21.05.2022 18:05
for all
26 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Лукіан

ІКАРОМЕНІПП, або НАДХМАРНИЙ ПОЛІТ

МЕНІПП. Отже, три тисячі стадіїв було від Землі до Місяця; це – перший перехід. Звідтіля уверх до Сонця ще біля п’ятисот парасангів; (1) нарешті, від Сонця до самого неба з акрополем Зевса… так, мабуть - що, швидкокрилий орел пролетів би у нас цю відстань не скоріше аніж за день.

ДРУГ. Заради Харит! Що це ти, Меніпп, зірки вивчаєш і робиш якісь там собі обчислення? Вже досить довго я дивлюсь на тебе і чую про сонця, місяці і, на додаток, ще й про якісь незрозумілі переходи і парасанги…

МЕНІПП. Не дивуйся, дорогенький! Якщо тобі і здається, що я говорю про речі надто піднесені і захмарні, то справа лиш в тому, що я складаю приблизний підрахунок шляху, пройденого в останню мандрівку.

ДРУГ. То хіба ти, як і фінікійці, визначаєш свій шлях по світилах?

МЕНІПП. Ні, клянусь Зевсом! Але я мандрував серед них.

ДРУГ. Геракл! Одначе довгий же ти бачив сон, якщо непомітно для себе сам, проспав цілі парасанги.

МЕНІПП. Ти думаєш, дорогенький, що я говорю про якесь сновидіння, а між тим я тільки що спустився від Зевса.

ДРУГ. Та що ти таке говориш! Перед нами Меніпп, який злетів з неба від Зевса?

МЕНІПП. Так, і я стою перед тобою, повернувшись тільки-но сьогодні від великого Зевса, де я бачив і чув багато дивного. А якщо ти не віриш, то я можу цьому лиш безмірно радіти: значить я дійсно пізнав дещо неймовірне.

ДРУГ. Як я можу не повірити, о божественний олімпієць Меніпп, я – всього лише нікчемний смертний, який живе на землі, - не повірю тобі, мужу захмарному або «одному із небожителів», за виразом Гомера! Але скажи мені, якщо тобі неважко, яким чином піднявся ти з землі на небо, де зміг ти знайти таку високу драбину? Адже ти лицем зовсім не схожий на горезвісного фрігійця Ганімеда, так що досить важко припустити, щоб орел викрав тебе, для того, щоб ти став виночерпієм Зевса.

МЕНІПП. Я давно помічаю, що ти смієшся наді мною, і ніскільки не дивуюсь, що моя незвичайна розповідь уявляється тобі схожою на казку. І все-таки сходження відбулося без усілякої драбини і без того, щоб бути коханцем орла: у мене були свої крила!

ДРУГ. Та це вже занадто! Ти перевершив Дедала, якщо, зверх усього іншого, зумів ще й сховатися від нас, перетворившись із людини в яструба чи галку.

МЕНІПП. Вірно, мій дорогенький! Твоє порівняння на таке вже й далеке від істини: я здійснив намір Дедала і сам змайстрував собі крила. (2)

ДРУГ. І як же ти, о найвеличніший сміливець, не побоявся того, що і ти упадеш в море і даси йому від свого імені назву Меніппійського, як той його син – Ікарійському?

МЕНІПП. Зовсім ні! Ікар прикріпив свої крила воском, який досить швидко розтанув від сонячних променів; зрозуміло, що Ікар розгубив пір’я і, як треба було і чекати, упав. В мене ж крила були без воску.

ДРУГ. Та що ти говориш! Не знаю чому, але потроху ти заставляєш мене повірити в правдивість твоєї розповіді.

МЕНІПП. Так от, я і кажу: по-перше, спіймавши величезного орла, а також шуліку, із самих сильних, я відрізав їм крила біля самої спини…. Втім, якщо тобі нікуди поспішати, я краще розповім тобі про увесь цей намір з самого початку.

ДРУГ. Ніскілечки не поспішаю! Від твоїх слів я весь перетворився на очікування і з відкритим ротом чекаю, чим же скінчиться твоя розповідь. Заради Зевса, покровителя дружби, не кидай мене привішеним за вуха на самому початку свого оповідання!


МЕНІПП. Ну, добре! Та й справді, погано  залишати друга з відкритим ротом, та ще й підвішеного, як ти кажеш, за вуха. Слухай же!

Придивляючись до всіляких життєвих явищ, я почав швидко розуміти, наскільки вони смішні, жалюгідні і непостійні, - я кажу про багатство, владу і могутність; зневажаючи всі ці блага і вважаючи марною гонитву за ними перешкодою для істинних занять, я спробував вилізти із цього болота і обдивитися все навкруги. Спочатку мене охопили сумніви; про цей світ, який філософи називають космосом, мені довго не вдавалося нічого пізнати – ні як він виник, ні хто його творець. Не знав я також, де його початок і яка його кінцева мета. Тоді я почав роздивлятися світ частинами, але це тільки збільшило моє нерозуміння: дивлячись на зорі, безладно розсипані по небу, на саме Сонце я горів бажанням пізнати, що вони таке. Але найбільш незрозумілим і загадковим здавалося мені все, що стосувалося Місяця: різноманіття його видозмін, здавалось мені, викликані якоюсь таємничою причиною. Нарешті, блискавка, яка пронизує хмари, грім, що гуркоче, дощ, сніг, град, який падає – все це було для мене загадкою, яку неможливо розгадати.

Ось в такому настрої я і подумав, що краще за все буде звернутися до філософів за розв’язанням всіх цих питань, так як вважав, що вони зуміють розказати мені всю правду.

Я вибрав серед них найкращих – якщо ознакою гідності вважати похмуре обличчя, блідий колір шкіри і густу бороду, - і дійсно, на перший погляд вони здалися мені людьми красномовними і знайомими з небесними явищами. Віддавши себе і чималу купу грошей у їх розпорядження, - частину я заплатив зразу, а решту домовився віддати після закінчення занять, - я попросив їх пояснити мені небесні явища і устрій Всесвіту. І з таким завзяттям взялися вони зчищати з мене моє невігластво, що привели ще до більшого нерозуміння, обливши цілим дощем першопричин, цілей, атомів, пустоти, матерій, ідей і іншого. Але більш за все сумним було те, що мої наставники ні в чому один з одним не погоджувалися; навпаки, кожен із них заперечував думку іншого, стверджуючи протилежне і прагнучи до того, щоб я визнав його правоту і перейнявся його поглядами.

