07.05.2022 05:10
for all
25 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © ІСЛАНДСЬКІ САГИ

Сага про гренландців

Сага про гренландців


I


Жив чоловік по імені Торвальд. Він був сином Асвальда, сина Ульва, сина Бичого Торіра. Торвальд і його син Ейрік Рудий покинули Ядр (1) через убивства, які вони вчинили через розбрат, і поїхали в Ісландію. Вона тоді була достатньо заселена. Вони оселилися спочатку в Скелях на Роговому Узбережжі. Там Торвальд помер. Ейрік оженився на Тьодхільд, дочці Єрунда, сина Ульва і Торбьорг Корабельні Груди, яка була тоді заміжньою за Торбьорном із Яструбиної Долини. Одружившись, Ейрік переїхав на південь і почав жити в Ейріковій Садибі біля Озерного Рогу. Сина Ейріка і Тьодхільд звали Лейв.

Після убивства Ейольва Лайно і Храфна Забіяки Ейрік був вигнаний із Яструбиної Долини і переїхав на захід, на Широкий Фіорд, і оселився в Ейріковій Садибі на Бичому Острові. Ейрік позичив дошки для лав Торгесту із Широкого Двору, але, коли він захотів повернути їх собі, то йому їх не віддали. З цього і почалися сварки та бійки поміж Ейріком і Торгестом, як розказується в сазі про Ейріка. (2) Ейріка підтримали Стюр, син Торгріма, а також Ейольв зі Свиного Острова, сини Торбранда з Лебединого Фіорду і Торбьорн син Вівіля. А Торгеста підтримували Торд Ревун і Торгейр із Долини Ріки Хіт.

На тінгу мису Тора Ейріка оголосили поза законом. Він спорядив в Ейріковій Затоці корабель для морського плавання, і, коли від’їжджав, Стюр та інші провели його за острови. Ейрік сказав їм, що хоче знайти ту країну, яку бачив Гуннбьорн, син Ульва Ворони, коли його віднесло далеко на захід в море і він відкрив Гунбьорнові Острівці. Він додав, що повернеться до своїх друзів, якщо знайде цю країну.

Ейрік вийшов у море біля Льодовика Сніжної Гори. Він знайшов країну, яку шукав, і підійшов до землі біля льодовика, якого він назвав Середнім. Тепер він називається Синя Сорочка. Звідтіля він поплив на південь вздовж берега, щоб розвідати, чи можна там селитися. Він перебув першу зиму на Ейріковому Острові, це майже в середині Східного Поселення. Наступною зимою він поплив у Ейріковий Фіорд і вирішив там оселитися, тим літом він плавав в пустинний край на заході і багато чого там назвав. Другу зиму він перебував на Острівцях, біля Заслон-Гори, а на третє літо плавав до самої півночі, до Сніжної Гори, в Храфнів Фіорд. Він вважав, що заплив тоді в глибину країни далі, ніж заходить вершина Ейрікового Фіорду. Потім він повернувся назад і перебував третю зиму на Ейріковому Острові у гирлі Ейрікового Фіорду.

Наступним літом він поїхав в Ісландію і підійшов до землі в Широкому Фіорді. Він назвав країну, яку відкрив, Гренландією, (3) бо вважав, що людям скоріше захочеться поїхати в країну, якщо у неї буде гарна назва. Ейрік перебув зиму в Ісландії, а наступним літом поїхав, щоб оселитися в Гренландії. Він поселився на Крутому схилі в Ейріковому Фіорді.

Обізнані люди кажуть, що тим літом, коли Ейрік переселився в Гренландію, двадцять п’ять кораблів відбули туди із Широкого і Городищенського Фіордів, але допливло тільки чотирнадцять. Деякі віднесло назад, деякі загинули в морі. Це було за п`ятнадцять зим до того, як християнство стало законом в Ісландії. (4) В те саме літо єпископ Фрідрік і Торвальд, син Кодрана, (5) від’їхали із Ісландії.

Ось хто поїхав тоді з Ейріком і зайняв землі в Гренландії: Херольф – в Херольфовому Фіорді, він жив на Херольфовому Мисі; Кетіль – в Кетілевому Фіорді; Храфн – В Храфновому Фіорді; Сьольві – в Долині Сьольві; Хельгі, син Торбранда, - в Лебединому Фіорді; Торбьорн Зле Око – в Парусному Фіорді; Ейнар – в Ейнаровому Фіорді; Хавгрім – в Хавгрімовім Фіорді і Озерному Краї; Арнлауг – в Арнлауговім Фіорді. А деякі поїхали в Західне Поселення.


ПРИМІТКИ:

1)…Ядр …– Ерен, в південно-західній Норвегії.

2) … дошки для лав…- ймовірно, дерев’яні різьблені панелі, які встановлювали спереду лав, що йшли вздовж стін головного приміщення.

3)… Він назвав країну, яку відкрив, Гренландією, бо вважав, що людям скоріше захочеться поїхати в країну, якщо у неї буде гарна назва… - Гренландія (Greenland), «зелена країна».

4)… християнство стало законом в Ісландії…- це відбулося в 1000 році.

5)… В те саме літо єпископ Фрідрік і Торвальд, син Кодрана, (5) від’їхали із Ісландії…- вони були в Ісландії в 981 – 986 рр.


II


Був чоловік на ім’я Херольв, син Барда, сина Херольва. Він був родичем Інгольва, першого поселенця в Ісландії. Інгольв дав Херольву і його людям землю між Мисом Димів і Затокою. Херольв жив спочатку в Дрепстоці. Його дружину звали Торгерд, а сина – Б’ярні.

