Дзеркало Спайка
частина 2 з рубрики / циклу «Казки старої черепахи»
В країні Морланд
Фаберу було нудно. Гледіс і Корвелл не поверталися. Від нічого робити краб почав тихенько вистукувати клешнями по каменю, немов по барабану, співаючи свою улюблену пісню про краба, який глибоко на морському дні збудував собі хатинку - з коралів зробив стіни, завісив вікна піною, лускою покрив весь дах, а над ним причепив перлинну кульку – щоб сяяла, як ліхтарик. Потім краб покликав у гості друзів і запросив найкращих музикантів. Ось таке було новосілля - пісні, танці та веселощі!
Фабер так захопився, що навіть почав пританцьовувати. Він послизнувся на гладкому камені і випав зі свого притулку. Покотившись донизу, краб заплутався біля водоростей і тепер безпорадно вовтузився, намагаючись звільнитися.
Раптом поверхня гігантського дзеркала затуманилася, і з нього випливли два морські дракони. Злісно виблискуючи витріщеними очима, вони кинулися до міста. Наляканий Фабер затріпався ще дужче, але це йому не допомогло. Оплутаний водоростями, він підкотився до самого дзеркала.
Незабаром почулися відчайдушні крики - дракони, що поверталися, несли в лапах Гледіс, Корвелла і якусь рожеву восьминіжку. Дракони підпливли до дзеркала. Могутній вир підхопив їх і потягнув прямо... в дзеркало. Фабер відчув, що вир затягує і його. Перед очима майнула алмазна поверхня, а потім на коротку мить настала тьмяна темрява. Від удару водорості, що обплутували Фабера, лопнули, звільняючи його зі своїх чіпких обіймів.
- О-хо-хо... - простогнав краб, підводячись і чухаючи клешнею забитий бік. - Який жах! У мене від цих перекидань перед очима все обертається...
Він озирнувся навколо, приходячи до тями.
- Цікаво, куди це я потрапив?
З усіх боків Фабера оточувала кам`яниста сумна рівнина, усіяна скелями зловісного вигляду. Неподалік височіло величезне алмазне дзеркало, точнісінько таке, як у блискучій долині. А в центрі рівнини стояв високий похмурий палац.
- Де я? - розгублено промимрив Фабер.
- Де, де... - пролунав буркотливий голос. - У Морланді, ось де!
Від несподіванки краб крутнувся на місці, але нікого не побачив.
- Хто тут? - злякано вигукнув він.
- Не горлопань... - почулося у відповідь. - Краще лупалки свої відкрий ширше!
- Куди вже ширше - вони й так у мене навикати... - заперечив Фабер. – Але я все одно нікого не бачу.
- Та ось я, прямо перед тобою...
Неподалік заворушився пісок, з нього з`явилися два ока, розташовані близько один до одного, а потім показалася і сама господиня цих очей - підсліпувата камбала. Вона струсила зі спини залишки піску та дрібні камінці. Підпливши до Фабера, камбала з зацікавленням оглянула його і промовила:
- Ти хто такий і як потрапив сюди?
- Мене виром затягло... - розгублено відповів краб.
- Ага, зрозуміло, - задоволено хмикнула камбала. - Значить, ти із зовнішнього світу. А звати тебе як?
- А тобі яке діло?! - насторожився Фабер. - Бач, яка хитра знайшлася! Спочатку сама представся, а потім інших питай!
- Мені приховувати нема чого! - образилася камбала. - Мене тут кожна креветка знає! Я – Сенді! А ти, якщо не хочеш, можеш нічого й не казати. Все одно тебе скоро дракони Спайка з`їдять!
- Як це з`їдять?! - остовпів Фабер.
- А ось так - разом із клешнями та вусами! - зловтішно заявила Сенді.
- А за що?
- Просто так, на сніданок... Навіть імені не спитають!
Камбала зневажливо повернулася до Фабера хвостом і повільно попливла геть.
Краб безпорадно потупцював на місці, а потім кинувся за нею навздогін.