ДРУГ. Дивні речі ти розповідаєш, нібито мудреці сперечаються один з одним про існуюче і про одне і те ж і не мають однакової думки!

МЕНІПП. Так, шановний! А як би ти сміявся, послухавши їхні промови, сповнені обману та дивацтва! Твердо ступаючи по землі, нічим не вищі за нас, що повзають по ній, філософи бачать не краще за своїх сусідів, а деякі, внаслідок старості і немочі, і зовсім короткозорі. І, тим не менш, вони стверджують, що розрізняють кордони неба; вказують розміри сонця, проходять над місячним простором і, наче впавши з зірок, визначають їх величину і вигляд. Нарешті, часто, не будучи в змозі відповісти навіть на таке просте питання, яка відстань від Мегар до Афін, вони точно знають, яка відстань між Місяцем і Сонцем; зважуються виміряти її в ліктях, міряють товщу повітря, глибину океану, коло землі, креслять круги, накладають трикутники на квадрати, вивчають всілякі сфери і, навіть саме небо.

І хіба не є доказом тупості філософів та їх зарозумілості те, що, говорячи про досить неясні предмети, вони не задовольняються здогадами, а наполегливо підтримують свій погляд, і, заперечують за протилежним будь-яке значення, ледь не клянуться, що Сонце є розпечена куля, (3) що на Місяці є життя, що зірки п’ють воду, яку сонце, наче на колодязному ланцюзі, черпає із моря і порівну ділить поміж ними?

Неважко помітити, настільки протилежні їхні погляди. Заради Зевса, подивись сам, чи близькі їхні вчення і чи не зовсім вони суперечливі. Перш за все, у них помічається велика різниця в думках у питанні про світ: одні стверджують, що він не створений і ніколи не загине, другі наважуються говорити про творця і про самий спосіб творення ним світу. Але більш за все я дивувався з тих, які, визнаючи деякого бога, творця усього, не можуть пояснити ні того, звідкіля він з’явився, ні того, де бог знаходився, коли створював світ: адже неможливо мислити час і простір раніше всякого буття…

ДРУГ. Схоже ти розповідаєш про зухвалих людей, про брехунів.

МЕНІПП. А що б ти сказав, якби вислухав їхні міркування про ідеї, про безтілесні сутності або їх промови про кінцеве і безкінечне? До того ж, серед філософів розгоряються жорсткі суперечки, так як одні бачать у всьому що існує тільки кінцеве; інші навпаки, думають, що воно безкінечне. Далі, багато хто стверджує, що існує велика кількість світів, і нападають на тих, які думають, що світ єдиний. (4) Нарешті один із них, не досить миролюбний чоловік, вважає розбрат батьком всього світового порядку. (5)

А боги? Не знаю, чи варто навіть згадувати погляди цих людей на них! Одним божество уявляється числом, (6) другі клянуться собаками, гусьми і платанами, (7) треті, нарешті, вигнавши всіх інших богів передають владу над світом єдиному божеству, так що мені лишалось тільки засмучуватися такою бідністю в богах.

Втім, менш жадібні визнають багатьох богів, при цьому розділяють їх на розряди, називаючи одного бога першим і вказуючи іншим другі і треті місця, у відповідності до ступеня їх божественності. Інші, знову ж, вважають божество безтілесним і безформним, а другі, навпаки, не мислять його інакше, як матеріальним. Головним чином далеко не всі із них визнають промисел божий в людських справах: деякі звільняють богів від усіляких турбот, поступаючи з ними подібно до нас, коли ми прибираємо старих від несення суспільних навантажень. Взагалі, боги у них нічим не відрізняються від охоронців, яких комічні поети виводять на сцену. (8) Але все це пусте в порівнянні з тими, які зовсім заперечують існування богів і, кидають світ напризволяще, лишаючи його володаря і вождя.

Однак, вислуховуючи все це, я не наважувався виказувати недовіру таким високогремлячим і прекраснобородим людям; але в той же час, погоджуючись зі словами одного, я не знаходив в них нічого, що не заперечувалося б промовами іншого. І я опинявся в такому стані, про який говорить Гомер: (9) часто я наважувався повірити одному із них, як уже мною


…бажання інше володіло.


Все це приводило мене до повного нерозуміння, і я не бачив, від кого би ще на землі мені узнати істину. Тоді-то я і вирішив, що єдиним засобом позбавитися свого невігластва є - приладнавши крила, самому піднятися на небо. Надію в цьому ділі мені головним чином давала сила бажання, а також байкар Езоп, який стверджує, що небо доступне не тільки орлам і гнойовим жукам, а інколи навіть і верблюдам. Втім, я досить ясно розумів, що я ні в який спосіб не зможу відростити собі крила; але якщо пристосую крила шуліки чи орла, - адже тільки вони зможуть витримати вагу людського тіла, - зможу швидко здійснити свій намір.

Отже, спіймавши цих двох птахів, я старанно відрізав у орла праве крило, у шуліки – ліве, і прив’язав їх міцними ременями до плечей. Приладнавши до кінцівок крил дві петлі для рук, я почав випробовувати свою силу; спочатку просто підстрибував, помагаючи собі руками, потім, подібно до гусей, літав над самою землею, злегка торкаючись її ногами під час польоту. Однак, помітивши, що діло іде на лад, я відважився на більш сміливий крок: піднявшись на Акрополь, я кинувся зі скелі і … долетів до самого театру. (10)

Так як мій політ пройшов благополучно, я задумав піднятися вище в небеса: піднявшись не то з Парнета, не то з Гіметта, я перелетів на Геранею, звідтіля на Акрокорінф; потім, через Фолою і Еріманф, я досяг Тайгета. Незабаром я вже настільки звик до свого відчайдушного заняття, що майстерно виконував сміливі польоти і, не задовольняючись висотою, доступною і пташенятам, вирішив піднятися на Олімп; звідтіля, зробивши, по можливості, запас тільки легкої їжі, я відправився прямо на небо. У першу хвилину в мене, навіть, голова закрутилася від величезної висоти, але я це переніс з легкістю. Прорвавшись через густі хмари і опинившись, нарешті, біля Місяця, я відчув деяку втому, особливо в лівому крилі, відрізаному у шуліки. З огляду на це я підлетів до Місяця і, присівши на нього, дав собі перепочинок, поглядаючи вниз на Землю і, подібно Зевсу у Гомера, звертав свій погляд то на Фракію з її наїзниками, то на землю мізів, або, за бажанням, розглядав Елладу, Персію і Індію. Від всього цього я наповнився безкінечною радістю.

