26.05.2023 05:46
для всіх
25
    
  - | -  
 © Лукіан

РАБИ – ВТІКАЧІ

з рубрики / циклу «ЛУКІАН»

АПОЛЛОН. Батьку, чи правду говорять, що якийсь чоловік під час Олімпійських ігор взяв і вкинув сам себе у вогонь (1) і що це зробив чоловік досить похилого віку і не просто дивак із тих, хто показує подібні штуки? Мені про це розповідала Селена і говорила, начебто вона своїми очима бачила, як той горів.

ЗЕВС. Чистісінька правда, Аполлоне. Та тільки б краще цього не сталося!

АПОЛЛОН. Таким достойним був той старий? І не заслуговував того, щоб загинути у вогні?

ЗЕВС. Мабуть що так. Але ж я мав на увазі більшу неприємність, яку спричинив мені тоді огидний чад, що здіймався, як і треба, від підсмажування людського тіла. Якби я не пішов, відправившись як можна скоріше в Аравію, я б звичайно загинув, будь певен, від цього поганого диму. Однак і там, серед пахощів і розкоші ароматів, в суцільному фіміамі мої ніздрі довго не бажали забути запаху, що їх осквернив і відвикнути від нього. Навіть зараз при одній тільки згадці про нього зі мною може статися морська хвороба.

АПОЛЛОН. Чого ж він хотів, Зевсе, ставлячись так до тебе? І що за користь, взяти і обвуглитися, кинувшись у багаття?

ЗЕВС. Вже в цьому, мабуть, ти, дитя моє, вимагай звіту спочатку у Емпедокла, який теж стрибнув у жерло гори в Сицилії що дихала вогнем.

АПОЛЛОН. Вочевидь, обидва жорстоко страждали від жовчі. Але у цього, про якого я питав, була ж, мабуть, якась причина для бажання, що його охопило?

ЗЕВС. Я наведу тобі його власну промову, сказану ним перед тими, хто зібрався, на виправдання своєї добровільної кончини. Він, сказав, наскільки я пам’ятаю…

…Але що це за жінка поспішає сюди, до нас, вся в сльозах і сум’ятті? Вона, мабуть, чимось жорстоко ображена… Та це – Філософія! Кличе мене по імені і так жалібно! Чому ти плачеш, моя дочко? Чому покинула людей і з’явилася сюди? Невже знову ці невігласи вступили у змову проти тебе, як і раніше, коли вони, за звинуваченням Аніта, згубили Сократа? Чи не тому ти втікаєш від них?

ФІЛОСОФІЯ. Ні, батьку, нічого схожого не сталося. Навпаки, весь цей натовп простих людей схвалює і цінує мене, виявляючи мені свою повагу та захоплення. Вони готові поклонятися мені, хоча і не досить добре розуміються в моїх слова. Але он ті, - я вже не знаю, як і сказати, - ті, що називають себе моїми добрими знайомими і друзями, ті, що йменням моїм прикриваються, - ось хто нечувано зі мною обійшовся.

ЗЕВС. Як? Філософи склали проти тебе якусь змову?

ФІЛОСОФІЯ. Зовсім ні, батьку: філософи і самі разом зі мною ображені.

ЗЕВС. Так хто ж тоді образив тебе, коли ти ні вчених, ні неуків не вважаєш винуватими?

ФІЛОСОФІЯ. Є такі люди, Зевсе, що стоять між двома станами, між неосвіченим натовпом і філософами: і вбранням, і поглядом, і ходою вони мають однаковий з нами вигляд. Вони претендують на звання моїх воїнів і нашим іменем величаються, учнями, співбесідниками, побратимами себе називаючи. Поведінка ж їхня всілякою скверною, невіглаством, нахабством, недолугістю сповнена і приносить нам чималу образу. От від їхніх образ, батьку, я і втікала.

ЗЕВС. Це жахливо, дочко. Але що тебе більш за все образило?

