав, що втручання в справи людей порушувало б абсолютне блаженство богів. Звільняючи богів від турбот про світ, Епікур тим самим звільняв людей від якого б то не було страху перед богами.
21) … шапку Аіда, …- шапка – невидимка, див. «Іліада», пісня V.
22) …узяв собі в дружини відомий пеанієць, …- знаменитий аттичний оратор Демосфен (384 – 322 р. р. до н.е.), названий тут за іменем округу (дема) Пеанія, де він жив.
23) …Тікаючи від звинувачення тиранів і вихваляння героїв, …- натяк на зміст ранніх риторичних творів Лукіана, виголошених ним в різних містах під час його подорожей, як наприклад, «Фаларід» і інші.
24)… і сходив на поверхню неба, … - натяк на вчення Платона.
25)… гіппокентавр…- фантастична істота, наполовину кінь, наполовину людина (міф).
26) ...чи не являється бува риторика … і на чверть лестощами…- натяк на діалоги Платона – «Федон», «Тімей» і «Горгий».
27) …що він, завдячуючи своїй проникливості, помітив відносно ідей…- натяк на філософське вчення Платона і Арістотеля про «ідеї».
…у нього у звичці класти всім просвердлений камінець, …- в грецькому суді голосування проводилось камінцями, при тому просвердленим або чорним камінцем голосували за осудження, а цілим або білим – за виправдання.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