Б’ярні подавав великі надії. Ще змолоду його приваблювали чужі краї. В нього були і гроші, і добре ім’я. Він перебував одну зиму в чужих краях, одну - вдома у батька. Незабаром у нього був уже і свій корабель.

В останню зиму, коли Б’ярні був у Норвегії, його батько Херольв переселився в Гренландію разом з Ейріком, залишивши свій хутір. На кораблі Херольва був один християнин з Гебрідських островів, який склав «Пісню про диво-хвилю». (6) В ній був такий приспів:


«Всеблагий батько монахів

Збереже мене в дорозі.

Вдома він землі владика

Наді мною держить руку».


Херольв оселився на Херольвовому Мису. Він був дуже знатний чоловік.

Ейрік Рудий жив на Крутому Схилі. Його дуже поважали, і всі йому підкорялися. У Ейріка було три сина – Лейв, Торвальд і Торстейн, а дочку його звали Фрейдіс. Вона була заміжньою за чоловіком на ймення Торвард, і жили вони в Дворах, де тепер живе епіскоп. Вона була владною жінкою, а він – тишко. Вона була віддана за нього здебільшого із-за грошей.

В той час в Гренландії всі були язичниками.

Б’ярні приїхав на своєму кораблі в Піски літом того самого року, коли його батько на весні відбув із Ісландії. Звістка про від’їзд батька дуже засмутила Б’ярні, і він навіть не захотів розвантажувати корабель. Тоді його люди спитали, що він збирається робити. Він відповів, що бажає, як завжди, перебути зиму у батька.

- Хочу плисти в Гренландію, якщо ви згодні мене супроводити.

Всі відповіли, що, як він вирішить, так вони і зроблять. Тоді Б’ярні сказав:

- Нерозумним визнають наше плавання, адже ніхто із нас не бував в Гренландському морі.

Але все ж, спорядившись, вони зразу вийшли в море і пливли три дні, поки земля не зникла на горизонті. Тут попутний вітер ущух, почалися північні вітри і тумани, і на протязі багатьох діб вони не знали, куди пливуть. Потім вони знову побачили сонце і змогли визначити сторони світу. Вони підняли парус і пливли так добу, поки не побачили землю. Вони почали обмірковувати поміж себе, що це за країна. Бярні сказав, що на його думку, це не Гренландія. Вони питають, чи не бажає він підійти до цієї землі. Він відповідає:

- Я вважаю, що треба пливти вздовж берега.

Вони так і зробили. Незабаром вони побачили, що країна ця не гориста, але лісиста і з низькими пагорбами. Вони звернули і відкрите море, лишивши землю з лівого борту. Проплававши ще дві доби, вони знову побачили землю.

У Б’ярні питають, чи не думає він, що це вже Гренландія. Але він відповідав, що, на його думку, і це не Гренландія.

- Тому що кажуть, у Гренландії великі льодовики.

Нарешті вони наблизилися до цієї землі і побачили, що вона пласка і укрита лісом. Тут попутний вітер стих. Люди Б’ярні почали казати, що треба було б підійти до берега. Але Б’ярні не згодився з цим. Вони говорили, що треба було б запастись дровами і водою.

- У нас достатньо і того і другого, - сказав Б’ярні, і вони його за це лаяли.

Він наказав підняти парус. Так і було зроблено. Вони звернули і відкрите море і пливли з попутним південно-західним вітром три доби, поки не побачили третю землю. Ця земля була висока, гориста і на ній був льодовик. Знову спитали у Б’ярні, чи не хоче він підійти до берега, але він сказав, що не хоче.

- Тому що в цій землі, як мені здається, немає нічого гарного.

На цей раз вони не опускали парус, але попливли вздовж берега і побачили, що це острів. Вони знову повернули у відкрите море і попливли з тим же попутним вітром. Але вітер ставав все сильнішим, і Б’ярні велів приспустити парус і пливти не скоріше, чим снасті і корабель зможуть це витримати. Тепер вони пливли четверо діб, поки не побачили четверту землю. Знову у Б’ярні спитали, чи не думає він, що це Гренландія. Б’ярні відповідає:

- Це більш за все схоже на те, що я чув про Гренландію. Тут ми підійдемо до берега.

Вони так і зробили і вже у сутінках підійшли до берега якогось мису. На ньому був човен, який лежав на березі. Біля цього мису жив Херольв, батько Б’ярні, чому цей мис і називався Херольвів Мис.

Б’ярні повернувся до свого батька і більше нікуди не їздив і жив у батька, а після його смерті жив там сам.


ПРИМІТКИ:

6)… пісня про «чудо-хвилю»… - зберігся лише уривок цього твору, написаного в зв’язку з цією поїздкою до Гренландії. «Диво-хвиля» - це сильне коливання, викликане, мабуть що, підводним землетрусом.



III



Сталося так, що Б’ярні, син Херольва приїхав із Гренландії в Норвегію до ярла Ейріка. (7) Той прийняв його добре. Б’ярні розповів про своє плавання і про країни, береги яких він бачив, і люди побачили, що він не досить допитливий, коли не може нічого розповісти про самі ті країни, і його гудили. Б’ярні став дружинником ярла і наступного літа повернувся в Гренландію.

Багато тоді було розмов про пошуки нових країн. Лейв син Ейріка Рудого з Крутого схилу, поїхав до Б’ярні, сина Херольва, купив у нього корабель і набрав собі людей, всього тридцять п’ять чоловік.

Лей просив свого батька Ейріка бути ватажком походу, а Ейрік відмовлявся, посилаючись на те, що вже старий і не такий витривалий, як раніше. Але Лейв сказав, що у Ейріка все одно більше удачі, чим у будь-кого із його родичів. І, в кінці кінців Ейрік поступився наполяганням Лейва.