ФІЛОСОФІЯ. Образа немала, батьку, ну, ось сам подивись! Пам’ятаєш: поглянувши на життя, сповнене неправди і беззаконня, що здружилось з невіглаством і пихатістю що збурювало, ти зглянувся над родом людським, що метушився в невіданні і послав мене, розпорядившись подбати про те, щоб люди припинили взаємні образи та насильства, лишили життя схоже на звірине, і, звернувши свої погляди до істини, почали більш мирно будувати своє загальне життя. І сказав ти, посилаючи мене на землю: «Що люди роблять і в якому вони перебувають невігластві, це ти, дочко, і сама бачиш; я ж, - або їх жалію і все-таки думаю, що тільки ти одна здатна вилікувати те, що відбувається, - я із всіх нас небожителів, вибрав тебе і посилаю зцілити людей».

ЗЕВС. Пам’ятаю, пам’ятаю. Багато чого в такому роді я тоді говорив. Ні, ти зараз про подальші події розкажи: як вони тебе з самого початку, коли злетіла до них, прийняли і що такого ти від них нині витерпіла.

ФІЛОСОФІЯ. Я не зразу відправилась до еллінів, батьку, але, оскільки мені здавалося більш важким в моїй справі виховати варварів і навчити їх, це я і визнала для початкового звершення. Отже, я спочатку залишила країну еллінів у спокої, впевнена, що вона легше за інших підкориться мені, прийнявши узду і тягар ярма, і пішла спершу до індусів, найбільш багаточисельному народу із тих що живуть на землі. Я легко переконала їх зійти зі своїх слонів і зав’язати знайомство зі мною, так що зараз є ціле плем’я – брахманів, що межують з нехреями і оксідраками – вони віддані мені всі поголовно, живуть за нашим завітом, шановані всіма сусідами, і помирають зовсім особливою смертю.

ЗЕВС. Ти маєш на увазі оголених мудреців, гімнософістів? (2) Як же, чув я про них багато різних оповідок. І про те чув, що сходять вони на велике багаття і, сівши спокійно згорають, ніскільки не змінюючись в обличчі, і не змінюючи положення тіла. Втім, це – не великий подвиг. Ось і в Олімпії я бачив зовсім недавно, сталося дещо схоже. Ймовірно, що ти і сама там була при спаленні цього старого.

ФІЛОСОФІЯ. Я навіть і не ходила, батьку, в Олімпію зі страху перед проклятими цими людьми, про яких говорила: я бачила, як багато їх туди направлялось, щоб накинутись з лайкою на тих, хто зібрався і наповнити своїм гавканням покої позаду твого храму. Тому я і не бачила, як помер цей чоловік.

Отже, зразу ж після брахманів я спустилася в Ефіопію, потім – в Єгипет, почала спілкуватися з місцевими жерцями і пророками, наставила їх в справах божественних і піднялася до Вавилону посвятити халдеїв і магів; звідтіль далі, в Скіфію, після цього – у Фракію, де зі мною мали бесіди Євмолп і Орфей, яких я відправила до еллінів моїми предтечами: одного, Євмолпа, щоби він посвятив греків в таїнства, - оскільки він засвоїв всю нашу божественну науку; другого – щоб він зачарував їх своїми піснями і вплинув на них силою музики. Відразу услід за ними відправилась і я сама.

Спочатку, зразу ж після мого прибуття, греки, правда, не виявили до мене великої привітності, але і не зовсім відмовили у прийнятті. Потроху в бесідах з ними я привернула з них усіх на свій бік сім чоловік друзів і учнів, та окрім того ще одного з Самосу, одного з Ефесу і із Абдер одного, (3) взагалі дуже небагатьох.

Слідом за ними, сама не знаю як, виросло навколо мене плем’я софістів - людей, що не пробували проникнути в глибину мого вчення, однак і не зовсім йому чужі; це свого роду кентаври, істоти складено – змішані, що заблукали між пустослів’ям і філософією: вони і до невігластва до кінця не підходять, і в мене вдивлятися пильно не можуть; перед їхніми підсліпувато - затьмареними очима час від часу з’являється як нібито моя тінь чи привид туманний і неясний; між тим вони уявляють, що їм уже в точності все відомо. Від цього і виникла між ними марна, ні для чого не потрібна, але, на їх погляд, абсолютно непереможна вченість: всі ці розумно - хитрі, незрозумілі, недоречні відповіді і плутані як лабіринт питання, що заводять в глухий кут.