- Сенді, почекай! – крикнув він. - Давай поговоримо...
- Чого б і не побалакати... - погодилася камбала, опускаючись на дно. - Ну розповідай...
- Мене звуть Фабером, - почав квапливо пояснювати краб, - Разом з моїми друзями Гледіс і Корвеллом ми прибули в блискучу долину...
І Фабер розповів Сенді про все, що з ними сталося. Коли він закінчив, камбала промовила:
- То виходить, ти нічого не знаєш про чаклуна Спайка і країну Морланд, в яку ви потрапили через чаклунське дзеркало?
- Звісно, не знаю! А що то за країна?
- Раніше тут жили одні дракони. Коли Спайк потрапив у цей світ, він приборкав ці страхіття. Тепер вони його найвірніші слуги.
- А як тобі вдалося цього уникнути? - здивувався Фабер.
- Дуже просто: я закопалась у пісок, тому мене ніхто не помітив!
- Ясно... - краб сумно зітхнув. – Що ж мені тепер робити? Як виручити з біди Гледіс та Корвелла? Як вибратися з Морланда?
- Ніяк ти звідси не виберешся! - заперечила Сенді. – Дзеркало Спайка нікого назад не випускає, крім нього самого і драконів.
- Може, його можна розбити? – припустив Фабер.
- Не вийде. Чаклунське дзеркало так просто не зруйнуєш. Я випадково чула, як Спайк суворо наказав драконам стежити за тим, щоб ніхто в Морланді не співав пісні, бо це може якось пошкодити дзеркало.
- Ура-а! - закричав краб, радісно підстрибуючи. - Я знаю, хто нам допоможе...
- Тихіше, тихіше... - злякалася Сенді. - Ти що - хочеш, щоб нас схопили дракони? Швидко заривайся в пісок, доки не пізно!
І камбала швидко запрацювала плавцями, присипаючи себе дрібними камінцями та піском. Недовго думаючи, Фабер наслідував її прикладу. Незабаром з піску стирчали тільки бусинки його очей.
З боку палацу з`явилися дві темні цятки, які, збільшуючись, швидко наближалися. То були дракони. Підпливши до того місця, де щойно були Сенді та Фабер, дракони закружляли на місці, клацаючи зубастими пащами.
- Здається, звідси долинув крик... - невпевнено прогарчав один.
- Тобі, Демідже, завжди щось мариться! - обізвався інший.
- Як би не так! – огризнувся перший дракон. - Завдяки моєму чуйному слуху ми зловили сьогодні ще одну русалочку з приятелем та рожеву восьминіжку. А ти, Харме, глухий, як стара медуза!
- Сам ти медуза! - вигукнув Харм.
- Гаразд, гаразд... заспокойся, - пішов на поступку Демідж. - Якщо пан Спайк дізнається, що ми сваримося, - обом не пощастить. Краще попливемо назад, доки він не помітив нашої відсутності. Може, мені й справді примарилося, що хтось кричав...
Дракони розвернулися і, змахнувши могутніми хвостами, рушили до похмурого палацу. Коли вони зникли у воротах цитаделі, пісок заворушився, і пролунало полегшене зітхання Сенді:
- Уф! Не помітили... А все ти – розшумівся. Тут тобі не Перлове море! Кричатимеш - вмить проковтнуть!
- Та я не хотів, - почав виправдовуватися Фабер. – Просто я знаю, хто може зруйнувати дзеркало.
- Ну, і хто?
- Гледіс! Вона найкраща співачка у Перловому морі. У неї дзвінкий голос!
- Може й так... - задумливо пробурмотіла камбала. - Але для цього її треба спочатку визволити із палацу.
Сенді почала обмірковувати план проникнення в лігво чаклуна, а Фабер терпляче чекав на її рішення, час від часу чухаючи клешнями боки. Нарешті камбала рішуче сказала:
- Є! Вигадала! Таємно у палац ми не прокрадемося, тому треба вдавати, ніби ми такі ж, як і всі інші...
- Які інші? – не зрозумів краб.