ДРУГ. Чи не розкажеш бува, Меніпп, також і про те, що ти звідтіля бачив, щоб нам нічого не пропустити із твоєї мандрівки і узнати навіть про різні дрібниці. Думаю, що я міг би почути від тебе багато цікавого і про те, як тобі показалася зверху земля і все, що на ній існує.

МЕНІПП. Ти цілком правий, друже! Щоб тобі легше було мене розуміти, піднімись подумки на Місяць, здійсни зі мною мандрівку і, поставивши себе на моє місце, окинь поглядом загальне розташування всього, що є на землі.

Перш за все, Земля здалася мені досить маленькою, значно меншою чим Місяць, так що при першому погляді я, як не нахилявся, не зміг знайти ні високих гір, ні великих морів. Якби я не помітив Колоса Родоського і башти на Фаросі, (11) то я б і зовсім не впізнав Землі; тільки велика висота цих споруд і переливи океану під променями сонця ясно показували мені, що я бачу перед собою дійсно Землю. Однак, придивившись уважніше, я в невдовзі почав вирізняти на ній людське життя, і не тільки життя цілих народів і міст, але і діяльність окремих людей; і я бачив, як одні пливли по морю, другі воювали, треті обробляли землю, четверті судилися; бачив жіночі справи, тварин і взагалі все, що живе за рахунок родючої землі. (12)

ДРУГ. Цілком неймовірно, і ти сам собі суперечиш! Адже раніше ти говорив, що тобі прийшлося розшукувати Землю, так як, внаслідок своєї віддаленості, вона здалася тобі ледве не крапкою, і якби Колос не указав її, то ти б думав, що бачиш перед собою щось інше. Так яким же чином ти, подібно до якогось Лінкея, раптом отримав змогу роздивитися все на землі – людей, тварин, і ледь не гнізда комарів?

МЕНІПП. Добре, що ти нагадав мені про це, а то б я і не помітив, що забув згадати про найважливішу обставину. Коли я зрозумів, що бачу перед собою Землю, але нічого не можу на ній розгледіти із-за великої відстані, яка утруднювала мій зір, то був украй засмучений і знічений своєю безпорадністю. Я впав у відчай і був вже готовий заплакати, як раптом іззаду підійшов до мене філософ Емпедокл: увесь у попелі і ніби підсмажений, він дуже нагадував собою головню. Зізнаюсь, від його вигляду я налякався, прийнявши його за духа Місяця. Втім, він поспішив заспокоїти мене і сказав: «Мужайся, Меніпп!


Адже я не бог – і безсмертним мене ти вважаєш даремно (13)


Я – Емпедокл, філософ. Як тільки я кинувся в кратер Етни, так дим вулкану зразу ж обхопив мене і закинув сюди. З тих пір я живу на Місяці, харчуюся росою, і мандрую все більш повітрям; я прийшов, щоб вивести тебе із скрути: я бачу, що тебе засмучує і мучить те, що ти не можеш ясно роздивитися Землю». – «Шановний Емпедокл, - вигукнув я, - ти робиш добре! Як тільки я повернуся в Елладу, я обов’язково вчиню тобі узливання на моєму вогнищі і під час молодика буду звертатися до Місяця з трикратним молитовним вигуком». – «Клянусь Ендіміоном, - відповідав Емпедокл, - не заради платні я прийшов сюди, але тому, що, дивлячись на твої страждання, я від щирого серця співчував тобі … Так от, чи знаєш ти, що повинен зробити, щоб придбати гострий зір?»

«Ні, клянусь Зевсом, - відповідав я, - хіба що ти яким-небудь чином знімеш пелену, яка закриває мені очі, так як зараз на них наче ячмінь сидить». – «А між тим, - сказав Емпедокл, - моя допомога зовсім і непотрібна тобі: ти з’явився з землі, маючи прекрасний зір…» - «Що ти хочеш цим сказати, я не розумію тебе?» - «А хіба ти не знаєш, - продовжив він, - що до твого правого плеча прив’язане крило орла?» - «Прекрасно знаю, - сказав я. – Але що спільного між цим крилом і моїм зором?» - «А те, що орел далеко перевершує своїм зором всіх живих тварин: лиш один він може прямо дивитися на сонце, Справжній цар, орел здатний не моргаючи витримувати яскраве світло сонячних променів».

«Так кажуть, - сказав я, - і я вже починаю жаліти, що, підіймаючись сюди, не вирвав своїх очей і не вставив на їхнє місце орлиних. Взагалі я з’явився сюди напівготовим і був спорядженим зовсім не по-царському; я скоріше схожий на незаконнонароджене орля, якого лишили спадку». – «Ні від кого іншого, як від тебе, залежить, - сказав мені Емпедокл, - щоб одне з твоїх очей стало абсолютно царським. Якби ти згодився трохи піднятися і, утримуючи в спокої крило шуліки, махати тільки другим, то твоє праве око, яке відповідає орлиному крилу, зразу ж стало б далекозорим. Ну, а друге око, слабшої твоєї половини, ніяким чином не буде бачити гостріше». – «Досить мені і одного правого ока, якщо воно буде гострим, як у орла. Це мені не завадить добре бачити. Мені приходилось не раз спостерігати, як теслі, рівняючи балки по виску, примружують одне око, щоб краще бачити».