Потім, наштовхнувшись на протидію і викриття з боку моїх друзів, ці мудреці почали сердитись і, об’єднавшись, повстали проти них, а, в решті – решт потягли їх на судилище і передали катам, які підносили цикуту. Звісно ж, вже тоді, мабуть – що, потрібно було тікати негайно, не наражаючи себе на подальше спілкування з ними, але тут Антисфен, Діоген, а трохи пізніше Кратет і наш Меніпп переконали мене залишитись ще ненадовго, визначивши невеликий термін. Але краще б я їх не послухалась! Не прийшлось би мені тоді пізніше стільки всього перетерпіти.

ЗЕВС. Одначе, Філософіє, ти так і не говориш мені, чим же ти була так ображена, і тільки виказуєш своє незадоволення.

ФІЛОСОФІЯ. Ну, добре, Зевс! Тоді слухай, яка вона, ця образа.

Є така досить проста порода людей, здебільше рабів чи дрібних поденників, які з дитинства не мали дозвілля щоб зійтись зі мною поближче: вони займались, чим і належить займатися рабу чи поденнику – або вивчали яке – небудь ремесло, придатне для таких людей – шили взуття, працювали теслями, мали справу з пральнями або чесали шерсть, щоб вона стала придатною для жіночої роботи, легкою для прядива і щоб зручно скручувалась, коли робітниці натягують основу або сукають нитку. Зайняті з дитинства цими турботами, вони, звісно ж, і ймення – то мого не чули. Коли ж вони увійшли до числа дорослих чоловіків і побачили, з якою повагою ставиться натовп до моїх друзів, як терпляче люди зносять їхні відверті промови і радіють, знаходячи в них для себе цілителів, слухаються їхніх порад і бояться їх докорів, - мої друзі здалися їм справжніми властителями.

Однак, вивчити все, що має відношення до діяльності такого роду, було довгою справою, краще сказати – зовсім неможливою. З іншого боку, заняття ремеслом були мізерні, пов’язані з працею і ледве здатні доставити найнеобхідніше. А декому і становище раба здавалося – та воно і насправді таке – тяжким і нестерпним. І ось, подумавши, вони ухопилися за останню надію, за останній якір, що у мореплавців називається священним. (4) Керовані наймилішим Розпачем, вони відправилися в путь, запросивши з собою в якості супутників Зухвалість, Невігластво та Безсоромність, що завжди виступають їхніми найнадійнішими союзниками; а окрім того старанно підготували ще досі нечувані злісні вирази, які, втім, завжди були у них напоготові, завжди на язиці. От з цією-то єдиною поклажею – який запас для тих хто прямує до філософії – вони відповідним чином і з великим мистецтвом взялися змінювати свій наряд і весь свій вигляд, зробивши у відношенні до мене те ж саме, що, за словами Езопа, зробив колись віслюк у Кумах, який накинувши на себе левову шкуру і пронизливо ревучи, видавав себе за справжнього лева. (5) І можливо, що знаходились люди, які і насправді вірили йому.

Наслідувати нам – я маю на увазі наш зовнішній вигляд, як тобі відомо, – дуже легко, і кожному доступно: невеликий клопіт накинути на себе грубий плащ, приладнати сумку, взяти палицю в руки і здійняти галас або, скоріше, ослиний рев чи собаче гавкання, лаючи і засуджуючи усіх. Ці люди знали, що ніскільки не постраждають за свої промови, бо повага, навіювана самим виглядом філософа, обіцяла їм повну безпеку. І у цих рабів в руках опинялася мимоволі свобода їхнього пана, якого б вони прибили просто палкою, якби він захотів повернути їх під свою владу. І їжу вони тепер мали не яку-небудь, як раніше – коржики з ячменю і нічого більше; вони вже їли не солону рибу з якимось там салатом, а різне запечене м`ясо, і вина пили найкращі, і гроші отримували від усякого, від кого тільки хотіли. Бо вони ходять від дому до дому і збирають данину, або, за особистим їх виразом «стрижуть овечок», знаючи, що більшість подасть їм або з поваги до їхнього філософського вигляду, або із остраху наслухатися грубощів.