- Які... які... - передражнила Сенді. - Я ж тобі вже пояснювала, що Спайк усіх зачаклував. Вони стали абсолютно байдужими до всього. Ми повинні зробити вигляд, ніби теж під впливом чаклунських чар. Зрозуміло?
- Ще б! - погодився Фабер. - А як це зробити?
- Дуже просто! Зараз не поспішаючи і не ховаючись, вирушимо прямісінько до палацу.
Фабер злякано сів.
- Та ти що?! Нас же дракони проковтнуть! - вигукнув він.
- Не бійся. Головне - роби вигляд, що тобі все одно, і тоді нас ніхто не чіпатиме. Ну, досить вже тремтіти від страху. Гайда до палацу!
З цими словами камбала попливла до житла чаклуна. Зітхаючи і охаючи, Фабер поплентався слідом за нею.
* * *
- Тітонько Канді! - звернувся я до старої черепахи. - А куди ж дракони потягли Гледіс, Корвелла та Нітлі? І що з ними сталося потім?
Черепаха неквапливо пожувала губами, згадуючи подробиці.
- Авжеж! - Вигукнула вона. - Я так захопилася розповіддю про Фабера, що зовсім забула про русалочку. У моєму віці це можна пробачити, адже мені вже стільки років... чесно кажучи, навіть не пам`ятаю скільки... То про що я розповідала? Ах, так... русалочку, принца та рожеву восьминіжку схопили дракони та притягли до палацу Спайка. Чаклун відразу наклав на них чари байдужості і відправив Корвелла і Нітлі до інших рабів, а Гледіс залишив при собі. Коли Спайк побачив її, то одразу закохався. Така доля всіх симпатичних дівчат. В них закохуються як хороші, а й погані.
І тітонька Канді розповіла мені про те, що відбувалося в самому палаці чаклуна Спайка, коли Фабер знайомився з камбалою Сенді.
Підступна задумка Спайка
Могутній морський чаклун Спайк на вигляд був не дуже грізним. Худорлявий, з великим гострим і загнутим, як гачок, носом, він більше нагадував старого вченого. Цю подібність доповнювали лисина, довга сива борода та окуляри. Плащ із капюшоном надавав Спайку певної таємничості. Словом, дивлячись на нього, ніхто й не сказав би, що це злий і могутній чаклун.
Подивившись скоса на русалочку, яка з байдужістю крутила в руках великий блискучий алмаз, Спайк підступно посміхнувся і вкрадливо запитав:
- Тобі подобається ця блискуча дрібничка?
- Я не знаю... - мляво відповіла Гледіс.
-А я тобі подобаюся?
- Не знаю... мені все одно...
- Я хочу, щоб ти сказала, що я тобі подобаюсь! - наказав чаклун.
- Як тобі буде завгодно, володарю... - байдуже погодилася русалочка. - Ти мені подобаєшся...
Спайк задумливо почухав лисину, кілька разів смикнув себе за бороду, а потім роздратовано пробурмотів:
- Ні, це нікуди не годиться. Я мріяв зовсім про інше...
Він узяв зі столу закручену раковину і подув до неї. Пролунав протяжний скреготливий звук - і зараз же з`явився один із драконів.
- Харме, покажи русалочці її кімнату і простеж, щоб ніхто не турбував! - наказав чаклун.
- Слухаюсь, мій пане!
Дракон незграбно розвернувся і поплив довгим коридором, вказуючи Гледіс дорогу.
Залишившись один, Спайк почав плавати по залі з кута в куток.
- "Безумовно, ця русалочка дуже гарна... Але ж вона не любить мене по-справжньому! Звичайно, я можу її зачарувати, але це не те, чого б мені хотілося. Ось Кінджі дійсно мене любить ... Ех, якби вона була такою красунею, як русалочка!" - міркував він, хмурячись і задумливо смикаючи бороду.
Несподівано чаклун завмер на місці, витріщивши з подиву очі, а потім ляснув себе по лобі і голосно розреготався:
- Ну, звичайно ж, як я одразу не здогадався!