З цими словами я зробив те, що мені порадив Емпедокл; він же, повільно віддаляючись, непомітно розсіявся, перетворившись на дим.

І тільки-но я вдарив крилом, яскраве світло осяяло мене, освітлюючи переді мною все що раніше було незримим. Нахилившись донизу, в прекрасно бачив землю, міста, людей. Я побачив все, що вони робили не тільки під відкритим небом, але і в своїх домівках, вважаючи себе добре схованими: Птолемей спав зі своєю сестрою; (14) син Лісімаха думав проти свого батька; (15) Антіох, син Селевка, тихенько підморгував Стратоніці, своїй мачусі; я бачив, як дружина Олександра – фессалійця вбивала свого чоловіка, (16) Антігон розбещував дружину свого сина. Син же Аттала отруював свого батька. Далі, Арсак вбивав жінку в той час, як євнух Арбак підіймав над ним свій меч. Спатіна – мідійця, вбитого золотою чашею прямо в брову, тягли за ноги з бенкету охоронці. Таке ж було і у дворах лівійських, скіфських і фракійських царів, - таж розпуста, ті ж убивства, змови, пограбування, клятвовідступництво та побоювання, що тебе зрадять свої ж домашні.

Ось таке видовище являли собою діла царів! А життя приватних осіб здавалося ще більш смішним: адже я і їх бачив. Тут я побачив Гермодора – епікурейця, який приносив хибну клятву за тисячу драхм; стоїка Агафокла, який звинувачував перед судом одного зі своїх учнів за невиплату грошей; оратора Клінія, який крав чашу із храму Асклепія; кініка Герофіла, який спав у публічному домі… Втім, чи варто розказувати про всіх цих грабіжників, сутяжників, лихварів, що стягують свої позички? Строкате, різноманітне видовище!

ДРУГ. Було б дуже добре, Меніпп, якби ти мені про все це розповів; мабуть - що, те видовище принесло тобі справжнє задоволення.

МЕНІПП. Розказати все до дрібниць, люб’язний друже, неможливо. Навіть і роздивитися все це було нелегкою справою. Втім, все найбільш суттєве нагадувало собою те саме, що, за словами Гомера, було зображено на щиті Ахілла. (17) Тут були банкети і шлюби, там суд, народні зібрання; далі, хтось творив жертвоприношення; поряд інший упадав від горя. Кожного разу, дивлячись на Гетику, я помічав воюючих гетів, коли ж повертався до скіфів, то бачив як вони кочують зі своїми возами – халабудами. Трохи повернувши голову вбік, я міг спостерігати за єгиптянами, які обробляли землю; фінікійці мандрували, кілікійці здійснювали розбійницькі набіги, лаконці самі себе шмагали, (18) афіняни … судились. (19)

Так як все, що я бачив, відбувалося одночасно, - ти зможеш собі уявити, яка вийшла мішанина. Це все одно, як, набравши велику кількість співаків, а ще краще декілька хорів, наказати кожному учаснику замість загальної мелодії тягти свою арію; тоді кожен із-за суперництва і бажання виділити свою частину прагнув би перекричати свого сусіду. Клянусь Зевсом, ти і уявити собі не зможеш, щоб то були за співи!

ДРУГ. Цілком вірно, Меніпп: смішні і безглузді.

МЕНІПП. Так от. Дорогий мій, всі жителі Землі і є такими співаками; (20) із цієї біди і складається життя людей – вони не тільки співають не в лад, але відрізняються навіть своїм одягом, та і йдуть хто куди; думки у них суперечливі, і все це до тих пір, поки керівник хору не вигонить кого-небудь із них зі сцени, сказавши йому, що він тут більше не потрібен. З цієї миті люди втрачають свої колишні відмінності і, змовкаючи, перестають тягти свою безглузду і різноголосу пісню. І все, що відбувається на цій строкатій і різнохарактерній сцені, дійсно достойне сміху.

Але більш за все я сміявся над тими, які сперечаються про кордони своїх володінь і гордяться тим, що обробляють долину Сикіона, володіють землею у Марафона, по сусідству з Еноєю, і мають тисячі плефрів (21) в Ахарнах. Взагалі, вся Еллада здавалась мені зверху величиною в чотири пальці, а Аттика, відповідно, виглядала, по-моєму, майже крапкою. І я задумався над тим, на якій дрібниці будують наші багатії свої горді замашки: дійсно, найбільший землевласник, здавалось мені, обробляє всього лиш епікурейський атом. (22) Кинув я погляд і на Пелопонес і, помітивши Кінурію, згадав, як багато аргівян і лакедемонян лягло в одноденній битві за володіння шматком землі, розміром не більшим за зерно єгипетської чечевиці. І якщо я бачив людину, горду своїм золотом, своїми восьми перстнями і чотирма чашами, я не міг утриматися від сміху, так як весь Пангей зі своїми Рудниками був не більш, чим просяне зерно.

ДРУГ. Який ти щасливий, Меніпп! Що за дивне видовище! Але скажи, бога ради, якими тобі здавалися зверху міста і люди?

МЕНІПП. Думаю що, тобі не раз траплялося бачити зібрання мурашок: одні вирішують державні справи біля входу в нору, інші виходять із мурашника чи повертаються в своє місто; той тягне з будинку шматочок гною, цей поспішаючи несе підібрану десь шкірку боба чи половину пшеничного зерна. Є у них, мабуть, відповідно до їхнього мурашиного життя і будівельники, і народні вожді; є притани, (23) музиканти і філософи. Так от, міста, населені людьми, здалися мені більш всього схожими на мурашники. Якщо ж тобі це порівняння людського спільного життя з мурашиним царством здається принизливим, то згадай про старі перекази фессалійців, і ти побачиш, що мірмідоняни, цей войовничий народ, перетворилися на людей із мурашок. (24)

Між тим, достатньо надивившись на все це і від всього серця насміявшись, я вдарив крилами і полетів


… в чертоги Зевса

Егідодержавного, до сонмища інших безсмертних. (25)



Однак не встиг я злетіти на висоту одного стадія, як Місяць сказав мені:

