30.12.2022 17:05
18+
33 views
    
rating - | no usr.
 © Анатолій Валевський

Коли життя втрачає сенс

Коли життя втрачає сенс

Зазвичай холодні байдужі зірки зараз мерехтіли м`яко та привітно. Здавалося, вони весело підморгували, ніби чомусь радіючи. Так, сьогодні все змінилося. Весь світ перекинувся з ніг на голову.

Джеремі Флінт з якимось невідомим раніше теплим почуттям перевів погляд на маленьку блакитну планету, оточену напівпрозорим атмосферним ореолом. В ілюмінаторі комфортабельного міжгалактичного лайнера вона здавалася тендітною та беззахисною на тлі чорного космосу. Це була давня колиска людства.

"Як давно я не був на Землі", - з сумом подумав Джеремі.

Майже два століття минуло з того часу, коли він – тоді ще двадцятирічний юнак, записався добровольцем до загону ентузіастів, які вирушали підкорювати дику природу нещодавно відкритих планет на краю спіральної галактики у сузір`ї Волосся Вероніки. Розрив відносин із родичами і розчарування у своїй любові стали поштовхом, який закинув його далеко від дому. Життя у віддаленій колонії було нелегким, проте саме там він започаткував свою міжгалактичну фінансову імперію. В одному з одиночних розвідувальних походів Джеремі випадково натрапив на неймовірно багате родовище природних алмазів. Він знайшов його у лабіринті гір Долі на планеті Тесса. Яким чином його пропустили геологорозвідники першої хвилі, залишилося загадкою. Повернувшись на базу, Флінт нічого нікому не повідомив. Він працював до ломоти в попереку, збираючи по крихтах кошти, необхідні на купівлю ділянки у горах та придбання ліцензії на право розробки там корисних копалин, якщо такі знайдуться. Коли настав час, Джеремі за стандартну суму оформив у міжпланетному патентному бюро всі належні документи і став володарем великої і, як тоді всім здавалося – абсолютно нікчемної, гірської території.

Всього за десять років "Арлетт Інкорпорейтед" стала відома практично у всій населеній частині Всесвіту. Свою майбутню економічну імперію Флінт назвав на честь єдиної дівчини, котру колись любив. Як виявилося, він мав фантастичний талант фінансиста і завжди точно знав коли, куди і скільки потрібно вкласти, щоб напевно отримати прибуток. Корпорація розросталася, поглинаючи дрібних конкурентів та поступово набуваючи впливу у всіх сферах економіки. Нині Флінт міг би дозволити собі купити кілька зоряних систем, але це його не цікавило.

З деяких пір Джеремі Флінт відчув, що втрачає інтерес до життя. Маючи неймовірну економічну міць, він фінансував дуже дорогі наукові дослідження власної лабораторії геронтології. Кращі уми кількох галактик працювали над цією проблемою і досягли певних успіхів. Свідченням цього незабаром мав стати двохсотрічний ювілей самого Флінта. Поки що довголіття могли собі дозволити лише одиниці. Але в майбутньому наука обіцяла зробити його доступнішим.

Однак довголіття не було безсмертям, і мегамагнат все ж таки поступово старів. В останнє десятиріччя він відчув, що втомився. Поглянувши на своє життя відстороненим поглядом, Джеремі зненацька усвідомив, що не бачить у ньому сенсу. За два століття він так і не обзавівся сім`єю та дітьми, а зараз вже й не хотів – час минув. Йому не було кому передати те, що він створив за ці роки. Тоді Джеремі спробував розшукати хоч якихось родичів. Але виявилося, що за два століття дерево роду Флінтів всохло, і він залишився на самоті у всьому білому світі. Зневіра і туга охопили Джеремі, і він почав чахнути. Найвідоміші психологи намагалися пробудити в ньому інтерес до життя, але вони були безсилі, втім, як і решта, хто намагався хоч якось розворушити старого.

Він вгасав. Але тиждень тому, наче яскравий спалах осяяв небосхил його життя. З далекої Землі прийшла звістка про те, що він має родичів – онуків його правнуків. Ця звістка приголомшила Джеремі Флінта настільки, що він кілька днів ні з ким не розмовляв.