Спайк відчинив двері і швидко поплив на верхні поверхи палацу. Як тільки він вибрався з води, його хвіст зник, а замість нього з`явилися ноги. Шльопаючи босоніж сходами, чаклун голосно покликав:
- Кінджі, ти де? Швидше йди сюди, я маю для тебе гарні новини!
Десь вдалині грюкнули двері, за ними ще одні, почувся квапливий тупіт, і в кімнату вбігла захекана Кінджі. Розпатлана замурзана товстушка радісно сплеснула руками:
- Ах, Спайку, миленький! Де ж ти пропадав так довго? Я без тебе дуже сумувала…
- Стривай, - гидливо скривився чаклун, відсторонюючись від Кінджі. - Ти ж знаєш, що я зараз дуже зайнятий...
- Ти завжди зайнятий, мій любий. Якби ти жив тут, нагорі, або я могла жити під водою, тоді ми завжди були б разом...
- Скоро так і буде, потерпи трохи!
- Але ж я тобі не подобаюсь, - засумнівалась Кінджі. - Навіщо ж ти мене обманюєш?
Спайк роздратовано пирхнув:
- І зовсім навіть не обманюю! Скоро ти будеш першою красунею підводного світу!
- Як це? - остовпіла від несподіванки Кінджі.
- Я дам тобі тіло юної красуні – русалоньки! Ти зможеш жити під водою, – самовдоволено заявив Спайк.
На радощах товстуха підстрибнула і, послизнувшись, гепнулася на підлогу. Але тут же схопилася і кинулася до Спайка з обіймами. Чаклун спритно ухилився від неї і, позадкувавши до сходів, що ведуть до води, поспіхом промовив:
- Зараз я поспішаю, але незабаром ми побачимось...
Втікши сходами, він пірнув у море. Опинившись під водою, Спайк полегшено зітхнув:
- Уф-ф! Нічого, скоро Кінджі стане першою красунею, і я одружуся з нею. А поки що потрібно всюди встановити магічні дзеркала. Тоді жителі всіх морів та океанів перетворяться на моїх рабів!
Чаклун подався до своїх апартаментів. Там він вийняв із темної скриньки, що стояла у таємній ніші за троном, жменю блискучих відшліфованих алмазів і почав пересипати їх з однієї долоні в іншу, милуючись блискучими гранями. В очах Спайка запалали жадібні вогники, а руки від жадібності затремтіли.
Кинувшись до дверей, чаклун квапливо замкнув їх, повернувся до столу, висипав зі скриньки всі алмази і почав перераховувати. Це було його найулюбленішим заняттям. Він міг перераховувати свої скарби, милуючись ними, кілька разів на день. Потішивши душу, Спайк знову замкнув їх у скриньку, яку дбайливо притиснув до грудей, і закружляв по залі, щось наспівуючи.
Спайк так захопився співом, що заплющив очі від задоволення. Тому натрапив на стіну і боляче вдарився чолом. Скринька вивалилася в нього з рук, і алмази розсипалися по підлозі. Чаклун кинувся збирати дорогоцінне каміння.
- Потрібно наказати прискорити видобуток алмазів та виготовлення нових магічних дзеркал. А заразом дізнатися, що діється в зовнішньому світі, - розмірковував він уголос, потираючи шишку, що вискочила на лобі.
Приховавши скриньку з діамантами, Спайк виплив із палацу, і, віддавши необхідні розпорядження дракону Деміджу, попрямував до магічного дзеркала. Він навіть не звернув уваги на краба і камбалу, що наближалися до головних воріт, старанно зображуючи зачарованих слухняних рабів.
Звільнення від чаклунської влади
Фабер і Сенді майже минули дракона, що ліниво розташувався біля входу до палацу, коли той раптово гукнув їх:
- Агов, витрішкуваті, куди попрямували?
Краб від переляку завмер на місці, але камбала тут же підштовхнула його і тихо прошепотіла:
- Не зупиняйся і не подавай вигляду, що злякався!