Коли збори були закінчені, Ейрік сів на коня і поїхав до корабля. Їхати було недалеко. Але раптом кінь спіткнувся, і Ейрік упав (8) і пошкодив собі ногу. Ейрік сказав:

- Не судилося мені відкрити інші країни, окрім тої, в якій ми живемо. Мабуть, розійшлися наші дороги.

Ейрік повернувся на Крутий Схил, а Лейв відправився на корабель і, коли все було готовим, вийшли в море. Вони відкрили ту країну першою, яку Б’ярні відкрив останньою. Вони підійшли до берега і кинули якоря. Потім вони спустили човна і висадились на берег. Трави ніде не було. Вдалині було видно великі льодовики, а поміж льодовиками і морем геть все було як кам’яна плита. Вони вирішили, що в цій країні немає нічого гарного. Лейв сказав:

- Ми хоча б побували у цій країні, не те що Б’ярні, який навіть не зійшов на берег. Я дам країні назву, хай вона називається Країною Кам’яних Плит.

Вони повернулися на корабель і вийшли в море і відкрили другу країну. Вони підходять до берега і кидають якоря, потім спускають човна і висаджуються. Ця країна була плоскою і покритою лісом. На березі скрізь був білий пісок, і берег похило спускався до води. Лейв сказав:

- Треба назвати цю країну по тому, що в ній є гарного. Хай вона називається Лісова Країна.

Вони поспішили назад на корабель і попливли звідтіля з північно-східним вітром і були у відкритому морі дві доби, поки не побачили землю. Вони направилися до неї і підійшли до острова, який лежав на північ від неї. Вони висадились і огляділись.

Погода була гарна. Вони побачили, що трава покрита росою. І коли вони торкалися роси руками, а потім підносили руки до рота, їм здавалось, що вони ніколи не пробували нічого солодшого за цю росу. Потім вони повернулися на корабель і увійшли в протоку між островом і мисом, який пролягав на північ.

Вони направились на захід, обходячи мис. Там була велика мілина, і у відлив корабель сів на цю мілину, так, що море опинилося далеко. Але їм так хотілося скоріше висадитися, що вони не захотіли чекати, поки корабель знову опиниться в воді, і побігли до берега, туди, де із озера витікала ріка. А коли їхній корабель знову опинився у воді, вони сіли в човна, підпливли до нього і завели його в ріку, а потім і в озеро. Там вони кинули якоря, знесли на берег спальні мішки і зробили собі землянки. Але потім вони вирішили зазимувати там і побудували собі великі будинки.

І в ріці і в озері водилося вдосталь лосося, та такого великого, якого вони раніше і не бачили. Край був настільки благодатний, як вони це в невдовзі побачили, що навіть не треба було запасати корм для тварин: морозів зимою не було, і трава майже не в’янула. Дні тут не так відрізнялися по часу, як в Гренландії чи Ісландії. В найтемніші часи року сонце стояло на небі в чверть дня після полудня і за чверть дня до нього. (9)

Коли вони побудували собі будинки, Лейв сказав своїм супутникам:

- Я хочу, щоб ми розділились і розвідали край. Нехай почергово половина із нас залишається дома, а друга розвідує край, але хай далеко не заходять, до вечора повертаються і тримаються разом.

Так вони деякий час і робили, а Лейв то залишався дома, то ходив з іншими на розвідку.

Лейв був високим, сильним і видним. Він був чоловіком розумним і стриманим.


ПРИМІТКИ:


7) … Ейрік ярл…- правитель Норвегії з 1000 до 1015 року.


8) … кінь спіткнувся і Ейрік упав…- падіння з коня вважалося дуже поганою прикметою для того, хто збирався в поїздку.

9) … в чверть дня після полудня і за чверть дня до нього…- в 15 і 9 годин. Сонце займає таке положення у небі в найтемніші часи року на південь від п’ятдесятої широти і до півночі від сорокової широти.



IV



Сталося так, що якось увечері пропав один чоловік. Це був Тюркір чоловік з півдня. Лейв був дуже засмучений, так як Тюркір довго проживав у їхній сім’ї і дуже любив Лейва, коли той був ще дитиною. Лейв вилаяв супутників Тюркіра і пішов його шукати, взявши з собою дванадцять чоловік.

Але тільки-но вони відійшли від дому, як Тюркір і сам іде їм назустріч. Вони дуже йому зраділи. Лейв зразу ж побачив, що Тюркір, його вихователь, надто веселий.

У Тюркіра був крутий лоб, живі очі і маленьке обличчя. Він був невеликого зросту і непоказний на вигляд, але майстер на всі руки.

Лейв сказав йому:

- Чому ти так пізно, батьку, і чому відстав від інших?

Тюркір спочатку щось довго говорив німецькою мовою, крутив очима, кривив пику, але ніхто нічого не розумів, про що він говорив. Через деякий час він заговорив на північній мові. (10)

- Я зайшов трохи далі від вас, але я маю що розказати. Я знайшов виноградну лозу і виноград. (11)

- Це правда, батьку? – спитав Лейв.

- Звісно, що правда, - відповів Тюркір. – Адже я народився там, де багато і виноградної лози, і винограду.

Залишок ночі вони спали, а вранці Лейв сказав своїм людям:

- Тепер у нас буде два діла: один день ми будемо збирати виноград і різати виноградну лозу, а другий - рубати ліс, щоб був вантаж для мого корабля.

Так і зробили. Кажуть, що корабельний човен весь був заповнений виноградом. Корабель завантажили деревами, які вони зрубали. А навесні вони приготувалися до плавання і відпливли. Лейв назвав країну по тому, що в ній було гарного: вона отримала назву Виноградної Країни.