Виявилося, що у Арлетт - його першого і єдиного кохання була від нього дитина, а він про це навіть не підозрював. Ось по цій невідомій йому лінії і знайшлися зовсім випадково дуже далекі нащадки. Про них відомо лише те, що це хлопчик і дівчинка, підібрані патрулем зовнішньої косморозвідки. Їх знайшли на краю астероїдного поля Крабовидної туманності. Єдині їхні родичі – батьки загинули, встигнувши влаштувати новонароджених у рятувальний модуль. Приватна космічна яхта, до якої було приписано модуль, належала сімейній парі, яка була дуже віддаленою ріднею Джеремі Флінта. Настільки далекою, що тоді нікому й на думку не спало повідомляти йому про це.

Тепер же, через десять років, коли мегамагнат пустився в пошуки родичів, цю історію згадали. Але дізнатися імена хлопчика та дівчинки не вдалося. Усі вихованці земного Центру для малолітніх дітей, які втратили батьків, починали життя з "чистого аркуша". Їм давали нові імена, а дані, стосовно їх появі в центрі, суворо засекречувалися, щоб в усіх були абсолютно рівні умови. Отримання доступу до цієї інформації могла схвалити лише Трансгалактична наглядова рада.

Джеремі Флінт вирушив на Землю і вирішив будь-що-будь відшукати дітей. Вже на підльоті до планети-прародительки він зв`язався за допомогою голографічного комунікатора з провідним експертом Інституту людини – професором Ріші Кумаром.

Посеред каюти з`явилося тримірне зображення чоловіка середнього віку, одягненого в блакитну тогу. Він привітно посміхнувся і промовив:

- Вітаю вас, пане Флінте! Чим можу бути корисний?

- Професоре, мені потрібно з`ясувати дещо про вихованців земного Центру для малолітніх дітей, які втратили батьків.

- А що саме?

– Мені потрібна інформація про те, хто з цих дітей мої родичі.

Привітна усмішка на губах професора згасла і він обережно заперечив:

- Але ж ви знаєте, пане Флінте, що інформація про вихованців центру закрита.

- Мене це зовсім не цікавить, - роздратовано кинув магнат. - Я хочу точно знати, хто з них мій нащадок!

- Визначити, хто саме з вихованців центру є вашим далеким родичем та можливим спадкоємцем, видається дуже важко…

- Що ви хочете цим сказати? - насупився Флінт. - Ви що, не можете провести аналізи на ступінь спорідненості шляхом порівняння ДНК? Це ж дуже просто.

- Ну як сказати. По-перше, для цього необхідно взяти зразки тканини або крові у всіх дітей, оскільки аналіз ДНК є порівняльним.

- Ну, то візьміть. Я оплачу всі витрати з лишком.

Професор поблажливо посміхнувся і, несхвально похитавши головою, продовжив:

- По-друге: Трансгалактична наглядова рада у справах неповнолітніх ніколи не дасть дозволу на проведення подібного тесту над усіма дітьми центру, оскільки він порушує святе право кожної людини на особисту таємницю походження.

Флінт від нетерпіння навіть трохи притупнув ногою і вигукнув:

- Але ж це особливий випадок!

Професор Кумар і бровою не повів. Заклавши руки за спину, він почав ходити вперед-назад, немов на лекції для студентів, на ходу роз`яснюючи:

- Крім того, особливо не вдаючись у специфіку, хочу додати, що кількість співпадаючих ДНК, вимірюється в усереднених відсотках. Скажімо, дитина і батько мають п`ятдесят відсотків загальної ДНК, дідусі та онуки — двадцять п`ять, двоюрідні брати і сестри, приблизно дванадцять відсотків, а троюрідні — менше трьох. Ну, це так, грубо…

Старий протестуюче підняв долоню, перериваючи лекцію генетика. Він у задумі наморщив лоба, потім невпевнено запитав:

- Отже, виходить, що на якомусь етапі спорідненість людей втрачається взагалі?

Професор винувато розвів руками.

- Я не розумію. Поясніть, будь ласка, - попросив Флінт.

- Ну… якщо порівнювати ДНК прадіда та правнука, то статистичний взаємозв`язок з часом перестає бути лінійним. З додаванням кожного нового ступеня спорідненості він, цей зв`язок стає все більш невизначеним...

- Професоре, ви хочете переконати мене в тому, що сучасна наука не може абсолютно точно визначити спорідненість?