- Ви що – оглухли? Я звертаюся до вас! - прогарчав Демідж.
- Нема чого на нас кричати! - огризнулася Сенді. - Ми вірні слуги пана Спайка і прямуємо до нього.
- Щось я вас не пригадаю... - недовірливо пробурмотів дракон.
- Воно й не дивно, адже ми з новеньких. Якщо не хочеш, можеш нас не пропускати, тільки потім сам поясниш господарю, чому нас не впустив...
- А я й не збирався вас затримувати, - почав виправдовуватися Демідж, звільняючи прохід. - Я проти волі пана Спайка ніколи не піду!
Сенді і Фабер безперешкодно пройшли до палацу.
У глибоких нішах по боках коридору сиділи величезні краби, витріщаючи на прибульців безглузді очі. Під стелею, витягнувшись ланцюжком, висіли медузи, що світилися, як на кришталеві люстри, а по кутках фіолетовим сяйвом мерехтіли глибоководні морські зірки.
- Ух ти, які громади! - захоплено прошепотів Фабер, дивлячись на крабів. - Ех, якби я був такий великий і сильний...
- Тоді ти не зміг би сховатися і зараз напевно сидів би в одній із цих ніш, витріщивши очі... - відповіла камбала.
Діставшись кінця коридору, Сенді і Фабер зазирнули у прочинені двері й побачили безліч русалочок і водяних, які у великій круглій залі шліфували алмази і передавали їх літньому водяному, який у центрі зали збирав із цих алмазів магічне дзеркало. Точнісінько таке, як у блискучій долині. Зважаючи на все, робота наближалася до завершення.
Неподалік від дверей працював принц Корвелл. Погляд у нього був такий самий байдужий, як і в усіх інших. Стражників ніде було видно.
Краб боком, боком обережно підкрався до принца. Сенді пішла за ним.
- Корвелле! - тихенько покликав Фабер.
Принц повільно повернув до нього голову і спитав:
- Навіщо ти відволікаєш мене? Я повинен працювати...
- Це ж я, Фабер! - обурився краб. - Прокинься, нам треба врятувати Гледіс!
- Гледіс... - розгублено промовив Корвелл.
На мить його очі ніби ожили, але одразу знову стали байдужими.
- А навіщо її рятувати? - сонним голосом запитав принц. - Ні, я маю працювати... Так наказав наш повелитель Спайк!
- Нічого не вийде, - розчаровано пробурчала камбала. - Спайк зачарував його так само, як і всіх інших. Тепер твій друг байдужий, як медуза.
- А ось ми зараз подивимося!
Фабер витягнув клешню вперед і боляче вщипнув Корвелла. Зойкнувши, принц схопився зі свого місця, і алмази, що лежали біля нього, розлетілися в різні боки.
- Ти навіщо мене щипаєш?! Боляче ж...
Несподівано він завмер, здивовано озираючись, ніби отямившись від сну.
- Ага, здається, подіяло... - задоволено хмикнула Сенді.
Пам`ять поступово поверталася до принца. Він стурбовано насупився.
- Фабере, де Гледіс?
- Це я думав у тебе дізнатися... - засмутився краб. – Як же тепер бути?
- Стривай, дай я подумаю…
Корвелл почав розмірковувати вголос:
- Після того, як нас зачарували, я нічого не пам`ятаю. Але до цього з нами була рожева восьминіжка Нітлі - може, вона щось знає про Гледіс? Потрібно знайти її...
- Чи не вона сидить в одній із ніш коридору? – подала голос камбала.
- Це ще хто? - здивувався принц, помітивши її.
- Це наш друг – Сенді. Вона допомогла мені пробратися до палацу, – заспокоїв його Фабер. - То що ж нам робити?
- Потрібно розшукати Нітлі...
- Як би не так! - знову вступила в розмову камбала. - Тільки-но ви до неї наблизитесь і почнете розпитувати, як вас тут же схоплять величезні краби - сторожа! Потрібно діяти хитро та обережно. Ти, Фабере, підеш і зміниш Нітлі на посту, а її відправиш сюди...