Вони вийшли в море і вітер був попутний до тих самих пір, поки не показалася Гренландія і її гори, покриті льодовиками. Тут один із людей Лейва спитав його:

- Чому ти тримаєш так круто до вітру?

Лейв відповідає:

- Я дивлюсь за тим, куди йде корабель, але також і за дечим другим. А ви хіба нічого не бачити особливого?

Вони сказали, що не бачать нічого особливого.

- Я не знаю, - говорить Лейв, - що я бачу: корабля чи скелю.

Тепер вони теж побачили щось і вирішили – що скеля. Але у Лейва очі були пильнішими, чим у них, він бачив на скелі ще і людей.

- Треба йти круто до вітру, - говорить Лейв, - щоби підійти до них. Якщо їм потрібна наша допомога, то требі її надати. Якщо вони мирні люди, то всі переваги на нашому боці, а не на їхньому.

Вони підійшли до скелі, згорнули парус, кинули якорі і спустили маленького, другого, човника, який у них був. Тюркір спитав у людей на скелі, хто їхній ватажок. Той назвався Торіром і сказав, що він родом норвежець.

- А яке твоє ім’я? – спитав він.

Лейв назвався.

- Ти син Ейріка Рудого з Крутого Схилу?

Лейв сказав, що це так.

- І я хочу, - продовжив він, - запросити вас всіх на мій корабель, і беріть з собою стільки добра, скільки він вмістить.

Вони прийняли запрошення, і корабель поплив з усім вантажем в Ейріків Фіорд. Підпливши до Крутого Схилу, вони розвантажили корабель.

Лейв запросив Торіра і його дружину Гудрід і ще трьох на зиму до себе і знайшов житло для всіх інших, як людям Торіра, так і своїм.

Лейв зняв п`ятнадцять чоловік зі скелі. З тих пір його почали називати Лейвом Удачливим. Він тепер був і багатий і уславлений.

В ту зиму людей Торіра почала косити жорстока хвороба, і помер сам Торір, і вмерло багато його людей. В ту зиму помер і Ейрік Рудий.

Про плавання Лейва у Виноградну Країну багато говорили, і Торвальд, брат його, вважав, що країна ця недостатньо розвідана. Лейв сказав Торвальду:

- Можеш їхати на моєму кораблі у Виноградну Країну, якщо хочеш, але спершу корабель піде за деревиною, яка була у Торіра на скелі.

Так і зробили.


ПРИМІТКИ:

10)… на північній мові…- північна мова – так називалась мова ісландців і норвежців, на той час єдина.

11)… Я знайшов виноградну лозу і виноград…- пізніше, багато дослідників Нової Англії знаходили там дикий виноград.



V



Торвальд зібрався в похід з допомогою свого брата Лейва і взяв з собою тридцять чоловік. Вони підготували корабель для плавання, і вийшли в море. Немає ніяких розповідей про їхнє плавання до того як вони не досягли будинків Лейва в Виноградній Країні. Тут вони витягли корабель на берег і прожили всю зиму, ловлячи собі для їжі рибу.

Навесні Торвальд сказав, що треба готувати корабель, а поки що нехай декілька чоловік поїдуть на човні вздовж берега на захід і розвідають край на протязі літа.

Вони побачили, що країна красива і лісиста, і ліса підходять до самого берега, і на березі скрізь чистий пісок, а в морі багато островів і великих мілин. Ніде не було видно ні людського житла, ні тварин. Але на одному з островів на заході вони знайшли дерев’яний настил для сушіння колосків. Ніяких других слідів людини вони не знайшли і восени повернулися до будинків Лейва.

Наступним літом Торвальд поплив на кораблі спочатку на схід, а потім на північ вздовж берега. Біля одного мису їх настигла буря, і корабель викинуло на берег. Кіль було зламано, і вони довго залишалися там, ремонтуючи корабель. Торвальд сказав своїм супутникам:

- Я хочу, щоб тут на мису було поставлено зламаний кіль, і мис був названий Кільовим Мисом.

Так вони і зробили. Потім вони відпливли звідтіля на схід вздовж берега і увійшли в гирло двох фіордів і підійшли до мису, який видавався між ними. Він був увесь покритий лісом. Вони причалили до берега і поклали східці, і Торвальд зійшов на берег з усіма своїми людьми. Він сказав:

- Тут красиво, і я хотів би тут оселитися.

Повертаючись на корабель, вони помітили на піску подалі від мису три горбка. Вони підійшли ближче і побачили, що ці горбки – шкіряні човни і під кожним човном три людини. Торвальд і його люди розділилися і захопили їх усіх, тільки один встиг втекти на своєму човні. Вони вбили решту із восьми чоловік, повернулися на мис і почали звідтіля оглядати навколишній простір. В глибині фіорду вони розгледіли декілька горбків і вирішили, що це поселення.

Після цього на них напала така сонливість, що вони більше не могли не спати і всі поснули. Раптом пролунав голос, який розбудив їх усіх. Голос сказав:

- Проснись, Торвальде, просніться всі, якщо хочете зберегти життя! Сідайте на корабель і скоріше від’їжджайте із цієї країни!

Велика кількість шкіряних човнів пливла по фіорду прямо на них.

Торвальд сказав:

- Поставимо вздовж борту щити і будемо оборонятися, як тільки можемо. Але самі нападати на них не будемо.

Так і зробили. Скрелінги (12) постріляли в них недовго, але потім повернули і швидко втекли.

Торвальд спитав у своїх людей, чи є серед них поранені. Вони відповіли, що немає.