«Щасливої дороги, Меніпп! Виконай для мене невелике доручення, коли будеш у Зевса». – «Будь ласка, - відповів я, - мені це буде неважко, якщо тільки не прийдеться що-небудь віднести йому». – «Доручення моє не важке, Меніпп, - заперечив Місяць, - це лиш прохання Зевсу з мого боку. Скажи йому, що я обурений нескінченною і безглуздою балаканиною філософів, у яких немає більшої турботи, ніж втручатися у мої справи, розмірковуючи про те, що я таке, які мої розміри, чому інколи буваю розділений надвоє, а інколи маю вигляд серпа. Одні філософи вважають, що я заселений, другі – що я не що інше, як дзеркало, яке висить над морем, взагалі, кожний говорить про мене все, що тільки влізе йому в голову. Нарешті деякі розказують, що саме моє світло – крадене і незаконне, так як приходить до мене зверху, від Сонця. Цим вони без кінця сварять мене з Сонцем, моїм братом, і протиставляють нас один проти одного. Хіба їм мало тих небилиць, які вони розповідають про Сонце, що воно і камінь, і розпечена куля…

А між тим, хіба я не знаю, які ганебні і ниці діла творяться ночами цими філософами, які вдень виглядають такими похмурими та доблесними, що своєю благородною зовнішністю привертають увагу натовпу? Я відмінно бачу всі їхні витівки і все ж мовчу, так як вважаю неправильним відкривати світу нічні походеньки філософів і виставляти напоказ їхнє життя. Навпаки, дивлячись, як вони розбещуються, крадуть, звершують під прикриттям нічної темряви всілякі злочини, я зразу ж притягую хмару і ховаюсь за нею, щоб не виставляти на загальну ганьбу старих, які вирізняються серед інших своїм добродійством і своїми довгими бородами. Вони ж, без жодної сором’язливості, продовжують мучити мене своїми промовами і всіляко ображають, так що, клянусь Ніччю, я не раз хотів поселитися як можна далі звідціля, щоб уникнути їх поганого язика.

Так от, не забудь передати про це все Зевсу і добав ще, що я незгоден, залишатися і далі в цих місцях, якщо він не розітре в пісок філософів і не закриє рота цим базікам; нехай Зевс зруйнує Стою, вразить громом Академію і заборонить безкінечні розмови перипатетиків. Тільки тоді я буду мати спокій і звільнюсь від їх щоденних вимірів».

«Все буде виконано», - відповів я і з цими словами відправився прямо наверх до неба, по дорозі,


Де не помітиш робіт, ні людей, ні волів – землеробів. (26)


Вже скоро Місяць здавався мені маленьким, а Земля зникала із виду. Лишивши з правого боку Сонце і продовжуючи свій політ серед зірок, я на третій день наблизився, нарешті, до неба. Я мав надію, що мені зразу ж вдасться проникнути туди: моє перетворення на орла, хоча і неповне, думав я, легко дозволить пройти мені невпізнаним, так як орел здавна близький до Зевса. Все ж я боявся, що мене зразу ж видасть моє ліве крило, крило шуліки, а тому я вирішив за краще, не наражаючи себе на зайву небезпеку, підійти до дверей і постукати.

Гермес почувши стук, спитав моє ім’я і спішно пішов доповідати про мене Зевсу. Трохи згодом мене запросили увійти. Наляканий і тремтячий, я зайшов і застав усіх богів: вони сиділи в кріслах і слідкували за мною не без деякого занепокоєння. Їх дещо збентежило моє неочікуване прибуття, яке викликало побоювання, як би таким чином не прилетіли до них всі люди.

І от Зевс, грізно дивлячись на мене пронизливим і титанічним поглядом, спитав:


Хто ти такий, чоловіче, хто батько твій, звідкіля ти родом? (27)


Я ледве не вмер зі страху, коли почув його громоподібні слова, і, наче вражений громом, стояв з відкритим ротом. Однак, потроху я зібрався з духом і, почавши здалеку, став докладно розповідати, як я бажав познайомитись з небесними явищами, як відвідував філософів і слухав їх суперечливі пояснення, як страждав від їхніх промов, і яке прийняв рішення з цього приводу; потім розповів про крила і про все інше, що супроводжувало мою подорож на небо, а в кінці передав йому ще й доручення Місяця. У відповідь на мою розповідь Зевс посміхнувся і, злегка розсунувши брови, сказав: «Що сказати про Ота і Ефіальта, після того як Меніпп насмілився піднятися на небо! Втім, сьогодні ми запрошуємо тебе на частування, а завтра дамо пояснення, за якими ти прийшов, і відпустимо тебе на землю». Потім він встав і пішов в ту частину неба, звідкіля краще за все було чути, так як настав час приймати молитви людей.

По дорозі Зевс почав розпитувати мене про всілякі обставини земного життя: першим ділом про ціну на купівлю пшениці в Елладі; питав, чи була остання зима суворою, чи потрібно овочам більше дощів, чи лишився хто-небудь із роду Фідія, чому афіняни на протязі стількох років не справляли Діасії, (28) чи думають вони закінчити побудову для нього Олімпійського храму (29) і чи затримані ті, хто пограбував храм в Додоні. (30) Коли я відповів на всі ці запитання, Зевс продовжив: «Скажи, Меніпп, а про мене…. що думають люди про мене?» - «Про тебе, володарю, їхні думки найбільш благочестиві. Люди вважають тебе царем богів». – «Ти жартуєш, - заперечив Зевс, - я відмінно знаю їхню мінливість, хоча ти про це і замовчуєш. Адже був час, коли я був для них і пророком, і цілителем, - словом, коли


площі і вулиці - все було сповнене іменем Зевса.