Передбачали вони, я думаю, також і те, що люди будуть ставити їх на один рівень з істинними філософами. Ніхто не розрізнить їх, і не розбереться в цьому, якщо зовнішня схожість буде збережена. Бо раби в корені припиняють будь-яку спробу викрити їх і, якщо хто - небудь починає їх ввічливо, поволі, розпитувати, вони зразу ж здіймають крик, ховаючись у свою фортецю – лайку – і хапаються за палку. Спробуйте узнати, які ж їхні діла, - і знайдете тільки дуже багато слів; а якщо, за словами судити їх захочеш – вони вимагають, щоб дивилися на їхні вчинки.

І ось все місто наповнилося такими – от неробами, особливо тими, що записалися в число послідовників Діогена, Антисфена і Кратета і виступають під знаком пса. Хоча вони і не проявляють ні найменшого прагнення у наслідуванні найкращих рис собачої природи – пильності, прихильності до дому та хазяїна, здатності пам’ятати добро, - зате собаче гавкання, ненажерливість, хтивість, улесливе виляння перед подачкою та стрибки навколо накритого столу – це все вони засвоїли в точності, не пошкодувавши праці.

Ти сам побачиш, що станеться незабаром: всі ремісники, скочивши зі своїх місць, залишать майстерні пустими, коли побачать, що вони працюють і вибиваються із сил, з ранку до вечора зігнуті над роботою, і все ж ледве-ледве можуть проіснувати на таку малу плату, а різні нероби та шахраї живуть серед усілякої розкоші, владно вимагаючи, хапаючи, що йде до рук, обурюючись, якщо не вдається отримати, і не дякують, навіть якщо отримають. Таке життя уявляється бідноті віком Крона, коли, без жодних турбот для людей, мед сам лився їм з неба до рота.

Втім, справа була б ще не такою страшною, якби, здійснюючи подібні вчинки, ці філософи не вчиняли нам ніяких других образ. Але вони на вигляд, на очах у людей, такі поважні і суворі, а варто їм отримати або хоча б запримітити гарненького хлопчика чи красиву жінку, як вони таке роблять, що краще про це промовчати. Деякі із них навіть дружин своїх друзів спокушають до невірності, по прикладу того молодого троянця, (6) – з метою, звісно ж, і їх долучити до філософії. А потім, представивши своїх коханих всім учням для загального користування, думають, що вчиняють за вченням Платона, не розуміючи, в якому сенсі цей божественний муж вимагав, щоб дружини вважалися загальним надбанням. (7)

Як вони поводять себе на банкетах і як пиячать – про це було б довго розповідати. Але щоб ти думав? Все це вони роблять, самі звинувачуючи других в пиятиці, безпутстві, хтивості і користолюбстві! Так! Ніде ти не знайдеш двох речей, які б так суперечили одна одній, як їхні слова і вчинки. Так, вони стверджують, що ненавидять лестощі, хоча самі здатні перевершити в них самого Гнафоніда чи Струфія; вони переконують інших говорити правду, а самі не можуть язиком поворухнути, щоб не збрехати при цьому. Насолода всім їм ненависна – на словах! – і Епікур ворожий; насправді ж всі їхні вчинки мають метою насолоду. Своєю здатністю сваритися через дрібниці і легко піддаватися гніву вони перевершують маленьких хлопчиків. Так що чималу вони представляють потіху для глядачів, коли через який-небудь випадковий привід у них закипить жовч: з почорнілим від гніву обличчям вони кидають навкруги безсоромні, напівсхиблені погляди, і їхній рот наповнюється піною або, краще сказати отрутою.