- Мене поранило під пахвою, - каже Торвальд. – стріла пролетіла між бортом і моїм щитом і попала мені під пахву. Ось ця стріла. Вона принесе мені смерть. Раджу вам скоріше їхати назад. А мене віднесіть на той мис, де мені так хотілося оселитись. Можливо, я мимоволі сказав правду, кажучи, що оселюсь там. Поховайте мене там, поставте хрест в головах і в ногах, і нехай це місце називається Хрестовий Мис.

Гренландія на цей час вже була охрещена, але Ейрік Рудий помер ще до християнства.

Торвальд помер, і його люди зробили все, як він і просив. Потім вони поїхали назад, і зустріли решту, і розповіли один одному все, що з ними трапилося.

Вони зимували там і набрали винограду і виноградної лози, щоб завантажити корабель. Навесні вони відправились в Гренландію і прийшли в Ейріків Фіорд, і їм було що розказати Лейву.


ПРИМІТКИ:

12) …скрелінги…- так називали в давньоісландських сагах туземців Гренландії і Північної Америки, тобто індійців і ескімосів. На початку це слово мало принизливе значення «задохлик», «слабак».



VI



Між тим в Гренландії Торстейн з Ейрікового Фіорду оженився на Гудрід, дочці Торбьорна, вдові Торіра – норвежця, про якого було розказано раніше.

Торстейн, син Ейріка, прагнув поїхати до Виноградної Країни за тілом брата Торвальда. Він спорядив того ж корабля і підібрав собі найсильніших і високих людей. З ним поїхало двадцять п’ять чоловік і його дружина Гудрід.

Коли вони зібралися, то вийшли в море, і в невдовзі земля зникла у них із виду. Все літо їх носило по морю, і вони не знали куди пливуть. Нарешті за тиждень до початку зими вони підійшли до берега у Пікшевому Фіорді в Західному Поселенні Гренландії. Торстейн почав шукати житло собі і своїм людям і всім знайшов, але для себе і дружини нічого не знайшов. Так вони і залишалися удвох на кораблі декілька ночей.

В ті часи християнство було ще молодим в Гренландії.

Одного разу рано вранці до їхньої палатки підійшли люди, і ватажок цих людей спитав, хто в палатці.

- Двоє, - відповідає Торстейн, - а хто питає?

- Моє ім’я Торстейн, а звуть мене Торстейном Чорним. Я прийшов сюди, щоб запросити тебе і твою дружину пожити у мене вдома.

Торстейн, син Ейріка, відповідає, що повинен порадитися з дружиною. Але вона говорить, що нехай він сам вирішує, і він приймає запрошення.

- Тоді я приїду завтра за вами на возі, - говорить Торстейн Чорний. – У мене немає нестатку в можливостях, щоб прогодувати вас, але вам зі мною буде дуже сумно, тому що нас тільки двоє, я і дружина, і я досить нелюдимий. До того ж я іншої віри, чим ви, і я думаю, що ваша віра краща.

Наступного ранку він приїхав за ними на возі. Вони переїхали до нього і жили у нього в повному достатку.

Гудрід була видною і розумною жінкою і добре вміла ладити з чужими людьми.

На початку цієї зими хвороба почала косити людей Торстейна, сина Ейріка, і багато хто із них померли. Торстейн велів робити для покійників домовини, класти в них тіла і перевозити на корабель.

- Тому що хочу відвезти у Ейріків Фіорд всі тіла, - сказав він.

Невдовзі хвороба прийшла і в дім Торстейна Чорного, і першою захворіла його дружина Грімхільд. Вона була великого зросту і сильна, як чоловік, але хвороба звалили і її. Зразу ж після цього захворів і Торстейн, син Ейріка, і деякий час вони обоє лежали хворі, поки Грімхільд не померла. Коли вона померла, Торстейн Чорний хотів вийти за дошкою, щоб покласти не неї тіло померлої. Тоді Гудрід сказала:

- Повертайся скоріше, друг!

Той обіцяв зразу ж повернутися. Потім Торстейн, син Ейріка сказав:

- Дивне щось твориться з нашою хазяйкою. Вона піднімається на ліктях, і опускає ноги з ліжка, і намацує ними свої черевики.

Але тут повернувся Торстейн Чорний, і Грімхільд опустилася на ліжко так тяжко, що всі колоди в домі заскрипіли.

Торстейн Чорний зробив домовину для Грімхільд, поклав туди її тіло і повіз ховати. Він був чоловіком високим і сильним, але і йому знадобилася вся його сила, щоб винести домовину із дому.

Торстейну, сину Ейріка, стало гірше, і він помер. Дружина його Гудрід була в великому горі. Вони були усі троє в домі, коли він помер. Гудрід сиділа на стільці біля лави, на якій лежав її чоловік. Торстейн Чорний підняв Гудрід зі стільця і сів на лаву навпроти, посадивши Гудрід собі на коліна. Він всіляко утішав її і заспокоював, обіцяючи, що поїде з нею на Ейріків Фіорд з тілом її чоловіка і тілами його супутників.

- І я привезу сюди ще людей, - каже він, - щоб тебе втішити і розважити.

Вона дякувала його.

Раптом мертвий Торстейн, син Ейріка підвівся на ліжку і сказав:

- Де Гудрід?

Він повторив це три рази, але вона мовчала. Потім вона сказала Торстейну Чорному:

- Відповідати мені йому, чи ні?

Він велів їй не відповідати. Потім він підійшов до лави, на якій лежав покійний, сів на стілець, тримаючи Гудрід на колінах і сказав:

- Чого ти хочеш, тезко?

