Політ Ікара
Зирить бараном
Здуріла від подиву хмара...
-Славтесь, баклани!!!-
Ви свідки польоту Ікара!
Вперше людина
Злітає у вічності небо.
Спалить промінням
(людини у небі не треба)
Цензоросонце
(на світло із темряви вивело
В сонцеполон-
Це вже очі усім воно виїло)
Глянь-но, коханко,
На тіла крилатооголеність
В ритміці танку
З Ікаром у небо- що, go? Ні?
Тільки, безкрила, ти
Заздрісно дивишся мило,
Як і роззявлені
З подиву риб"ячі рила,
Чайки крилатооблізлі,
Що послідом море засіяли,
Дивляться дзьобовідгризло,
Хвостами прикрившись, мов віялом,
Як пломеніючи люттю
Кат сонячний, згідно наказу
Крила Ікарові
Палить і палить... Зараза...
Знизу Дедал
Хитромудро осуджує муки ці-
“Нижче лети!
Я ж казав тобі- слідуй інструкції!”
-”Щоб ви сказилися!
Буду літати де хочу”-
Буркнув Ікар
У сліпучопалаючі очі...
Сонце розплавило
Віск, що утримував пера
Крилець Ікарових.
Звіт зачитав на папері-
“Крекнув Ікар...
А Дедал долетів до мети.
Слідуй інструкціям!
Нижче! Ще нижче лети”-
Хмаркобаранець...
Пробекав (чи- тупо проблєяв)-
“Успіху функція-
Низько літать над землею”.