- Чому я? - спробував заперечити Фабер.
- Бо ти теж краб, хоч і маленький. А якщо з`явлюся я чи Корвелл, то вони відразу запідозрять недобре. Зрозуміло?
- Воно ж ясно, тільки страшно...
Фабер нерішуче потупцював на місці, а потім вийшов у коридор.
- Ех, була не була... - зітхнув він.
Намагаючись здаватися впевненим, краб попрямував уздовж ніш. Порівнявшись із рожевою восьминіжкою, він зупинився і проголосив:
- Зміна варти! Тобі, Нітлі, наказано з`явитися до великої зали!
Восьминіжка покірно попливла у бік зали, а Фабер зайняв її місце. Один з крабів - гігантів підозріло зиркнув на нього і пробурчав:
- Щось надто дрібнуватий новий охоронець...
- Нічого, виросте з часом, - обізвався інший.
У цей час у далекому кінці коридору з`явився Спайк, що повертався, і всі замовкли.
Коли Нітлі з`явилася в залі, Корвелл і Сенді відтягли її в затишний куток і почали розпитувати про Гледіс. Але восьминіжка нічого до ладу пояснити не могла. Вона лише злякано здригалась і озиралася на всі боки.
- З неї користі мало, - розчаровано простягла камбала.
Корвелл у роздумі барабанив пальцями по стіні. Нарешті, рішуче струснувши головою, він сказав:
- Потрібно знищити чаклунську владу Спайка. Тоді всі стануть вільними, і ми знайдемо Гледіс!
- А як ти це зробиш? Адже Спайк чаклун! – резонно помітила камбала.
Принц розгублено знизав плечима:
- У нього має бути якийсь секрет...
- Який же це секрет, якщо його кожен пуголовок у Морланді знає! - буркнула Сенді. - Сила Спайка у золотому талісмані морського короля, який він носить на шиї!
- Ну ось, - Корвелл розчаровано розвів руками. - Як же ми до нього підберемося?
І тут подала голос Нітлі. Восьминіжка зніяковіло почервоніла і сказала:
- Я можу допомогти. Справа в тому, що чаклун любить спати в гамаку. Щоразу його заколисує хтось із восьминогів. Сьогодні – моя черга. Я його заколисаю, а потім потихеньку зніму з нього талісман.
- Ну що ж, спробуємо ризикнути, - погодився Корвелл. - Коли забереш талісман, одразу ж пливи сюди.
Як домовились, так і зробили. Коли настав час заколисувати чаклуна, рожева восьминіжка попливла в його спальню, а Корвелл і Сенді залишилися її чекати.
Час тягнувся повільно. Друзі вже й самі почали дрімати, як раптом зі спальні Спайка долинули гучні крики та гуркіт. З тріском відчинилися двері, і в коридор вискочила перелякана Нітлі. Вона кинулась тікати, жалібно кричачи:
- Корвелл, Сенді, допоможіть мені! Врятуйте!
Слідом за восьминіжкою мчав розлючений чаклун, розмахуючи кривою піратською шаблею.
Корвелл не роздумуючи схопив потемнілий від часу меч, що висів на стіні зали, і кинувся на допомогу Нітлі.
- Що трапилося? Де талісман? – крикнув він.
- Спайк перехитрив мене... Він вдав, що заснув, а коли я потяглася до талісмана, схопився і кинувся на мене!
В цей час підплив чаклун і накинувся на Корвелла. Принц і Спайк закружляли коридором, обсипаючи один одного ударами. Клинки схрещувалися з лютим брязкотом. Нітлі і Сенді всіляко заважали чаклунові. Тоді Спайк голосно закричав:
- Харме! Демідже! До мене!
Гримнули вхідні двері, і у кінці коридору з`явилися дракони.