Через хвилину Торстейн син Ейріка, відповідає:

- Я хочу розказати Гудрід про її долю, щоб їй легше було примиритися з моєю смертю, бо я тепер в гарній і спокійній обителі. А тобі, Гудрід, я можу сказати, що ти вийдеш заміж за ісландця, і ви будете довго жити разом, і у вас буде потомство багате і гідне, світле і багатославне, солодке і духмяне. Ви поїдете із Гренландії в Норвегію, а звідтіля в Ісландію, де ви поселитесь і будете жити довго. Ти переживеш чоловіка і здійсниш паломництво в Рим, але потім повернешся в Ісландію на свій хутір. Там буде збудована церква, і ти пострижешся в монахині і проживеш так до своєї смерті.

Потім Торстейн опустився на ліжко. Його тіло поклали в домовину і відвезли на корабель. Торстейн Чорний виконав все, що обіцяв Гудрід. Навесні він продав землю і тварин, відвіз Гудрід з усім її добром на корабель, спорядив корабель, набрав людей і відправився до Ейрікового Фіорду. Всіх покійних там поховали в церкві.

Гудрід поїхала до Лейва на Крутий Схил, а Торстейн Чорний оселився в Ейріковому Фіорді і жив там до смерті. Від мав славу дуже доблесної людини.



VII



В це саме літо в Гренландію прийшов корабель із Норвегії. Кораблем керував чоловік по імені Торфінн Карлсефні. (13) Він був сином Торда Кінська Голова, сина Сноррі, сина Торда з Мису.

Торфінн Карлсефні був чоловік багатий. Зиму він перебув у Лейва, сина Ейріка, на Крутому Схилі. Незабаром Торфінну Карлсефні полюбилася Гудрід, і він посватався до неї. Але вона попросила Лейва відповісти за неї. ЇЇ обручили з Карлсефні і в ту ж зиму справили весілля.

Як і раніше йшли розмови про поїздку у Виноградну Країну, і багато хто, як Гудрід, так і інші, підбивали Карлсефні на цю поїздку. В кінці кінців він вирішив їхати і набрав собі супутників – шістдесят чоловіків і п’ятеро жінок. Він домовився зі своїми людьми ділити порівну все, що добудуть. Вони взяли з собою різних тварин, тому що думали там оселитися, якщо це буде можливим.

Карлсефні просив Лейва віддати йому будинки у Виноградній Країні, але той сказав, що готовий позичити їх, але не назовсім.

Вони вийшли в море і благополучно припливли до Лейвових будинків і винесли на берег спальні мішки. Невдовзі вони вдосталь запаслися гарною їжею, тому що до берега прибило дуже гарного великого кита. Вони пішли туди і обробили його так, що в їжі у них не було нестатку.

Тварин відпустили пастися на берег, але невдовзі не оскоплені самці зробилися буйними, і з ним стало важко справлятися. Був у них і бик.

Карлсефні велів валити ліс і заготовляти колоди, щоб навантажити корабель. Ліс складали сушити на скелю. Вони користувалися усім, чим була багата країна – виноградом, всілякою дичиною, рибою і іншим.

Пройшла перша зима і настало літо. Тут вони зустрілися зі скрелінгами. Цілий натовп їх раптом з’явився із лісу. Недалека паслась худоба, і бик почав грізно мукати і ревіти. Скрелінги злякалися і кинулися зі своєю поклажею – а це були білячі та соболині шкірки і всіляке інше хутро – до будинків Карлсефні і почали в них ломитися, але він велів заперти двері зсередини. Ні ті, ні другі не розуміли мови один одного.

Тоді скрелінги зняли з плечей поклажу, розв’язали тюки і почали пропонувати свій товар. На замін вони просили зброю, але Карлсефні заборонив своїм людям її продавати. Він ось що придумав: велів жінка винести молочні продукти, і, побачивши їх, скрелінги вже не хотіли нічого іншого. Тим і скінчилась торгівля скрелінгів, що вони понесли свої покупки в животах, а їхні тюки і хутра залишились у Карлсефні і його людей.

Після цього Карлсефні звелів побудувати навколо будинків міцний паркан, і вони почали жити всередині нього.

Приблизно в цей же час Гудрід, дружина Карлсефні, народила хлопчика, і його назвали Сноррі.

На початку наступної зими до них прийшло вже досить багато скрелінгів, але все з тим же товаром. Карлсефні сказав жінкам:

- Винесіть їм ту їжу, яку вони найкраще брали минулого разу, і нічого іншого.

Як тільки скрелінги побачили, що їм винесли, вони почали кидати свої тюки через паркан.

Гудрід сиділа біля дверей свого дому поряд з колискою свого сина Сноррі. Раптом на двері лягла тінь, і зайшла жінка у вузькому чорному вбранні, невеликого зросту, з пов’язкою на світло-русявому волоссі. Обличчя в неї було бліде, а очі великі, яких ще не бачили на обличчі людини. Вона підійшла до Гудрід і сказала:

- Як тебе звати?

- Мене звати Гудрід, а яке в тебе ім’я?

- І мене звати Гудрід, - відповідає та.

Тоді Гудрід, дружина Карлсефні, протягла їй руку, щоб усадити поряд з собою. Але раптом пролунав страшний гуркіт, і жінка зникла, і в цю саму мить один із людей Карлсефні убив скрелінга, який спробував украсти якусь там зброю. Тут скрелінги кинулися навтіки, покинувши одяг і товари. Жінку ж, яка приходила до Гудрід, ніхто окрім самої Гудрід, не бачив.

