Ахілл і Атнілох
діалоги в підземному царстві
АНТІЛОХ. Ахілл, що ти недавно говорив Одіссею про смерть? Як це було неблагородно і недостойно обох твоїх наставників, Хірона і Фенікса! Я чув, як ти сказав, що хотів би за краще живим служити поденником у бідного орача, який «володіє невеликим достатком», ніж царювати над усіма мертвими. Такі неблагородні слова пристойні, хіба що, якому – небудь боягузу – фрігійцю, що надмірно прив’язаний до життя, але сину Пелея, найхоробрішому з усіх героїв, соромно мати такий низький образ думок. Цього ніяк не можна узгодити з усім твоїм життям: адже ти міг би довго, хоча без слави, жити і довго царювати у Фтиотиді, однак ти добровільно вибрав смерть, поєднану зі славою.
АХІЛЛ. О, син Нестора! Тоді я ще не знав, як тут живеться, і цю жалюгідну, нікчемну славу ставив вище за життя, так як не міг знати, що краще. Тепер я розумію, що як не багато будуть там, на землі, мене оспівувати, все одно від слави мені ніякої користі не буде. Тут я ніскільки не вище за інших мерців, немає більше ні моєї краси, ні сили; всі ми лежимо, накриті однією і тією ж пітьмою, зовсім однакові, і нічим один від одного не відрізняємось. Мертві троянці не бояться мене, а мертві ахейці не виказують поваги; ми всі тут на рівних правах, всі мерці схожі один на одного, «і боягуз і герой у них в рівній повазі». Ось це і спричиняє мені страждання, і мені прикро, що я не живу на землі, хоча б як поденник.
АНТІЛОХ. Але що ж нам робити, Ахілл? Так постановила природа, що всі повинні неодмінно померти; треба підкорятися цьому закону і не чинити опір наперед установленому. А потім, ти бачиш, скільки нас тут з тобою, твоїх товаришів; скоро і Одіссей, мабуть, прибуде до нас. Нехай буде для тебе втіхою спільність нашої долі; втішайся тим, що це не сталося не тільки з тобою одним. Подумай про Геракла, Мелеагра і інших великих героїв; жоден із них не згодився би вийти у світ, якби його посилали служити поденником до простої, бідної людини.
АХІЛЛ. Ти мене утішаєш як друг, мене ж не знаю, як пригнічує спогад про життя; думаю, що і ви всі відчуваєте те ж саме. Якщо ви зі мною не згодні і можете спокійно це зносити – значить, ви гірші за мене.
АНТІЛОХ. Навпаки, Ахілл, ми кращі; ми розуміємо марність наших слів і вирішили мовчати, терпіти і зносити свою долю спокійно, щоб не дати іншим приводу для сміху, проголошуючи такі побажання, як ти.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.