Я всіляко бажаю тобі бути від них подалі, коли із їхніх вуст ллються ці огидні нечистоти: «Клянусь Гераклом, не потребую я володіння золотом чи сріблом! Мені достатньо одного обола, щоб купити собі бобів. А спрагу вгамує джерело або ріка». А згодом випрошують не обол, не декілька драхм, а цілі скарби. Хіба хоча б один купець, розпродавши весь свій товар, отримає таку вигоду, яку цим людям приносить філософія? Затим, назбиравши достатньо і зробивши добрий запас, вони відкидають геть свій жалюгідний плащ, і нерідко купують собі землі, тонкий одяг, кучерявих хлопчиків і цілі прибуткові будинки, сказавши назавжди «пробач» сумці Кратета, плащу Антисфена і бочці Діогена.

А прості смертні, все це бачачи, починають відпльовуватися від філософії і всіх філософів вважають такими ж, звинувачуючи мене, начебто я їх цьому научаю. І ось вже скільки часу, як для мене стало неможливим схилити на свій бік хоча б одного із цих простих смертних. Зі мною відбувається теж саме, що і з Пенелопою: все що я зітчу – все це зразу ж розпускається. (8) А Невігластво і Неправда тільки сміються, дивлячись на мою безкінечну роботу і на даремну працю.

ЗЕВС. Подивіться, боги, що витерпіла наша Філософія від цих проклятих обманщиків! Так, пора нам подумати, що ж робити і якою карою їх дістати. Один удар мого перуна – і ділу кінець, але це занадто швидка для них смерть.

АПОЛЛОН. Батьку, я дам тобі одну пораду. Адже мені і самому вже стали ненависними ці базіки зі своїм невіглаством: за Муз прикро! Звісно ж, удару перуном із твоєї десниці ці люди не варті, але, чому б тобі не послати проти них повноважним каральником Гермеса? Адже він і сам до наук причетний і дуже швидко розпізнає, хто істинний філософ, а хто – ні. Потім, перших він прославить, як і треба, а другі понесуть покарання, яке він визнає відповідним.

ЗЕВС. Правильно, Аполлоне! Але тільки і ти і Геракл, ідіть з Гермесом. Візьміть з собою і її, Філософію, і як можна скоріше відправляйтеся на землю. Так і знай: тринадцятий – і при тому немалий – подвиг ти здійсниш, (9) якщо знищиш цих мерзенних і безсоромних тварин.

ГЕРМЕС. Зрозуміло, батьку, куди приємніше було б ще раз вичистити від гною Авгієві конюшні, чим займатися з цими людьми. Тим не менш, пішли!

ФІЛОСОФІЯ. Не хочеться мені, але треба йти з вами: так вирішив батько.

ГЕРМЕС. Пішли ж униз, щоб ще сьогодні, хоча б небагатьох із них знищити. Куди ж нам направлятися, Філософіє, у яку сторону? Адже ж ти знаєш де живуть ці філософи. Чи й питати нічого? В Елладі?

ФІЛОСОФІЯ. Ні в якому разі, Гермес. Там їх дуже багато, притому – справжні філософи. А тим, про кого я говорила, ніскілечки не потрібна бідна Аттика. Ні, там, де багато золотих і срібних копалень, десь в таких місцях нам і належить їх шукати.

ГЕРМЕС. Значить треба негайно йти до Фракії!

ГЕРАКЛ. Ти правий. І я буду вам провідником в дорозі. Адже мені у Фракії все знайоме: не один раз я туди ходив. Ну ось, сюди! В цей бік!

ГЕРМЕС. В який?

ГЕРАКЛ. Гермес і Філософіє, бачите он ті дві гори, що вищі і красивіші за всі інші гори? Гемом називається велика, а напроти неї – Родопа. Внизу розстилається плодоносна рівнина, яка починається біля самого підніжжя обох гір; три пагорба надзвичайно красивих, не спотворених урвищами, здіймаються на ній, наче декілька фортець міста що лежить внизу. Та он вже і саме місто видніється.

ГЕРМЕС. Клянусь Зевсом, Геракл, воно більше і красивіше за будь-яке інше місто. Воно вже здалеку виблискує красою. І якась велика річка протікає поряд, впритул підходячи до нього.

ГЕРАКЛ. Це – Гебр. А саме місто – творіння знаменитого Філіппа… (10) Але ми вже наближаємося до землі, уже спустилися нижче хмар… Отже, в добрий час! Ступимо на землю.