- Нам треба щось придумати, - говорить Карлсефні, - тому що вони, мабуть, прийдуть до нас і третього разу, і вже з ворожими намірами і у великій кількості. От що ми зробимо: нехай десятеро чоловік ідуть на мис і будуть там на виду, а інші хай ідуть до лісу і вирубають там галявину, де ми зможемо тримати наших тварин, коли скрелінги вийдуть із лісу. А нашого бика пустимо поперед себе.

Там, де вони збиралися дати бій скрелінгам, з одного боку було озеро, а з другого – ліс.

Зробили все, як і задумав Карлсефні, і скрелінги вийшли якраз туди, де він хотів дати їм бій. Почалася битва, і багато скрелінгів було вбито. Серед них виділявся один, він був високий і красивий, і Карлсефні вирішив, що це, мабуть, їх вождь. Якийсь скрелінг підняв з землі сокиру, обдивився її, а потім замахнувся на одного зі своїх і вдарив. Той зразу ж упав мертвим. Тоді той високий скрелінг взяв сокиру, подивився на неї і з усіх сил закинув її в море. Тут скрелінги швидко кинулися тікати до лісу, і на цьому битва скінчилась.

Карлсефні і його люди пробули там всю зиму, але навесні він об’явив, що більше не хоче залишатися там, і бажає повернутися в Гренландію. Вони зібралися в путь і взяли з собою багато цінного добра – виноградну лозу, виноград і хутро. Вони вийшли в море і благополучно допливли до Ейрікового Фіорду і там зимували.


ПРИМІТКИ:

13) …Торфін Карлсефні…. – Карлсефні – це, взагалі, прізвисько і значить «із якого вийде чоловік». Але це прізвисько використовувалось як ім’я і тому тут не перекладене.



VIII



Знову було багато розмов про поїздку у Виноградну Країну, так як вважалося, що такі поїздки приносять багатство і славу.

Того ж самого літа, коли Карлсефні повернувся із Виноградної Країни, в Гренландію прийшов корабель із Норвегії. Їм правили два брата – Хельгі і Фіннбогі. Вони зазимували в Гренландії. Родом вони були ісландці зі Східних Фіордів.

Тепер слід сказати про те, що Фрейдіс, дочка Ейріка, відправилась із свого дому в Дворах до братів Хельгі і Фіннбогі і запропонувала їм приєднатися зі своїм кораблем до неї і поїхати разом до Виноградної Країни, ділячи навпіл з нею всю здобич. Вони згодились. Потім вона поїхала до свого брата Лейва і попросила віддати їй будинки, які він збудував у Виноградній Країні. Він, як і раніше, відповів, що згоден позичити їх, але віддавати назовсім не хоче.

Брати і Фрейдіс домовились, що на обох кораблях буде по тридцять чоловік, здатних тримати зброю, не рахуючи жінок. Але Фрейдіс зразу ж порушила домовленість, взявши на п’ять чоловік більше і сховавши їх. Брати узнали про це, тільки тоді, коли вони вже припливли до Виноградної Країни.

Вони вийшли в море, перед цим домовившись, що пливти, по можливості, будуть разом.

Кораблі пливли близько один від одного, але брати підійшли до берега дещо раніше за Фрейдіс і знесли поклажу в будинки Лейва. Коли Фрейдіс підійшла до берега, її люди розвантажили корабель і понесли поклажу до будинків. Тут Фрейдіс сказала братам:

- Чому ви принесли свою поклажу сюди?

- Тому що ми думали, - відповіли ті, - що буде дотримуватись все, про що ми домовились.

- Лейв позичив ці будинки мені, а не вам, - говорить вона.

Тут Хельгі сказав:

- Де вже нам проти твоєї злоби!

І вони винесли свою поклажу і побудували собі будинок далі від моря на березі озера і гарно там влаштувалися. Між тим Фрейдіс наказала своїм людям заготовляти колоди, щоб завантажити ними корабель.

Коли прийшла зима, брати сказали, що добре було б влаштувати ігри і потішитися. Так і зробили. Але через деякий час пішов між людьми розбрат і всілякі негаразди. Ігри були полишені, і взаємні відвідування поміж домами припинилися. Так продовжувалось більшу частину зими.

Одного разу рано-вранці Фрейдіс встала і одяглась, але не взулася. А була сильна роса, Фрейдіс накинула на себе плащ чоловіка і пішла до будинку братів і підійшла до дверей. Хтось тільки-но виходив і лишив їх напіввідкритими. Вона відчинила двері і стала на порозі, не говорячи нічого. Фіннбогі лежав далі за всіх від дверей і не спав. Він сказав:

- Що тобі тут треба, Фрейдіс?

Вона відповідає:

- Встань і підійди до мене. Мені потрібно з тобою поговорити.

Він вийшов. Вони підійшли до колоди яка лежала біля дому, і сіли не неї.

- Як тобі тут подобається? – говорить вона.

Він відповідає:

- Мені подобається країна, але мені не подобається ворожнеча поміж нами, тому що я не бачу для неї причини.

- Ти правий, - говорить вона. – Я теж так думаю. Але я прийшла в ось якій справі: я хочу обмінятися з вами кораблями, тому що ваш корабель більший за мого, а я хочу від’їхати звідціля.

- Я згоден, говорить він, - якщо тобі так цього хочеться.

На цьому вони розходяться. Вона іде додому, а Фіннбогі знову лягає. Вона залазить на ліжко з холодними ногами, а її чоловік Торвард просинається і питає, чому це вона така холодна і мокра. Вона відповідає з люттю:

- Я ходила до братів, щоб запропонувати купити у них корабель, тому що мені потрібен більший корабель. А вони так розсердилися, що побили мене, живого місця на мені не лишили. Але ти, жалюгідний чоловічок, звісно ж, не захочеш помститися ні за мою ганьбу, ні за свою. Я відчуваю тепер, як далеко я від Гренландії. Але якщо ти не помстишся, я піду від тебе.