Тоді і Додона і Піза сяяли і користувалися загальною шаною, а жертовний дим накривав мені очі. Але з тих пір, як Аполлон заснував у Дельфах храм пророцтв, Асклепій в Пергамі лікарню, у Фракії з’явився храм Бендіди, в Єгипті Анубіса, в Ефесі Артеміди – з того часу всі біжать до нових богів, справляють на їх пошану свята, приносять їм гекатомби і присвячують золоті зливки… Що ж стосується мене, постарілого бога, то вони думають, що достатньо шанують мене, якщо раз на чотири роки приносять мені жертви в Олімпії. (31) І мої олтарі стали холодніше законів Платона чи силлозізмів Хрізіппа». (32)

Розмовляючи таким чином, ми підійшли до того місця, де Зевс повинен був сісти, щоб вислуховувати молитви. Тут був цілий ряд накритих кришками отворів, які нагадували колодязі; біля кожного із них стояв золотий трон. Сівши на трон біля першого отвору і знявши з нього кришку, Зевс почав прислуховуватися до молитов, які підіймалися до нього з усіх країв на землі і були надзвичайно різними. Я сам міг чути їх, так як разом із Зевсом схилився над отвором. От, наприклад, якими були ці молитви: «О Зевс, дай мені досягти царської влади!», «О Зевс, нехай у мене виростуть цибуля і часник!», «О боги, хай помре мій батько якомога скоріш!». А інший говорив: «О, якби я міг отримати спадок після дружини!», «О, якби мені вдалося приховати підступи проти брата!», «Дайте, боги, перемогти мені в суді!», «Нехай я буду увінчаним на олімпійських змаганнях». Возносили свої молитви мореплавці: одні молили за північний вітер, другі - за південний; землероб просив щоб послали дощу, суконник – за сонячне світло.

Зевс все це вислуховував, уважно зважуючи кожну молитву; він обіцяв їх виконати, але далеко не всі, а


То на прохання дивився прихильно, а то хитав головою. (33)


Справедливим молитвам він дозволяв піднятися наверх через отвір і поміщав їх з правого боку від себе, а прохання несправедливі відганяв назад не виконавши, здуваючи їх вниз, щоб вони не могли наблизитись до неба. Між тим, відносно однієї молитви я помітив в ньому нерішучість: справа в тому, що дві людини молили Зевса якраз про протилежне, обіцяючи принести йому однакові жертви. І от Зевс, не знаючи, чиєму проханню надати перевагу, відчував чисто академічну нерішучість; не будучи в змозі прийняти якесь рішення, він вважав за краще подібно до Піррона, «утримати судження».

Достатньо наслухавшись молитов, Зевс пересів на сусідній трон, зняв кришку с другого колодязя і почав слухати тих, хто приносив клятви. Закінчивши з цим ділом і вразивши блискавкою епікурейця Гермодора, Зевс перейшов до наступного трону, де і взявся за пророцтва, оракули та знамення. Потім він пішов до колодязя з жертвоприношеннями, через який підіймався дим від жертв і сповіщав Зевсу імена всіх, хто приносив пожертву. Виконавши все це, Зевс дав накази вітрам і погодам, пояснивши, що треба їм робити: «Сьогодні нехай буде дощ в Скіфії; а в Лівії хай гримить гроза; в Елладі іде сніг. Ти, Борей, дми в Лідії, а ти, Нот, залишайся у спокої. Зефір же повинен підняти бурю на Адріатичному морі; і нехай біля тисячі мір граду випаде в Каппадокії».

Привівши в порядок всі свої справи, Зевс направився зі мною на банкет, так як вже підійшов час обідати. Мене зустрів Гермес і влаштував на ложі біля Пана, Корібантів, Аттіса і Сабазія – богів, які не мали повних прав громадянства на небі, та і взагалі досить сумнівних. Деметра роздала нам хліб, Діоніс вино, Геракл м`ясо, Афродіта ягоди мирта, а Посейдон якусь там рибу. (34) Потихеньку я скуштував також нектару і амброзії. Люб’язний Ганімед, помітивши, що Зевс не дивиться в мій бік, час від часу, із поваги до людей, наповнював для мене одну-другу чарочку нектаром. Боги згідно зі словами Гомера (думаю, що він, як і я, сам спостерігав те, що там відбувається), ні хліба не їдять, ні вина темного не п’ють, (35) але лиш пригощаються амброзією і напиваються нектаром. Все ж найбільшу радість їм приносить чад, який здіймається від жертв, чад, змішаний з запахом спаленого м’яса, і жертовна кров, яку ті хто творить жертвоприношення ллють на олтарі. Під час трапези Аполлон грав на кіфарі, Силен танцював кордак, (36) а Музи, що стояли трохи збоку, проспівали нам дещо із «Теогонії» Гесіода і першу оду із гімнів Піндара. Наївшись досхочу, ми піднялись із-за столу, щоб відпочити, так як всі вже добряче випили.


Інші боги, як і мужі, бійці з колісниці,

Спали всю ніч; лише мене не порадував сон безтурботний. (37)



Довго ще мене мучили різні думки: бентежило мене і те, чому у Аполлона за такий довгий час не виросла борода, і чому на небі буває ніч, хоча там постійно перебуває сонце: адже і зараз Геліос був присутній на обіді… Однак в кінці кінців мені вдалося трохи подрімати. Прокинувшись наступного ранку, Зевс повелів зібрати збори.

Коли всі боги зійшлися, Зевс так розпочав свою промову: «Вчорашня поява гостя – чужинця стала приводом для цього зібрання. Я вже давно збирався обговорити з вами поведінку філософів, а скарги Місяця заставили мене не відкладати далі розгляд цього питання. Справа полягає в наступному. Не так давно на землі з’явився особливий вид людей, які впливають на життя інших людей, - людей пустих, сварливих, марнославних, запальних, любителів ласощів, дурних, надутих пихою, повних зухвальства, - словом, людей, які являють, за виразом Гомера,


… марний тягар землі. (38)



Ці люди розділилися на школи, придумали найрізноманітніші лабіринти міркувань і називають себе стоїками, академіками, епікурейцями, перипатетиками і іншими ще більш забавними іменами. Прикриваючись славним іменем чесноти, піднімаючи брови і наморщивши лоба, довгобороді, вони гуляють по світу, ховаючи свій мерзенний спосіб життя під прикрашеною зовнішністю. В цьому вони якнайбільше нагадують акторів в трагедіях: зніміть з них маску і вишиті золотом одежі – і перед вами повстане жалюгідна людина, готова за сім драхм грати на сцені.