Спайк, ухиляючись від ударів Корвелла, наблизився до ніші, в якій сидів Фабер, зіщулившись від страху. І тут сталося диво: маленький краб наче перетворився. Він відчайдушно стрибнув на спину чаклунові і, вчепившись клешнями в ланцюжок, перекусив його. Талісман зірвався з грудей Спайка і, блиснувши золотим відблиском, упав на підлогу.
Відкинувши шаблю, чаклун кинувся до нього. Але рожева восьминіжка виявилася спритнішою. Вона схопила талісман і обвила його з усіх боків щупальцями, перетворившись на рожеву кулю. Даремно Спайк намагався розгорнути її, обсипаючи бідолаху ударами, прокльонами та погрозами. Корвелл, Сенді та Фабер поспішили на допомогу Нітлі. Але тут чаклун, позбавлений талісмана морського короля, почав перетворюватися на людину. Замість хвоста знову з`явилися ноги. Спайк ледь не захлинувся і змушений був терміново виринути на поверхню, де його з розкритими обіймами чекала Кінджі.
Провівши його поглядом, Корвелл обернувся до драконів, що стрімко наближалися. Він приготувався боротися не на життя, а на смерть.
- Корвелле, швидше візьми талісман! - крикнув Фабер. - Дракони йому підкоряються!
- Як же я його візьму, якщо Нітлі не віддає?
Краб підбіг до восьминіжки, яка злякано лежала, згорнувшись клубком, і вщипнув її.
- Ану, негайно віддай талісман!
- Я б з радістю, та не можу, - пискнула Нітлі. - Я від страху не в змозі навіть поворухнутися.
- Зараз тебе дракони з`їдять, тоді вже пізно буде! - зловісно пообіцяла камбала.
- Ой! - восьминіжка злякано здригнулася, її щупальця розгорнулися, і талісман випав.
Корвелл підхопив його і високо підняв над собою. Демідж і Харм, які були вже поруч, зупинилися, наче налетіли на невидиму перешкоду. Дивлячись у величезні очі чудовиськ, Корвелл суворо проголосив:
- Наказую вам знайти найдальшу підводну печеру в Морланді, забратися в неї і чекати там доти, доки не покличу!
- Слухаємось, володарю, - покірно відповіли Демідж і Харм.
Було помітно, що наказ Корвелла не сподобався драконам, але вони не посміли не послухатися господаря талісмана. Розвернувшись, Демідж і Харм сумно вирушили на пошуки печери, а краби - гіганти розповзлися хто куди.
- Ну ось, все і скінчилося, - першою підвела підсумок Сенді. - Подивіться, всі недавні раби Спайка прокидаються від чаклунських чар...
І справді - звідусіль випливали русалочки та водяні, розгублено озираючись на всі боки і перемовляючись між собою. Несподівано пролунав радісний вигук:
- Корвелле!
То була Гледіс. Принц і русалочка кинулися в обійми один одному. Їх оточили з усіх боків. Вперед виплив сивий водяний могутньої статури і добродушна літня русалка. То були батько і мати Корвелла.
Король Ерніл обійняв сина, а матінка заплакала від щастя і поцілувала невістку. Піднялося бурхливе тріумфування з нагоди повернення принца Корвелла і звільнення від чаклунської влади Спайка.
Повернення в Блискучу долину
Коли радісний галас стих, одна з русалочок обережно запитала:
- Як же ми тепер повернемося в Блискучу долину? Адже ніхто з нас не вміє керувати магічним дзеркалом.
- Ну і що? - бадьоро озвався Фабер.
Він швиденько виліз на піднесення біля стіни і, прийнявши гордовиту позу, самовдоволено заявив:
- Ви, мабуть, забули, що ми маємо талісман морського короля! З його допомогою ми можемо потрапити будь-куди. Так, Корвелле?
- Можливо, ти маєш рацію, - невпевнено відповів принц. - Але річ у тому, що я не знаю, як користуватися цим талісманом. Може, ти знаєш, батьку?
Але король Ерніл заперечливо похитав головою і розвів руками.
- Ми, морські мешканці, завжди жили чесно та відкрито, - відповів він. - Нам чаклунство ні до чого.