Він не витримав її докорів і наказав своїм людям скоріше вставати і брати зброю. Ті так і зробили і пішли прямо до будинку братів, увірвалися в нього в той час, коли там ще спали, схопили всіх, хто там був, почали в`язати і виводити одного за другим пов’язаних. А Фрейдіс веліла вбивати кожного, кого виводили.

Так були вбиті всі чоловіки. Лишались одні тільки жінки. Але їх ніхто не хотів убивати. Тоді Фрейдіс сказала:

- Дайте мені сокиру.

Їй дали сокиру, і вона сама зарубала до смерті п’ятьох жінок, які там були.

Після цього злодіяння вони повернулися в свій дім, і було видно, що Фрейдіс дуже задоволена тим, як вона розпорядилася. Вона сказала своїм супутникам:

- Якщо нам вдасться повернутися в Гренландію, то я вже подбаю, щоб був убитий кожен, хто скаже хоча б слово про те, що тут сталося. Ми скажемо, що вони лишалися тут, коли ви від’їжджали.

Ранньою весною вони спорядили корабель, який раніше належав братам, і навантажили на нього стільки добра, скільки змогли здобути і скільки міг взяти корабель. Потім вони вийшли в море і після благополучного плавання прийшли на початку літа в Ейріків Фіорд.

Карлсефні ще був там. Він вже спорядив свого корабля і очікував попутного вітру. Люди кажуть, що більш багатий корабель, чим той, яким правив Карлсефні, ніколи не відпливав із Гренландії.



IX



Фрейдіс повернулася на свій хутір, де за її відсутності нічого не постраждало. Вона засипала грошима всіх своїх супутників, тому що хотіла, щоб її злодіяння лишалися в таємниці, і почала жити на своєму хуторі.

Але не всі її супутники тримали язика за зубами, і, в кінці кінців, про її злодіяння стало відомо. Розповіді про них дійшли і до її брата Лейва, який вважав великим злом те, про що розказували. Він захопив трьох із людей Фрейдіс і під тортурами заставив їх розказати про все, що відбулося. Їхні розповіді зійшлися.

- Мені не хочеться, - сказав Лейв, - робити з моєю сестрою так, як вона того заслуговує. Але я пророкую, що їхньому потомству не буде благополуччя.

З тих пір про неї і її сім’ю пішла погана слава.

Тепер треба розказати про Карлсефні. Він спорядив свій корабель і вийшов в море. Плавання було вдалим, і Карлсефні благополучно досяг Норвегії. Він перебув там зиму і продав свій товар, і найзнатніші люди Норвегії добре прийняли їх з дружиною. Навесні він спорядив свій корабель для плавання в Ісландію. Коли Карлсефні був готовий до відплиття і корабель його чекав біля пристані попутного вітру, до нього пришов якийсь чоловік з півдня родом із Бремена в Країні Саксів і попросив продати дерев’яну різьблену прикрасу, яка була у Карлсефні на кораблі.

- Я не хочу продавати її, - сказав Карлсефні.

- Я дам тобі за неї пів марки золота, - говорить чоловік з півдня.

Карлсефні вирішив, що це гарна ціна, і угода відбулася. Чоловік пішов з різьбленою прикрасою. Карлсефні не знав з якого вона дерева. А це був месур (14) із Виноградної Країни.

Карлсефні вийшов в море і підійшов до берега на півночі Ісландії, в Напівострівному Фіорді. Там його корабель витягли на берег зимувати. Наступною весною він купив землі Веселого Хутора і поселився там. Він жив там до самої смерті і мав славу знатної людини. Від нього і його дружини Гудрід пішло велике і гарне потомство.

Після смерті Карлсефні вести хазяйство почали Гудрід і Сноррі, її син, який народився в Виноградній Країні. Коли Сноррі оженився, Гудрід виїхала із Ісландії і звершила паломництво в Рим. Коли вона повернулася в Ісландію до свого сина Сноррі, він побудував церкву на Веселому Хуторі. Після цього Гудрід стала монашкою та пустельницею і жила там до самої смерті.

У Сноррі був син по імені Торгейр. Він був батьком Інгвільд, матері епіскопа Бранда. У Сноррі, сина Карлсефні, була також дочка на ймення Халльфрід. Вона була дружиною Рунольда, батька епіскопа Торлака. У Карлсефні і Гудрід був також син Бьорн. Він був батьком Торунн, матері епіскопа Бьорна.

Багате потомство пішло від Карлсефні. Він став родоначальником великого роду.

Карлсефні розповів найбільше, чим будь-хто інший, про все, що сталося під час тих плавань, про які ми дещо тут розповіли.


ПРИМІТКИ:

14) …месур… - взагалі вважається, що «месур» це значить «клен». Але, можливо, що і інші дерева називалися цим словом.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



Ісландія, XIII століття

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 08.05.2022 08:04  © ... => Каранда Галина 

Та життя, воно ж не може бути без відхилень, якийсь привид та й з’явиться)))

Щось воно та є )))

Ті привиди і "внутрішні голоси", то мабуть є наші коригувальники, до свого "голосу" я часто прислухаюсь і завжди все виходить, як треба )))

А з Колумбом, як то зажди і є у істориків, теж маються деякі незрозумілості, на яких в наш час, якось так не прийнято наголошувати. )))

 08.05.2022 07:32  Каранда Га... => © 

Да... в Колумба дійсно все менш заплутано!)) Індія - то й Індія!
А тут постійно якісь мертвеці або привиди щось розказують!)))