Ріші Кумар суворо подивився на співрозмовника, приречено зітхнув і зізнався:

- Послухайте, пане Флінте, у принципі вже на рівні сьомого покоління внесок деяких із предків у генофонд падає до нуля. У генетичному сенсі вони навіть не є предками…

На секунду забарившись, наче від незручності, він все ж таки додав:

- Та чи вам не все одно, чи знаходяться в цьому центрі ваші дуже далекі родичі чи ні?! Адже ви ніколи не спілкувалися з їхніми предками і досі навіть не мали уявлення про їхнє існування.

- Це вже моя справа, - роздратовано пробурчав Джеремі.

- Безперечно. Проте наглядова рада ніколи не дасть дозволу на взяття аналізу у всіх дітей. Але, навіть якби таке сталося, завжди залишається шанс на помилку – адже надто багато поколінь змінило одне одного…

Старий в задумі опустив голову. Прийнявши його реакцію за збентеження, професор уїдливо посміхнувся і додав:

- І справді: яка вам різниця? За фактом, усі ці діти вам чужі, навіть ймовірні пра-пра-пра… якісь там онуки. Я б на вашому місці навіть не замислювався.

- Дозвольте мені самому це вирішувати, - відрізав Флінт.

- Що ж, дякую, що ви звернулися за допомогою до нашого медичного центру, - на обличчі професора знову розквітла посмішка. - Завжди раді допомогти такій впливовій та шановній людині. Рахунок за проведену консультацію ми надішлемо у ваше представництво на Землі.

- Так-так ... зв`яжіться з ними, оплата буде здійснена негайно. Всього найкращого.

Професор відкрив, було, рота, збираючись ще щось сказати, але Джеремі швидко натиснув на сенсор, і голограма згасла. Він знову повернувся до ілюмінатора і почав пильно вдивлятися в маленьку блакитну кульку, що подарувала Всесвіту людство. В голові старого роїлися думки, відтісняючи одна одну. Він зсовував брови, покусував губи, м`яв пальці рук. Раптом Джеремі завмер, його погляд прояснився, і він спокійно сказав:

- А професор і справді правий: яка мені різниця?!


* * *


Широка стежка плавно стелилася між стрункими деревами, крони яких про щось перешіптувалися високо над головами двох чоловіків, що повільно йшли дендропарком Центру для малолітніх дітей, які втратили батьків. З-за квітучих кущів жасмину долинали захоплені дитячі голоси, сміх і шум водоспаду. Одним із співрозмовників був професор Ріші Кумар. Другий чоловік на ім`я Джонатан Пасторіас озирнувся на галас голосів і м`яко посміхнувся.

- Погодьтеся, пане Кумаре, - звернувся він до співрозмовника. – Ми з вами зробили з усіх боків добрий і гуманний вчинок, від якого виграли абсолютно всі. Дякую вам за допомогу.

- Радий, що зміг бути корисним, - кивнув професор. – Хоча, щиро кажучи, спочатку я трохи сумнівався. Але мене привабила дещо незвичайна назва вашої компанії: "Коли життя втрачає сенс". Чому ви не рекламуєте її?

- О, тоді це втратило б сенс, вибачте за каламбур, - відповів Пасторіас. – Наша компанія організована ентузіастами, головною метою яких є таємна допомога людям, які розчарувалися у житті. Ми допомагаємо їм знайти нову мету, наповнити життя змістом.

- Так, вийшло чудово, - погодився професор. – До речі, а вся ця історія з юнацьким коханням і далекими пра-пра… нащадками має під собою підставу, чи це лише легенда?

- Цього я не можу вам відкрити, - посміхнувся Джонатан. - У нашій справі завжди є певна частка ризику. Але в даному випадку все було дуже ретельно прораховано за психологічною матрицею Джеремі Флінта. Він і справді сильна і цілісна особистість, до того ж один із найбагатших людей міжгалактичної співдружності. Але самотність майже зламала його. Зате тепер Джеремі Флінт добровільно взяв на себе турботу і повне забезпечення земного Центру для малолітніх дітей, які втратили батьків. Він знайшов у цьому сенс життя. Знаєте, що він заявив репортерам?

- Ні, останні новини я пропустив...

– Джеремі Флінт сказав, що для нього немає різниці, хто чий нащадок. Він вирішив взяти під свою опіку всі центри для одиноких дітей і присвятити життя, що залишилося, тому, щоб допомогти цим дітям вийти у велике життя. Проживши стільки років, він тільки зараз зрозумів, що будь-які діти – це наші діти. А всі люди є родичами, хай і дуже далекими, бо всі ми з однієї сім`ї, ім`я якої – Людство!


PlayКоли життя втрачає сенс

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись