Баєчки для корисного міркування
Баєчка. Блаженний та Пацюк
Зустрів Блаженний Пацюка,
Пацюк рив яму коло ставу.
- Нащо ти риєш? – запитав. –
- Хіба так роблять собі славу?
Став обміліє. – Що з того,
Що іменем моїм діток лякають! –
Сказав Пацюк. - Для мне – то не зло.
Бо робить зло – моє призвання.
Блаженний по воді пішов,
І скрився між дерев високих.
Ставок за ним з місця зійшов
І теж пропав. Пацюк в крик, стогне.
Повниться Благістю Земля,
Чи бачиш ти чи ні,
Душа завжди своїх дітей спаса
Від мертводушних пацюків.
«»»
Баєчка. Кабан-Пан і Олениця
Був в лісі Кабан– Пан,
Червоними очатами усіх лякав,
І тих, хто на дорозі – лупцював,
Чужі домівки люто руйнував.
Зібралися тут інші кабани і звірі всі лісні,
- Хоч, - кажуть кабани, - ми однієї, кровної рідні,
Та меж не знає цей вояка-Пан,
Цей горе-над усіма атаман.
І вигадали звірі пастку поробити,
Все як водиться – яму листячком накрити,
- Над ямою хай пугало стоїть
Лісної олениці, він і прибіжить.
Про це почула Олениця – То дурне!
Кабан-Пан не сліпий і гострий нюх у нього є -
Він пастку обмине.
Потрібно там не пугало, а дихання живе!
Я стану коло ями! - Не боїшся? –
Спитав кабан один.
- Так, боюсь, звісно!
Та стільки зла цей Пан у всьому лісі наробив!
Та й я стара! Життя хай буде молодим.
З повагою дивились звірі лісові
На Оленицю. І погодилися всі.
І зранку вже на лови вийшов Кабан-Пан –
Побачив Оленицю між дерев, і враз свій хвіст підняв.
Червоні оченята ще лютіші стали,
Копита пил з землі сухий підняли.
Та раптом – що таке? То молодий Олень,
Що за кущами тихо так ховався,
Стрибнув напереріз і з пантелику збив
Ловця лихого, той за ним погнався
І впав у другу яму, там й пропав,
І страх-потвору з лісу за собою весь забрав.
Частинка-іскра Духу смілого, живого
Від старого так перейде до молодого!
Це найцінніше дітям, внукам будемо передавать,
Щоб не сміялась, не глумилась з нас Кабанська люта рать.
«»»
Баєчка. Про велике і мале
Прийшов в село КарлИчко з битви, що вели
Карлички-гноми, що біля гори,
За кращі за печери та за те,
Хто верховодить в горі буде. От таке…
І ось Карличко хвацькості у битвах понабрався,
І на сусідів по домівці він почав кидаться,
Своєю шаблею махав і грошенята відбирав,
Бо він «Гора» у цьому домі-п’ятачку, сказав.
Маленька мишка довго неподобство це терпіла,
Та якось це їй разом надоїло,
Зізвала всіх мишей із лісу – їх багато, кожен знає,
І план, як буяна-карличку присмирить, розповідає.
Послухали, погодились всі тища тих лісних мишей– й зробили –
І того «Гуллівера» з карлицького роду
Лататтям із боліт зв’язали і накрили,
Гвіздками до землиці пришпилили.
- Хай краще спить, хоча б роки.
Проспиться карличко, і вийде дух лихий вояки,
Вернеться знов до праці, до смиренного труда,
До гномицького інструменту - кайла та лопати.
На все «велике» є своє«мале»,
Що з « трону» мудрістю зжене.
2026р.