Морські розмови
Посейдон і Алфей
ПОСЕЙДОН. Що це значить, Алфей, що ти один з усіх рік, впадаючи в море, не зливаєшся з ним, як це роблять всі інші ріки, і не залишаєш свою течію, змішуючись з солоною морською водою, а навпаки, зберігаючи свої води завжди прісними, течеш незмішаний і чистий. І, здається, що ти, як та чайка або чапля, то ховаєшся, пірнаючи в глибини, то знову з’являєшся, виринаючи на поверхню.
АЛФЕЙ. Це робить любов, Посейдон, і не тобі мене докоряти: бо ти ж і сам часто закохуєшся.
ПОСЕЙДОН. Хто ж тебе полонив, Алфей: жінка чи німфа, чи може одна із нереїд?
АЛФЕЙ. Ні, Посейдон, вона – річка.
ПОСЕЙДОН. По якій же землі вона протікає?
АЛФЕЙ. В Сицилії; вона острів’янка, а зовуть її Аретузою.
ПОСЕЙДОН. А, знаю, вона дуже мила, Алфей! Промені сонця пронизують її, вона весело тече, і вода її виблискує над камінчиками, приймаючи від них сріблястий колір.
АЛФЕЙ. Як добре, Посейдон, що ти знаєш мою річку! До неї я і поспішаю.
ПОСЕЙДОН. Що ж, іди і будь щасливий у коханні. Тільки скажи мені от що: звідкіля ти знаєш Аретузу? Адже сам-то ти житель Аркадії, а вона сиракузянка!
АЛФЕЙ. Я поспішаю, Посейдоне, а ти мене затримуєш пустими запитаннями.
ПОСЕЙДОН. Вірно, ти правий. Біжи до своєї коханої і, виринувши з моря злийся з нею у любовному співзвуччі, і нехай ваші води з’єднаються воєдино.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.