Фабер ще більше витріщив очі.
- Невже ви хочете сказати, що ми ніколи не виберемося із цього похмурого Морланда? - жалібно спитав він.
- Можливо, є якийсь спосіб, але ми його не знаємо…
Восьминіжка Нітлі протиснулася в центр кола і зніяковіло вимовила:
- Чаклун Спайк чомусь забороняв співати пісні у Морланді. Можливо, це пов`язано з магічними дзеркалами?
- А що! - підхопив Корвелл. - Треба спробувати!
Сказано зроблено. Русалочки, водяні, риби, краби - всі, хто не хотів залишатися в Морланді, зібралися біля чаклунського дзеркала. Стали по черзі співати, але результату – жодного.
- Ні, щось тут не те, - пробурчала камбала. - Напевно, потрібний якийсь особливий голос.
- Нехай заспіває Гледіс, - запропонував Фабер. - У нас у Перловому морі вона – найкраща співачка.
- Ну що ти, Фабере, - зніяковіла русалочка. - Є й краще.
- Гаразд, гаразд, - краб поблажливо махнув клешнею. – Ти у нас відома скромниця. Заспівай, будь ласка!
Гледіс посміхнулася і заспівала…
І сталося диво: чаклунське дзеркало загуло. Навколо нього з`явилося сліпуче сяйво, яке ставало все яскравішим. Всі заплющили очі від нестерпного свічення, і в цей момент дзеркало вибухнуло алмазним феєрверком. На всі боки бризнули блискучі іскри і обсипалися на дно, переливаючись усіма кольорами веселки.
Розплющивши очі, Гледіс захоплено ахнула. Та й було чому: навколо простягалася прекрасна блискуча долина, дно якої було всипане дорогоцінними алмазами. Взявшись за руки, Гледіс, Корвелл та його батьки попливли до міста. Решта пішла за ними. Фабер плив верхи на камбалі, і рожева восьминіжка на ходу показувала йому місто.
* * *
- Ось так закінчилася історія подорожі русалочки Гледіс і принца Корвелла в Блискучу долину, - завершила свою розповідь тітонька Канді.
- Мені, звичайно, було цікаво, але не все зрозуміло, - зізнався я.
- Що ж тут незрозумілого, юначе? - здивувалася стара черепаха.
- Ну хоча б куди поділися Спайк та Кінджі?
- Ах, ось воно що... - тітонька Канді лукаво посміхнулася. - Спайк та Кінджі залишилися жити на верхніх поверхах палацу в Морланді. Тепер вони вже не становлять жодної загрози, тому що Спайк втратив чаклунський талісман.
- А якщо хтось випадково потрапить до Морланду?
- Це неможливо.
- Але чому?
- Тому що від співу Гледіс чаклунські дзеркала зруйнувалися. А потрапити до Морланду, який знаходиться в іншому світі, можна було лише за допомогою цих дзеркал чи талісмана морського короля.
- Ага! - переможно вигукнув я. - Талісман же залишився у Корвелла, отже в Морланд можна проникнути!
- Знову поспішаєте з висновками, юначе, - пробурчала черепаха. - Корвелл і Гледіс вирішили знищити талісман, щоб він, потрапивши випадково в погані руки, не приніс нового лиха. Вони віднесли його на вершину підводних гір і кинули в жерло одного з вируючих вулканів, де талісман і розплавився без сліду…
З-за далекого пагорба виринув повний місяць і осяяв берег блідим світлом.
- Шкода, що казка закінчилася... - зітхнув я.
- А ви навідуйтеся сюди іноді, - запропонувала стара черепаха. – Можливо, ми коли-небудь зустрінемося і я розповім ще одну... а поки що - до побачення, юначе!
Не чекаючи моєї відповіді, стара черепаха швидко заповзла в море і, голосно пирхаючи, зникла під водою.
Дуже сподіваюся, що коли-небудь ми з нею знову зустрінемося і тоді, якщо вам буде цікаво, я розповім про те, що вона мені розповіла…