Не дивлячись на те, що вони такі, філософи презирливо ставляться до всіх людей, про богів говорять найнепристойнішим чином і, оточивши себе молоддю, яка легко сприймає обман, з трагічним пафосом розповідають загальновідомі істини про чесноту і навчають мистецтву безнадійно заплутувати міркування. При своїх учнях вони розхвалюють сталість, твердість, помірність, лають багатство і насолоди. Але от коли вони залишаються наодинці з собою… важко описати, чого вони тільки не їдять, якій розпусті не надаються, з якою насолодою обсмоктують бруд з мідних оболів!

Але найобурливіше за все те, що, абсолютно не піклуючись про користь держави чи приватних осіб, опиняючись безумовно зайвими та марними,


Як на війні серед воїнів, так і в зібранні народному, (39)


філософи наважуються осуджувати поведінку інших, направляють проти них жорсткі промови, піклуючись лиш про те, щоб знайти погані слова; ганять і лають усіх, хто приходить у зіткнення з ними… Серед цих філософів найбільшою повагою користується той, хто сильніше кричить, відрізняється найбільшою зухвалістю і лається самим нахабним чином.

А між тим спитайте одного з цих багатомовних крикунів і засуджувачів: «А сам - то ти хто?... Що ти робиш, яку користь приносиш в житті?» І якщо відповідь буде правильною і щирою, то от що ви почуєте: «Мореплавство, землеробство, військова служба, і всіляке інше ремесло здаються мені марними; я кричу, валяюсь в грязюці, миюсь холодною водою, взимку ходжу босий, одягнутий в брудний плащ, і, як Мом, доношу про все, щоб не сталося. Якщо який-небудь багатій занадто багато витрачає на свій стіл або утримує коханку, я втручаюся у його справи і нападаю на нього… а якщо хтось із друзів або приятелів лежить хворий, потребуючи допомоги і нагляду, то я роблю вигляд, що з ним не знайомий». Ось яке, о боги, це поріддя!

Але усіх їх своїм нахабством перевершують так звані епікурейці. Лаючи нас, богів, без всякого сорому, вони доходять до того, що наважуються стверджувати, нібито боги ніскільки не опікуються людськими справами і зовсім на них не звертають уваги. От, чому не слід зволікати з розглядом їхньої поведінки, бо, якщо тільки філософам вдасться переконати людство в своїй правоті, всі ми будемо змушені страждати від жорсткого голоду. Хто ж, в такому разі, буде приносити нам жертви, якщо визнають, що вони не досягають мети? Що ж стосується скарг, які подав проти філософів Місяць, то ви всі чули їх від нашого гостя. Про все це пропоную вам, боги, подумати і прийняти рішення, найбільш корисне для людей і найбільш безпечне для нас».

Не встиг Зевс закінчити, як в зібранні виник страшний гамір і звідусіль почали лунати викрики: «Побий їх блискавкою, спали, знищ!», «В прірву їх!», «Скинь їх в Тартар, як Гігантів!» Відновивши тишу Зевс сказав: «Буде зроблено згідно з вашими побажаннями: всі філософи разом з їх діалектикою будуть знищені. Однак привести кару до виконання сьогодні ж неможливо; як ви всі знаєте, найближчі чотири місяці священні, і мною вже оголошено божий мир. В наступному ж році, на початку весни, вони жорстоко загинуть від страшного перуна».


Сказав – і зсунув Кронід у знак згоди темнії брови… (40)



« У відношенні ж Меніппа. – додав Зевс, - я вирішив зробити наступне: необхідно забрати у нього крила, щоб він більше ніколи до нас не з’являвся, і нехай Гермес сьогодні ж опустить його на землю». Сказавши це Зевс розпустив збори, а Кілленій, ухопивши мене за праве вухо, доставив вчора ввечері в Керамік.


Тепер дорогий мій, ти почув цілковито все, що я бачив і узнав на небі. Прощавай! Я поспішаю в Строкатий Портик, щоб сповістити філософам, які там гуляють, цю радісну звістку.


ПРИМІТКИ:

1) … стадій – дорівнює 177 – 185 метрам. Парасанг – перська міра довжини, яка дорівнює 35 стадіям.

2)… я здійснив намір Дедала…- маються на увазі крила, які Дедал приладнав при допомозі воску своєму сину Ікару, заборонивши йому при польоті наближатися до Сонця, що той не виконав і внаслідок цього впав у море, яке потім отримало назву Ікарійського (міф).

3)… Сонце є розпечена куля…- думка філософа Анаксагора (помер 428 року до н.е.).

4) … і нападають на тих, які думають, що світ єдиний…- глузування з Демокріта (Vст. До н.е.), по вченню якого світ складається із замкнутих частинок атомів.

5)… вважає розбрат батьком всього світового порядку…- натяк на вчення Геракліта (576 – 480 рік до н.е.), згідно якому боротьба є основою буття.

6) …Одним божество уявляється числом…- натяк на вчення Піфагора (VI ст. до н.е.), який бачив основу буття в числі.

7)… клянуться собаками, гусьми і платанами…- грецькі автори, між тим, приписують цю звичку Сократу.

8)… боги у них не чим не відрізняються від охоронців…- тобто від театральних статистів.

9)…в такому стані, про який говорить Гомер…- «Одіссея», пісня IX, «Меч мій уже був занесений; але інше на думку спало мені».

10)… піднявшись на Акрополь, я кинувся зі скелі і … долетів до самого театру…- таким чином, цей випробувальний політ Ікароменіпп начебто здійснив, злетівши з південно-західної стіни Акрополя до театру Діоніса, який був розташований поряд, біля підошви скелі.

11) …башта на Фаросі…- знаменитий в давнину маяк на острові Фарос, в затоці Олександра в Єгипті.

12) …все, що живе за рахунок родючої землі…- «Одіссея», пісня IV. «… земля там щедра і родюча народжує багато злаків, як добрих та цілющих, так злих отруйних».

13)… «Адже я не бог – і безсмертним мене ти вважаєш даремно»…- «Одіссея», пісня XVI.

