І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 58 -62
58.
Гостював один обізнаний у витончених мистецтвах і знаменитий чоловік в якомусь місті, а інший, достатньо далеко від першого. І був він теж відомий майстер, і захотілося йому зустрітися з побратимом і суперником, подивитися, що він за людина, та що за майстер, - і відправився він у подорож і застав першого художника у монастирі за роботою: той писав масляними фарбами ангелів, що співали осанну. Прибулець привітав художника і заговорив з ним, про самого себе не сказавши нічого. Художник перервав роботу і пішов обідати, а другий художник, скориставшись його відсутністю, заліз на риштування і домалював муху, посадивши її на чоло архангелу Гавриїлу, після чого вирушив додому. Пообідавши, творець фрески повернувся до монастиря і вирішив продовжити роботу – і раптом він помітив муху і змахнув рукою проганяючи її. Муха ж однак, з місця не зрушила, і зрозумів він, що муху намалював його недавній співбесідник, і послав людей шукати його, але їм це не вдалося.
59.
Один мудрий і уславлений красномовством чоловік направився до бургомістра заступником у справі якогось бідняка. А одягся він на цей випадок в дуже скромну одежу, і служка, побачивши його із вікна, доповів бургомістру: «Там хтось дуже бідно одягнений». І бургомістр сказав: «Оголоси йому, що я занятий і не зможу його зараз прийняти». Заступник повернувся додому, переодягся в багатий одяг і у всій пишноті направився до бургомістра і постукався знову. Служка побачив його із вікна і поспішив до свого пана з доповіддю: «Пане мій, там хтось у бархаті і в шовках». Бургомістр говорить: «Біжи відкривай!». Ставши перед бургомістром, мудрець перш ніж поздоровкатись, поцілував плечі і рукави свого каптану. Бургомістр здивувався такому безумному поводженню відомого чоловіка, та і свого особистого знайомого, і спитав його: «заради чого ви цілуєте свого каптана?» - «А заради того, що лиш завдяки йому, я зміг попасти до вас, за це я його і цілую, адже я приходив раніше в скромному одязі, але мене не впустили».
Отримавши такий урок, бургомістр перестав зустрічати людей по одязі.
60.
Один чолов’яга, а був він неабияким пройдисвітом завинив перед своїм паном. Той послав за ним і сказав: «Ти гідний тяжкого покарання, але я пробачу тобі і навіть щедро обдарую, якщо ти виконаєш три мої умови. По-перше, ти повинен прибути до мене в означений час наполовину верхи і наполовину пішки. По-друге, приведи з собою свого найлютішого ворога. По-третє – свого найкращого друга». Пройдисвіт неабияк поламав голову над тим, як йому виконати завдання, і незадовго до призначеного дня з’явився додому з мішком, в який поклав телячу голову, ноги і шкуру, чим навів жінку на думку, що начебто в мішку знаходяться останки вбитої ним людини. І на очах у неї закопав все це під ганком і суворо заборонив їй розповідати кому-небудь про побачене, додавши, що довіряє їй як самому собі.
В назначений день він пішов до пана, взявши з собою коня, дружину і собаку. Прибувши на панський двір, він взяв коня за вуздечку, вступив правою ногою в стремено, а лівою закрокував по землі – тобто з’явився на половину верх, наполовину пішки. «Ну, першу умову ти виконав, - сказав хазяїн, - а як і іншими?» Пройдисвіт підійшов до дружини, дав їй ляпаса і закричав: «Як ти смієш, безсовісна, дивитися на мого пана так нахабно! Дивись на нього з повагою!». Зганьблена жінка трохи не з’їхала з глузду від злості і закричала на нього у відповідь: «Ат ти підлий убивця! Ти насмілився вдарити мене на очах у пана!» І продовжила: «Він убив людину і сховав її під ганком». Швидко побігли куди було сказано, викопали мішка, розв’язали його і пересвідчились, що там не людина, а теля. Пан сказав: «Тобі ще повезло, що вона не знає про тебе чого-небудь і насправді поганого. Ну, це була друга умова. А як щодо третьої?» Пройдисвіт дістав меча і вдарив його пласкою частиною пса. Той завив і заскиглив, але варто було хазяїну свиснути, підбіг до нього і почав виляти хвостом, і недавня біль була забута. Так він виконав і третю умову.
61.
У казці читаємо про те, як вовки влаштували раду, для рішення, що робити проти собак, і говорили при цьому наступне: «Нас вовків, в порівнянні з собаками досить мало, тому перемогти їх можна тільки хитрістю». І призвали до себе собак, що мали окрас, схожий з вовчим, і сказали їм: ми з вами з одного племені, це видно по нашому окрасу, і тому нам треба об’єднатися і знищити всіх собак іншого кольору, а один з одним заключити вічний союз. І собаки відповіли: «Ми згодні». Коли ж усі інші собаки були перебиті, вовки напали на своїх колишніх союзників і загризли їх усіх.
Звідси і правило: спіймавши убивцю чи крадія, намолоти йому з три короба, щоб він видав спільників, а коли ті вже схоплені та страчені, стратити і його. Один дурень здає інших, і про одного такого дурня ми ще поговоримо.
62.
Одне місто ворогувало з рицарями, воїнство яких взяло його в облогу. І жив у місті дурень, і були у нього два брата, і пішли вони втрьох за міську стіну по дрова, а тут якраз і рицарі підоспіли. Два розумних брата встигли сховатися, а дурень попав у полон, і повели його в рицарський табір. Та не тут-то було! Дурень сказав рицарям: «Мене-то ви схопили, а братів моїх – ні. Он один лежить там під деревом, думає, що його ніхто не бачить!» Рицарі вернулися, схопили брата і привели його туди ж куди і першого, а дурень їм і каже: «А третього – то брата ви прошляпили. Заліз он на те дерево і не хвилюється!» Схопили вони і третього.
І прийшлося братам продавати весь батьківський спадок, щоби отримати свободу, оскільки дурень їх видав. Приведись мені писати проповіді, вже ж я згадаю цей приклад і розтлумачу його гарненько, та і попередній теж.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року