ГЕРМЕС. Хай буде так. Але що ж нам робити? Як відстежити дичину?

ГЕРАКЛ. Це вже твоя справа, Гермесе: ти ж вісник. От і виголоси, не зволікай.

ГЕРМЕС. Це зовсім не важко. Тільки-от імен я їхніх не знаю. Тому ти, Філософіє, підказуй, кого потрібно викликати, і при цьому говори прикмети.

ФІЛОСОФІЯ. Та я і сама точно не знаю, як вони називаються, тому що ніколи з ними не мала ніякого діла. Однак, судячи, за їхньою пристрасною прихильністю до золотого Плутоса, ти не помилишся, якщо почнеш викликати різних Плутіадів, Плутогенів, Плутоклів, Євплутіїв і Плутонів. (11)

ГЕРМЕС. Згоден… Але хто вони такі? Вони теж як начебто щось видивляються. Втім, вони підходять до нас і навіть збираються про щось спитати.

ЛЮДИ. Можливо, ви скажете нам, мужі невідомі, або ти, шановна: чи не бачили ви трьох шахраїв і разом з ними одну жінку, обстрижену по-лаконському наголо і на жінку зовсім несхожу – на вигляд справжній чоловік?

ФІЛОСОФІЯ. От так да! Та вони якраз наших шукають!

ЛЮДИ. Як ваших? Всі вони – наші раби, що втекли від нас. Але ми головним чином жінку переслідуємо, яку вони викрали і забрали з собою.

ГЕРМЕС. Скоро ви про них узнаєте, оскільки ми якраз їх і розшукуємо. А зараз, не відкладаючи, зробимо оповіщення.

«Хто побачить раба – пафлагонця, варвара із Сінопи, чиє ім’я на багатстві збудоване і з «Плуто» починається, лицем блідого, з головою стриженою, с відпущеною бородою, з сумою на боці і в плащі зношеному, злого, крикливого, лайливого, - нехай сповістить про те і сам призначить нагороду!»

ПЕРШИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ, ХАЗЯЇН РАБА. Що ти таке кричиш, шановний? Не розумію! Адже він у мене просто Жуком називався, волосся носив довге, бороду повинен був вищипувати і був навчений мною ремеслу: сидів у моїй валяльні і підстригав зайву шерсть, яка на плащах волохатилась.

ФІЛОСОФІЯ. Це він і є, твій раб-втікач, тільки тепер він із себе корчить філософа і надав собі повної схожості.

ПЕРШИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ, ХАЗЯЇН РАБА. Що за нахабство! Жук пішов у філософію, промови виголошує, а про мене і думати забув!

ЙОГО СУПУТНИКИ. Нічого! Усіх знайдемо. Ця жінка говорить, що знає їх.

ФІЛОСОФІЯ. Але хто це ще до нас направляється, Геракл? Прекрасний собою і з кіфарою.

ГЕРАКЛ. Це Орфей, ми з ним разом на Арго плавали: найсолодший із корабельних заспівувачів. Під його пісно ми гребли, ніскільки не зморюючись. Здрастуй, милий і люб’язний Музам Орфей! Надіюсь ти не забув Геракла?

ОРФЕЙ. Ще б пак. Так же, як і ви мене, думаю: ти, Філософія, і ви, Геракл і Гермес. Однак вам зараз прийдеться виплатити мені нагороду за повідомлення: я точно знаю того, кого ви розшукуєте.

ГЕРМЕС. В такому випадку покажи нам, син Калліопи, де ж він є? В грошах, я думаю, ти не маєш потреби, будучи мудрецем.

ОРФЕЙ. Ти правий. А тепер його будинок, де він живе, я, мабуть, вам покажу, а його самого – ні: боюсь наслухатися зухвальства! Адже він із негідників негідник, який тільки це одне мистецтво і вивчив досконало.

ГЕРМЕС. Покажи хоча б будинок.

ОРФЕЙ. Ось він, сусідній. А сам я полишу вас і піду геть, щоб навіть не бачити його.

