Терпсіон і Плутон
діалоги в підземному царстві
ТЕРПСІОН. Хіба це справедливо, Плутоне? Я помер на тридцятому році життя, а старий Фукріт, якому вже більше дев’яноста років, все ще продовжує жити!
ПЛУТОН. Цілком справедливо, Терпсіон. Він живий, тому що нікому зі своїх друзів не бажав смерті, а ти весь час мав проти нього погані наміри, чекаючи спадку.
ТЕРПСІОН. Хіба не так повинно бути, щоб стара людина, яка вже більше не в змозі користуватися своїм багатством, пішла із життя, поступаючись місцем молодим?
ПЛУТОН. Ти, Терпсіон, вводиш якісь нові закони: по-твоєму, значить, хто не може більше користуватись багатством для свого задоволення, той повинен померти? Однак Доля і Природа встановили інший порядок.
ТЕРПСІОН. Ось цей-то порядок я і засуджую. Справа має відбуватися за встановленою чергою: спочатку повинен помирати самий старший, а після нього – той, хто слідує за ним по віку, а не навпаки. Чому ж залишається живим немічний старець, з трьома збереженими зубами в роті, майже сліпий, - чотири раби повинні його підтримувати, - з нежиттю в носі, з очима, повними гною, який не знає нічого приємного, якийсь живий труп, посміховисько для всіх молодих, а прекрасні юнаки в розквіті сил повинні помирати? Це ж виходить – заставляти річку текти назад! Або, принаймні, слід було б кожному знати, коли той чи інший старий помре, щоб даремно не доглядати за ними. А тепер все це влаштовано як у тому прислів’ї: не віл тягне повозку, а повозка – вола.
ПЛУТОН. Це набагато розумніше, чим тобі здається, Терпсіоне. Хто ж вас заставляє роззявляти рота на чуже майно і братися доглядати за бездітними стариками? Ось від цього ви і стаєте посміховиськом, коли вас закопують раніше за них, і багато дуже радих такому повороту діла: ви бажали їх смерті, - от люди і радіють, що ви їх опередили. Ви придумали дещо зовсім нове – любов до стареньких і стариків, особливо бездітних, а багатодітних ви не любите. Але багато із цих ваших полюблених, зрозумівши ваші наміри, якщо навіть у них є діти, все-таки прикидаються, начебто їх ненавидять, щоб таким чином знайти собі шанувальників; а потім в заповіті доглядачі виявляються залишеними ні з чим, а діти, по природному праву, як і повинно бути, отримують все; так і залишаєтесь ви в дурнях скрегочучи зубами.
ТЕРПСІОН. Так, це правда. Скільки ж мені коштував цей Фукріт! Завжди здавалось, що він вже помирає; коли я до нього приходив, він зітхав і стогнав здавленим голосом, зовсім, як ще не вилуплене з яйця пташеня; я думав, що він от - от вже ляже в домовину, і посилав йому подарунок за подарунком, щоб не дати перевершити себе моїм суперникам. Скільки ночей я не спав від турбот, все роздумуючи і розраховуючи! Від цього я і помер, від безсоння і турбот. А Фукріт, проковтнувши мою приманку, стояв позавчора біля моєї могили і сміявся.
ПЛУТОН. Прекрасно, Фукріт! Живи як можна довше, насолоджуючись своїм багатством, смійся над такими от доглядачами і помри не раніше, чим поховаєш всіх своїх підлесників.
ТЕРПСІОН. Це і для мене дуже приємно, якщо Хареад помре раніше Фукріта.
ПЛУТОН. Не турбуйся, Терпсіоне: і Федон, і Меланф, і всі інші відправляться до нас раніше нього від тих же самих турбот.
ТЕРПСІОН. Це вірно. Живи якомога довше, Фукріт!
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.