14)… Птолемей спав зі своєю сестрою…- цар Єгипту Птолемей Філадельф (285 – 247 роки до н.е.), за звичаєм єгипетських фараонів, був одружений на рідній сестрі Арсіної.

15)… син Лісімаха – син полководця Олександра Македонського, Агафокл, страчений батьком за звинуваченням в замаху на його життя (III ст. до н.е.).

16)… як дружина Олександра – фессалійця вбивала свого чоловіка…- Фіва, дочка Язона, дружина Олександра, тирана міста Фери у Фессалії (I ст. до н.е.).

17) …було зображено на щиті Ахілла…- опис щита Ахілла в «Іліаді», пісня XVIII.

18)…лаконці самі себе шмагали…- глузування над старовинним спартанським обрядом, в силу якого юнаки зазнавали шмагання перед статуєю Артеміди.

19) … афіняни… судились…- любов афінян до сутяжництва, яку висміювали Аристофан, Менандр та інші письменники.

20)… всі жителі Землі і є такими співаками…- продовжується порівняння з театральним хором, учасники якого носили однаковий одяг і при виконанні своїх партій рухалися в одному напрямі.

21)… і мають тисячі плефрів…- плефр (плетр, грец., πλετρον) - міра площі – 1261, 9 кв. м.

22)… обробляє всього лиш епікурейський атом…- натуралістичне вчення Епікура (341 – 270 роки до н.е.) є послідовним атомізмом.

23)… є притани…- притан – в Древній Греції (Афіни), член державної ради.

24)... мірмідоняни, цей войовничий народ, перетворилися на людей із мурашок…- грецькою мовою «мураха» – «мюрмекс». – Згідно міфу, Мірмідон, син Зевса, який у вигляді мурахи взяв шлюб з Євримедузою, був родоначальником войовничих мірмідонців у Фтіотиді, які відправилися до Трої під керівництвом Ахілла. Див. Овідій «Метаморфози», ч. VII.

25)…в чертоги Зевса Егідодержавного, до сонмища інших безсмертних…- «Іліада», пісня I.

26)… Де не помітиш робіт, ні людей, ні волів – землеробів…- «Одіссея», пісня X.

27)… Хто ти такий, чоловіче, хто батько твій, звідкіля ти родом? …- «Одіссея», пісня I.

28) …чому афіняни на протязі стількох років не справляли Діасії?…- Діасії афінське свято на честь Зевса Міліхія; його перестали справляти з часів діадохів (після Олександра Македонського). Святкування було відновлене римським імператором Адріаном (77 – 138 роки н.е.)

29)… чи думають вони закінчити побудову для нього Олімпійського храму?...- знаменитий храм Зевса в Афінах біля Акрополя, будувати почали при Пісістраті, біля 515 року до н.е., і закінчений був імператором Адріаном 129 році н.е.

30)… і чи затримані ті, хто пограбував храм в Додоні…- невідомо який випадок мається тут на увазі. Храм після руйнування етолійцями в 219 році до н.е. був у занепаді.

31)… якщо раз на чотири роки приносять мені жертви в Олімпії…- під час олімпійських ігор, за якими велося загально грецьке літочислення, і які відбувалися раз на чотири роки.

32)… олтарі стали холодніше законів Платона…- «Закони Платона» (429 – 342 роки до н.е.) – останній твір філософа.

33)… То на прохання дивився прихильно, а то хитав головою…- «Іліада», пісня XVI.

34)…Деметра роздавала нам хліб, Діоніс вино… і т. д. – кожен бог приносив те, що так чи інакше було пов’язане з ним, згідно міфам; Деметра – богиня хліба що росте; Діоніс – бог виноградної лози; Геракла в комедії постійно показували як страшного ненажеру; мирт – священне дерево Афродіти; Посейдон, як володар моря, пропонує рибу.

35)… ні хліба не їдять, ні вина темного не п’ють…- «Іліада», пісня V.

36) … кордак…- досить вільний танець, який засвоїла аттична комедія.

37)… Інші боги, як і мужі, бійці з колісниці…- пародія на початок II пісні «Іліади».

38)…марний тягар землі…- «Іліада», пісня XVIII.

39) …Як на війні серед воїнів, так і в зібранні народному…- «Іліада», пісня II.

40)… Сказав – і зсунув Кронід у знак згоди темнії брови…- «Іліада», пісня I.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 22.05.2022 13:22  © ... => Каранда Галина 

Хто уважно читав оповідку про Меніппа, той, мабуть, не лишив поза своєю увагою одне із прохань до Зевса, які лунали з усіх країв землі, а саме:

«О Зевс, нехай у мене виростуть цибуля і часник!»,

Ну, і…? Отож…

Для кого грядочка з цибулькою є святою? Правильно – для нашого люду. Тобто, щоб нам там не розповідали всілякі історики про різних трипільців, а прямий зв`язок із самим Зевсом у нас був. Вже тоді.

Та і Зевс в даному випадку більш схожий на нашого міцного господарника, все він знає і всім він опікується, це вам не якийсь там п’яничка - голова задрипаного колгоспу, а справжній наш хазяїн.

Отак от…. Історію треба знати ))))).

 21.05.2022 19:39  © ... => Каранда Галина 

Та філософи вони всіх дістануть ))) І у всі часи.

А Лукіан ще ж був і сатириком )))

Я ж памятаю з якою пихою філософи - марксисти вставляли нам кожного дня і куди тільки можна єдино вірне і безсмертне марксистсько - ленінське вчення і що потім? Ошибочка вышла, товарищи! Не туди йшли хлопці)))

А ще колись були знайомі: сімейна пара - він доктор марксистсько-ленінських наук, а вона кандитат, так там було і рота не відкривай, хоча з точки зору слюсаря все, що вони говорили, нагадувало скоріше  "пургу сибирскую" , але ж, але ж...

Час тоді був їхній, дятли )))

 21.05.2022 19:16  Каранда Га... => © 

:))) з усієї цієї каші однозначно я зрозуміла тільки те, що Лукріану чимось сильно насолили знайомі філософи!)))