ГЕРМЕС. Прислухайтесь! Мені здається, це жіночий голос, який виспівує щось із Гомера?

ГОЛОС УТІКАЧКИ. 

Наче ворота Аїду, мені чоловік ненависний, який,

До золота має любов, а говорить зворотні промови. (12)


ГЕРМЕС. Тоді і Жука ти повинна ненавидіти, який:

Зло спричинив чоловіку, що прийняв його дружелюбно. (13)

ДРУГИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Цей вірш мені підходить: мою дружину він спокусив і забрав з собою за те, що я прийняв його в дім.

ГОЛОС УТІКАЧКИ. 

П’яничка тяжкий, безсоромний, як пес, що має відвагу оленя,

Ні на війні, ти як воїн не йдеш у рахунок, ні в Раді,

Ти красномовець, Ферсіт, дурна, балакуча ворона,

Руйнуєш порядок з любові до спору з царями (14)


ПЕРШИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Вочевидь, це про проклятого Жука йде мова.

ГОЛОС УТІКАЧКИ.

Спереду – пес, лев – зі спини, утроба – химери,

Триголового Цербера дихаєш тяжким диханням. (15)

ДРУГИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Бідна жінка, скільки, однак, ти витерпіла від цих собак. Кажуть, вона вагітна від них.

ГЕРМЕС. Не падай духом: народить вона тобі якого-небудь Цербера чи Геріона, щоб знову знайшлась робота ось для нього, для Геракла…. Але вони самі виходять, не прийдеться стукати в двері.

ПЕРШИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ, ХАЗЯЇН РАБА. Попався, Жук! Що ж ти примовк! А ну, подивимось, що у нього в сумці! Мабуть, боби, чи окраєць хліба.

ГЕРМЕС. Клянусь Зевсом, ні: кошіль з золотом!

ГЕРАКЛ. Не дивно! Адже він тільки на початку, в Елладі, оголосив себе кініком, а тут почав золотом виблискувати, як хризоліт, і зовсім хризипівцем зробився. (16) Скоро, побачиш, він розквітне і, як Клеанф, піднесеться у своїй славі, коли ми підвісимо його за бороду, цього мерзотника.

ТРЕТІЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. А ти, негіднику, чи не мій бува утікач «Пузир», випадково? Так, він самий і є! От сміху-то! Куди ж іще далі йти? І «Пузир» філософствує!

ГЕРМЕС. А для цього, третього, серед вас немає хазяїна?

ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Є-то є, я – його хазяїн, але я охоче відпускаю його: щоб він пропав!

ГЕРМЕС. Що ж так?

ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. А то, що він дуже вже підгнив. «Запашний» - дали ми йому прізвисько.

ГЕРМЕС. Геракле - заступнику, чуєш? І після цього – сумка і палиця! Ну, а ти – отримуй назад свою дружину!

ДРУГИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Ні в якому разі! Ні за що не візьму собі списану книжечку, що завагітніла старим плодом.

ГЕРМЕС. Яку книжечку?

ДРУГИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Є така комедія, друже, - «Триголовий» (17)

ГЕРМЕС. Ну, це цілком пристойно, тому що є ще і така комедія: «Тричленний чоловік»! (18)

ПЕРШИЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ. Тобі, Гермесе, слід розсудити, що ж робити далі.

ГЕРМЕС. Ось моє рішення: цій жінці, щоб вона дійсно не народила якого-небудь триголового чудовиська, повернутися до чоловіка назад в Елладу. Оцих двох втікачів – молодчиків повернути їхнім хазяям, і хай вчаться займатися своєю колишньою справою: один, «Пузир», нехай пере брудну білизну, а «Запашний» знову штопає діряві плащі. Обох попередньо відстібати мальвою. А потім і цього третього віддати смолокурам: нехай безжалісно зріжуть йому бороду, та і всього, як жінку, обмажуть смолою. Потім же вивести його на Гем і лишити на снігу голим, зі зв’язаними ногами.

РАБ. Ой, біда! Ой, біда мені! Ой – ой – ой! О - го – го – го!

ХАЗЯЇН. Що це ти за суміш трагічних діалогів влаштовуєш! Не зволікай, іди за мною – до смоловара. Та зніми, дивись, спочатку свою левову шкуру: (19) нехай усі побачать, що ти – осел!


ПРИМІТКИ:


1) … взяв і вкинув сам себе у вогонь…- див. Лукіан, «Про смерть Перегріна».

2) …гімнософісти…- індійські мудреці, що ходили оголеними і жили в лісах. Розділялися на дві секти – брахманів і саманеїв. – див. Плутарх, «Біографія Олександра».

3)… ще одного з Самосу, одного з Ефесу і із Абдер одного…- маються на увазі філософи: Піфагор, Геракліт і Демокрит.

4)… за останній якір, що у мореплавців називається священним…- мається на увазі головний якір корабля, який спускається тільки в крайніх випадках. Див. Лукіан, «Зевс трагічний».

5)… те ж саме, що, за словами Езопа, зробив колись віслюк у Кумах…- див. Лукіан, «Риболов, або Повсталі з домовин».

6)… дружин своїх друзів спокушають до невірності, по прикладу того молодого троянця…- тобто Паріса, який викрав дружину Менелая Єлену. 

7)… що вчиняють за вченням Платона, не розуміючи, в якому сенсі цей божественний муж вимагав, щоб дружини вважалися загальним надбанням…- див. Лукіан, «Банкет, або Лапіфи».

8)… теж саме, що і з Пенелопою: все що я зітчу – все це зразу ж розпускається…- див «Одіссея», пісня II.

9)… тринадцятий – і при тому немалий – подвиг ти здійсниш…- за грецькою міфологією, Геракл звершив дванадцять подвигів: 1) задушив нісейського лева, 2) знищив лернейську гідру, 3) спіймав еврімантського вепра, 4) зловив мідноногу керинітську лань, 5) знищив стімфальських хижих птахів з мідними кігтями, що поїдали людей, 6) здобув пояс Гіпсипіли, правительки амазонок, 7) очистив конюшні Авгія, 8) приборкання крітського бика, 9) вбивство Діомеда, який утримував кобилицю, що харчувалася людським м’ясом, 10) захоплення биків Геріона, 11) звільнення Тесея із підземного царства, 12) здобуття золотих яблук Гесперид.

10)…місто – творіння знаменитого Філіппа…- місто Філіппополь, заснований ним в 342 році до н.е.

11)…якщо почнеш викликати різних Плутіадів, Плутогенів…- Лукіан тут дає ряд імен, створених від πλούτος – багатство, які можна перекласти як: Багаті, Багатороди, Благобогаті.

12)… Наче ворота Аїду, мені чоловік ненависний, який,

До золота має любов, а говорить зворотні промови…- пародія на «Іліаду», пісня IX, слова Ахілла з натяком на Агамемнона.

13)… Зло спричинив чоловіку, що прийняв його дружелюбно…- див. «Іліада», пісня III.

14)… П’яничка тяжкий, безсоромний, як пес, що має відвагу оленя…і т.д. складові вірші із різних місць «Іліади».

15)… Спереду – пес, лев – зі спини, утроба – химери,

Триголового Цербера дихаєш тяжким диханням….- складові вірші : «Іліада», пісня VI і Гесіод «Теогонія».

16)… почав золотом виблискувати, як хризоліт, і зовсім хризипівцем зробився…- гра слів: «хризо – літ» («золото – камінь») і філософ – стоїк Хрізіпп, «Хриз – іпп» («Золото – кінь»).

17)… є така комедія… «Триголовий»…- грецький історик Феопомп ( народився близько 380 року до н.е.) за переказами, написав памфлет «Триголовий» (натяк на «триголового» пса підземного царства – Цербера), у якому в усіх нещастях, що звалилися на Грецію, звинуватив «три голови» - Афіни, Спарту і Фіви.

18)… комедія «Тричленний чоловік» - заголовок комедії Аристофана, яка до нас не дійшла.

19)… Та зніми, дивись, спочатку свою левову шкуру…- натяк на поговірку, яку часто приводить Лукіан, про осла із Кум, що нарядився у левову шкуру.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!